Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Не малий, а винятковий бізнес: чому масштабування — погана ідея та який варіант кращий для крафтової справи

Опубліковано

Пандемія коронавірусу, введення режимів карантину та самоізоляції вдарили по всіх рівнях бізнесу. Проте маленьким компаніям вдалось легше та швидше адаптуватися, перебудуватися та підлаштуватися під ситуацію. Тож виходить, що нарощування та масштабування бізнесу — не завжди гарна ідея? Про це дізнались у ресторатора Іллі Гаєвського.

<strong>Ілля Гаєвський, </strong>

Ілля Гаєвський, 

колишній офіцер ФСБ РФ, перейшов воювати добровольцем за Україну й отримав громадянство. Працював на автомийці, а потім вигадав концепцію, знайшов партнера і відкрив два ресторани — “Пян-Се Бар” та “Пян-Се Бар на Січових”.

Не малий, а винятковий бізнес — це велика різниця

Мені часто доводиться відчувати дещо поблажливе ставлення до поняття “малий бізнес”. Сам феномен одиничного продукту сприймається, як первісний етап та вихідна точка до великого та серйозного. Так, ми живемо в епоху, коли класичний капіталізм мертвий і світом правлять мережі і корпорації, а невеличка справа не може конкурувати з цими гігантами. А чи потрібно? Адже знаходяться вони не в одній площині ринку і сприйняття.  

Заміна поняття повністю змінює положення: тепер колишній малий бізнес, що був підмайстром у середнього і плутався поміж ногами у великого переноситься в іншу площину, яка позбавлена пірамідальної структури. 

 
Ілля Гаєвський. Фото: особисті архіви

У нас два ресторани й ми відмовились від спокуси створити з них мережу

Винятковий бізнес — самодостатній сам по собі. Його народження і розвиток тепер не цілком підпорядковується лінійному підходу. Тепер він може самостійно обирати долю, а клонування зовсім не єдиний шлях розвитку. Йому не обов’язково перетворюватися в мережу, щоб приносити дохід. Винятковий бізнес — це зовсім інший підхід до початкової ідеї та операційного процесу.

Винятковий бізнес у сфері послуг переважно працює завжди на внутрішній ринок і значною мірою формує атмосферу міста. Вулички з численними маленькими ресторанчиками та барами привертають увагу містян і туристів. Ніякі мережеві гіганти з великими ресурсами не зможуть створити тієї атмосфери, яка панує в невеличких закладах.

Атмосфера в “Пян-Се Бар”. Фото: особисті архіви

Ми з партнером володіємо двома унікальними ресторанами й відмовились від спокуси створити з них мережу або франшизу. Справа не в ресурсах або неможливості стандартизувати процеси. Так спотворюється початкова суть проєкту й втрачається атмосфера унікального закладу. 

Щоб краще донести поняття “винятковий бізнес” пропоную приклад ресторану корейської кухні “Пян Се бар”, який розташований в тихому затишному дворику посеред історичного центру Києва.

Я хотів створити унікальний продукт, який не повторюватиме наявний на ринку

Коли я шукав ідею для свого бізнесу, не міг навіть уявити, що відкрию ресторан. Головне — хотів знайти новий продукт, який не повторюватиме вже наявний на ринку. І саме тоді зародилась ідея винятковості. Я заробляв на автомийці, чистив килими і розвозив їх містом. До того я працював в силових структурах і цей досвід мені не зовсім підходив. Тому взяв заощадження від минулого життя й поїхав шукати нові враження та ідеї до Європи, а саме в Амстердам. Протягом трьох днів я їхав туди на автобусі, а ще на три ночі поселився в онлайн-знайомої. 

Колишній офіцер ФСБ РФ Ілля Гаєвський перейшов воювати добровольцем за Україну. Фото: особисті архіви

Це була моя перша поїздка за кордон. Одного вечора вдосталь нагулявшись містом, подруга залишила мене одного. Мовляв, я повинен самостійно знайти дорогу додому й так краще зможу зосередитися на своєму ментальному пошуку. До слова, у мене ще й погана англійська. Дорогою я забрів в кофішоп, а потім заблукав і довго ходив Амстердамом. Тоді я й згадав своє дитинство, яке пройшло на азійській кухні. А особливістю мого рідного міста, Владивостока визнано корейський пиріжок. Так до мене прийшов, а точніше нашарувався зверху немов слайд кінострічки, корейський паровий пиріжок — пянсе. 

Повернувшись до Києва я зіткнувся з черговими проблемами — у мене не було житла і грошей. Проте був блог у Facebook і напрям думок. Я пішов за порадою до Леоніда Остальцева в Veterano Pizza, який розповів мені в загальних рисах про громадське харчування. А після я залишився сидіти за столом і думав, де ж сьогодні заночувати. Мені пощастило в той вечір познайомитися зі священником Київського патріархату отцем Сергієм і отримати дах над головою в Михайлівському монастирі в центрі Києві. 

Мою ідею називали провальною, а потім знайшовся інвестор 

І хоча я був бомжем з єдиним капіталом у вигляді ідеї, бізнес-проєкт почав сам собою реалізовуватися. Еволюція проєкту розгорталася з низів. Спершу я думав ліпити пянсе самостійно і продавати його на вокзалі поруч з бабусями, які торгують пиріжками й біляшами на стихійних ринках. Проте ця думка швидко минула в силу своєї повної неадекватності. А потім у мене з’явився кулінарно обдарований друг, який взяв на себе безпосередньо приготування пянсе. 

Ілля Гаєвський та пянсе. Фото: особисті архіви

Я писав у себе в блозі й розповідав про розвиток проєкту, знімав відео з кухні й носився містом з корейськими пиріжками, намагаючись знайти зацікавленого інвестора. Одного разу домовився про зустріч з представниками мережі “Франс.уа”. За моїми відчуттями це була дійсно таки презентація високотехнологічного стартапу для венчурних інвесторів Кремнієвої долини. Демонстрація закінчилася дегустацією, а підсумковий висновок зробив чоловік від якого в пам’яті залишилася лише лисина. Мовляв парові пиріжки — це хоч і смачно, але дуже складно сприйматиметься киянами й пянсе не зможе конкурувати з сендвічем. Лекцію про гастрономічну перевагу сендвіча опущу, однак відтоді я їх не їм. Це була не єдина негативна оцінка нашого продукту. 

Одного разу я поділився концепцією пянсе з модним бізнес-коучем, консультантом з регаліями, а у відповідь той розніс мою ідею вщент. Він оперував бізнес-термінами, прикладами, метафорами і закінчив пропозицією кинути провальну ідею парового пиріжка і зайнятися реальною справою — виробництвом крафтових пельменів. З того часу я їх також не їм.

Ілля Гаєвський в “Пян-се Бар”. Фото: особисті архіви

Згодом я подумав побудувати МАФ і продавати пянсе разом з кавою. Ми ходили Києвом і дивилися, якими вони бувають та навіть намалювали свій проєкт. Проте саме в той момент мер почав боротьбу з кіосками, тому наші плани зазнали чергової невдачі. 

На четвертому етапі я знову залишився один, але не на довго. Інвестор, який надалі став моїм партнером по бізнесу, знайшовся у Facebook. Ми зустрілись офлайн пізнього осіннього вечора в одному з кафе в центрі міста, я виклав суть ідеї, а Андрій запропонував мені зайняти $10 тис. без термінів на повернення. Пам’ятаю, як я їхав після зустрічі ночувати в недобудований будинок за містом і думав скільки пароварок я зможу купити на ці гроші. 

Як створити унікальний виключний бізнес

Коли у підприємця з’являється ідея нового проєкту одне з перших питань повинно бути таким: “Це буде одиничний проєкт або з подальшим масштабуванням?”. Часто можна зустріти підхід, що мовляв треба спробувати, а там як піде і при сприятливому збігу обставин слід обов’язково робити франшизу.

Суть в тому, щоб спочатку правильно запрограмувати інформаційне ядро ​​проєкту. Адже одиничне і масове має абсолютно різні підходи до ведення бізнесу. Якщо ядро сформовано правильно, то надалі це вбереже проєкт від помилкових шляхів після окупності. Потім не виникатиме питань щодо вибору: розвиватися вглиб або назовні. Це вже буде прописано на початку в ядрі ідеї самого проєкту. 

Ілля Гаєвський. Фото: особисті архіви

Ядро проєкту виняткового бізнесу — це інформаційна структура, що включає повний опис суті бізнесу, мотивів власника, шляхи вибудовувань відносин в команді, частки партнерів, розподіл надприбутку в дохідну частину і реінвестування. Кінцева мета — створення одиничного шедевра або поширення й експансія. 

Часто трапляється, що перша локація виняткового бізнесу дуже успішна, друга теж не відстає, а коли продається франшиза і в кожному місті з’являється цей бізнес — це знаменує початок кінця. Не слід конкурувати з мережами — це часто неможливо. Нехай мережі конкурують з мережами. А конкуренція серед власників виняткового бізнесу це не тільки про калькулятор і бізнес-моделі, але і мистецтво.

22.08.2020

Суспільство

Одеський майстер створив коника з металобрухту (ФОТО)

Опубліковано

Одеський скульптор Кирило Максименко створив коника з металобрухту. Комаха на подив витончена.

Про це пише Культурометр.

Дивуватися є чому – адже всі частини тіла комаха раніше були … запчастинами різних механізмів.

Читайте такожЇї капелюхи носять навіть до королеви Британії: історія успіху майстрині з Чернігова

 

А замість очей у коника – циферблати старого годинника.

Кирило Максименко – автор скульптури Рука Стіва Джобса на Новосельській, скульптури джина та багатьох інших.

Читайте такожЯк працює РРО для інтернет-магазинів – пояснення Олександри Томашевської

Нагадаємо, в Одесі сфотографували яскравий світанок перед штормом.

Усі фото: culturemeter.od.ua.

Читати далі

Суспільство

Фермер з Київщини вирощує екзотичну причасникову цибулю

Опубліковано

На українському ринку з’явився екзотичний, теплолюбивий і незвичний рокамболь, пише seeds.

Популяризує його фермер Володимир Мережко — засновник «Клубу виробників Рокамболю». Саме він та людина, яка завезла його в Україну.

Першу головку рокамболю Володимир привіз з Флориди — купив за 6,5 доларів, потім розмножив її. Найкраще рокамболь придатний для вирощування на Півдні України. Ці кліматичні умови для нього підходять ідеально. Однак Володимир Мережко вирощує його на Київщині — в селі Баришівка вже 5 років:

«Рокамболь — це цибуля причасникова. Від цибулі він взяв вагу, а від часнику — вигляд і присмак. Там більше цибулі. Якщо додати в зажарку і все, що печеться, там такий букет розкривається, дуже ароматний, неймовірний. Люди раз спробують і потім не зможуть відмовитись», – розповідає фермер.

 

Рокамболь, на відміну від зимових сортів часнику, чудово зберігається — практично всю зиму, до квітня. Рокамболь може похвалитися високою врожайністю, приблизно в 3-4 рази вищою ніж врожайність традиційних сортів часнику. Вага кожної головки сягає від 250 до 450 грам.

Читайте такожЯк працює РРО для інтернет-магазинів – пояснення Олександри Томашевської

В Україні наразі не дуже багато людей, які вирощують рокамболь. Все ж овоч поки недостатньо популярний в українських споживачів. Виправити це і намагається Володимир. Майже всі відомі йому фермери, які займаються вирощуванням екзота — це його покупці.

Вартість рокамболю, звісно «кусається». Голівка цієї часникової цибулі коштує 350 грн, зубець — близько 30 грн. Ринку рокамболю в Україні наразі немає, тому реалізує його Володимир зі своїми компаньйонами на різноманітних аграрних виставках, ярмарках, через власний сайт та соцмережі.

Нагадаємо, у супермаркетах України з’являться вертикальні ферми для вирощування зелені.

Як ми повідомляли раніше, на Київщині фермери вирощують елітних кіз і проводить майстер-класи по доїнню.

Усі фото: seeds.org.ua.

Читати далі

Суспільство

В Україні стартував онлайн-фестиваль австралійського кіно

Опубліковано

З нагоди Дня Австралії 26 січня розпочався кіноклубний онлайн-фестиваль сучасного австралійського кіно «Кенгуру Фест».

Про це пише Укрінформ з посиланням на повідомлення кінокомпанії «Артхаус Трафік».

Відомо, що безкоштовно і легально глядачі зможуть переглянути чотири стрічки.

Мелодрама «Лев»

Як зазначається, головна подія фестивалю – пригодницька мелодрама «Лев» (Lion) режисера Гарта Девіса, яка у 2017 році отримала шість номінацій на Премію «Оскар»:

 
  • за найкращі фільм,
  • адаптований сценарій,
  • роботу оператора,
  • саундтрек,
  • чоловічу і жіночу ролі другого плану.

У стрічці зіграли зіркові актори:

  • Руні Мара («Керол», «Дівчина з татуюванням дракона»),
  • Ніколь Кідман («Години», «Мулен Руж»),
  • Дев Патель («Мільйонер з нетрів»).

Фільм розповідає правдиву історію Сару, який у п’ятирічному віці сів не на той потяг і поїхав на інший кінець Індії за тисячі кілометрів від свого дому. Через 25 років, вихований названими батьками в Австралії, він вирішує знайти свою сім’ю і рідний дім, озброївшись неясними спогадами з дитинства та мапами Google Earth.

Стрічка «Вижити в глушині»

Документальна пригодницька стрічка «Вижити в глушині» (Surviving the Outback) – робота інструктора з виживання та шукача пригод Майкла Аткінсона, який зафільмував свою подорож глушиною Австралії. У фільмі режисер та головний герой хоче перевірити, чи вдасться йому вижити без команди та звичних засобів комунікації і дістатися до цивілізації самотужки.

Представлений у програмі документальний фільм «2040» – оптимістичний погляд на близьке майбутнє Землі. Удостоєний нагород режисер Деймон Ґамо подорожує найвіддаленішими куточками Землі, беручи інтерв’ю у спеціалістів різних галузей, що працюють над вирішенням глобальних проблем. Він досліджує, як виглядатиме майбутнє у 2040 році, якщо використовувати доступні людству сучасні екотехнології для покращення життя на планеті, а не подальшого її руйнування.

Пригодницький «Мій друг містер Персіваль»

Також на фестивалі буде представлений зворушливий пригодницький фільм для родинного перегляду «Мій друг містер Персіваль» (Storm Boy) – хіт торішнього Чілдрен Кінофесту. Він теж порушує питання екології. За сюжетом успішний бізнесмен і щасливий батько сімейства згадує своє дитинство на схованому від усього світу узбережжі океану. Він повинен розповісти своїй онуці незвичайну історію хлопчика на прізвисько Шторм та пелікана-сироти – містера Персіваля. Історію небезпечних пригод і дивовижної дружби, яка вплинула на все його життя.

Читайте також: “Так” українському кіно! Як працює онлайн-кінотеатр Takflix

Фестиваль розпочався 26 січня, в День Австралії – національне свято, що знаменує початок освоєння Зеленого континенту європейцями. Триватиме подія до 31 березня.

Щоб подивитися стрічки, глядачам необхідно обрати вже існуючий кіноклуб на платформі “Віртуальний кіноклуб” та долучитися до його онлайн-показів. Або ж зареєструвати на сайті власний онлайн-кіноклуб для однодумців та почати організовувати перегляди в ньому.

Нагадаємо, український тренер став прототипом героя спортивної драми.

Головне фото: art-boutique.by.

Читати далі