Суспільство
“Моя бабця – бізнес-вумен”: шість підприємців, які відкрили бізнес після 50
Якщо ви досі вважаєте, що після 50-ти років все, що залишається робити – це в’язати шкарпетки своїм онукам перед телевізором, або сидіти з подружками десь на лавці – ви помиляєтесь. У такому віці життя тільки починається. Думаєте – голосні слова? А от вам приклад людей, які стали підприємцями уже після появи перших сивин і доводять, що бізнес на пенсії – це круто.
З бухгалтера у майстриню
Киянці Юлії Давиденко трішки за 50 і вона покинула роботу у нудному офісі та почала займатись мистецтвом. За плечима – 28 років стажу роботи бухгалтером, але коли чоловік подарував майстер-клас з мозаїки – життя змінилось.
Зараз жінка займається виготовленням картин з каміння, ціни на які можуть досягати до кількох тисяч доларів. Юлія рік освоювала техніку та займалась обладнанням домашньої студії. Найбільше жінка любить зображувати птиць та квіти, але частенько бувають замовлення і з церкви.
Робота майстрині над одним квадратним метром мозаїки коштує від 1000 євро. Якщо малюнок складний, наприклад, з обличчями людей, завитками і іншими дрібними деталями – ціна стартує вже від 1500 євро.
Сировар, який був трактористом
Григорій Несвіт з Луганщини раніше працював трактористом. Коли у 90-х розпався колгосп, чоловіку довелось шукати нову роботу та їхати на заробітки.
Всі кошти, які заробив вклав у бізнес. Щоб зайнятись підприємницькою діяльністю написали бізнес-план та отримали грант на обладнання. І зараз разом з дружиною виготовляють сири та спеціалізуються на молочці.
Кажуть, що на сирах заробляють близько 35 000 гривень на місяць. А ви ще досі жалієтесь на маленьку пенсію?
Від домогосподарки до бізнес-вумен
Наталія Деньга – домогосподарка з Києва з двома дорослими дітьми. Коли розлучилась з чоловіком, почала шукати щось, що відволіче її від гнітючих думок. Саме тоді старша донька запропонувала варити і продавати повидло.
У свої 50 років Наталія почала все спочатку. Жінка довго експериментувала, вигадувала нові рецепти. Пробувала робити і сливове повидло з додаванням шоколаду, і з шишок, і з волоських горіхів. Після повидла взялася за цукати. Так відкрила невеличкий бізнес, який допоміг відволіктись і повернути смак до життя.
Зараз “Цукатъ” – це невеличка сімейна майстерня натуральної продукції. Цукати і повидло полюбились не тільки українцям, а й встигли побувати у багатьох інших країнах. А ціни – в середньому 200 гривень за набір цукатів 350 грам.
Династія перекладачів
Щоб не сидіти вдома на пенсії, Юрій Глібов вирішив зайнятись бізнесом. Чоловік згадав, що належить до сім’ї перекладачів, і що його пра-пра прадід займався цією професією. Тому, він вирішив відкрити бюро перекладу. Але, назвати його поліглотом – важко. Тому, після реєстрації бізнесу донька Юрія взяла всі переклади на себе.
А Юрій зайнявся пошуком замовників і звітністю фірми.
Спочатку було важко знайти клієнтів – доводилось ходити роздавати флаєри біля метро і розклеювати оголошення. Але бюро потроху розвивалось і зараз є успішним сімейним бізнесом.
Юрію Глібову зараз 56 і він сподівається, що його династію перекладачів продовжать майбутні онуки та правнуки.
Сир для військових
Засновниці ферми “ЕкоКоза” Людмилі Сороці 57 років. У 2014 році в її рідному селі Боброве, що на Луганщині, почались воєнні дії, та й досі сюди часто залітають снаряди.
Після смерті батька у 2015 році Людмила вирішила залишитись в селі, а щоб скрасити свою самотність – купила двох кіз. Розведення тварин так захопило жінку, що вона почала купувати собі нових. За два роки кізочок вже було 21. Людмила вирішила займатись сироварінням, пройшла курси та отримала грант на обладнання.
Зараз фермерка готує різні виду сиру. З десяти літрів молока виходить близько 1 кг сиру, а приготування самого простого виробу займає від чотирьох годин. За добу може зробити близько 4 кг смакоти. Серед шанувальників сиру Людмили є і військові, яким жінка продає їх за собівартістю.
В роздрібній торгівлі молоді сири зі спеціями коштують від 200 грн, витримані понад два місяці – від 300 грн.
Віагра від фермера
Фермер з села Довжок, що на Хмельниччині, Леонтій Гасюк обрав бізнес замість пенсії. Чоловік зайняв незвичну нішу в українському сільському господарстві – вирощування гарбузів. З їх насіння чоловік робить олію, яка є натуральним афродизіаком (в народі – віагрою). Серед покупців здебільшого чоловіки, які купують олію, щоб позбутися “чоловічих” проблем. А ще вона очищає кров від холестерину. За 0,5 літра такої олії беруть від 200 гривень.
Крім гарбузів, чоловік вирощує ще й сою та пшеницю, а також має великі площі саджанців декоративних порід дерев.
Суспільство
У Василя з позивним Метелик проблеми з моторикою. В нього не вистачає кількох пальців на руці, але він ліпить маски з глини. Василь часом злиться, що вони виходять не такі, як він хоче. Керамістка Дар’я Диба заспокоює військового — саме через ці вироби й видно прогрес його моторики.
Дівчина волонтерить у центрі Unbroken у Львові. Дар’я знає, як це — шукати себе в нових умовах. Раніше була архітекторкою: проєктувала й облаштовувала будівлі, які після 24 лютого нищили росіяни. Тепер Дар’я будує нову справу — гончарну, — і не лише втілює свої ідеї, а й допомагає пораненим військовим відновлюватися.
Дар’я Диба
керамістка, волонтерка в центрі Unbroken у Львові
Дивитися, як твоє креслення оживає — неймовірно
Я з Херсону, і провела більшу частину свого життя там. Мій батько — інженер, а тітка була головною архітекторкою в місті, тож у мене було уявлення, що архітектура — це хороша професія, і гроші приносить.
Для навчання обрала Польщу — якраз їхала в Гданськ, щоб відвідати політехніку. Проїжджали повз Львів, і мені він так сподобався! Я відчула спокій і захотіла повернутися. Так власне й сталося, адже на архітекторку я пішла вчитися саме туди.
Завжди хотіла говорити українською, але росла в російськомовному середовищі, тож було складно. Досі пам’ятаю, як бабуся мене називала «наша бандерівочка». Коли переїхала, одразу перейшла на українську. Зараз і речення російською, мабуть, сформулювати не зможу.
Коли я пішла навчатись, майже одразу почала працювати, щоб здобувати досвід. Мені таке подобається — ти спочатку все креслиш, розбираєшся в деталях, а потім приїжджаєш на будову і бачиш, як твоє креслення оживає, вибудовується. Це неймовірні відчуття.
Пам’ятаю першу зруйновану будівлю
Мій брат — військовий, його поранили ще в часи АТО. Тому наша сім’я розуміла, що повномасштабне вторгнення буде. Батьки сиділи на сумках, бо мусили виїжджати з Херсона. І от ми всі опинилися у Львові. Я втратила роботу, бо кому ж навесні 2022-го потрібно будувати щось чи робити дизайнерські ремонти?
Пам’ятаю першу зруйновану будівлю, над якою я працювала. Цілий рік ми облаштовували офіс на 8 тисяч квадратних метрів — я робила технічні креслення від електрики до сантехніки. Уже все було майже готове — якраз запускали фітостіни. Але туди прилетіло — скло повилітало й роботу зупинили.
Ще рік тому це була болюча для мене тема, але зараз я прийняла ситуацію, і це дозволило мені змінитися.
Спочатку прийшло усвідомлення, що те, чим я займалася кілька років, стало неважливим. Було складно. Я шукала, що можу робити. Так згадала, як іще кілька років тому ми з чоловіком були на майстер-класі з гончарства. То чому б не спробувати?
Я знову пішла на майстер-клас. Потім почала вдома ліпити з глини, а згодом орендувала студію з пічкою, з гончарним колом. Я роблю посуд керамічний і його розписую — я практична людина, і мені важливо, аби виріб не просто стояв на полиці, а щоб його використовували. Зараз працюю над колекцією про Херсон — наприклад, про Хабловський маяк, який знищили росіяни. Мені важливо нагадувати про свій дім.
Я раніше працювала більше з технічною стороною, але й творча робота мені подобається. Такий перехід не давався мені складно: хоч глина вважається брудною і холодною, але мені подобається. Я знайшла спокій: не було постійної напруги, відповідальності. Але все ще чогось бракувало — відчувала, що недостатньо роблю для країни.
Ліплять і відволікаються від болю
Мій близький знайомий лікується після поранення в Unbroken. Якось він виклав історію про це в соцмережах. Я глянула — там всі малюють. Ага, бачу, є піч і гончарне коло, але з глини ніхто не ліпить, тож я написала засновниці, що готова волонтерити. У грудні 2024 року почала приходити в майстерню в центрі.
Мені хочеться, щоб ліплення з глини, а потім і вироби з неї нагадували про певні моменти, стан, коли ти це робив, особливо якщо це відбувається в терапії. Що ж ми робимо? Ми не сидимо над кожним і не питаємо, що вони відчувають під час роботи — військові приходять переважно або дуже втомлені, або натхненні. Втома й біль — те, що їх супроводжує протягом усього часу. Вони можуть і не ліпити, а просто поговорити між собою, випити кави. За день близько 20-30 людей приходять.
Якщо ж беруться ліпити з глини щось, я дуже радію, бо це справді відволікає. Вони намагаються реалізувати свою ідею і вже не думають про те, що минуло дві години без знеболювального. Їх не турбує нічого, не злить.
Я знайшла в «Незламних» свою сім’ю, своїх друзів, з якими мені комфортно й приємно перебувати. Тепер я точно знаю, що військові з пораненнями не люблять, коли з них роблять якихось особливих людей. У нас у майстерні самообслуговування — люди самі за собою прибирають, хіба що й справді потрібна допомога. Але й тоді не роблю все за них, бо вони можуть і самостійно впоратися.
Ліпше усміхнутися, ніж відвернути погляд
Деякі поранені переживають, що в них, наприклад, ампутація руки, і що вони не зможуть ліпити з глини. Я ж завжди кажу: «Навіть якщо є лише одна рука, це не проблема — другою буде моя». Я допоможу, притримаю глину, знайду підвищення, щоб людині на кріслі колісному було зручно працювати. Головне, аби ця робота з глиною їм допомагала.
От Костя, наприклад, ніколи раніше не ліпив з глини, а зараз робить такі неймовірні речі! Починав з горнятка, навіть накреслив собі на листку схему. А тепер робить і вазу у формі людського серця, й втілює інші неймовірні ідеї, хоч приходить на ліплення після операцій з жахливими болями.
Також є Ігор — він не дуже часто приходить, але старається. У нього було поранення голови, проблеми з мовленням і моторикою. Спочатку було складно порозумітися, адже він не міг сфокусувати на мені погляд, але він зліпив таке рівненьке та гарне горнятко! Бачу, як йому подобається глина.
В Ігоря й інших військових є ампутація рук. Зараз я стаю для них другою рукою, але також думаємо над розробкою спеціального тримача, бо поки аналогів не зустрічали.
Важливо говорити й пояснювати — як дітям, так і дорослим, — що зараз дуже багато людей з пораненнями. З ними все окей — з ними можна говорити й усміхатися.
Не раз бачила, як люди відвертають погляд від військових, що вчаться ходити на протезах. Тим це неприємно. Я розумію, що це часто через незнання, а іноді навіть і невпевненість, що усмішка зараз доречна. Та насправді ліпше усміхнутись, ніж відвернути погляд.
Наталія Комаренко — волонтерка з Києва, яка з 2014 року допомагає українським військовим та підтримує дітей з інвалідністю. Вона є засновницею фонду «З теплом у серці», який цьогоріч здобув відзнаку «Варті» від «Нової пошти».
Про це повідомили в «Новій пошті».
Заснування власного фонду
Поштовхом до створення власного фонду став особистий досвід — середня дитина Наталії має рідкісне генетичне захворювання. Організація «З теплом у серці» стала платформою для взаємодії батьків, обміну досвідом і підтримки дітей.
Спочатку фонд проводив невеликі безплатні заходи для дітей: походи до кав’ярень, зоопарків, кінотеатрів тощо. З часом спільнота розрослась — нині вона об’єднує понад 1500 родин. Учасники отримують гуманітарну підтримку, консультації, можливість спілкуватися й організовувати спільні активності.
Щоденна допомога армії
З початком війни у 2014 році Наталія долучилась до допомоги армії. Сьогодні вона щоденно займається волонтерською логістикою: закуповує, збирає та відправляє техніку, обладнання, автівки та інші необхідні речі для військових.
«Волонтером бути непросто. Я щоранку подумки кидаю цю справу, а вдень вже викладаю допис про збір чи пошук необхідного. Я роблю це для тих, хто мене захищає. Для тих, хто пише теплі слова подяки. Хоча дякувати маємо ми», — розповіла Наталія Комаренко.
Упродовж останніх трьох років вона організувала збори на різні потреби: від засобів особистої гігієни до FPV-дронів, зарядних станцій і акумуляторів для техніки. Підтримку надсилають не лише українці, а й друзі з-за кордону, зокрема волонтери з Ірландії, які передали п’ять машин швидкої допомоги та сім інших автівок.
Читайте також: Учасники забігу MHP Run4Victory зібрали понад 700 тисяч грн на дрони для фронту
Комунікація з військовими
Наталія підтримує зв’язок із військовими переважно онлайн, але також приїжджає на вокзали, коли бійці вирушають на фронт чи повертаються з нього. Вона каже, що в такі моменти простий контакт, присутність і кілька слів підтримки мають велике значення.
«Мені пишуть — потяг о 22-й, чи могла б приїхати? Звісно, я приїду. Розумію, що їм у цей час треба підтримка. Тому я кидаю все й лечу. Людина їде на війну або щойно звідти. Наші захисники мають відчувати, що вони не самі», — поділилася Наталія.
Найскладнішими залишаються випадки, коли вона дізнається про загибель адресата вже після відправки посилки. У таких ситуаціях волонтерка переадресовує допомогу іншим.
Як справляється з навантаженням
Волонтерка розповіла, що емоційне виснаження трапляється регулярно. Іноді її підтримують самі військові: один із них переказав 25 тисяч гривень і сам закрив збір для своєї бригади. Також вона додала, що одного разу отримала переказ на 60 тисяч гривень від анонімного відправника. Тоді Наталія закрила кілька зборів.
Щоб відновити ресурс, Наталія разом з іншими мамами дітей з інвалідністю організовує «перезавантаження» — короткі поїздки, прогулянки, неформальні зустрічі.
Попри всі труднощі, вона продовжує допомагати, виховує трьох дітей і розвиває фонд, який став точкою опори для багатьох українських родин.
Читайте також: Майстриня з Харкова допомогла покинутим котам на понад 250 тисяч гривень
Отримання відзнаки «Варті»
Цьогоріч фонд «З теплом у серці» отримав відзнаку «Варті» від «Нової пошти» в номінації «Допомога людям з інвалідністю». Переможців обрали шляхом відкритого голосування та за обсягами перевезень. Фонд Наталії за 2024 рік відправив 240 тонн гуманітарного вантажу, скориставшись безоплатними послугами «Гуманітарної Нової пошти».
Нагадаємо, що «Нова пошта» нагородила українських волонтерів: хто отримав відзнаку «Варті».
Фото: Наталія Комаренко
Учасники черкаського забігу MHP Run4Victory зібрали 718 602 гривні під час реєстрації на подію. Усі кошти передадуть на закупівлю дронів для 118-ї бригади територіальної оборони, яка нині виконує бойові завдання на кількох напрямках фронту.
Про це повідомили організатори забігу.
Мета благодійного забігу
Подію організовували компанія МХП, БФ «МХП — Громаді» та спортивний партнер NewRun. Забіг мав відбутися 6 квітня, але його скасували через національну жалобу за загиблими у Кривому Розі та обстріли українських міст.
«Ми планували провести благодійний забіг, щоб об’єднати людей навколо допомоги військовим. Але з огляду на національну жалобу за загиблими в Кривому Розі та ранкові ворожі обстріли, ми ухвалили непросте, але правильне рішення — скасувати масовий захід. Натомість ми не скасували головне — підтримку наших захисників. Усі кошти передаємо 118-й бригаді, яка сьогодні на передовій. Щиро дякуємо кожному учаснику. Разом — ми сила», — сказав директор БФ «МХП — Громаді» Олександр Пахолюк.
Загалом на подію зареєструвалися 1414 учасників. Понад 718 тисяч гривень спрямують на закупівлю дронів для військових 118-ї бригади, які захищали Україну в Попасній, Бахмуті, Вугледарі, та Кураховому, а зараз виконують бойові завдання на Запорізькому напрямку, північному кордоні та Курщині.
Читайте також: Перо з фільмів Антоніо Лукіча продали за півмільйона гривень: кошти передали на ППО (ФОТО)
«Підтримка від цивільних і благодійних ініціатив, таких як забіг MHP Run4Victory, є неймовірно важливою для нашої бригади. Вона не лише матеріально-технічно підсилює нас, але й додає моральної сили. Кожен такий захід надихає нас робити все можливе задля перемоги», — зазначив комбриг Ярослав Попко.
Організатори закликали всіх учасників звернутися на [email protected], щоб отримати свої медалі поштою.
Наступний забіг
Серію благодійних забігів MHP Run4Victory 2025 року продовжуватимуть. Наступна подія відбудеться 18 травня у Києві. Кошти спрямують на підтримку 13-ї бригади НГУ «Хартія». Зареєструватися на забіг можна за посиланням.
Нагадаємо, що два паралімпійці зі Львова задонатили на військо 400 тисяч гривень призових.
Фото обкладинки: 118 бригада Сил територіальної оборони ЗСУ
