Суспільство
П’ять українських дауншифтерів, котрі проміняли місто на село і не пошкодували
Урбанізація та відсутність робочих місць у селах примушує молодь тікати звідти у великі міста.
Але якщо із “залізною рукою міста”, яка рано чи пізно дотягується до сільської місцевості, все ясно, то навіщо інші повертаються до коренів і, навпаки, тікають із міста у село?
Ми знайшли п’ять топ-менеджерів та бізнесменів, що відмовляються від кар’єри на користь роботи на городі, великого (або не дуже) господарства і стада кіз!
Навіщо вони це зробили і що отримали в результаті? Розбираємось разом.
Лісова ферма від теолога-пічника
Думали, фермери, окрім як врожаями, нічим не цікавляться? Як би не так – Віктор Чіркін вивчав теологію в США, а після повернення в Україну став успішним менеджером у одній харківській фірмі.
“Хотів отримати в Америці знання – щоб повернутися, щоб працювати в Україні”, – каже він.
Але у 2014 році раптом вирішив перебратися до батьків, а вже через рік самостійно виготовляв сир та випікав хліб.
Чому покинув успішну кар’єру? Пояснює це тим, що у місті ніби почував себе хворим, а в селі недуга зникала. Його довго вмовляли залишитись на роботі, але він пішов і не пошкодував.
“Лісова ферма” Віктора Чиркіна розташована неподалік Білої Церкви біля лісу. Усього господарства тут – 45 соток городу та ще три гектари земельного паю, що дістались у спадок..
За кілька років він освоїв професію пічника, пекаря і сировара.
Сьогодні у нього сучасний сайт, де він продає аж 23 молочних продукти власного виробництва: йогуртові десерти, крем-сири, рікоту, шоколадно-горіхові пасти власного виробництва. Також хлопець веде блог, де розповідає про переваги життя в селі, ділиться рецептами унікальних сирів та пече хліб у своє задоволення.
Хутір Беспалівка. Екопоселення колишніх городян
Три роки тому програміст Денис Ясницький і журналістка Анна Брежнєва вирішили втекти від цивілізації, бо бетонні харківські джунглі їм остогидли. Спочатку замислювались про екзотичні країни, але потім вибір впав на хутір Беспалівка за 65 кілометрів від Харкова. Вони не просто переїхали туди, а й поміняди спосіб життя: відмовились від м’яса, спиртного і медикаментів. Навіть овочі та фрукти, якими харчуються, вони виростили самі.
Спочатку Денис та Анна привели до ладу будиночок, який купили – провели електрику, встановили вітрогенератор, провели супутникове телебачення та інтернет. А також підвели воду. А потім власноруч побудували поряд екологічний будинок із суміші глини, соломи та піску. Наразі витратили на нього більше 20 тисяч доларів.
Ми відмовилися від бетонної коробки, від зустрічей з нецікавими людьми, від забрудненого повітря і рутини – на користь хутора, – каже Анна.
Поряд живуть ще чотири сім’ї екопоселенців. Усі вони купили свої будинки за $ 4000-5000, підвели комунікації і насолоджуються чистим повітрям та відсутністю стресів, якими повниться місто.
Відпочити від цивілізації на екофермі
Одесит Дмитро Скорик за фахом – викладач біології, хімії, релігієзнавець та фотохудожник. Його дружина Надія Скорик за фахом – художниця кіно, поетка та фольклористка.
У 2010 році подружжя переїхало до села Грабово Кодимського району Одеської області з, власне, Одеси – через бажання жити серед природи, споживати натуральну їжу та воду, і, звісно, розпочати власну справу.
Тоді ж і заснували етнохату “Білочі”. Стартовим капіталом послужили кошти від продажу будинку в Одесі. З першого разу започаткувати зелене підприємство не вийшло, але потім подружжя поставило собі за ціль створити дійсно смачні та якісні продукти для свого сина Пантелея.
Першими сторонніми цінителями стали друзі родини, а потім молочка “Від Пантюші” міцно закріпилась на прилавках місцевих магазинів.
У 2017 році вони відкрили молочний міні-цех і помаленьку перетворились на крафтову ферму. А сьогодні у їх садибі можна відпочити тим, хто прагне усамітнитись на природі під домашню кухню і випробувати стародавні традиції народу на собі.
Мазанка з майбутнього
“Це була чистісінька імпровізація”, – так каже одеський екобудівельник Дмитро Львів про Триповню, еко-хостел, який він створив із друзями своїми руками.
Ми знали про наступний дизайн одне – що в ньому не буде кутів. Нічого не креслив і не макетував, – каже він.
Дев’ять років тому хлопець виїхав з міста у село, щоб створити свій власний будівельний воркшоп. Каже, що переїхав до Концеби (село за 230 кілометрів від Одеси), бо в якийсь момент зрозумів, що не хоче більше працювати на дядька.
Надихнувшись так званими COB House (коб – будівельний матеріал, що складається з глини, піску, соломи, води і ґрунту – авт.), вирішив створити щось подібне.
Першою взявся за Триповню, зробивши зі старезної хати-мазанки в аварійному стані справжній футуристичний еко-хостел.
Став фермером, тікаючи від кризи
“Місто душить… Вранці мегаполіс тебе вдихнув, ввечері видихнув”, – каже колишній київський програміст Віктор Сергієнко.
У березні 2003 року Віктор прочитав, а потім сам розвинув теорію про те, що на світ чекає масштабна глобальна криза. Нібито зупиниться виробництво, і основа, на якій тримається місто, перестане існувати. А в селі ж, подумав тоді, можна непогано виживати завдяки городництву і тваринництву.
Протягом року чоловік ретельно готувався до переїзду в село, живучи і працюючи в місті. Відшукав підходящу ділянку з будинком, закупив будматеріали, інструменти і предмети побуту, вивчав основи сільського господарства.
І у 2004 році переїхав до села Ковалин (Переяслав-Хмельницький район), купивши тут будинок за $500. Тут у нього народилися дві доньки, з’явилася маленька тваринницька ферма і город.
Тут же він взявся писати про теоретичні основи дауншифтерів: есе про так званий “Метод Кошастого” (Кошастий – псевдонім Віктора) – методичні рекомендації щодо зміни способу життя у кризовий час.
Уже 15 років він з родиною господарює на своїй землі і бачить в дауншифтінгу лише позитив.
- Запорізької;
- Дніпропетровської;
- Донецької;
- Сумської;
- Херсонської.
Підтримка ВПО на Київщині
Коментарі
Суспільство
Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.
очільниця ГО «Юстина».
Вирішили створювати свою громадську організацію
Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.
«Юстина», бо справедливість
Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.
Спільний запит у селі — велопарковка
Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.
Зробили покриття та надихнули інших на зміни
Коментарі
Як працюватиме новий маршрут?
- На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
- На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.
Коментарі