Двоє друзів з Донецька відкрили майстерню на Троєщині й збирають байки для ЗСУ. Ось їхня історія

Mechanics United заснували двоє друзів, які тривалий час працювали пліч-о-пліч. Якоїсь миті хлопці зрозуміли: час відкривати щось своє, а не слухати постійні вказівки керівництва. Так на столичній Троєщині з’явилася майстерня, що об’єднала справжніх поціновувачів байків та автівок.

Засновники проєкту – переселенці з Донецька. Вони покинули домівку в 2014 році й майже повторили це вдруге – після повномасштабного вторгнення. Майже, бо через три місяці команда Mechanics United відновила роботу.

Сьогодні вони створюють кріплення для бойових дронів ЗСУ, ремонтують мотоцикли наших військових та збирають власні електробайки – для друга, який захищає країну зі зброєю в руках. Про історію майстерні, волонтерство та допомогу ШоТам розповів співзасновник компанії Олександр Вакулов.

Працювали у мотомайстерні, поки не відкрили власну

У майстерні нас двоє: я займаюся реставрацією автомобілів та мотоциклів, а мій напарник – Євген Людавічюс – електроциклами та електровелосипедами. З Євгеном ми познайомились ще в Донецьку, років 10 тому. Так вийшло, що він чоловік моєї доброї подруги. Вже згодом, у 2014 році, ми разом переїхали до Києва.

Я шукав себе в різних сферах, однак протягом останніх 10 років працюю саме з реставрацією автомобілів та мотоциклів. Євген також у цій сфері доволі довго – років 7-8. Після переїзду до столиці ми разом працювали в одній відомій мотомайстерні.

Якоїсь миті ми зрозуміли, що переросли той момент, коли хтось тобі каже, що і як робити. Нам стало цікаво створювати щось своє. Робити це так, як бачимо саме ми, а не хтось, хто стоїть поруч і розповідає, як все має відбуватися. Усе почалося зі звичайних кастомних велосипедів та мотоциклів, але згодом ми почали їх якось «електрифікувати».

Ми відкрили свою майстерню у порожньому гаражі й з величезним бажанням створити в Києві місце, де будуть не лише лагодити мотоцикли. Де не буде дорого-багато, але буде стильово. Де можна дивитися. Можна робити власноруч. Де завжди дадуть пораду й піднімуть слухавку навіть вночі.

У нас немає клієнтів, у нас є друзі

Наша майстерня – особлива, вона зовсім не схожа на інші. Можливо, це радше навіть клуб за інтересами. Ми не підпадаємо під класичне визначення майстерні, до якої приходять люди, щось замовляють, а майстри просто роблять. Ні, ми намагаємося сформувати клуб, спільноту.

Кожен наш клієнт – це, перш за все, друг, з яким ми підтримуємо зв’язок і навіть зустрічаємося поза роботою. Напевно, саме в цьому й полягає наша ключова відмінність від конкурентів.

Крім того, ми беремося за цікаві насамперед саме для нас ідеї. Робимо те, що нам подобається. Адже створювати щось шаблонне, уніфіковане – це нудно й нецікаво. Кожен проєкт нашої майстерні – це можливість реалізувати себе, перш за все, як митців. Це те, що дозволяє нам розкриватися творчо.

Кастомізація триває від трьох місяців до нескінченності

Ми багато ремонтуємо, але справді творчих, великих проєктів у нас вже було понад 30. Зокрема, кастомні мотоцикли, які вже катаються Києвом. Зараз працюємо над реставрацією автівки Mercedes 230 SL 1968 року. Також починаємо працювати над дуже старим, але дуже красивим німецьким автомобілем Wanderer 1937 року.

Узагалі кожен наш проєкт по-своєму цікавий. Якщо суто технічно – це може бути автомобіль чи мотоцикл, за які хочеться взятися з професійної точки зору. Але не менш важливий і людський фактор. Якщо до нас приходить людина, яка має власні цікаві ідеї, поділяє наші погляди – нам завжди круто з нею працювати й ми охоче беремося за роботу.

Інколи буває так, що клієнт приходить із власним проєктом. Розповідає, як все бачить, чого хоче. У такий випадках ми разом працюємо над удосконаленням ідеї, розробляємо якісь деталі, пропонуємо щось своє. І завдяки цьому знаходимо «золоту середину». Так народжуються справді класні речі.

Оскільки кожен проєкт – це індивідуальний підхід, тривалість роботи завжди різна. Як правило, це щонайменше три місяці. А максимум – може не закінчуватися ніколи. Це не про те, що ми не можемо доробити, ні. Просто щороку буде щось вдосконалюватися, додаватися. Щось нове й нове.

Особливим для нас є власний електроцикл. Із ним ми побували на Експо-2020. Це виставка, повʼязана з досягненнями в сферах інновацій, техніки, технологій тощо. Ми отримали запрошення на конкурс. Напевно, хтось із міністерства побачив наші роботи у Києві й зацікавився. Власне, нам запропонували виставити прототип у павільйоні України. Ми були щасливі, коли отримали цю пропозицію..

Зібрати «тривожну валізу» для нашого бізнесу неможливо

Я не вірив у велику війну. Намагався мислити як прагматична людина. Ймовірність повномасштабних бойових дій мені здавалася абсолютно нелогічною. Така війна не має жодного сенсу. Але «тривожну валізу» все ж зібрав.

Утім «зібрати» щось подібне для такого підприємства, як наша майстерня, просто неможливо. Адже ми постійно користуємося інструментом. Щодня з’являється якась робота, а тому якоїсь миті все просто збирається докупи, кидається в автівку й вивозиться. Тільки так.

Який був ранок 24 лютого? Страшним. Це якщо одним словом. У нас вже був схожий досвід з 2014-го року. Дуже подібна ситуація. Ми з Євгеном усе це пройшли, коли виїжджали з Донецька.

Не витримав у Чернівцях і повернувся додому

Виходить, що вперше ми виїхали в 2014, а тепер, у 2022, вже вдруге покидали домівку. Щойно почалися обстріли, я зібрав частину інструментів – десь 30%, решту залишив у майстерні – й вже за дві години ми з родиною поїхали з міста.

Дорога була довгою, спочатку їхали до Хуста, що на Закарпатті, а потім повернули до Чернівців. Це все зайняло три дні. Відтоді наша діяльність зупинилася. Адже, крім переїзду, команда була розділена: Євген залишався під Фастовом.

У Чернівцях я з першого дня намагався якось волонтерити та допомагати країні: донатив на різні ініціативи, допомагав «валити» різні російські сайти. Думаю, так робили всі. На початку травня ми повернулися додому. Я вже не міг залишатися в Червнівцях. До того ж, з’явилася нагода перевезти родину до Київської області, а самому – їздити на роботу й працювати.

Робота відновлюється, хоча обставини й цілі змінилися

Дуже важливо, аби бізнес працював. Аби сплачувалися податки, аби люди мали бодай мінімальну роботу. Усе це вкрай необхідно Україні. Економіка, що працює, – це кров країни, яка живить та підсилює інші частини.

А замовлення у нас ніколи не припинялися. Зима й взагалі була дуже насиченою: на нас чекали кілька великих і ще декілька малих проєктів, які необхідно було завершити. Робота не закінчувалася, вона просто стала «на паузу». А потім відновилася.

Запити щодо ремонту також не зникли. Тому я не можу сказати, що людей стало значно менше чи знизився попит. Просто змінилася ситуація, тому ми переключилися на інші завдання.

Сьогодні в нашому пріоритеті волонтерські ініціативи, які допомагають армії. Ми робимо системи скидання боєприпасів з дрону, ремонтуємо мотоцикли для підрозділів ЗСУ й створюємо електроцикли. Я намагаюсь не «кричати» про це. Буває, виставляємо якісь світлини в сторіз, та інколи на це взагалі немає часу. Робиться – й добре.

Безшумні, швидкі і надійні електровелосипеди для ЗСУ

Електровелосипеди доволі практичні для деяких бойових вилазок. По-перше, вони безшумні, і в цьому їхня перевага над мотоциклами. По-друге, відстань: вони здатні подолати майже 100 кілометрів. Із цим запитом до нас звернулися бійці, тож ми вирішили поексперементувати. Тепер робимо такі байки під замовлення військових. Нам не складно, а їм – потрібно.

Але є й труднощі: необхідних запчастин у Києві та загалом по Україні вкрай мало, тож і знайти їх складно. Врятувало те, що раніше я працював на фірмі, яка виготовляє електровелосипеди. Там залишилися певні зв’язки, і я запитав, чи можуть вони виділити якісь деталі. Нам не обов’язково мати однакові складові, головне – надійні та перевірені, аби воно їхало. Пощастило: виділили ці компоненти під моє чесне слово.

Збираємо 66 666 грн на електровелосипеди для ЗСУ

Ми збираємо кошти на електровелосипеди для нашого товариша Максима Сергеєва. Це наш давній знайомий з попередньої мотомайстерні. Коли ми пішли звідти, він пішов з нами – так і продовжили дружити.

Зараз Максим служить у Збройних силах України. Де саме – сказати не можемо з міркувань безпеки. Якось він запитав, чи можемо ми щось таке зробити для нього. Аби воно було тихе й долало достатньо великі відстані. Ми взялися.

Тому збираємо 66 666 гривень, аби зробити Максу кілька байків. Сума не рандомна, як може здаватися. Ми просто порахували вартість деталей за курсом долару й додали ще дві гривні, аби була красива цифра.

Це електровелосипеди, створені саме нами. Не просто ремонт, а повністю з нуля, повноцінна збірка. До того ж, ми фарбуємо корпус, оснащуємо байк, збираємо батареї для нього. Паралельно маємо ще кілька запитів на 5 роверів. Але, на жаль, дефіцит запчастин впливає на швидкість та наші можливості. Ми робимо все власними силами. Попри це перший байк Максим вже забрав та був із ним на бойовому виході. Працюємо далі.

Підтримати збір електровелосипедів для Макса та його побратимів можна за цим лінком або за номером картки банки: 5375 4112 0181 1481.