Суспільство
«Кіно – рупор, що кричить на весь світ». Це київський режисер, який знімає фільм про українську молодь під час війни
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Станіслав Конопльов живе в Польщі вже 8 років. Сюди він переїхав з Києва, аби навчатися за фахом, обраним батьками. Проте стрічки Девіда Лінча, Олександра Довженка і Кіри Муратової надихнули його змінити всі плани й піти в кіноіндустрію.
Напередодні повномасштабного вторгнення Стас готувався до прем’єри своєї другої стрічки. Утім наступ росіян змінили творчі плани режисера: після вагань та пошуків він наважився зняти нову картину. Про російсько-українську війну очима української молоді, яка перебуває за кордоном.
Станіслав запевняє, що не фільм про війну в реальному часі. Адже про це варто говорити згодом, після нашої перемоги. Натомість автор пропонує зануритись в особисті переживання людей, відповісти на ключове питання останніх місяців – «Як ти?».
Я обрав кіно, хоча батьки наполягали на іншій сфері
Після навчання в Кракові на туризмі, я переїхав жити до Ґдині. Там в мене не було жодної близької людини. Єдине, що я мав, – це роздуми про те, що хочу робити в житті.
Я почувався інтровертом, який боїться людей. Мене лякав шум суспільства. У свої 22 я не знав, що робити в житті. Але мені завжди подобалося кіно. У шкільні часи ночами я дивився різні фільми. Проте в мене, як, напевно, і в багатьох, на вибір першої освіти вплинули батьки.
Згодом я зрозумів, що вони не проживатимуть це життя за мене. І обрав кіно. Довго не міг визначитися, що саме хочу робити в кіноіндустрії. Тому обрав продюсування, як фактично охоплює всі напрями. Так у 2019 році доля знову привела мене до Кракова.
Усе почалося з кліпу на пісню друга
Завдяки навчанню я отримав вкрай важливі знайомства в сфері кіно. А вже наприкінці першого курсу мій друг – молодий український співак та композитор Андрій Шавалюк – запропонував зняти для нього кліп. Звісно, я погодився. Так ми почали роботу над кліпом на пісню #пятницеюпахнеш.
Після роботи з кліпами я влаштувався до театру VIS a VIS як контент-мейкер. Заклад був задіяний у міських проєктах Кракова, тож я знімав і монтував для них відео. Там я познайомився зі старшими митцями, які мають більше знань і досвіду. Поступово почали з’являтися замовлення. Проте весь цей час я мріяв втілювати в життя власні ідеї.
Я не приховую амбіцій і нарешті знімаю своє кіно
Письменництво – це сфера, в якій я відчуваю себе найбільше досвідченим. Вчусь майстерності пера з 16 років. Під псевдонімом «Василь Листопад» написав сценарій до фільму «Pa.», який відкриває трилогію «Гірка присутність» про самотність. Це тема, яка мене турбувала. Самотність якийсь час тягнулася за мною, постійно перевтілювалася з одного середовища в інше. Це відчуття, яке не відпускало мене.
Зі сценарієм я прийшов до режисера Краківського театру і запропонував йому головну роль. Він погодився. На початку минулого літа я зняв свій перший короткометражний фільм. Мені подобається вводити глядача в певний транс, аби він звертав увагу на деталі в кадрі. Сцени у цьому фільмі більше побудовані не на словах, а на відчуттях героя. Там є затяжні моменти, адже весь фільм – це монолог.
Я подавався на фестивалі незалежного кінематографа. На Indie online film award ми отримали нагороду за найкращий чорно-білий фільм, на фестивалі V.I.Z. Film Fest – за найкращий сценарій. Звісно, щоб потрапити на найвідоміші закриті кінофестивалі, потрібно ще напрацювати досвід і вміння. Але це для мене ціль. Амбіцій я не приховую.
Другу стрічку з трилогії «Ти обіцяв не сумувати» поки не можна переглянути у вільному доступі. Поки що фільм можна буде побачити лише на деяких фестивалях, зокрема на Міжнародному кінофестивалі «Бруківка» та на фестивалі «Своїми Словами» 3 вересня у київському Будинку кіно.
Моя ціль – розвивати нашу культуру в Україні та за кордоном
Для мене український культурний простір завжди був гострим питанням. Популяризована культура в Україні мене страшно бісить. На щастя, зараз це потроху змінюється.
Раніше ж як було? Артисти робили лайно-контент і цим жорстко впливають на підсвідомість людей. Вони не дають їжу для роздумів, а знущаються з наших більш інстинктивних реакцій на якісь речі. Українському кіно бракує глядача і підтримки.
Я боротимусь з цим, мені хочеться вводити і просувати щось важливе. Щось таке, що залишається з людьми надовго. І я відчуваю перед цим відповідальність.
Перший свій фільм я зняв польською та зрозумів, що мене не до кінця цікавить саме кіносвіт Польщі. Звичайн,о співпрацювати з польськими митцями завжди можна, але моя головна ціль – це бути в українському культурному просторі та розвивати нашу культуру.
«Як ти?» – найважливіше питання під час війни
Для другого фільму я шукав виключно українських акторів. Для мене було важливо, аби це була саме українська мова, як і в завершальному фільмі трилогії.
Моя трилогія – це три різних погляди на відчуття самотності. Перший розповідає про самотність однієї людини через якусь травму, яку вона отримує, другий – про самотність у стосунках. Третій – в групі, але додатково там підніматимуться й інші питання. Тому сама по собі самотність з порядку денного відходить на другий план.
Коли ти в небезпечній ситуації та живеш у власних страхах, то відчуваєш себе самотнім, ніби маленька дитина, яку залишили батьки. Фільм «Як ти?» – це історія про молодих людей, українців за кордоном. Розповідь про їхнє перенародження, незаплановане швидке дорослішання через травму війни.
Уся моя родина живе в Києві. Так склалося, що мій п’ятнадцятирічний брат приїхав до мене за день до початку повномасштабної війни. А вже26 лютого мала відбутися прем’єра мого другого фільму.
У центрі картини – особисті історії, внутрішній стан людини
Сьогодні, поки триває повномасштабна російсько-українська війна, я не можу бути осторонь. Я хочу й маю бути корисним. Спочатку було доволі складно концентруватися на творчості: довкола був хаос, я не до кінця розумів, яку саме роль повинен відігравати. У цей час виник проєкт «Листи з дому».
Читайте також: «На показ прийшло все село». Харківська режисерка переїхала на Тернопільщину та влаштувала кінолабораторію для дітей
А вже трохи заспокоївшись, я вирішив розповісти історію про війну. Щоправда, розказувати про події, які відбуваються в Україні просто тут і зараз, я поки що вважаю недоречним. Для того, аби повністю усвідомити все пережите, людям потрібен час. Їм необхідно розібратися в собі, а вже потім – дивитися на це в кіно. Якби я знімав стрічку про події в реальному часі, глядачі могли б сприйняти це за фільм з Другої світової. Це був би просто інформаційний шум.
Натомість я підійшов до цієї теми через внутрішній стан людини. Зокрема, через тих, кого знаю особисто. Усіх своїх персонажів я писав з рідних та знайомих. І обрав відрізок часу, який вмістив у собі, напевно, найскладніші переживання. Знаю, що подібних історій – мільйони. Проте я обрав особисту, бо відчуваю її.
Будь-який персонаж – це окрема людина. Коли герой моєї стрічки опиняється в певній ситуації, він вже самостійно приймає рішення. Фактично він перетворюється на незалежну людину. Тобто персонаж фільму ніби й схожий на свій прототип, але це вже окрема особистість. Фільм «Як ти?» – не біографічний. Це картина про спільні переживання.
У своїх сюжетах я безпардонно копаюсь в людських слабкостях. Проте наші слабкості говорять не про те, які ми люди. Вони розповідають про те, що ми залишаємося людьми. Слабкість – це нормально.
Нашу команду об’єднує одне бажання – перемога України
Близько двох місяців я писав сценарій до третього фільму. Я завжди консультуюсь щодо своїх текстів з мамою: вона мій найкращий і найгірший критик. Коли мати читає мої роботи, то не сприймає мене як сина. Вона одразу вишукує слабкі моменти. Другим прискіпливим редактором став мій близький друг. Мамо, Свят, привіт!
Ковід навчив мене проводити кастинги до своїх проєктів в онлайн-форматі. Я попросив претендентів прочитати фрагмент ролі на камеру. Охочих було багато. Звісно, траплялись і недоречні відео. Проте тішить, що з кожним кроком люди все більше сприймають мене як режисера і розуміють, на що погоджуються, коли бачать результати роботи та процес. У фільмі зніматимуться Кирило Смола, Мартин Конопльов, Вова Сватьєв, Юля Хамхіль і Ольга Цись. Зараз ми інтенсивно репетируємо.
Я режисую і продюсую цю картину. Щоранку прокидаюсь – і на мене чекає довжелезний список задач. Проте найважче – це спілкування з людьми, адже до кожного необхідно знайти підхід, особливо – до акторів. Мені необхідно переказати, як я розумію психологію персонажа. Важливо, щоб кожен член команди відчував свою причетність та цінність для цього фільму.
Проєкт влаштовується на волонтерських засадах. У житті існує три мотивації: гроші, секс і безпека. У моєї команди конкретно цих трьох речей немає. Натомість у нас є щось більше. Щось, що нас всіх об’єднує. Це спільне бажання перемоги України в цій війні. Своєю роботою ми теж ведемо війну.
Кіно – це рупор, і я хочу увімкнути його на повну потужність
У перші місяці повномасштабної війни різні закордонні організація та звичайні люди обирали, як саме можуть допомогти нашій країні. Навесні мені написала знайома акторка, яка живе в Лондоні та співпрацює з різними театрами. Італійці з Klimax Theatre Company запропонували допомогти з чимось артистичним українським митцям, але не мали конкретної ідеї. Я розповів їм про свій фільм, їм сподобалося. Так італійці стали нашими співпродюсерами.
14 серпня ми поїхали до Неаполя знімати картину. Італійські партнери забезпечують нам локацію, витрати на проживання та харчування, надають необхідну для фільмування техніку. Натомість ми відкрили збір, з якого 30% коштів підуть на підтримку української армії. Серед вимог спонсорів було кілька обмежень: не більш як 10 людей в команді та щоб всі були українцями. Останній вимозі я лише зрадів.
Плануємо завершити постпродакшн стрічки під кінець осені. Тоді вирушимо з фільмом на фестивалі. Це важливо, адже так можна спілкуватися з глядачами. Людина, яка не в Україні та не є українцем, забуває про війну, оскільки вона безпосередньо її начебто не стосується. Але ми для того й працюємо, щоб своєю творчістю нагадувати світу: війна триває, і кожен може допомогти вплинути на її завершення. Мистецтво – це рупор, кіно – це рупор до світу. І я хочу використовувати його на повну гучність.
Фото: Роман Бутим
Текст: Христя Гарбіч
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Українці тепер зможуть зручно подорожувати поїздом Інтерсіті №747/748 між Києвом, Вінницею, Хмельницьким та Тернополем.
Про це повідомляє Укрзалізниця.
Як зазначається, потяг максимально підлаштований під ранковий виїзд до столиці та вечірнє повернення.
Новий інтерсіті №747 відправлятиметься щоденно з Києва о 16:30, Козятин-1 18:27 — 18:29, Калинівка-1 19:00 — 19:02, Вінниця 19:19 — 19:22, Хмельницький 21:15 — 21:18, прибуття до Тернополя о 23:02.
Читайте також: «Наші вчителі – ченці з усієї країни». На Чернігівщині пекарня відродила старовинні рецепти монахів. Як це вдалося
У зворотному напрямку поїзд №748 відправлятиметься з Тернополя вранці о 06:32, Хмельницький 08:07 — 08:10, Вінниця 09:57 — 10:00, Калинівка-1 10:20 — 10:21, Козятин-1 10:53 — 10:54, прибуття до Києва о 12:45.
Маршрут запустять 10 грудня, його будуть обслуговувати найшвидшим українським поїздом — «Тарпан».
Нагадаємо, Укрзалізниця повертає «Лижний експрес» до Славська.
Окрім того, Укрзалізниця запускає новий маршрут до Будапешта та Відня.
Фото: Укрзалізниця.
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Міністерство внутрішніх справ оголосило про початок впровадження програм та заходів, спрямованих на створення безпечного освітнього середовища для всіх дітей. Йдеться про те, що у кожному навчальному закладі чергуватиме працівник поліції, також встановлять металошукачі та рамки.
Про це повідомив міністр внутрішніх справ Ігор Клименко.
Згідно із його заявою, відбір фахівців для цієї служби проводитиметься через конкурс, а обрані кандидати пройдуть ретельну перевірку та медичний огляд.
Після спеціалізованого навчання, поліцейські повинні бути готовими до різних ситуацій, які можуть виникати у дитячому суспільстві.
Читайте також: З міста — в село, з російської — на українську. Історія дитбудинку сімейного типу з Донеччини та досвід адаптації на Заході
Зазначається, що важливим етапом безпеки у школах є посилення пропускного режиму. Тому, у кожному освітньому закладі буде встановлено металошукачі та рамки для підвищення рівня безпеки. За словами Клименка, ця програма розпочнеться вже найближчим часом.
Нині 70% навчальних закладів України вже обладнані тривожними кнопками та користуються підтримкою поліції охорони. У МВС додали, що цей комплекс заходів дозволить гарантувати максимальний рівень безпеки для дітей у навчальних закладах.
Нагадаємо, у школах з’явиться оновлена дисципліна «Захист України»: навчатимуть мінної безпеки й керування дронами.
Також ми розповідали, що у Львові почали працювати Школи дозвілля для дітей.
Фото: МВС України.
Суспільство
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Ці історії можуть стати прикладом для держави та волонтерів, аби виробити системні рішення для людей, життя та тіло яких змінилося внаслідок війни.
За даними Управління Верховного комісара ООН з прав людини, від початку повномасштабного вторгнення отримали поранення десятки тисяч українців. Велика кількість цих випадків — мінно-вибухові.
Аби лікувати травми, деякі з яких українські медики зустрічають вперше у своїй роботі, вони співпрацюють з іноземними колегами. ШоТам розповідає, як це відбувається в Україні.
«Таких травм сучасний світ не бачив»
Тетяна Пшенична — пацієнтка, яка потрапила до українських, американських та канадських медиків у межах однієї з перших благодійних місій «Face the Future Ukraine». В Обласній клінічній лікарні Івано-Франківська вона опинилася вже через пів року після тяжкого поранення обличчя, яке отримала під час обстрілу її будинку в селі на Харківщині.
Першу допомогу Тетяні надали в Слов’янську. Далі в Дніпрі лікарі збирали щелепу, і вже пізніше пластичний хірург скерував її на лікування до Івано-Франківська.
«До нас Тетяна потрапила після тяжкої мінно-вибухової травми: в неї були відсутні губи, а ротову порожнину вона не могла відкрити. Її випадок був складним, адже потребував реконструктивних операцій, залучення різних фахівців.
Тетяні розсікли рубці та розкривали ротову порожнину, щоб видалити всі пошкоджені зуби. Між операціями мало пройти пів року, і тільки після цього ми змогли формували їй ротову порожнину та губи з її слизової оболонки.
Зараз Тетяна проходить лікування в імплантологів і стоматологів, а за кілька місяців ми плануємо нову операцію, аби доформувати губи. Тонкощі лікування в тому, що це незнайомі травми не лише для нас, але й для іноземних колег — таких тяжких травм сучасний світ не бачив», — розповідає лікарка-отоларингологиня Обласної клінічної лікарні в Івано-Франківську Наталія Комашко.
Саме переломи середньої зони обличчя Міністерство охорони здоров’я (МОЗ) називає одними з найскладніших лицевих травм. Їхнім лікуванням має займатися команда досвідчених медиків з різних галузей.
Для того, аби провести операції, до України завітала команда з 15 світових фахівців: реконструктивних хірургів, окулопластів, пластичних хірургів, оториноларингологів, анестезіологів та інших. Разом з ними працюють українські спеціалісти з Івано-Франківська, Києва та Запоріжжя.
У роботі цієї команди здебільшого складні випадки. Щоб лікувати деяких пацієнтів, вони навіть застосовують 3D-друк кісток з титану.
Першою в Україні отримала інноваційний протез після втрати ока
Ще однією пацієнткою лікарні в Івано-Франківську є Наталія Кошара — вчителька англійської мови з Гусарівки, що на Харківщині. На подвір’я жінки прилетів російський снаряд. Три уламки з очної орбіти Наталії видалили під час операції в Харкові, а ще кілька уламків залишилися в ключиці, печінці та стегні. Через декілька місяців жінку прооперували вже в Івано-Франківську. Завдяки інноваційній технології Наталії Кошарі встановили очний імплант.
«Коли Наталія Кошара потрапила до нас, у неї в очній орбіті були відсутні тканини, куди можна було ставити протез. Разом з нашими лікарями працював відомий окулопласт Реймонд Чо. Він запропонував інноваційну методику, яку раніше не використовували в Україні. Суть у тому, аби брати в людини її жирову тканину й ставити в те місце, де має бути протез, тобто формувати для нього подушечку.
Ми взяли жирову тканину з живота, а також шматок шкіри за вухом, аби сформувати повіки. Після цього поставили очний протез. Вдалося досягти того, що два ока стали виглядати симетрично, і майже немає відмінності між оком та протезом. Під час операції взаємодіяли лікарі, які займаються окулопластичною хірургією», — розповідає лікарка Наталія Комашко.
Як в Україні переймають кращі практики інших країн
На такі операції лікарі на Франківщині запрошують хірургів з інших клінік та транслюють процес онлайн на науковому порталі. Це дає українським медикам змогу навчатися на практиці.
Це не є чимось новим для України: з 2016 року в межах іншої програми співпраці «Co-Pilot» понад 100 лікарів Північної Америки відвідали нашу країну. Це реконструктивні хірурги обличчя, нейрохірурги, неврологи, травматологи тощо. Більш ніж 2000 хірургів України з 20 лікарень переглянули онлайн-трансляції операцій та вже використали цей досвід у своїй роботі.
Понад десять українських лікарів пройшли стажування в університетах США, але медики вчаться не тільки в американських вишах. Так студента Харківського медичного університету Сергія Алхімова запросили пройти стажування в Кембриджському університеті Великої Британії.
«Нас забезпечували всім. У деяких відділеннях давали можливість асистувати на операціях, тобто тримати якісь зажими тощо. Ми отримали навички з реанімації та найсучасніші знання», — розповідає Сергій Алхімов про кількамісячне стажування, після якого планує стати хірургом.
Тепер такої співпраці буде ще більше, адже з вересня в Україні започаткували Міжнародне медичне партнерство. 25 українських лікарень отримають «побратимів» з усього світу, а це означає, що українські лікарі зможуть обмінюватися досвідом і переймати найкращі іноземні практики й надалі.
Медична допомога у разі травм є безплатною
У випадку травми для громадян України медична допомога є гарантованою та безкоштовною. Ось як описують цю процедуру в МОЗ України:
- Якщо людина травмувалася, відчуває різкий біль або не може рухатись — потрібно викликати «швидку» за номером 103.
- Медики оцінюють стан пацієнта, надають невідкладну допомогу і, за потреби, транспортують його до медзакладу.
- Пацієнт, якого госпіталізували з травмою, може отримати такі медпослуги: обстеження, знеболення та медикаментозну терапію, операції, цілодобовий лікарський та медсестринський догляд, медичну реабілітацію в гострому періоді тощо.
Якщо людина потребує складнішого втручання, сімейний лікар може направити її до медиків у інші регіони чи благодійні міжнародні місії.
Як в Україні безкоштовно отримати протез, ми вже розповідали за посиланням.
Матеріал створено в партнерстві з ПРООН в Україні та за підтримки Уряду Японії. Серія публікацій реалізується в межах проєкту «Сприяння безпеці людей в Україні шляхом реагування на багатовимірну кризу, спричинену війною».
