Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Кранчі з любов’ю: як молодь з інвалідністю створює корисні сніданки

Опубліковано

“Мене звати Даяна. У мене ДЦП, але це не заважає мені приносити користь суспільству. Я дуже люблю допомагати у приготуванні граноли”. Це лише частинка історії про підопічну Центру денного догляду для молоді з інвалідністю “Любов, яка лікує”. Вона та ще 11 особливих людей з інвалідністю створюють гранолу- корисні сніданки на основі вівсяних пластівців, меду, какао, горіхів, фруктів та ягід.

Таке соціальне підприємництво “Кранчі з Любов‘ю” заснувала чернівчанка Валерія Мартинюк. Дівчина сама росла в особливій родині, тому вирішила допомогти інклюзивній молоді не тільки спілкуватись і відпочивати, а й заробляти кошти власною працею. 

 Валерія Мартинюк

Валерія Мартинюк

За освітою психолог. Закінчила Чернівецький університет. Ще з студентських років займалась волонтерством у соціальних мережах. У 2017 році заснувала Центр денного догляду для молоді з інвалідністю “Любов, яка лікує” і разом з молоддю, що мають інвалідність, створює гранолу. 

Набридло ліпити слоників – зробили гранолу

Ми разом з 12-ма підопічними займаємось виготовленням граноли, батончиків, пастили та фруктових чіпсів. Почали це робити близько року тому. У Центрі ми намагались розвиватись та підтримувати підопічних. Але я зрозуміла, що якщо ми будемо ліпити слоників з пластиліну чи ліпити пазли – ніякого розвитку з цього не вийде. Тому ми і створили соціальне підприємництво – виготовлення корисних сніданків.

“Серед наших підопічних – молоді люди віком від 16 до 30 років з ментальними фізичними порушеннями (ДЦП, аутизм, затримка інтелектуального розвитку)”

Коли розпочинався проєкт, то у нас були люди, які мають інтелектуальну затримку, і дехто – фізичну. Останні є повністю працездатними, вони можуть робити ту саму роботу що і я, але для них потрібно облаштувати зручне робоче місце.

Ми супроводжуємо тих, хто має ментальну інвалідність. Їм треба детально пояснювати, що і як робити і вони краще виконують якусь одноманітну легку роботу. Клеїти цілий день наклейки на пачки? Без питань.

Молодь приходить до нас по графіку по групах, але не працює цілий день. Ми переодягаємось у форму – спеціальні кітелі та обговорюємо, хто і що буде робити.  У кожного свої обов’язки. Ми робимо сироп для карамелізації, зважуємо вівсянку, карамелізуємо її в нашій конвекційній печі. Поки вона готується, обираємо потрібні сухофрукти та зважуємо їх і потім пакуємо.

Проте, ми не лише разом працюємо, а й гуляємо, ходимо по магазинах. Після роботи ми можемо пограти в ігри.

Я хочу здолати той стереотип, що молодь з інвалідністю чимось гірша і не така як усі. Вони надихаються, тим що роблять. У кожного горять очі, коли хтось замовив пачку граноли.

Горіхи літають по всій кухні

У спілкуванні з такими людьми насамперед маємо наголошувати, що це людина. У їх очах можна побачити біль від поганого ставлення суспільства. Я хочу це змінити. Є правила спілкування з людьми з інвалідністю — ми їх навіть розмістили у своїх буклетах.

Так, у нас бувають з ними складнощі. У них дуже тендітні душі і якщо щось не так, то дуже зляться. Не ті кеди вдягнув, не приїхала вчасно маршрутка – це змушує їх бути неспокійними протягом дня, а горіхи можуть літати по всій кухні.

Ні, вони не агресивні, просто так реагують на ситуації. Але мусимо підлаштовуватись і це потрібно розуміти.

Та вони і радують нас та дають впевненість у собі. У центрі молодь розуміє, що може реалізувати себе та заробляти кошти. Хтось потім знаходить офіційну роботу. Один працює двірником, інший – прибиральником, а одна дівчинка Іринка влаштувалась працювати в кафе. Разом з нами вони розуміють, що потрібні і не самотні.

Замовлень поки не багато

Наша команда особливих кухарів може виготовляти 10 кг граноли в день. Такий об’єм ми колись витягнули на одну конференцію. Але такої кількості замовлень у нас немає. Особливо зараз. Влітку попит на гранолу значно спав. І прибуток був просто смішним. А взимку у нас багато замовлень. Проте, ми знаємо як виправити ситуацію, не чекаючи морозів. Потрібно розширюватись, але для цього нам необхідна додаткова техніка, наприклад, професійна сушарка. А вона коштує 10 тисяч гривень. Поки для нас це непідйомна сума.

“Півкілограма нашої граноли коштує 150 гривень, менший пакуночок – 80. Продаємо зазвичай через інстаграм та у деяких Чернівецьких магазинах”

Сонячні кухарі отримують зарплату за свою працю. Так ми стимулюємо їх працювати. Оплата залежить від прибутку і від обов’язків. Ви ж розумієте, що хтось може карамелізувати гранолу, а хто просто ліпити наклейки. Але, в середньому оплата за працю – 500 гривень.

З дитинства бачила, що таке інвалідність

Всі завжди цікавляться чому молода дівчина вирішила опікуватись людьми з інвалідністю. Бо я не з чуток знаю, що це таке. Я виховувалась в сім’ї, де обоє батьків мають інвалідність. З дитинства я бачила, як їм не просто і зрозуміла, що моє покликання – працювати з людьми з особливостями. У підлітковому віці я почала волонтерити, а потім це переросло в Центр.

“Кожна людина потребує відчуття значущості, це один з етапів соціалізації. Саме тому важливо створити можливість працевлаштування, яке було б інклюзивне”

Коли ми працювали з людьми з інвалідністю, то робили якесь мило чи щось ліпили з пластиліну, щоб розвивати моторику. Але не було ніякого збуту. Я ж ставила для себе задачу зробити їх соціально-активними членами суспільства.

У рамках соціальної адаптації у центрі ми і так готували їжу для себе, але згодом вирішили готувати також для інших. Крім того, наша молодь як і всі люблять з’їсти якийсь фаст-фуд, запити це колою і заїсти цукеркою. А їм потрібно правильно харчуватись. Тому ми вирішили робити щось корисне. Звісно, спалили не один кілограм вівсянки. Але маленькими кроками йшли. Закупили сушарки та пічку, уніформу. У нас є технолог, і все готуємо з дотриманням власної рецептури та санітарних норм.

Зараз ми на шляху до того, щоб зареєструвати нашу продукцію та отримати сертифікацію та бути на ряду з іншими виробниками.

Тепер і інші міста хочуть робити інклюзивну кухню

Щоб запустити свій бізнес ми звернулись до краудфандингової платформи RazomGo.Там ми зібрали 25 тисяч гривень. І це була лише частина витрат, бо багато коштів пішло на приміщення та техніку. Ми отримали допомогу від інших людей — не лише через платформу, і стали впізнаваними завдяки лекціям у різних містах України.

Запустивши проект, зрозуміла, що не варто боятись помилок. Ми зіштовхнулись з не відповідальними постачальниками, які продавали товар не першої свіжості. А деякі затримували продукцію. Та ми швидко вирішили цю ситуацію.

Великою нашою помилкою було прагнення економити. Нашу першу етикетку ми зробили в телефоні в програмці. Потім побачили, що буде дешевше, якщо ми надрукуємо великим тиражем. І коли вже все було готово люди почали говорити нам, що через ці етикетки не зрозуміло хто ми й що це за проєкт. Гнались за економією, а опинились в мінусі.

Але, дороги назад немає. І помилки загартовують. Зараз я бачу, що за мною стоїть багато людей і в інших містах прокидаються люди й хочуть робити у себе інклюзивну кухню. Це Одеса і Хмельницький.  Я розумію, що потрібно проєкт підіймати на якийсь рівень і довести, що люди з інвалідністю можуть робити класний продукт.

Коментарі

Суспільство

Велосипеди залишали всюди: як жителька Чернігівщини ініціювала створення велопарковки в селі

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.


Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі. 

ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.

Ольга Вовченко

очільниця ГО «Юстина».

Вирішили створювати свою громадську організацію

Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим. 

Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.

Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.

Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.

Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня 

«Юстина», бо справедливість

Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.

Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення. 

Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.

Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.  

Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство. 

Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня 

Читайте також: Спершу був «хейт», згодом з’явився діалог: на Чернігівщині жителі голосують і змінюють свою громаду

Спільний запит у селі — велопарковка

У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.

Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.

Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня

Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.

Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.

Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня

Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.

Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.

Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.

Зробили покриття та надихнули інших на зміни

Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.

Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня

Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття. 

Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.

Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Укрзалізниця додає ще один поїзд до Варшави: що відомо

Опубліковано

Укрзалізниця запускає другу пару поїздів на популярному маршруті Варшава – Рава-Руська – Львів. Відтепер із запровадженням нового графіка пасажири зможуть дістатися Чернівців, завдяки поїзду №865/866, що курсуватиме через Тернопіль, Чортків і Заліщики.

Про це повідомляє УЗ.

Як працюватиме новий маршрут?

  • На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
  • На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.

Це сучасні комфортабельні поїзди, які забезпечать комфортну подорож для пасажирів.

Читати також: «Укрзалізниця» показала оновлений електропоїзд на маршрути з Дніпра

Що змінюється для пасажирів?

Додаткові місця на маршруті значно розширять можливості залізничного сполучення із західними областями України. Тепер із Варшави до Чернівців можна буде дістатися з пересадкою в Раві-Руській, а також зручно подорожувати до Львова, Тернополя чи Коломиї.

Маршрут Варшава – Рава-Руська – Львів – Коломия також залишається незмінним — на ньому продовжить курсувати поїзд №767/768 – 867/868.

Фото обкладинки: УЗ.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

В Україні запустили акцію «2 000 подарунків до Нового року»: як здійснити мрію дитини

Опубліковано

15 листопада в Україні стартувала щорічна благодійна акція БФ «Твоя опора» «2 000 подарунків до Нового року», у межах якої кожен може здійснити мрію конкретної дитини, яка не може обійняти свого тата чи маму.

Про це повідомляють представники благодійного фонду.

Які діти отримають подарунки?

Це діти, які втратили батьків-Героїв, що захищали нашу країну, діти з родин військовослужбовців, діти з багатодітних сімей та родин опікунів, усиновлювачів, прийомних батьків, дитячих будинків сімейного типу. А ще — діти, які через складні життєві обставини були позбавлені батьківського піклування. 

Благодійну акцію «2 000 подарунків до Нового року» започаткував благодійний фонд «Твоя опора». Постійний партнер акції — компанія «Нова Пошта».

«Акція «2000 подарунків до Нового року» має на меті не просто зробити подарунок, а втілити мрію кожної дитини. Тому ми завчасно зібрали дитячі листи з новорічними мріями. А втілити ці мрії — може кожен із вас», — говорить засновниця  БФ «Твоя опора» Валерія Татарчук.

Читати також: У Полтаві відкрили новий центр психоемоційної підтримки для дітей і батьків

Про цьогорічну акцію

Цьогоріч свої листи із побажаннями до Святого Миколая та Санти надіслали 2000 дітей. Вони мріють про дуже прості речі: декоративну косметику; колонку, щоб слухати улюблену музику; кінетичний пісок; термос для чаю; розмальовку; теплий шарф. 

Ознайомитися зі всіма мріями та здійснити одну із них — можна на сайті БФ «Твоя опора». Всі подарунки доставить за свій рахунок у будь-яку точку України «Нова Пошта». 

З поваги до особистого життя та безпеки всіх дітей, які написали листи-побажання та чиї мрії опубліковані на сторінці акції, їх персональна інформація — прізвища, повна дата народження, місце перебування, фотографії чи будь-які діагнози — не висвітлюються у відкритому доступі.

Нагадаємо, що пошкоджений корпус «Охматдиту» підготували до зими: лікарня прийматиме на 15% більше пацієнтів (ФОТО).

Фото обкладинки: Freepik.

Коментарі

Читати далі