Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Ризикнемо усім, аби підтримати економіку. Як ірпінська кав’ярня Taddy coffee перезапустилася на Волині

Опубліковано

Віталій Дудківський разом із дружиною вже понад десять років займаються сімейним бізнесом. До початку повномасштабного вторгнення вони встигли запустити в Ірпені кав’ярню Taddy coffee та відкрити рибну крамницю. Утім 24 лютого про бізнес довелося забути: Віталій разом із дружиною та 10-місячною дитиною переїхали до Нововолинська.

Тут вони перезапустили кав’ярню та перетворили потенційних конкурентів на справжніх друзів. А ще планують вдруге відкрити рибну крамницю: таку саму, як колись в Ірпені. Віталій називає Нововолинськ містом можливостей для підприємців і запевняє: український бізнес готовий ризикувати усім, аби підтримати економіку. Про релокейт, адаптацію та допомогу від волинян він розповів ШоТам.

10 років у бізнесі разом із дружиною

Я сам з Ірпеня Київської області. Там ми відкрили кав’ярню та рибну крамницю з доставкою суші у межах міста. В Ірпені ми займалися бізнесом протягом останніх десяти років. Якісь справи відкривалися, якісь закривалися. Але завжди працювали разом із дружиною – Валерією Солякіною.

Коли почалася повномасштабна війна, ми спочатку були вдома. У нас не було досвіду, як поводитися у такій ситуації. Та, зрештою, у кого він був? У нас маленька 10-місячна дитина. Треба було одразу вивозити сім’ю, а вже тоді – долучатися до допомоги. Але перші дні ми волонтерили. У місті працював волонтерський штаб, куди звозили гуманітарну допомогу. Я разом із іншими містянами розвозив усе необхідне на блокпости. Возили допомогу, поки був запит.

Кав’ярня в Ірпені.

Коли почалися активні бої, я зрозумів, що потрібно вивозити сім’ю кудись у безпечне місце. Наш бізнес в Ірпені дуже постраждав: усе вигоріло і було знищене. Виникло питання: куди переїжджати? Я спортсмен (займаюся фрі-файтом) і в кожному великому місті маю знайомих тренерів та знаю місцеві клуби.

Власне, у мене є друг, який живе в Києві, але родом з Нововолинська. Він запросив переїжджати сюди. Ми приїхали, нам усе розказали-показали. Минув місяць – і ми зрозуміли, що тут можна починати бізнес, так би мовити релокуватися. Переключити увагу на нову локацію. Там, в Ірпені, вже буде, як є. Згодом можна продати майно, але про це поки що не загадуємо. Нині важко щось планувати.

Ірпінський досвід прижився у Нововолинську

Ми вирішили зайнятися у Нововолинську тим, що вже робили до цього і що добре знаємо – відкрити кафе. Створити кав’ярню для нас не викликає труднощів, адже цей напрям нам добре знайомий. Назву взяли готову – Taddy coffee. Так само називався наш заклад в Ірпені, тож з цим питань не було. Та й з оформленням було легко: наш друг-дизайнер, який допомагав відкривати кафе на Київщині, допоміг перезапуститися на Волині. Вивіска приїхала до нас практично з дому – з Ірпеня, а ось обладнання купували на місці. Так вийшло, що насправді жодних труднощів не було.

Ми швидко знайшли і будівлю, і підтримку, провели запуск. Зустрілися з міським головою, він одразу нас прийняв, вислухав, підтримав. Абсолютно адекватна й молодіжна людина. Він зробив нам першу рекламу, і це важливо! До цього ніхто не дозволяв у місті робити лаунж-зони. Але ж трава – для відпочинку, а не для того, щоб на неї дивитися. Мер підтримав нашу ідею, дав дозвіл і ми зробили такий експеремент – облаштували біля кав’ярні дитячу лаунж-зону. Запустилися і, як показала практика, все вийшло дуже добре, дітям зайшла така ідея.

Taddy coffee у Нововолинську.

І від людей відчувалася підтримка. Місцеві – щирі, класні люди – намагаються допомогти. І не важливо, чи ти бізнесмен, чи ні. Переселенці, які сюди приїхали, завжди відкриті для розмови чи пошуків. Отож, все закрутилося. Постійно відбувалися якісь зустрічі, діалоги. Нововолинськ – класний. Так склалося, що тут утворивсячудовий нетворкінг. Спілкуватися легко, йдеш по місту, а назустріч – тисячі людей. Ти нікого не знаєш, а про тебе знають всі. Смішний момент. Але нині вже і я знаю багатьох нововолинців.

Тепер наше кафе працює. Десять відсотків від прибутку віддаємо на Збройні сили України. Зрозуміли, що в такий спосіб можемо бути корисними. Стараємося допомагати бійцям. До того ж, є друзі та знайомі, які служать.

Потенційні конкуренти стали партнерами

Усе почалося з того, що я шукав будівлю й зайшов у кафе Novikcafe. Ми з дружиною постійно ходили туди на обід. Там класний інтер’єр, дуже смачне меню, а власники – відкриті до контактів. Так вийшло, що я шукав меблі для майбутньої кав’ярні й попросив у продавця підказати якогось меблевика. Вони порадили мені людину, яка робить меблі. Я зателефонував і кажу: «Давай зустрінемося». Зустрілися у тому самому закладі. З’ясувалося, що він товаришує з власниками, допомагав створювати це кафе. Усі всіх знають.

А власник Novikcafe – просто молодець. З нього все й почалося. Він допоміг запуститися, ми уклали договір про партнерство. Він допомагає переселенцям, серйозний бізнесмен. Як правило, з людьми такого штибу треба домовлятися про зустріч, а тут людина максимально проста.

Як конкурента нас не сприйняли, навпаки. Знаєте, здорова конкуренція – це нормально. Тут трафік людей дуже великий. На мою думку, можна ще п’ять кафе відкривати – і всім клієнтів вистачить. Закінчилися у нас трубочки – ми пішли до Novikcafe. Закінчилися у них скляночки – вони прийшли до нас.

Сімейний бізнес – найміцніший

З чим були труднощі? Наприклад, ми звикли працювати з морозивом «Монако». Але ми прекрасно знаємо, що в них постраждали заводи. Вони нешвидко привезли нам обладнання. Або бувають перебої з доставкою продукції. Є такі проблеми, але вони не залежать від нас. Так само зі скляночками та іншим. Частенько буває, що постачання чогось переривається або його більше не будуть постачати взагалі. Але люди розуміють, чому так трапляється, і ніхто не акцентує увагу на цьому. Тому справді серйозних труднощів не було.

До Нововолинська з нами приїхав мій племінник. Я його з дитинства треную, він мені довіряє. Нині йому випала нагода подивитися на власні очі, як будують кафе з нуля. І перейняти цей досвід. Я йому запропонував: батут – це буде твій бізнес. Будеш вчитися, з людьми спілкуватися. Відтак біля кафе поставили батут для дітей і почали продавати солодку вату. Це і є зона відповідальності мого племінника. Тепер тут купа дітей, бо їм це подобається.

Я спортсмен, а заняття спортом завжди допомагає. По-перше, через це маєш знайомих у кожному великому місті. Коли ти на майданчику з кимось пережив спортивний досвід, то такі люди дуже відкриті і завжди допоможуть. Це вже більше, аніж спорт. По-друге, спорт дисциплінує, а якщо це єдиноборства, як у мене, то він загартовує дух. У тебе адекватна самооцінка, є впевненість в діях, ти можеш правильно оцінити ситуацію, проаналізувати. І провести правильне планування.

За десять років спільної роботи в бізнесі у нас із дружиною вже органічно поділилися ролі, хто чим займається. Оскільки заклад маленький, то я проводжу зустріч, запускаю в роботу. Але можу, якщо потрібно, бути і кур’єром, і вантажником. Закупівлі здійснюємо робимо. А на дружині – персонал, бухгалтерія та фінанси. Вона це гарно вміє. Показує своїм прикладом, як потрібно.

Тепер ми бачимо, як уся країна об’єдналася. До кого не звернись – будь-яку допомогу волонтери надають дуже швидко. Усі хочуть бути корисними і чимось допомогти.

Про рибну крамницю і пошук лолося

Щодо розширення, звісно, є плани. Але не так все швидко, не так все просто. Усе буде йти поступово. Скажімо, нині ми тільки-тільки запустили формат доставки суші по Нововолинську. Але треба доробити правильний маркетинг, запустити ідею в світ. А вже потім можна буде переключатися або відгукуватися на інші пропозиції.

У Нововолинську я бачу бізнесові можливості. Скажімо, зауважив, що тут немає жодної рибної крамниці. Тобто м’ясних – багато, а рибної – жодної. А хочеться, щоб зайшов в крамницю, а там великий асортимент. Ми почали думати, в чому проблема. Немає попиту? А він наспраді є, і це видно по ринках.

Місто має 50 тисяч жителів. Можливо, варто просто допомогти їм? Тож зараз я шукаю лосося. Може, вдасться знайти його в Польщі – ми ж на кордоні. Нині це дефіцитний ринок. У нас є напрямки збуту, тому я хочу знайти базу чи завод для закупівлі риби.

Місто бізнесових можливостей

Нововолинськ – цікаве місто. Тут мені дуже подобається близькість до Європи. Кожен, хто не лінується (а я трохи побув в Нововолинську і поспілкувався з людьми), має якусь свою справу. Тут починати легше, бо в інших містах багато хто намагається вирватися у столицю, а тут під боком є добрі шанси. Тому мені це місто припало до душі. Було, що ми зібралися в компанії. Сиділи за столом. Усі нові люди і ми знайомилися між собою.

З’ясувалося, що кожен має власну справу: той музикою займається, той торгує обладнанням, той має справу з машинами, інший – робить меблі. Кожен у своїй ніші. Я був вражений. Це ж не було якесь бізнес-зібрання. Просто зібралося коло друзів. З такими людьми можна робити справу, або якусь пораду почути.

Місцевий базар – повністю з європейськими товарами. Польське молоко дешевше, має потрібну жирність. В Ірпені було навпаки: європейським напрямом опікувалися крамниці. Якщо там був правильний сервіс та асортимент – це взагалі топ. Туди всі їхали, незважаючи на дистанцію, в інший кінець міста. Ми самі так їздили, бо мені це дуже подобається. А тут, в Нововолинську, на кожному кроці крамничка чи базарчик – і все повністю європейське. Це круто. В Ірпіні такого немає. Або їдеш – через хату хтось щось робить в гаражі і продає.

Місцеві підприємці готові ризикувати

А ще в Нововолинську планують створити індустріальний парк. Влада мала б звернути увагу, що є скупчення підприємців, які готові ризикувати у бізнесі. їм треба давати можливість рухатися вперед. Якби влада підтримала нас грантами, ми могли б щось робити. Я сам відкрив би мінімум п’ять проєктів. З кожного готовий віддавати по 10% на ЗСУ. І тут таких бізнесменів багато.

Кожен підприємець готовий виділяти кошти на допомогу армії, бо зараз головне – це перемога. Ми би зробили набагато більше і швидше. Це був би вагомий внесок в економіку, яку потрібно підтримувати. Це важливо, бо ще не зрозуміло, як пережити зиму. Були б зарплати і податки.

Ми точно колись будемо повертатися в Ірпінь, бо дім там, де люди. Це однозначно. Кафе можна буде і залишити, і продати – я ставлюся до цього як до бізнесу. Сьогодні воно допомагає заробляти якісь гроші на життя. Треба перезимувати, а там – побачимо. Зараз важко будувати якісь плани.

Суспільство

На благодійному марафоні у Луцьку продають ляльки-мотанки із Бахмута

Опубліковано

У Луцьку відбувся благодійний марафон “Великдень зігріває душі”, під час якого розпочався продаж ляльок-мотанок, знайдених військовими 14-ї окремої механізованої бригади у зруйнованому Бахмуті на Донеччині. Зараз ці унікальні ляльки можна придбати в обласній бібліотеці для юнацтва, де їх представила одна з організаторок марафону, Алла Єфремова.

Про це пише “Суспільне”.

Вдова Ірина Смірнова — ляльки-мотанки

Дружина загиблого військовослужбовця Ірина Смірнова. Суспільне Луцьк

Ляльки-мотанки з Бахмута передала волонтерам вдова загиблого військовослужбовця Ірина Смірнова, засновниця проєкту для дружин та матерів військових “Нить продовження життя”. Вона навчає жінок цьому мистецтву й створює вишиті стрічками сорочки, кошики, сукні.

“Хлопці (військові — ред.) відходили з міста і побачили, що розкидані багато ляльок, вони в болоті були і перша думка була – не дуже хотілось брати, бо це чиєсь, а з іншої сторони вони розуміли, що ляльки приречені, якщо залишаться тут. Вони їх позбирали і врятували три великі коробки цих прекрасних мотанок”, — розповіла жінка.

Читайте також: Як подолати панічні атаки: порада від МОЗ

Врятована у Бахмуті лялька-мотанка на ярмарку у Луцьку

Одна із понад сотні ляльок-мотанок, врятоваих військовими у Бахмуті. Суспільне Луцьк

У Луцьк доставили більше сотні врятованих на передовій ляльок. За зібрані від продажу кошти передадуть для потреб 14-го окремого мотострілецького батальйону.

За словами Алли Єфремової, благодійний марафон триватиме до Великодніх свят. Крім ляльок-мотанок, є й інші благодійні лоти. Станом на 11 квітня вдалося зібрати понад 21 тисячу гривень.

Нагадаємо, у Києві відкриють центр допомоги постраждалим від домашнього насильства.

Фото: Суспільне

Читати далі

Суспільство

У Житомирі пройде українсько-чеський театральний фестиваль

Опубліковано

У Житомирі відбудеться «Фестиваль взаємності», який об’єднає чеських та українських митців. Заходи триватимуть з 15 по 17 квітня і охоплюють 7 чеських театральних вистав, 2 майстер-класи для дітей та дорослих, концерти, фільм та презентації робіт митців обох країн.

Про це інформує видання daily.

Головною метою фестивалю є поєднання культурних наснаг Чехії та України через мистецьке вираження та підтримку діалогу й взаєморозуміння серед митців обох країн. Ініціатором цього заходу є відомий театральний режисер Давід Зелінка разом з театральною групою й неурядовою організацією «Тепер вдих і лети».

Читайте також: Відпусток для військових побільшає: на які зміни чекати

Після Житомира фестиваль відвідає Рівне (12-14 квітня), Чернігів (19-21 квітня), Київ (22-24 квітня) та Івано-Франківськ (26-28 квітня).

Театральні колективи, які беруть участь у фестивалі, представляють театри «Лішень» (Брно), «Тепер вдих і лети» (Прага), театр «Фесте» (Брно), Дебора Штисова та колеги (Прага), які співпрацюють з академічними державними театрами й незалежними сценами України.

Нагадаємо, у Києві відкриють центр допомоги постраждалим від домашнього насильства.

Фото: daily

Читати далі

Суспільство

Трощи, ламай: у Києві працює кімната для зняття стресу у Києві

Опубліковано

У Києві працює кімната простору “Destroy.space” для зняття стресу. Простір для зняття стресу за адресою: вул. Велика Васильківська, 81к, що неподалік костелу св. Миколая.

Про це повідомляє видання “Ти Київ”.

Там облаштовані спеціальні кімнати, де можна розтрощити ноутбук, розбити голову Путлєра чи зайнятися арттерапією. 

Серед пропозицій: 

  • кімната люті (Rage room, Кімната гніву) — це місце, де можна трощити усе навколо: від комп’ютера до електрочайника наодинці або у компанії друзів. 
  • скляний тир: за пів години ти встигнеш розбити кілька склянок, тарілок та пляшок об стіну. З собою можна взяти компанію до п’яти осіб.  
  • розбити голову муляжу путіна або розфарбовувати гіпсові фігурки — не таке вже й нудне заняття, коли треба перенаправити енергію з негатива в позитив. Коштує така корисна розвага 1400 грн. Розмальовану фігурку забирай додому, милуйся та приходь ще. Якщо ж не сподобалася, ніхто не заважатиме тобі розтрощити її битою.  

Читайте також: 10 ідей для весняної велопрогулянки Києвом: вам сподобається

“Відвідувачам видають комплект захисту. В скляному тирі є захисні маски, навушники, фартухи та рукавиці. А ще — обмежувальна стійка та захисний екран, за яким можна сховатися. Відвідати локацію можуть особи старші 18 років. Тим, хто не досяг повноліття, вхід дозволено у супроводі батьків”, – пише видання “Ти Київ”.

  • ДЕ?  Вул. Велика Васильківська, 81к
  • КОЛИ? З 12:00 до 20:00 
  • СКІЛЬКИ? від 1200 грн

Нагадаємо, 10 українських фільмів про кохання, які варто переглянути на вихідних.

Фото: Destroy.space

Читати далі