Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про підприємців, які за грант відновлюють свій бізнес.
Чому ми його робимо?… Більше
Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про підприємців, які за грант відновлюють свій бізнес.
Чому ми його робимо?
Аби більше українських підприємців дізналися про можливості відкрити новий бізнес або відновити старий, навіть якщо його зруйнувала війна.
Перше оголошення про роботу Віра Сопельник написала для таких мам, як вона. Шукала жінок з дітьми, що погодяться на вільний графік, адже знала, як цінно реалізуватися навіть у декреті. Бажання підтримати матусь переросло в міцну спільноту й соціально відповідальну майстерню MAMARADA.Тепер це місце, де одні жінки створюють красу для інших — ще й з українськими мотивами.
Віра розповіла ШоТам, як після евакуації з Донеччини у 2014 році знайшла натхнення на Закарпатті та завдяки двом грантам змогла заснувати, а потім і відновити бізнес.
Життя перевернулося — почали заново на Тернопільщині
Віра з дитинства любила шити. Жінка народилася в Краматорську, але переїхала з чоловіком до Горлівки. Саме там Віра створила школу розвитку для дітей і займалася з ними творчістю. Та коли почалася війна у 2014 році, сім’я змушена була виїхати з міста й почати все заново. Тоді у Віри було двоє дітей, а молодшій донечці — всього 3 місяці:
«Тоді ми переїхали на Тернопільщину. Життя перевернулося: немає житла та речей, усе покинули. І ми почали думати, що робити далі».
Оскільки Віра завжди любила створювати щось красиве, вона почала задумуватися про вишивання, але тоді ще не знала, що саме хоче робити. Каже, поки жили на Тернопільщині, вдалося трохи подорожувати Україною. У 2014 жінка поїхала в Яремче, і там побачила такі колоритні вишиванки! Їй захотілося робити таке ж. В Ужгороді знайшла перших клієнтів.
«Була в невеличкій кав’ярні й побачила в офіціантки не дуже гарний фартушок. Запропонувала зробити щось цікавіше, з логотипом. Отримала контакти керівниці Наталі — це наші перші клієнти, ми співпрацюємо досі», — пригадує Віра.
Для пекарні «Полонинський хліб» тоді створили першу партію фартухів, і Віра зрозуміла — це те, чим вона хоче займатися. Від благодійного фонду «Надія» Віра дізналася про грант від Міжнародної організації з міграції (МОМ). Жінка подалася, пройшла й отримала 700 доларів. За ці кошти купила вишивальну машинку, пройшла навчання та створила бренд MAMARADA.
Уже за рік сім’я переїхала в Білу Церкву на Київщині та продовжила розвивати бізнес.
«І тут у нас вже закрутилося. Я вишивала й почала шукати собі помічницю. У самому оголошенні було вказано, що шукаю матусю з дитиною на вільний графік роботи, бо я теж так працювала», — розповідає Віра.
Так доєдналася Ганна Діхтяр та кілька майстринь. Пробували робити дитячу постіль, та зупинилися на брендуванні фартухів. MAMARADA росла, але повномасштабна війна призупинила всі плани.
«Я просто не могла повірити, що все повторюється»
Перше, що пам’ятає Віра з повномасштабного вторгнення — сильний вибух у місті. Каже, о пів на п’яту ранку почула, як чоловік каже: «Почалась війна». За 3 години сім’я зібрала валізи:
«Я вже мала досвід швидко збиратися. На вечір ми знову їхали на Тернопільщину. Замість 10 годин доїхали за 19. Ми пожили там тиждень. Сльози були цілими днями, я не знала, що робити. Ми ж планували жити в Білій Церкві, придбали житло, почали жити з нуля — і тут знову це все було покинуто. Я просто не могла повірити, що все повторюється».
За кордон Віра не збиралася, та чоловік наполіг. 4 місяці жінка з доньками прожила в Німеччині. Каже, що її добре там прийняли, але вона сумувала за домом, тож повернулася в Україну та продовжила розвивати бізнес.
Віра згадує: дуже допоміг проєкт «Крила» від організації Пакт. Саме після бізнес-тренінгів, які жінка відвідала з Ганною Діхтяр, вдалося відновити роботу. А Ганна стала партнеркою Віри, щоб підсилити бізнес, тож якщо раніше MAMARADA — це було більше про Віру, то зараз у неї є рівноцінна партнерка та чудова команда:
«MAMARADA — це команда жінок, які радіють від того, що можуть створити якісне, гарне, і нести в цей світ радість».
Віра ділиться тим, що дає їй силу працювати й далі:
«Відповідальність — не тільки за себе, але ще й за інших людей, за колектив, тому що вони отримують не лише зарплатню, а й спільноту. Ми можемо побалакати, поділитися чимось. Це не просто робота — це місце, де є затишок».
Отримали другий грант від МОМ
Та проєкт «Крила» був не єдиним підсиленням бізнесу. У 2023 році Віра натрапила на сайт МОМ, де тривала грантова програма від Уряду Німеччини через Німецький банк розвитку KfW. Жінка подалася на неї, адже ще на початку роботи у 2014 році отримувала підтримку від організації.
«Була на співбесіді, а в них у базі записано, що ми вже отримували вишивальну машинку. Це додало довіри до нас. Я була дуже схвильована, коли ми отримали цю грантову підтримку», — пригадує Віра.
Загальна сума гранту була 4 200 доларів — за ці кошти вдалося придбати вже четверту вишивальну машинку, тканину, стрічки, принтер і комп’ютер.
«Завдяки гранту ми змогли зробити ще додаткове робоче місце для нашої швачки. Її чоловік зараз у ЗСУ, а вона одна з двома дітьми, тож для неї це дуже велика підтримка», — ділиться Віра.
«Створюємо красу, завдяки якій чиєсь серце починає битися трошки швидше»
Зараз MAMARADA виготовляє шопери та гобеленові сумки. А ще — сумочки для телефону — такі невеличкі чохли з ремінцем, Віра пояснює: вони добре підходять для зайнятих матусь, адже телефон завжди поруч, і не треба його шукати в сумці. Також майстерня має корпоративний сегмент: брендує фартухи, футболки, світшоти, шопери чи косметички. Поки жінки не мають власного магазину, але віддають свою продукцію в крамниці «Рідні Речі» в Білій Церкві, «Добродій» у Києві тощо.
Віра каже, що пробували шити й одяг, але вирішили, що їм це не підходить. А от сумки — це фішка майстерні, адже для торбинок або шоперів спеціально замовляють особливі ручки з вишитими елементами:
«Ми постійно шукаємо якісь нові дизайни, де буде сучасна вишивка з етнічними мотивами. Як я люблю казати, з мотивами традицій наших прабабусь».
У команді є дизайнерка, також періодично працюють ще з трьома. Дизайни орнаментів або замовляють безпосередньо в спеціалістів, або купують на стоках.
«Найцінніше для мене — це створювати щось особливе разом з командою. І потім, коли створюється продукт, ти просто кайфуєш від того, що воно таке гарненьке, і що хтось може зробити подарунок або себе порадувати. Найцінніше — створювати красу, завдяки якій чиєсь серце починає битися трошки швидше», — ділиться Віра.
У підрозділі «Небесна Мара» зазначили, що безпілотнику довелося здолати 31 кілометрів до реактивної установки.
«Працюємо так, щоб ворогу ніде було почуватися в безпеці», – зазначили бійці підрозділу.
Імовірно, українські військові отримали потужні ретранслятори для FPV-дронів.
Ретранслятори розширюють дальність польоту FPV-дрону, посилюючи сигнал відео з камери дрона на приймач пілота.
Звичайні FPV-дрони мають обмежений діапазон польоту через поганий зв’язок при далеких відстанях. Для цих цілей антени встановлюють на інші безпілотники, які з повітря покращують зв’язок між оператором та ударним безпілотником.
Нагадаємо, українські розробники показали новітній наземний дрон.
Сильні зливи вже не вперше затоплюють Київ, як це сталося нещодавно – 12 червня 2024 року. Приміром, у 1950-х роках опади перетворили центральний Хрещатик на справжню річку.
Архівні фотографії, що демонструють наслідки стихії, опублікував у своєму Telegram-каналі київський екскурсовод Кирило Степанець.
“Злива на Хрещатику, 1950-ті,” – підписав екскурсовод.
На знімках видно, що центр столиці України у ті дні буквально перетворився на суцільну річку.