Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Не малий, а винятковий бізнес: чому масштабування — погана ідея та який варіант кращий для крафтової справи

Опубліковано

Пандемія коронавірусу, введення режимів карантину та самоізоляції вдарили по всіх рівнях бізнесу. Проте маленьким компаніям вдалось легше та швидше адаптуватися, перебудуватися та підлаштуватися під ситуацію. Тож виходить, що нарощування та масштабування бізнесу — не завжди гарна ідея? Про це дізнались у ресторатора Іллі Гаєвського.

<strong>Ілля Гаєвський, </strong>

Ілля Гаєвський, 

колишній офіцер ФСБ РФ, перейшов воювати добровольцем за Україну й отримав громадянство. Працював на автомийці, а потім вигадав концепцію, знайшов партнера і відкрив два ресторани — “Пян-Се Бар” та “Пян-Се Бар на Січових”.

Не малий, а винятковий бізнес — це велика різниця

Мені часто доводиться відчувати дещо поблажливе ставлення до поняття “малий бізнес”. Сам феномен одиничного продукту сприймається, як первісний етап та вихідна точка до великого та серйозного. Так, ми живемо в епоху, коли класичний капіталізм мертвий і світом правлять мережі і корпорації, а невеличка справа не може конкурувати з цими гігантами. А чи потрібно? Адже знаходяться вони не в одній площині ринку і сприйняття.  

Заміна поняття повністю змінює положення: тепер колишній малий бізнес, що був підмайстром у середнього і плутався поміж ногами у великого переноситься в іншу площину, яка позбавлена пірамідальної структури. 

Ілля Гаєвський. Фото: особисті архіви

У нас два ресторани й ми відмовились від спокуси створити з них мережу

Винятковий бізнес — самодостатній сам по собі. Його народження і розвиток тепер не цілком підпорядковується лінійному підходу. Тепер він може самостійно обирати долю, а клонування зовсім не єдиний шлях розвитку. Йому не обов’язково перетворюватися в мережу, щоб приносити дохід. Винятковий бізнес — це зовсім інший підхід до початкової ідеї та операційного процесу.

Винятковий бізнес у сфері послуг переважно працює завжди на внутрішній ринок і значною мірою формує атмосферу міста. Вулички з численними маленькими ресторанчиками та барами привертають увагу містян і туристів. Ніякі мережеві гіганти з великими ресурсами не зможуть створити тієї атмосфери, яка панує в невеличких закладах.

Атмосфера в “Пян-Се Бар”. Фото: особисті архіви

Ми з партнером володіємо двома унікальними ресторанами й відмовились від спокуси створити з них мережу або франшизу. Справа не в ресурсах або неможливості стандартизувати процеси. Так спотворюється початкова суть проєкту й втрачається атмосфера унікального закладу. 

Щоб краще донести поняття “винятковий бізнес” пропоную приклад ресторану корейської кухні “Пян Се бар”, який розташований в тихому затишному дворику посеред історичного центру Києва.

Я хотів створити унікальний продукт, який не повторюватиме наявний на ринку

Коли я шукав ідею для свого бізнесу, не міг навіть уявити, що відкрию ресторан. Головне — хотів знайти новий продукт, який не повторюватиме вже наявний на ринку. І саме тоді зародилась ідея винятковості. Я заробляв на автомийці, чистив килими і розвозив їх містом. До того я працював в силових структурах і цей досвід мені не зовсім підходив. Тому взяв заощадження від минулого життя й поїхав шукати нові враження та ідеї до Європи, а саме в Амстердам. Протягом трьох днів я їхав туди на автобусі, а ще на три ночі поселився в онлайн-знайомої. 

Колишній офіцер ФСБ РФ Ілля Гаєвський перейшов воювати добровольцем за Україну. Фото: особисті архіви

Це була моя перша поїздка за кордон. Одного вечора вдосталь нагулявшись містом, подруга залишила мене одного. Мовляв, я повинен самостійно знайти дорогу додому й так краще зможу зосередитися на своєму ментальному пошуку. До слова, у мене ще й погана англійська. Дорогою я забрів в кофішоп, а потім заблукав і довго ходив Амстердамом. Тоді я й згадав своє дитинство, яке пройшло на азійській кухні. А особливістю мого рідного міста, Владивостока визнано корейський пиріжок. Так до мене прийшов, а точніше нашарувався зверху немов слайд кінострічки, корейський паровий пиріжок — пянсе. 

Повернувшись до Києва я зіткнувся з черговими проблемами — у мене не було житла і грошей. Проте був блог у Facebook і напрям думок. Я пішов за порадою до Леоніда Остальцева в Veterano Pizza, який розповів мені в загальних рисах про громадське харчування. А після я залишився сидіти за столом і думав, де ж сьогодні заночувати. Мені пощастило в той вечір познайомитися зі священником Київського патріархату отцем Сергієм і отримати дах над головою в Михайлівському монастирі в центрі Києві. 

Мою ідею називали провальною, а потім знайшовся інвестор 

І хоча я був бомжем з єдиним капіталом у вигляді ідеї, бізнес-проєкт почав сам собою реалізовуватися. Еволюція проєкту розгорталася з низів. Спершу я думав ліпити пянсе самостійно і продавати його на вокзалі поруч з бабусями, які торгують пиріжками й біляшами на стихійних ринках. Проте ця думка швидко минула в силу своєї повної неадекватності. А потім у мене з’явився кулінарно обдарований друг, який взяв на себе безпосередньо приготування пянсе. 

Ілля Гаєвський та пянсе. Фото: особисті архіви

Я писав у себе в блозі й розповідав про розвиток проєкту, знімав відео з кухні й носився містом з корейськими пиріжками, намагаючись знайти зацікавленого інвестора. Одного разу домовився про зустріч з представниками мережі “Франс.уа”. За моїми відчуттями це була дійсно таки презентація високотехнологічного стартапу для венчурних інвесторів Кремнієвої долини. Демонстрація закінчилася дегустацією, а підсумковий висновок зробив чоловік від якого в пам’яті залишилася лише лисина. Мовляв парові пиріжки — це хоч і смачно, але дуже складно сприйматиметься киянами й пянсе не зможе конкурувати з сендвічем. Лекцію про гастрономічну перевагу сендвіча опущу, однак відтоді я їх не їм. Це була не єдина негативна оцінка нашого продукту. 

Одного разу я поділився концепцією пянсе з модним бізнес-коучем, консультантом з регаліями, а у відповідь той розніс мою ідею вщент. Він оперував бізнес-термінами, прикладами, метафорами і закінчив пропозицією кинути провальну ідею парового пиріжка і зайнятися реальною справою — виробництвом крафтових пельменів. З того часу я їх також не їм.

Ілля Гаєвський в “Пян-се Бар”. Фото: особисті архіви

Згодом я подумав побудувати МАФ і продавати пянсе разом з кавою. Ми ходили Києвом і дивилися, якими вони бувають та навіть намалювали свій проєкт. Проте саме в той момент мер почав боротьбу з кіосками, тому наші плани зазнали чергової невдачі. 

На четвертому етапі я знову залишився один, але не на довго. Інвестор, який надалі став моїм партнером по бізнесу, знайшовся у Facebook. Ми зустрілись офлайн пізнього осіннього вечора в одному з кафе в центрі міста, я виклав суть ідеї, а Андрій запропонував мені зайняти $10 тис. без термінів на повернення. Пам’ятаю, як я їхав після зустрічі ночувати в недобудований будинок за містом і думав скільки пароварок я зможу купити на ці гроші. 

Як створити унікальний виключний бізнес

Коли у підприємця з’являється ідея нового проєкту одне з перших питань повинно бути таким: “Це буде одиничний проєкт або з подальшим масштабуванням?”. Часто можна зустріти підхід, що мовляв треба спробувати, а там як піде і при сприятливому збігу обставин слід обов’язково робити франшизу.

Суть в тому, щоб спочатку правильно запрограмувати інформаційне ядро ​​проєкту. Адже одиничне і масове має абсолютно різні підходи до ведення бізнесу. Якщо ядро сформовано правильно, то надалі це вбереже проєкт від помилкових шляхів після окупності. Потім не виникатиме питань щодо вибору: розвиватися вглиб або назовні. Це вже буде прописано на початку в ядрі ідеї самого проєкту. 

Ілля Гаєвський. Фото: особисті архіви

Ядро проєкту виняткового бізнесу — це інформаційна структура, що включає повний опис суті бізнесу, мотивів власника, шляхи вибудовувань відносин в команді, частки партнерів, розподіл надприбутку в дохідну частину і реінвестування. Кінцева мета — створення одиничного шедевра або поширення й експансія. 

Часто трапляється, що перша локація виняткового бізнесу дуже успішна, друга теж не відстає, а коли продається франшиза і в кожному місті з’являється цей бізнес — це знаменує початок кінця. Не слід конкурувати з мережами — це часто неможливо. Нехай мережі конкурують з мережами. А конкуренція серед власників виняткового бізнесу це не тільки про калькулятор і бізнес-моделі, але і мистецтво.

22.08.2020

Суспільство

Вишивку «білим по білому» готують до включення у спадщину ЮНЕСКО

Опубліковано

В Україні готують до включення вишивки «білим по білому» до нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.

Про це повідомили у пресслужбі Полтавської ОДА.

Зазначається, що вишивка «білим по білому» має до 100 технік: гладь, мережка, рахункові техніки. Вишивка трудомістка.

Читайте такожКупують і в Америці, і в ПАР. Як українські ляльки-мотанки підкорюють світ

Для популяризації вишивки в Полтаві проводитимуть зустрічі з майстрами, де городяни зможуть підвищити обізнаність серед мешканців Полтавської області.

Читайте такожЯк уряд реформує спиртову галузь

Нагадаємо, український борщ потрапить до переліку нематеріальної культурної спадщини.

Як ми повідомляли раніше, українську фортецю планують внести до списку ЮНЕСКО.

Усі фото: adm-pl.gov.ua

Читати далі

Суспільство

На Закарпатті презентували «Середнянський замок»

Опубліковано

У селищі Середньому на Закарпатті презентували арт-об’єкт «Середнянський замок», який дасть змогу познайомитися з історією пам’ятки та її первісним виглядом.

Про це повідомило Агентство регіонального розвитку та транскордонного співробітництва “Закарпаття” у Фейсбуці. 

Проєкт реалізується в межах Програми підтримки ініціатив місцевих карпатських громад, яка втілюється Асоціацією Єврорегіон “Карпати – Україна”.

Фінансується за кошти обласних бюджетів Львівської, Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької областей.

Читайте також: Купують і в Америці, і в ПАР. Як українські ляльки-мотанки підкорюють світ

За інформацією ГО “Наше рідне Закарпаття”, раніше завдяки спеціальній інсталяції вдалося вперше показати первісний вигляд пам’ятки.

Інформацію для візуалізації унікального замку тамплієрів черпали з різних історичних джерел.

Читайте також: Як уряд реформує спиртову галузь

Нагадаємо, у Київській фортеці розпочалася реставрація.

Як ми повідомляли раніше, на Житомирщині відтворили у 3D-форматі Звягельський замок.

Усі фото: facebook.com.

Читати далі

Суспільство

Купують і в Америці, і в ПАР. Як українські ляльки-мотанки підкорюють світ

Опубліковано

Ляльку-мотанку здавна вважали оберегом, відродженням жіночої сили та захистом від усього злого. Це ремесло з’явилось ще 7000 років тому! Сестри Тетяна та Наталія Катриченко вже понад 10 років разом творять ці прадавні обереги української родини. Кожна лялька-мотанка унікальна, адже жодна не повторюється між собою. Вироби сестер купують і як декор, і як оберіг. Українські ляльки-мотанки вже облетіли весь світ і дістались навіть до ПАР та Японії.

Наталія Катриченко

Наталія Катриченко

Родом з Києва. Навчалась у Київському національному університеті ім. Т.Г. Шевченка. Працювала журналістом.

Містичний ритуал

Ще здавна вважали, що лялька-мотанка встановлює зв’язок з живим і ненародженим. Мотанка завжди мала місце у скрині кожної дівчини. Лялька втілювала жіночу силу та слугувала оберегом для родини. Зазвичай, такі ляльки не мали обличчя. Вважалось, що в ляльку з рисами обличчя може вселитися сила, як добра, так і погана. Тому ні рота, ні, особливо, очей не зображували

Створення ляльки — кропітка справа, яка потребує особливих ритуалів. Найголовніше — позитивні думки під час роботи. Я навіть не сідаю робити ляльку, якщо болить голова, захворіла чи просто не маю настрою.

Тетяна та Наталя Катриченко



Мотанку робили без вузлів, бо вважалось, що так можна зав’язати погану енергетику. На самій ляльці ми не шиємо і не вишиваємо. Кожна деталь має значення. В ляльці багато символізму. Наприклад, тканину для голови скручуємо спіралькою, як символ Всесвіту та нескінченності. Створюючи хрест на обличчі, нитки викладаємо за сонцем. Хрест на обличчі ляльки – це символ Сонця, горизонталь і вертикаль – поєднання чоловічого і жіночого, духовного і матеріального.

Читайте також: Мосяжництво, ткацтво і лозоплетіння: 7 брендів, які відроджують традиції

Для створення ляльок використовуємо домоткане полотно XX століття, яке купуємо на ярмарках чи фестивалях. Ця тканина довго лежала у скринях і тепер її перепродають. Багато майстрів роблять ляльки з використанням старих рушників чи сорочок, але ми вважаємо, що це не правильно. Бо ти ніколи не знаєш, що це було за полотно і яка його історія, а відповідно і енергетика. Можливо, воно було залучено у поховальному ритуалі. Тому для ляльок я купую тканину, яка продається від 8-10 метрів, щоб точно розуміти, що такий матеріал не використовувався. 

25 сестер Незалежності

Чомусь вважають, що в Україні заведено вишивати лише хрестиком або гладдю. Але це зовсім не так. У нас є понад 200 технік, половину з яких ми також використовуємо при виготовленні ляльок. Для частини ляльок я відтворюю візерунки за старовинними фотографіями. При нагоді, ми їздимо в експедиції у міста та села України, де знаходимо натхнення.

Всі наші ляльки-мотанки відрізняються між собою, деякі мають певну приналежність до регіонів України. Все залежить від типу вишивки, візерунків. Але робимо і такі ляльки, які не притаманні українській вишивці. Наприклад, якось написала замовниця, яка хотіла мотанку у фіолетових тонах. У таких випадках я просто підбираю кольори і візерунок створюю інтуітивно.

Кілька років тому до 25-ї річниці Незалежності України ми створили 25 авторських робіт, які представляли 24 області України і Крим. Кожна лялька-мотанка мала елементи вишивки, які притаманні для певного регіону. Наприклад, для “кримської ляльки” ми використали стилізацію кримськотатарської вишивки, рослинні та геометричні орнаменти та ніжні кольори. А доповнили мотанку фесом — розшитий головний убір кримських татар. А от, наприклад, для ляльки, яка представляє Полтавщину ми використали колір індиго, який був притаманний для вишивки Гадяцького району, а для вінка створили помпони. Загалом для 25 ляльок використано понад п’ятдесят різноманітних технік вишивки та понад ста кольорів й відтінків.

На світлині лялі, які представляють різні регіони України – Черкащина, Франківщина, Чернігівщина, Житомирщина, Вінниччина!

Щоб зробити таку колекцію, ми довгий час збирали інформацію про особливості вишивки у кожній області. Але процес затягнувся, бо через війну на Сході ми не могли потрапити у тамтешні музеї, а інформації щодо вишивки цих регіонів в інтернеті практично не було. Раніше знайомі для нас спеціально ходили у музей в Донецьку, фотографували вироби і надсилали нам. Але зараз там все зруйновано. Пам’ятаю, що, наприклад, для ляльки, яка представляє Луганщину, візерунок ми знайшли в інтернет-архівах одного Канадського музею. Так по частинкам зібрали інформацію.

Ляльку і досі купують як оберіг

Ми позиціюємо свої роботи як інтер’єрну прикрасу, але часто мотанки купують як обереги. Ще здавна вважалось, що якщо дитина захворіла, варто покласти біля неї спеціально виготовлену ляльку. А коли одужувала, то це означало, що мотанка перебрала на себе всю хворобу і тоді її спалювали чи закопували. Лялька мала певне місце і в обряді весілля.  Часто мама чи хрещена мотали ляльку на весілля для своєї доньки та бажали так швидкого поповнення у родині.

Читайте також: Кинула роботу в Лондоні та створила бізнес в Україні. Історія Марії Бондарєвої

Люди часто хочуть бачити у таких речах магічні знаки чи символи. І досі вірять, що якщо заміжня жінка буде бавитись з лялькою, то скоро у неї з’явиться дитина. Нещодавно на замовлення робили мотанку з двома дітьми на руках. А через деякий час нам написали, що у дівчини народилась двійня. На фестивалях зараз деякі майстрині виготовляють ляльок і кажуть, що одна лялька на здоров’я, інша – на шлюб… Але все це вигадки, це більше рекламна обгортка.

Я не можу сказати, що лялька-мотанка зовсім нічого не несе і то все вигадки наших предків. Будь-яка річ, яка зроблена руками, має енергетику автора. Якщо робиш щось з позитивними думками — так і буде.

Мотанки робимо вже 11 років

Мотанки ми почали створювати ще у 2009 році. Пам’ятаю, як напередодні Нового року зробили 5 ляльок і тоді їх одразу розкупили. Чому саме мотанки? Я довгий час вишивала рушники, але на це витрачала дуже багато часу, мінімум три-чотири місяця. І тоді подумала, чому б не спробувати робити ляльки? Це така річ, яка гарно вписується в інтер’єр, її можна подарувати на різні події. Зараз ляльку ставлять не тільки вдома, а й в офісах. І ми з Танею вирішили спробувати робити саме мотанки.

У 2009 році на одному з етнофестивалів я купила першу ляльку, але вона була дуже примітивно зроблена. Тоді Таня пішла на майстер-клас по створенню ляльки. І трохи згодом вже вдвох ми спробували зробити перші вироби. Але поставили перед собою умову — працюємо тільки з натуральними матеріалами і не використовуємо старі речі – рушники, сорочки, підзорники…

Нас дуже радує, що зараз дуже змінилось ставлення до традиційних ремесел. Десь 10 років тому люди підходили і питали що це таке, чи це лялька на пляшку, чи це якась матрьошка. Людей дуже хвилювало чому немає обличчя та очей, що та за хрести — про традиції ніхто не знав. Зараз українці більш свідомі, відвідують багато майстер-класів і зі створення ляльок, і з виготовлення керамічного посуду. І ми радіємо, коли люди підходять на фестивалях і кажуть “о, а у нас дитина такі ляльки у школі робила”.

Мотанки поїхали і в Америку, і в Японію, і в ПАР

Ми часто проводимо майстер-класи і намагаємось популяризувати цю традицію. Колись навіть на фестивалі в Туреччині показували дітям, як робити мотанки. Взагалі, за кордоном дуже полюбляють українських майстрів і у нас часто іноземці замовляють ляльки. Наші мотанки вже поїхали у Канаду, Америку, Японію, Корею, Китай, Португалію, Італію та навіть у ПАР. Пересилали виріб англійцю українського походження, у нього знайомі в Африці. Він замовляв ляльку в кольорах прапора ПАР. Ляльки є по всьому світу, крім Антарктиди.

Мотанки сестер Катриченко на міжнародній виставці

Пам’ятаю цікавий випадок, коли на фестивалі турок дуже захотів купити у нас ляльку. Але його збентежив хрест, мовляв, Туреччина – мусульманська країна, родичі чи гості не зрозуміють такої прикраси інтер’єру. Ми пішли на зустріч і при ньому намотали ще ниток, щоб хрест візуально закривав все обличчя ляльки, і виглядав більш декоративно.

Читайте також: Українська кераміка: як вироби київських гончарів підкорюють світ

Наші ляльки знаходять через соціальні мережі, а також за допомогою хештегів. А також ми виставляємо свої роботи на платформі Etsy, через яку, зазвичай, нас і знаходять іноземці. Ціни на вироби різні — є ляльки і за 70 гривень, і за $200. Жодна лялька не повторюється між собою, навіть якщо просять скопіювати вже готову, то я все одно або додаю у вишивку якісь інші елементи, або змінюю кольори. Хочу, щоб кожна лялька була індивідуальною. За 11 років і не порахувати скільки ляльок ми з сестрою зробили. Та і зупинятись не збираємось, адже українські ремесла потрібно відроджувати та популяризувати.

Читати далі

Суспільство

У Києві з’явився новенький затишний сквер (ФОТО)

Опубліковано

У Голосіївському районі Києва після капремонту відкрили сквер біля житлових будинків № 9-В, 9-Г, 9-Д на проспекті Академіка Глушкова.

Про це повідомляє пресслужба Київзеленбуду.

“Сквер, що сховався за багатоповерхівками, виглядає затишним. Більше 1000 кв. м. ФЕМ було використано для влаштування доріжок”, – розповіли у Київзеленбуді.

 У сквері площею 1,44 га знайшлося місце і для дитячого майданчика з гумовим покриттям, і для простору для вигулу собак.

Читайте також: У Дніпрі завершили реконструкцію скверу: який він має вигляд (ФОТО)

Тут висадили платани, катальпи та шовковиці – загалом 24 дерева. Територія розбита на зони за допомогою зелених огорож: однорядної з 675 кущів дерену, дворядної із 445 кущів спіреї та дворядної з 445 кущів пухироплідника. Також висаджено 20 кущів гортензії, 315 туй, лаванда, декоративні злакові трави, влаштовано більше 2000 кв. м. газону.

Фото: facebook.com/zelenbud

Читати далі

Тренди

ДОПОМОГА
ШоТам

Підтримай наш проєкт, щоб ми могли надихати ще більше українців змінювати країну.