Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Понад 16 годин у дорозі. Як тренерка з верхової їзди врятувала коней з-під обстрілів на Донеччині

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Ксенія Корецька – тренерка з верхової їзди зі Святогірська, що на Донеччині. До початку повномасштабної війни вона працювала на приватній фермі, де займалася конями, а також навчала дорослих і дітей поводитися із цими тваринами й отримувати задоволення від їзди верхи.

Навесні залишатися у Святогірську стало небезпечно, тож Ксенія виїхала з міста, і не сама, а з родиною, собакою, кішкою та… чотирма конями. Провівши 16 годин у дорозі, Арія, Аризона, Лавина та Сара знайшли другий дім у черкаському реабілітаційному центрі з іпотерапії. Ксенія продовжує займатися улюбленою справою в новому місті й говорить, що жодного разу не пожалкувала про те, що вибрала саме його. Ксенія розповіла ШоТам про те, як коні порушували комендантську годину, як вдалося знайти прихисток у Черкасах і швидко адаптуватися в місті на Дніпрі.

Туристи пізнавали Святогірськ на конях

Я захопилася конями ще в дитинстві. Дорослішаючи, розуміла, що любов до них – не тільки візуальний контакт, а ще й догляд і робота. Це велика відповідальність. Я хотіла дізнатися про цих тварин якомога більше, тож почала шукати місцеві кінно-спортивні клуби (КСК) і ферми. І я знайшла. Почала знайомитися з конями в КСК «Аллюр» у Слов’янську, а потім на приватній фермі в Святогірську, де й працювала до початку повномасштабної війни. Там не було спортивного напряму, коней залучали в туристичний прокат. І я почала ними займатися: годувати, виховувати змалечку, підбирати збрую для них.

Навчала верхової їзди дітей і дорослих. Серед місцевих мешканців це було не дуже популярно, тому що населення здебільшого складали люди похилого віку, вони не цікавилися конями. Гостями ферми насамперед були туристи. До Святогірська на відпочинок приїжджало багато людей не тільки з України, а й з усього світу. Наше місто, розташоване в лісі, славиться своєю природою, а також Свято-Успенською Святогірською лаврою. Туристи були в захваті від того, що мальовничими краєвидами можна насолоджуватися прямо під час верхової їзди.

Щоб їздити верхи, насамперед потрібно вміти керувати твариною, яка в кілька разів більша, ніж ти. Треба мати вольовий характер, щоб настояти на своєму, тому що тварина може запропонувати геть інший сценарій їзди. Однак важлива не тільки фізика – велику роль грає і емоційний фон, те, як людина та кінь можуть знайти спільну мову. І тільки в такому разі кожен з учасників процесу отримає задоволення від їзди. Це неймовірні відчуття, що складно передати словами, коли ти їдеш верхи, під тобою – така міць, сила й енергія, з якою ви рухаєтеся в одному напрямку. Відбувається якась магія, яку неможливо пояснити – треба відчути.

Табун втік із села, знайшовши шлях додому

На фермі, де я працювала, жило п’ятеро коней: дорослі Арія, Аризона, Лавина та Сара, а також Ера, якій був усього рік. З початком вторгнення, звісно, вони стали дуже напруженими. Коні – взагалі лякливі створіння по своїй природі, які бояться різких звуків, тим паче якщо це вибух або постріл. Ми на фермі це розуміли й одразу забрали їх з міста до сусіднього села. Коні могли там перебувати у відносній безпеці. Однак згодом обстріли стало чутно й там. Тварини почувалися неспокійно, часто рвали ланцюги й перестрибували огорожі. 

Одного разу коні настільки злякалися, що втекли із села додому, у місто. Завдяки своєму нюху вони змогли знайти дорогу туди, де провели все своє життя. Село відокремлювалося від Святогірська річкою, і був лише один кремезний міст, через який можна потрапити в місто. І найдивовижніше те, що коні його знайшли й перебігли через нього, незважаючи на те, що вони завжди уникають доріг і машин. А тут взяли – і побігли додому.

Існує багато оповідань про те, що коли вершник не в змозі знайти шлях додому, або засинає по дорозі, він довіряє своєму коню – і той завжди довезе його куди треба. Кінь здатний знайти шлях додому – туди, де він харчується, де його люблять і де на нього чекає табун. У нашому випадку втік цілий табун, і їм було простіше зорієнтуватися в просторі, бо вони були разом, їх поєднує тісний зв’язок. Це велика сила, завдяки якій можна все подолати.

Коні порушували комендантську годину

Поступово місто порожніло. Багато людей евакуювалися, а ті, хто залишилися, рідко ходили вулицями. Комендантська година починалася о 18:00, ближче до 17:00 в місті вже нікого не можна було побачити. Мешканці сиділи по своїх домівках і сховищах. Тільки військові з тероборони патрулювали місто, контролювали, щоб не було мародерства, і загалом стежили за порядком. Якось у темряві вони помітили певні рухи. Виявилося, що це були наші коні, які втекли з ферми. Вони блукали містом і лісом. Військові намагалися підгодовувати їх, спілкувалися з ними. Однак коні заважали теробороні виконувати свої задачі, тому що своїм пересуванням збивали їх з пантелику.

Ми вирішили, що потрібно евакуюватися. До того ж місто почали добряче обстрілювати. Якщо раніше снаряди летіли через Святогірськ і падали десь поруч, то згодом прилітало й до нас. Навколо руйнувалися будівлі, територія була замінована. Залишався тільки один міст, по якому можна було виїхати – решта доріг була або знищена, або перекрита. Ми зрозуміли: якщо ще зачекати, сподіваючись, що стане краще, потім взагалі не буде можливості евакуюватися. Якщо людей можна було б перевезти на човнах через річку, то з конями такий варіант неможливий.

Вибрали Черкаси, просто дивлячись на мапу України

Ми почали швидко організовувати переїзд. Святогірськ, як і сусідні Слов’янськ і Краматорськ, вважалися гарячими точками, тож мало хто хотів приїхати до нас і допомогти евакуювати коней. На переїзд потрібна була значна сума, тож ми відкрили збір, сподіваючись що нам допоможуть небайдужі люди. Паралельно із цим почали шукати транспорт: коневоз або скотовоз, в якому можна розмістити п’ятеро коней.

Я зі своєю родиною, а також собакою та кішкою, виїхали трохи раніше. З квітня ми живемо в Черкасах. Не планували спеціально рухатися саме туди – дивлячись на мапу України, просто сказали: «Хай будуть Черкаси». Нам сподобалося, що місто розташоване на Дніпрі. Воно не таке велике, як Київ, але розвинене, є все для комфортного життя. У Черкасах ми одразу почали досліджувати, яка там ситуація з кінними клубами та фермами. Знайшлося одразу декілька варіантів, і ми зв’язалися з одним з них. Виявилося, що реабілітаційний центр з іпотерапії, до якого ми звернулися, сам не так давно, минулого року, переїхав до Черкас, і вони були зацікавлені у збільшенні поголів’я табуна. Тож ми домовилися, що наші коні зможуть жити там.

Коні провели в дорозі 16 годин

Нашу наймолодшу конячку Еру забрали місцеві мешканці у Святогірську, а чотири дорослі вирушили в подорож. Ми довго вирішували, чи потрібно робити для них зупинку. На всяк випадок домовилися з кінним клубом у Дніпрі – це місто було якраз посередині нашого маршруту. Нас там уже чекали й були готові погодувати наших тварин і на деякий час прихистити їх.

Однак зрештою ми вирішили, що не варто зупинятися, тому що коней було дуже важко вантажити. Вони молоді, і за своє життя у них не було досвіду переїзду. Під час завантаження коней треба правильно запхнути, до того ж вони дуже травмуються через металеві борти. Під час дороги вони спочатку, звісно нервували, і ми відчували, як сильно гойдає машину. Проте невдовзі вони заспокоїлися й добре витримали 16-годинну поїздку.

Реабілітаційний центр з іпотерапії, в якому наші улюбленці знайшли прихисток, співпрацює із Центром соціальної реабілітації людей з інвалідністю «Перспектива». Іпотерапія – це метод лікування за допомогою верхової їзди. Через два місяці після переїзду до Черкас я теж почала працювати в центрі зі своїми конями, продовжуючи займатися улюбленою справою. Ми розвиваємо як напрям іпотерапії, так і пропонуємо інші різноманітні послуги, що стосуються їзди верхи.

У Черкасах знайшла нових друзів

Черкаси схожі на наше рідне місто, хоч і дещо більші за розміром. Жодного разу не пожалкували, що вирішили жити саме сюди. Ми дуже цінуємо природу, виїжджаємо верхи в ліси, що розташовані поруч, і до Дніпра. Вивчали місто й пішки, насолоджуючись прогулянками.

Нам тут подобаються люди – вони відкриті до спілкування й одразу відгукуються на якісь прохання. Багато місцевих мешканців допомогли нам і коням. Батьки дітей, які навчалися верхової їзди, приносили піддони для будівництва паркану, питну воду, а тваринам – яблука й моркву. Люди реагували на нашу проблему – і вона швидко переставала нею бути. У нас уже безліч нових знайомих, з якими зав’язалися теплі стосунки. Коло моїх друзів розширилося саме в Черкасах.

Ми стежимо за новинами рідного міста. Нині воно звільнене, але 85 % Святогірська зруйновано, поки там немає ні світла, ні води, ні інфраструктури. Нас постійно тягне додому, ми переглядаємо фото й відео звідти, але дивитися на них уже неможливо, бо це дуже боляче. Розуміємо, що поки що їхати нікуди: немає дому й можливості розвиватися у своїй сфері. Тож поки плануємо залишатися в Черкасах і мріємо про день, коли Україна переможе й усі ми повернемося до нашого спокійного життя.

Суспільство

На Київщині почав працювати молодіжний хаб «Твій Шлях»

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

На Київщині у Димерській громаді відбулось урочисте відкриття молодіжного хабу «Твій Шлях».

По це повідомили на фейсбук-сторінці Димерської громади.

Зазначається, що хаб стане вільним простором для молоді.

Там проходитимуть безкоштовні воркшопи, тренінги, майстер класи, курсове навчання, проєктний менеджмент, спортивні гуртки (волейбол, баскетбол, футбол, настільний теніс), йога, нутриціологія, арт-терапія, психологічна терапія, відпочинок та дозвілля.

З графіком заходів хабу можна ознайомитися за посиланням.

Читайте також: Як ми відкрили свій «Пункт незламності»: з генератором, Starlink і настолками. Кейс «Солом’янських котиків»

Нагадаємо, у Сколе на Львівщині за гроші ЄС відкрили молодіжний центр.

Також у Мукачеві на Закарпатті відкрили молодіжний хаб Aware Zone.

Фото: facebook.com/rada.Dymer.

Читати далі

Суспільство

Друзі з Харкова об’єднали свої бізнеси під одним дахом у Львові (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Це місце у Львові, де можна випити кави, як на «Барабашова», і купити теплющі шкарпетки, які сплели бабусі десь під Мукачевом.

Така переплетена географія – вже звичне явище для українського бізнесу, який переїжджає, гуртується і продовжує працювати, попри війну.

Як два абсолютно різні бізнеси із Харкова об’єдналися у Львові, щоб готувати харківські смаколики й підтримувати майстрів хендмейду з різних куточків України, розповідає ШоТам.  

Можна купити крафтові товари і попити кави

Харків’яни згуртували бізнеси під одним дахом, щоб працювати у час війни та додати Львову харківського вайбу.

Тепер на Джерельній можна купити крафт від TARLINI home та попити кави по-барабашовськи у «Перший – кава та їжа».

Влад Любченко популяризував у Харкові український крафт. а Євген Власюк – здорове харчування. Коли росіяни атакували рідне місто, друзі почали волонтерити.

«Я жартую, що зробили неприбутковий бізнес. Бо за місяць ми повністю поставили колцентр, відділ логістики, налаштували CRM-систему, сайт, айпі-телефонію. У нас працювали 30 водіїв, які розвозили їжу по Харкову та медикаменти…», — згадує Влад Любченко, співвласник компанії TARLINI home.

На початку літа взялися рятувати і власний бізнес. Релокувалися до Львова й вирішили об’єднатися під одним дахом.

Читайте також: Відновили знищений бізнес і виходять на ринок США. Кейс українського бренду свічок WOOD MOOD

«Так виходить, по-перше, дешевше, по-друге, кожен для кожного є лідогенератором: тобто шоурум – для кав’ярні і навпаки. Це такий вигідний симбіоз», — Євген Власюк, співвласник кав’ярні-бістро «Перший – кава та їжа».

У меню є кава зі згущиком і суп фо бо – страви з духом ринку «Барабашова».

«Це, мабуть, дві такі страви, які суто харківські. Всі на «Барабашова» були, всі на «Барабашова» їли. А взагалі ми притягнули те, що ми в Харкові їли. Мені подобається форшмак, і я захотів, щоб у нас був форшмак з яблуком солодким, такий дуже прикольний смак», — Євген Власюк, співвласник кав’ярні-бістро «Перший – кава та їжа».

А на полицях – елегантні келихи й затишні горнята, пледи і свічки.

«Хтось переїхав і облаштовує для себе нове житло, хтось каже, що переїхав і лишив удома свій улюблений келих або горнятко і хоче такий самий мати. Якісь улюблені теплі речі. І взагалі зараз дуже важливо створювати для себе якийсь осередок тепла, затишку, нормального життя там, де ти є вже», — Валерія Сітоленко, маркетологиня TARLINI home.

TARLINI home взялися за асортимент українського виробництва. Хочуть підтримати майстрів і майстринь у різних куточках України.

Із деревом уже працюють на Хмельниччині. У Мукачеві плетуть шкарпетки й виготовляють свічки. А бренд продовжує розширювати географію і шукає нових майстрів.

«Якщо у вас є унікальне вміння робити кераміку чи працювати з деревом, чи в’язати, звертайтесь до нас, і, я думаю, що ми знайдемо якісь варіанти співпраці», — Влад Любченко, співвласник компанії TARLINI home.

Нагадаємо, харківська «Каша маслом» переїхала до Чернівців і годує клієнтів «як удома».

Також ШоТам розповідав, як харківський бренд виготовляє парфуми для українських артилеристок.

Читати далі

Суспільство

Укрпошта випускає серію марок «Зброя Перемоги» з нагоди Дня ЗСУ

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

До Дня Збройних Сил України, 6 грудня, Укрпошта випустить нові марки «Зброя Перемоги».

Про це повідомляється на сайті компанії.

Марковий аркуш «Зброя Перемоги» складатиметься з 6 поштових марок зі зразками військового вітчизняного та закордонного озброєння:

  • «Вільха»,
  • «Нептун»,
  • «Стугна-П»,
  • «Байрактар ТБ2»,
  • FGM-149 «Джавелін»,
  • «M142 Хаймарс».

До поштових марок буде випущено конверт «Перший день», немаркований конверт та картку.

Малюнки виконали художники-графіки Сергій та Олександр Харуки.

Вартість маркового аркушу – 90 гривень, з яких 18 – благодійний внесок на ЗСУ. Тираж аркуша склав 200 тисяч примірників.

Придбати новий поштовий випуск можна із 6 грудня. Передзамовлення можна зробити вже зараз за посиланням.

Нагадаємо, Укрпошта випускає марку «Кримський міст на біс!».

Також Укрпошта анонсувала марку «Херсон – це Україна!».

Фото: postmark.ukrposhta.ua.

Читати далі