Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Ферма замість валер’янки: переселенка з Харкова завела перепілок, щоб побороти тривогу, а тепер має успішний бізнес

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про переселенців зі Сходу та Півдня, які живуть у громадах на Заході України.
Після початку повномасштабної війни в нашій країні склалася унікальна ситуація: вперше за багато років мільйони російськомовних православних українців поселилися поруч з україномовними католиками на Галичині та Закарпатті. Трохи відчувається напруга, чи не так?

Тому в цьому проєкті ми розповідаємо про переселенців, які, попри ці релігійні та культурні розбіжності, успішно адаптувалися та інтегрувалися в життя регіону й допомагають зробити це іншим.

«Перепелині яйця рятують від радіації» — таку інформацію Ганна Довженко прочитала в мережі, коли панічно шукала, що може допомогти у випадку ядерної атаки. Жінка вирішила: треба заводити перепілок. І хоч інформація виявилася не підтвердженою науково, та її бізнес тепер цілком реальний.

Як ферма «Чудова перепілка» допомогла Ганні заспокоїтись, а її родині — адаптуватися на новому місці завдяки власній справі, читайте в матеріалі ШоТам.

Повертатися було нікуди

На момент повномасштабного вторгнення росії родина Ганни була на Львівщині й планувала повертатися додому в Харків. 

«Майже пʼять місяців у мене був депресивний стан. Я взагалі не знала, що буде. Нам було дуже боляче бачити в соцмережах і новинах зруйновані будинки в нашому рідному місті», — згадує Ганна.

Родина вірила, що війна швидко закінчиться, і вони зможуть повернутися, але їхню квартиру було частково зруйновано, коли місто опинилося під сильними обстрілами. Тому сімʼя орендувала будинок у Пустомитах. 

Перепілки як засіб від нервів

«Нас постійно лякали радіацією. Всі в родині були в панічному стані, типу «А що як?..». Я втомилася. Відкрила Google і почала шукати, що допомагає вивести з організму важкі метали. Сказала: «Все, супер» — проблема буде вирішена», — розповідає Ганна.

Вона натрапила на статтю про те, що нібито в Японії після ядерної атаки рятувалися перепелиними яйцями. Хоч наукового підтвердження цьому немає, жінка вирішила тримати трохи птахів для родини й друзів.

Ганна Довженко та її перепілки. Фото надане героїнею

Пташок не купували — натомість родина придбала 200 яєць, і в інкубаторі з них вилупилися 170 перших перепілок.

Тому замість перегляду новин Ганна тішилася своїм «дівчаткам». Розповідає, що поряд з перепілками вона завжди на позитиві, бо вони дуже чутливі й можуть відчувати стрес. Жінка по кілька разів на добу заходила до них у курник і просто спостерігала: як влаштоване їхнє життя, на що вони реагують тощо.

«Перепілок я вперше в житті побачила, коли вони в мене народилися. Я з ними жила в курнику», — пригадує вона.

Тепер жінка переконана: коли відчуваєш тривожність або депресію, тобі потрібна працетерапія. Якщо мозок кипить і не знає, що робити, варто почати працювати руками.

Перепілки забезпечили родину

Ганна з чоловіком не мали багато заощаджень, тож ферма закрила ще одну проблему — забезпечила сімʼю натуральним мʼясом і яйцями, а також коштами від продажу продукції. Державні виплати як внутрішнім переселенцям і виплати Ганни за інвалідність були їхнім першим внеском у створення ферми.

Чоловік фермерки самотужки створив клітки, провів воду, зробив вентиляцію — для цього передивився багато відео на YouTube. Тим часом жінка читала літературу про догляд за перепілками.

В інкубаторі з яєць вилуплються перепілки. Фото надане героїнею

Нині сімʼя має півтори тисячі птахів. Яйця Ганна продає дешевше, ніж у супермаркеті: на фермі два десятки яєць коштують 40-50 грн (залежно від розміру) в той час, як у магазині їх продають у середньому на 20 гривень дорожче.

Ганна говорить, що хоче, аби більше людей могли дозволити собі придбати такий продукт. Зараз черга на перепелине м’ясо є на два місяці наперед, на яйця — тиждень.

«Купують друзі, знайомі, працює «сарафанне радіо». Надсилаю замовлення поштою. Вони вже їхали в Київ, Харків, Одесу, Запоріжжя. Клієнти часто навмисно водночас купують яйця і мої, і магазинні, щоб порівняти, а потім повертаються до мене», — хвалиться жінка.

У минулому Ганна працювала бухгалтеркою та менеджеркою, тож за пів року після створення ферми вирішила шукати гранти для її розвитку. Наразі виграла два гранти, зокрема, кошти від посольства США, на які придбала професійну коптильню й вакууматор. Нині Ганна працює над третім — від благодійної організації «Карітас». Якщо вийде його отримати, то розширить приміщення ферми.

Ферма як спосіб подружитися з місцевими

Спочатку родині було складно адаптуватися через мову — Ганна все життя прожила в російськомовному середовищі. Розповідає, що до вторгнення хотіла перейти на українську, але мала страх почати. Та торік вирішила, що більше не відкладатиме.

«Чули тут від деяких людей образи, що, мовляв, війна почалася через людей зі Сходу, зокрема, і харківʼян, бо ми розмовляли російською. А коли ти їм кажеш, що Харків не здався, що росію там ніхто не чекав, то вони дивуються, — скаржиться Ганна. І додає: — Приємно чути слова підтримки від інших місцевих, які розуміють, що це система зробила нас російськомовними, а не ми самі».

Ганна Довженко у курнику з перепілками. Фото надане героїнею

Тепер у неї є місцеві клієнти, які замовляють свіже м’ясо та яйця й одразу запитують, коли можна приїхати знову. Жінка їм розповідає про користь цих продуктів і про те, як їх готувати.

Ганна говорить, що тепер громада прийняла її родину, і вона більше не відчуває, що не вдома.

10-15% яєць жінка завжди віддає іншим переселенцям, а також своїй подрузі, яка має дитячий будинок сімейного типу. А послід, який є чудовим добривом, передає місцевим фермерам і людям, які мають земельні ділянки.

«Мої яйця та перепілки тут, знаєте, як валюта: якщо в мене немає готівки, але мені щось потрібно, я можу обмінятися з іншими фермерами на все що завгодно. Взагалі я «за» такі кооперативи та комуни — ми, українці, тільки так можемо вижити», — ділиться Ганна.

Праця допоможе звикнути до нового місця

«Я рада, що відкрила для себе розведення перепілок. Минулий рік, якби не вони, я й не знаю, як би наша родина емоційно й фінансово пережила. Не жалкую ні про що. Ферма допомогла мені почати життя в новому місці, ніби спочатку», — каже Ганна.

Підприємиця зараз вчиться працювати на придбаній коптильні й освоює новий продукт — мариновані яйця. Про повернення в Харків уже не мріє.

«Коли ми іноді з родиною про нього згадуємо, то плачемо. Але повертатися туди небезпечно, та й нікуди. Тому ми хотіли б залишитися тут, у Львівській області. Пустомити нам дуже подобаються. І громада прийняла нас щиро, відкрито та з допомогою», — розповідає переселенка.

Перепілка та яйця на фермі «Чудова перепілка». Фото надане героїнею

Ганна стверджує: якщо хочете звикнутися на новому місці, то варто працювати. 

«Обовʼязково треба, щоб ми вижили: і як нація, і як країна. Наші діти мають учитися в нас, адже ми для них є прикладом. Якщо хочемо, щоб Україна розвивалася й мала майбутнє, то маємо допомагати та невпинно працювати».

Суспільство

«Пам’ятайте – ви не одні». Як люди з травмами спини допомагають одне одному адаптуватися до нового життя

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту журналістики рішень. Ми створили його для людей, які постраждали від мінно-вибухових травм.
Тут розповідаємо історії українців, які втратили кінцівки чи отримали інші тяжкі поранення, щоби люди з такими випадками знали — в їхній унікальній ситуації є вихід.

Ці історії можуть стати прикладом для держави та волонтерів, аби виробити системні рішення для людей, життя та тіло яких змінилося внаслідок війни.

Понад рік Іван Батрак з Донеччини лікується від мінно-вибухової травми спинного мозку та проходить реабілітацію у Львові. За цей час чоловік, який раніше працював шахтарем, почав вивчати новий фах – інструктора першого контакту, аби допомагати людям з ураженнями спинного мозку.

На прикладі роботи ГО «Група активної реабілітації» ШоТам розповідає, як працюють групи самодопомоги, що об’єднують людей з травмами.

Отримав травму спини під час обстрілу міста

Шахтар Іван Батрак жив у Покровську Донецької області. У лютому 2023 року під час обстрілу міста російськими збройними силами чоловік отримав травму хребта й спинного мозку.

Санітарна авіація доставила його до Дніпра, де чоловіку прооперували хребет і поставили спеціальну металеву конструкцію. Після цієї операції Івана Батрака за програмою «Лікарі без кордонів» перевезли до Львова, де він лікується й досі. 

Іван Батрак у модульному містечку у Львові, де зараз проживає. Фото: ШоТам

«Не залишайтеся з проблемою сам на сам»

Нещодавно чоловік потрапив до табору від громадської організації «Група активної реабілітації», яка допомагає людям з ураженнями спинного мозку. У цьому таборі з Іваном працюють люди, які також мають травми спини – фахівці першого контакту. Вони знайомляться з пацієнтами та розповідають про свій досвід, а також про те, як жити з травмою.

Зараз Іван мешкає в модульному містечку від «Групи активної реабілітації», яке адаптоване під потреби людей з інвалідністю: зокрема, санвузли та в’їзди доступні для крісел колісних. Від організації чоловік отримав власне крісло колісне й індивідуальні гігієнічні засоби. 

«Група активної реабілітації» понад тридцять років допомагає своїм пацієнтам на шляху від перебування в лікарні до адаптації в кріслі колісному – навчає людей обслуговувати себе, коли частина тіла є паралізованою. 

Карина Кардаш, лідерка ГО «Група активної реабілітації». Фото: ШоТам

«Ми намагаємося давати людині повний супровід, щоб вона могла повернутись у звичне оточення та жити повноцінне яскраве життя. Організовуємо терапевтичні прогулянки, спільний похід у кіно, театр чи кав’ярню. Основний сенс у тому, аби мотивувати людину виходити до інших людей, бо після травми це дуже некомфортно», – розповідає лідерка громадської організації Карина Кардаш.

За словами Карини, людям з травмою найскладніше бачити, як оточення сприймає їх по-іншому на кріслі колісному, а ще складно долати постійні бар’єри, пересуваючись, тому частіше люди обирають просто залишатися вдома.

«Пам’ятайте, що ви не одні, і завжди можна знайти для себе підтримку від тих, хто готовий її надати. Не залишайтеся з проблемою сам на сам», – каже Карина.

Найважливіше моральна підтримка

З Іваном Батраком в організації познайомилися, коли той ще перебував у лікарні. Його відвідав тренер-наставник, який теж пересувається на кріслі колісному, та розпочав з Іваном роботу. 

«Ми вчили Івана пересідати на крісло колісне, підібрали його разом з фахівцями лікарні та супроводжували чоловіка під час реабілітації в таборі протягом десяти днів – там він міг поспілкуватися з тими, хто має такі ж ураження спини. А потім ми запропонували Івану долучитися до команди інструкторів першого контакту», розповідає лідерка ГО «Група активної реабілітації».

Місяць тому чоловік почав навчання на інструктора першого контакту, аби допомагати людям, які мають травми спини, як і він сам. Його робота полягатиме в тому, аби познайомитися з людиною, поспілкуватися про травму, дізнатися стан ураження та пояснити, як відбуватиметься лікування та реабілітація. 

Іван Батрак самостійно пересідає в авто з крісла колісного. Фото: ШоТам

«Найважливіше те, що я маю підтримати людину морально, показати, що насправді не все так погано, і з усім можна впоратись. Я маю так допомогти, аби людині було простіше в цьому стані за межами лікарні та щоб вона не розгубилася за будь-якої ситуації», — ділиться Іван.

Матеріал створено в партнерстві з ПРООН в Україні за фінансової підтримки Уряду Японії. Серію публікацій реалізують в межах проєкту «Сприяння безпеці людей в Україні шляхом реагування на багатовимірну кризу, спричинену війною».

Читати далі

Суспільство

Українські лікарні отримали обладнання для діагностики стійкого туберкульозу

Опубліковано

Українські клініки отримали сучасне обладнання для виявлення ДНК мікобактерій туберкульозу.

Про це повідомили у Міністерстві охорони здоровʼя,

Йдеться про 900 наборів картриджів Xpert MTB/XDR, які використовуються на оновлених системах GeneXpert.

Постачання обладнання відбулося у рамках співпраці Міністерства охорони здоровʼя України, Центру громадського здоровʼя та Глобального фонду боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією.

GeneXpert є автоматичною системою для молекулярної діагностики з використанням одноразового картриджа, повністю ізольованого від навколишнього середовища. Це дозволяє використовувати прилад у звичайних приміщеннях без організації ПЛР-лабораторії.

Читайте такожЯк в Україні отримати допомогу після мінно-вибухової травми

«Завдяки впровадженню в Україні нового молекулярно-генетичного тесту вдається оперативно і точно діагностувати ТБ на ранніх стадіях та зменшити випадки його подальшого прояву», — повідомили у МОЗ.

Про методику

XpertMTB/XDR — це інноваційна методика у діагностиці лікарсько-стійкого туберкульозу. Сучасне обладнання дозволить ефективно реагувати та у короткі терміни призначити дієву схему лікування для пацієнтів.

Нагадаємо, в Україні вперше почали використовувати ШІ для діагностики туберкульозу.

Фото: World Health Organization.

Читати далі

Суспільство

Психологічна допомога: чому це важливо та як організувати в громаді

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту журналістики рішень. Ми створили його для людей, які постраждали від мінно-вибухових травм.
Тут розповідаємо історії українців, які втратили кінцівки чи отримали інші тяжкі поранення, щоби люди з такими випадками знали — в їхній унікальній ситуації є вихід.

Ці історії можуть стати прикладом для держави та волонтерів, аби виробити системні рішення для людей, життя та тіло яких змінилося внаслідок війни.

Чому важливо, аби психологічна допомога стала доступною послугою, і як це організувати у своїй громаді, розповідає ШоТам разом із Програмою розвитку ООН в Україні (UNDP).

Чому психологічна допомога потрібна

За даними Gradus Research станом на кінець грудня 2023 року, 88% українців та українок відчувають стрес. Більшість опитаних зізнаються, що відчувають втому (55 %), напруженість (43%), роздратування (32%) та безсилля (31%).

Щоденні обстріли українських міст, страх за своє життя та життя близьких – саме в такій атмосфері зараз живуть українці. Практична психологиня, фахівчиня ГО «ЦПД «Конфіденс» Вікторія Мирошніченко говорить, що це впливає не лише на фізичне здоров’я, а й на ментальне.

«Ментальне здоров’я – те, на що можемо спиратися, незважаючи на зовнішні обставини. Ми не знаємо, коли всі складнощі закінчаться чи скільки триватимуть, не можемо контролювати надзвичайні ситуації, катастрофи, війну… Але ми можемо контролювати свій стан здоров’я, емоційний стан. Важливо навчитися саме жити під час війни, а не виживати

Психологиня також впевнена: аби піклуватися про інших, важливо знайти ту опору, яка допомагатиме й вам відновити фізичні та психологічні сили. 

Багато українців під час війни отримують свій перший досвід роботи з психологом. Так, наприклад, Віталіна розповідає:

«Раніше я скептично ставилася до цього, вважаючи, що допомогу потрібно шукати сину – якщо йому допоможуть, то і мені автоматично стане легше. Але на мою особисту щоденну війну наклалася повномасштабна і запас моїх сил помітно зменшився.

Після першої ж зустрічі я відчула, як це важливо і дієво, коли тебе вислуховує і підтримує фахівець. По закінченню курсу занять я відчула значне зниження моєї тривожності, більшу впевненість в собі»

Хто має надавати психологічну допомогу в громаді

Оскільки під час війни психологічна допомога стала ще більш затребуваною, МОЗ прагне спростити доступ до неї. Тепер не обов’язково шукати психолога чи психологічні проєкти, а можна звернутися до свого сімейного лікаря.

Національна служба здоров’я України (НСЗУ) має пакет «Супровід і лікування дорослих та дітей з психічними розладами на первинному рівні медичної допомоги» і підписує контракти з українськими закладами первинної медичної допомоги. Зараз уже 500 закладів можуть надавати послуги психологічної допомоги в межах цього пакету. Сімейний лікар, терапевт чи педіатр у таких закладах може:

  • оцінити психічний стан пацієнта/-ки;
  • надати медичну та психологічну допомогу;
  • виписати ліки;
  • направити на додаткові лабораторні дослідження;
  • скерувати до лікаря-психіатра за згодою пацієнта/-ки;
  • скласти план лікування;
  • надати психологічну підтримку членам родини пацієнта/-ки чи тим, хто доглядає за ним;
  • навчити техніки самодопомоги.

Перевірити, чи ваш медичний заклад підписав пакет на ці послуги з НСЗУ, можна за посиланням. 

Кількість медзакладів, що надають первинну меддопомогу (ПМД), де можна отримати психологічну підтримку. Дані станом на листопад 2023 року. Джерело: сайт Міністерства охорони здоров’я України.

Як організувати психологічну допомогу у своїй громаді

Понад 11 тисяч лікарів первинної медичної допомоги вже пройшли відповідний курс і можуть надавати базову психологічну підтримку. Також громада може заохочувати місцевих лікарів пройти таке навчання для лікарів «первинки» у своїх медзакладах. Адже часто в жителів невеликих населених пунктів немає змоги знайти психолога, і єдиний лікар, до якого вони можуть звернутися – сімейний. Це не означає, що такий спеціаліст замінить психотерапевта, але він зможе якісно виявити проблему й за потреби направити до іншого фахівця.

Курс безоплатний і доступний онлайн: лікарі можуть пройти його на сторінці Академії НСЗУ. Цей курс є доступним у межах ініціативи зі створення Національної програми психічного здоров’я та психосоціальної підтримки Першої Леді Олени Зеленської. Він базується на навчальних матеріалах mhGAP (Mental Health Gap Action Programme) – програми ВООЗ, створеної, аби підвищити доступ людей до психологічної допомоги завдяки неспеціалізованим працівникам (наприклад, сімейним лікарям).

Аби фахівці могли навчатися у своїй області, потрібно заповнити форму й дочекатися відповіді від організаторів. 

Матеріал створено в партнерстві з Програмою розвитку ООН (UNDP) в Україні та за підтримки Уряду Японії. Серія публікацій реалізується в межах проєкту «Сприяння безпеці людей в Україні шляхом реагування на багатовимірну кризу, спричинену війною». Думки, висловлені тут, належать авторам і не обов’язково відображають точку зору UNDP в Україні чи Уряду Японії.

Читати далі