Суспільство
«Тисячі туристів з усієї країни». Як одна родина популяризує село на Франківщині? Історія сімейного бізнесу «Опільські олії»
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
До появи цього бізнесу Чесники на Франківщині у багатьох асоціювалися хіба що із церквою-пам’яткою та завжди зачиненим клубом. Сюди не поспішали їхати туристи, а місцеві, можливо, й не вірили, що їхнє село може перетворитися на справжній бренд.
Усе змінили «Опільські олії» – сімейний бізнес, який перезавантажив життя Чесників та перетворив невеличкий населений пункт на нову туристичну візитівку Прикарпаття. Про розвиток власної справи, батьків, які стали бізнес-партнерами, та специфіку виробництва ШоТам розповіла Роксолана Росоловська.
Виробництво олії було віддушиною для батька-ветерана
За кілька років до пандемії ми з батьками жили в різних містах. Тато працював на Харківській ТЕЦ-3, мама – у Верховній Раді, а я жила та працювала в Карлових Варах, що в Чехії. У 2015 році тата мобілізували, а мама переїхала на Рогатинщину – у рідне село Чесники – аби доглядати за моєю бабусею.
Після трьох років на фронті батько був у дуже складному стані – як фізичному, так і моральному. Ми вирішили, що йому потрібен спокій, свіже повітря, прогулянки у власному садку. До того ж, я купила породистих собак і була впевнена, що завдяки цьому тато відійде, а його стан покращиться.
Крім того, з’явилися проблеми зі шлунком, через які батько схуд на 13 кілограмів. Хтось тоді порадив нам спробувати олію з льону, мовляв, вона покращує травлення. І це дійсно спрацювало. Однак нам не завжди вдавалося придбати саме свіжу олію, а від іншої жодної користі не було. Тоді я запропонувала купити побутовий прес і самостійно витискати олію.
Власне, з цього все й почалося. Ми замовили прес із Німеччини, тато купив кілька кілограмів льону й невдовзі витиснув перші 50 грамів олії. Смак був неймовірним, але, що важливіше, батько захопився цим процесом й нарешті зміг відволіктися від думок про війну. Згодом ми почали експериментувати: тиснули з кунжуту, гарбуза та гірчиці. А потім почали пригощати олією рідних та друзів.
Перші замовлення надійшли від наших знайомих. З часом таких звернень лише більшало. Я відкрила ФОП, а тато почав ретельніше досліджувати цю справу. А ще я пам’ятала, що колись у нашому селі було конопляне поле, тож мріяла виготовляти ще один різновид олії. Відтак ми закупили коноплі в Інституті луб’яних культур Глухова та витиснули першу партію. Вона виявилась темно-зеленою та мала дуже цікавий насичений смак. Так наш асортимент почав поступово розширюватися.
Опілля – це не лише про пиво
Ми захопилися цією справою, хоча ніколи не мали досвіду ремісничої роботи. Знайшли пляшки, корки, придумали дизайн етикеток. Сімейний бізнес назвали «Опільські олії» – аби популяризувати рідний край. Адже всі знають, що на Прикарпатті живуть бойки та гуцули, а коли згадуєш про Опілля, то чи не єдина асоціація – пиво. Ми вирішили це змінити і зробити Рогатинщину відомою через наш сімейний бізнес.
Коли все більш-менш налагодилось і ми вийшли на певний рівень, почалась пандемія коронавірусу. Я була шокована, оскільки працювала у великій чеській компанії в Карлових Варах, де завжди було багато туристів. Тоді всі готелі та магазини зачинилися, люди повернулися додому, а я вирішила поїхати до батьків. Перші тижні були невідомістю, а тато засмучувався через скасування фестивалів, на яких ми планували презентувати свою продукцію.
Тоді я запропонувала запрошувати людей до нас, щоб вони на власні очі побачили процес виготовлення олії. До того ж ми співпрацювали з місцевим сироваром, який також прагнув продавати свою продукцію. Тато відреагував скептично, але ми спробували.
Наші олії залучили до села перших туристів
Я розуміла, що люди багато знають про європейські туристичні містечка та пам’ятки, як от Вавельський замок в Польщі чи термали Угорщини. Натомість про Рогатин та Чесники навіть у Львові практично нічого не чули. То чому б не запросити усіх до нас? Я вирішила організувати тур вихідного дня, показати нашу прекрасну церкву, провести на дегустацію олій та сиру. А водночас – розповісти туристам історію нашого села.
Першими приїхали сім’ї з дітьми, для яких ми організували дегустацію олій і спекли домашній хліб. А для малечі придумали особливу цікавинку. Колись у Відні ми з мамою куштували морозиво з гарбузовою олією та шротом, що лишається від насіння після тиснення і містить багато клітковини. Тож для маленьких туристів ми зробили схоже морозиво.
Пізніше наша родина розробила повноцінне дегустаційне меню. І чим більше ми продавали товар через інтернет, тим більше людей хотіли до нас завітати. Вони прагнули побачити, як саме ми тиснемо ці олії.
Гірчить олія? У нас такого точно не трапиться
Наш метод холодного тиснення відрізняється від технології на великих заводах. Наприклад, там насіння можуть підсмажувати заради збільшення обсягу олії. Це дозволяє отримати на 10% більше готового продукту, що вкрай суттєво для великих об’ємів. Натомість «Опільські олії» виготовляються із сирого та необсмаженого насіння. Ми жертвуємо об’ємом заради якості.
Крім того, великі підприємства витискають олію на розігрітих пресах при температурі більше 100 градусів. Через це олія втрачає корисні властивості й може гірчити. Ми ж тиснемо при низьких температурах – близько 40 градусів, аби зберегти і смак, і користь.
Але гірчити олія може не лише через перегрів. Так само смак лляної олії може зіпсуватися через елементарний бруд у насінні льону. Наприклад, якщо туди потрапляє трохи пороху чи насіння бур’яну. Ще один варіант – неправильне зберігання, адже олію не можна залишати в теплі чи під прямим сонячним світлом.
Також на великих заводах не тиснуть конопляну чи гарбузову олії. Причина цілком зрозуміла: там дуже малий вихід рідини. Для великого бізнесу це просто збитково.
«Опільські олії» багаті на вітаміни та корисні для здоров’я
Ми намагаємося щодня тиснути невелику кількість нової олії, аби наші клієнти мали виключно свіжий продукт. Наша родина на власному досвіді зрозуміла, наскільки це важливо. А тому робимо все відповідально та якісно.
Можу сказати, що всі наші олії мають користь для здоров’я. Скажімо, олія з льону багата на вітаміни Омега-3. А в складі олії з волоського горіха чимало вітамінів А, Е, С, К, Р і групи В. Ця олія допомагає зміцнити судини, зменшує рівень холестерину, знімає подразнення, нормалізує рівень цукру у крові та підтримує роботу суглобів.
Гарбузова олія лікує при застудах та бронхіті, олія з розторопші допомагає з проблемами печінки та нормалізацією процесів травлення, а кунжутна – містить велику кількість кальцію. Але мій особистий фаворит – гірчична, яка відрізняється бурштиновим кольором та насиченим смаком. До того ж вона підвищує еластичність судин, покращує зір та допомагає циркуляції крові. Звісно, олії не вилікують всіх хвороб, для цього потрібно консультуватися з лікарем. Але вони точно покращать самопочуття. І наша родина особисто переконалась у цьому.
Найкраще насіння вирощували на Херсонщині
До повномасштабної війни ми закуповували сировину на Херсонщині, де є прекрасні фермери, родюча земля і багато сонця. Ми замовляли звідти все насіння, крім кунжуту – його купували в Індії. Важливо, що херсонські фермери мали сепаратори – спеціальні апарати, які відфільтровують неякісне насіння – тому ми отримували ідеально чисту сировину. З початком вторгнення деякі наші партнери змогли виїхати та врятуватись, доля ще кількох фермерів нам досі невідома.
Звісно, наша справа постраждала від окупації Херсонщини та замінування полів, бо такого якісного насіння більше ніде не знайдеш. Так само ми залежали й від Харківщини, адже до 24 лютого реалізовували продукцію на вже знищеному окупантами ринку Барабашова. Пандемія і повномасштабна війна стали великими викликами для бізнесу, фактично, нам довелося починати все заново. Проте багато наших харківських клієнтів переїхали на захід країни і продовжують купувати нашу продукцію.
Наш бізнес «привів» до села тисячі туристів з усієї країни
Ми маємо власну садибу, у якій приймаємо туристів. А якщо до нас прямують великі групи відвідувачів, то винаймаємо зали в місцевих кав’ярнях. За перший активний рік розвитку туризму ми прийняли понад дві тисячі людей. За час цьогорічних зимових свят – ще 750 людей. Якщо чесно, якоїсь миті ми перестали рахувати відвідувачів – сьогодні їхня загальна кількість вже перевищила п’ять тисяч, а щовихідних до нас приїжджають нові гості.
Нашому сімейному бізнесу вдалося стати туристичною візитівкою рідного села. Нещодавно я відзначала день народження, і у привітаннях гіди та працівники туристичних компаній зазначали, що без нашої родини Чесники б і надалі асоціювалися хіба що з напів розваленою церквою та завжди зачиненим клубом. Розумієте, до нас тут ніхто не проводив екскурсій, ніхто так сильно не цікавився історією села. Та й коли ми лише починали, всі ставилися до цієї ідеї скептично. Усе змінилося з часом, коли місцеві побачили перші результати.
«Совєти» знищили локальних виробників у малих селах
Зараз в селах залишаються переважно старші люди і діти, молодь виїжджає на заробітки. Я є прикладом того, що можна приїхати в село та добре заробляти. Але важливо знайти та розвивати власну ідею. Мені сумно, що на Рогатинщині немає локальних виробників. Колись наше село було ремісничим, тут працювали ткалі, ковалі, виробники шкіряного взуття. Також був молочний кооператив. Але все це знищила та зіпсувала радянська влада, яка ще й депортувала чимало талановитих людей. Через «совєтів» люди просто відвикли працювати на себе.
Ми з батьками дуже хочемо, щоб кожна людина популяризувала свій край. Село – це основа всього, хоча в радянський час це й було знецінено. Наше покоління не живе в «союзі», ми маємо керуватись європейськими цінностями і проводити просвіту серед людей. У старших людей життя пройшло у важкій праці, тому ми маємо подбати і про щасливу старість людей в селах.
Батьки – мої партнери у бізнесі, і я цим пишаюся
У травні ми плануємо розширити наш асортимент і виготовляти макову та кокосову олії, а також з чорного кмину. Хочемо розвиватися, тому думаємо про запуск маленької пекарні. А ще будуємо дегустаційну залу, аби приймати гостей в більш комфортних умовах.
Найбільше я пишаюсь тим, що працюю разом зі своїми батьками. Я завжди кажу: якщо хочете відкрити власну справу, поділіться ідеєю передусім із батьками. Це найрідніші люди, які вас люблять просто за те, що ви є. Тому вони зроблять все можливе, аби допомогти. І точно будуть надійними партнерами.
Пишаюсь, що ми одні з небагатьох локальних виробників, які роблять промоцію саме для родини. Знаю багато крафтових бізнесів, які засновують подружні пари. Натомість я дуже горда, що працюю з батьками і завжди кажу, вони – це два крила, які мене тримають. А ще я дуже рада, що наша сімейна справа є для них можливістю реалізації. А вони є яскравим прикладом активних людей, які горять справою та вкладають в неї всю душу.
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
Воїни Сил спеціальних операцій ЗСУ знищили російський танк неподалік Авдіївки.
Про це повідомили в телеграм-каналі Сил спеціальних операцій.
Зазначається, що після отримання інформації про місцезнаходження ворожого танку група Сил спеціальних операцій висунулася за вказаними координатами. Знищення техніки бійці вирішили провести вночі.
«Обійшовши танк росіян з тилу воїни ССО пострілом з ПТРК Nlaw нанесли вогневе ураження танку російських окупантів. Після чого група успішно повернулася на базу готувати нові несподіванки для ворога», – розповіли у ССО.
Читайте також: «Рецепт знайшли у покинутій хаті». Як ветеран відроджує контабас – старовинний український напій, забутий в часи «совєтів»
Про ССО України
Сили спеціальних операцій Збройних сил України — окремий рід сил Збройних сил України, до складу якого входять частини спеціального призначення і підрозділи інформаційно-психологічних спеціальних операцій. Неофіційним гімном ССО України є пісня «Тихо прийшов, тихо пішов», написана під час російсько-української війни. Під час повномасштабного вторгнення РФ в Україну воїни ССО виконали низку важливих спецоперацій, зокрема:
- підірвали понтонний міст окупантів на Луганщині;
- знищили ворожі «Гради», що обстрілювали Сєвєродонецьк;
- виявили та знищили станцію зв’язку окупантів на Харківщині;
- підірвали ворожий КамАЗ у глибокому тилу ворога;
- підірвали у тилу ворога міст на Донеччині;
- захопили БПЛА «Орлан-10» із заводською документацією.
Нагадаємо, бійці Сил спеціальних операцій знищили групу окупантів, яка переважала їх за кількістю.
До того ж на Донеччині українські прикордонники виявили і знищили ретельно замаскований військовий склад окупантів.
Фото: facebook.com/usofcom
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
За дев’ять років війни та рік повномасштабного вторгнення росіяни завдали значних збитків українській культурі, руйнуючи та грабуючи музеї, театри, університети, церкви, меморіали. Яких фахівців потребуватиме країна в час повоєнної відбудови та де їх навчають? Розповідають спеціалісти будівельної та реставраційної справи.
Масштаби руйнувань
За даними порталу «Зруйнована культурна спадщина України», станом на квітень 2023 року зафіксовано 1189 пошкоджених та зруйнованих об’єктів культурної спадщини. Серед них 63 музеї, 305 релігійних споруд, 569 старовинних будівель. Війна триває – тож ці цифри не остаточні.
Український культурний фонд створив інтерактивну мапу культурних втрат, де зафіксовані знищені та пошкоджені будівлі. Найбільше їх на Чернігівщині, Сумщині, Київщині, Харківщині, Донеччині та у Приазов’ї.
Наразі там, де це можливо, оцінюють втрати, консервують пошкоджене задля захисту від подальшого руйнування та збирають кошти для відновлення. Реальна картина руйнувань стане зрозумілою після перемоги та повної деокупації всіх територій України. У перспективі ж повоєнна країна перетвориться на гігантський будівельний майданчик і потребуватиме багато фахівців.
Захистити, зберегти, реставрувати
Знищення важливих пам’яток історії та культури – це не лише матеріальні збитки, а й спроба підірвати бойовий дух українців.
«У перші тижні війни в Києві укріплювали пам’ятники мішками з піском, встановлювали захисне опорядження довкола них. Згодом, під час масованого ракетного удару, було влучання в пам’ятник Михайлу Грушевському, але завдяки захисній споруді він вцілів. Існує міжнародна організація «Блакитний щит», що захищає об’єкти світової культурної спадщини. За міжнародними нормами, пам’ятки з таким символом мають бути захищені у разі збройного конфлікту, але на практиці це не працює. Як бачимо, часто культурні пам’ятки захищають люди, ризикуючи своїм життям», – розповідає архітектор-реставратор, віцепрезидент ГО «Альянс реставраторів історичних будівель України» Микола Віхарєв.
Українцям важливо бачити свої святині та символи цілими, адже це мотивує. Тому, попри постійні обстріли, на Софійському соборі встановили відновлений хрест, що впав під час буревію незадовго до початку повномасштабної війни.
Випускники профтеху – фахівці з відбудови та реставрації
«У повоєнний період першочерговим завданням буде відновлення житла і критичної інфраструктури, після цього – об’єктів культурної спадщини. Реконструкція може тривати 5, 10 або й 20 років після завершення бойових дій. А для цього потрібні фахівці будівельно-реставраційної галузі. Їх бракувало й до війни, а після перемоги бракуватиме ще більше», – зауважує Микола Віхарєв.
Процес відновлення об’єктів культурної спадщини – спільна праця істориків, мистецтвознавців, геодезистів, інженерів, конструкторів, ландшафтних архітекторів, а також будівельників, малярів, тинькарів та представників інших робочих спеціальностей, яких готують у профтехах.
Фахівців будівельно-реставраційної галузі нині навчають у Київському вищому професійному училищі будівництва і дизайну. Тут студенти опановують такі важливі професії як маляр-реставратор декоративно-художніх фарбувань, оформлювач вітрин, будівель і споруд, електромонтажник з освітлення та освітлювальних мереж, фахівець з будівництва та цивільної інженерії. Завдяки німецьким партнерам – Фонду Ебергарда Шьока – студенти працюють в оновлених майстернях з найсучаснішими інструментами та матеріалами, мають виробничу практику на підприємствах. Вже нині їм забезпечують місце роботи після випуску.
Викладачка професійно-теоретичного циклу Київського вищого професійного училища будівництва і дизайну Наталія Малець навчає майбутніх будівельників та реставраторів і зазначає: її студенти добре розуміють цінність свого майбутнього фаху.
«Коли я запитую у студентів: “Яка професія найпотрібніша нині?”, відповідають: “Військового!”. “А яка професія стане найпотрібнішою після перемоги? – Будівельника!”. Вони вже усвідомлюють, яка відповідальність на них, наскільки важливі їхні професії для відбудови країни. Будуть потрібні фахівці з реконструкції будівель, ремонту й утеплення фасадів, спеціалісти з енергетичної ефективності. Наше навчання максимально пов’язане з практикою. На заняттях ми опановуємо те, що знадобиться для успішної роботи за фахом – вивчаємо основи перспективи, створюємо креслення у 3D форматі. Студенти виконують практичні завдання – моделюють пошкоджені вулиці та споруди, для яких розробляють плани реконструкції. Це кропітка праця – адже відновлювати пошкоджену будівлю треба в тих самих параметрах і з тих матеріалів, що використовувались у первинному будівництві. Результати були дивовижними, ми навіть влаштували виставку студентських робіт”, – розповідає вона.
Втім, відновлення потребуватимуть не лише будівлі, а й предмети матеріальної культурної спадщини. У Львівському вищому професійному художньому училищі студенти опановують професії живописця, вітражника, реставратора декоративно-художніх фарбувань, маляра, реставратора виробів з дерева, столяра, тинькаря, майстра декоративного мистецтва та реставрації. Професійні реставратори часто мають вузьку спеціалізацію: реставрація картин, меблів, археологічних знахідок.
Усі ці фахівці будуть залучені до ремонту та відновлення автентичних предметів історичної та культурної спадщини – будівель, творів мистецтва, а також «консервації» задля максимально тривалого збереження.
Світовий досвід відбудови для України
Реставрація – процес тривалий. Найперший етап – науково-проєктні дослідження, експертна оцінка для визначення повного обсягу робіт із відновлення об’єкта: це потребує значних ресурсів. У пригоді українським відбудовникам стане досвід повоєнного відновлення інших держав.
«Для майбутньої відбудови України можна використати світовий досвід Польщі після Другої світової війни чи Хорватії після Війни за незалежність. На прикладі Варшави бачимо, як відновити повністю зруйновані будівлі до їх початкового історичного вигляду. Поляки робили це за фотографіями, картинами, кресленнями. Зовнішній вигляд будівель відновленого історичного центру Варшави максимально схожий на довоєнний, але внутрішнє планування – сучасне. Під час воєнних дій у 1991-1992 роках у Хорватії архітектурні пам’ятки в історичному центрі міста Дубровник зазнали часткових пошкоджень. Їхній досвід реставрації буде актуальний і для України – там, де будівлі можна відновити, а не будувати з нуля», – зазначає архітектор-реставратор Микола Віхарєв.
Варто зауважити, що Варшаву почали відбудовувати 1944 року, ще до здобуття остаточної перемоги у Другій світовій війні, а завершили аж у 80-х роках. Бойові дії в Дубровнику тривали до 1992 року, а відновлення міста – до 2005.
Досвід тривалої повоєнної відбудови є і в України. Реконструкція підірваного радянськими військами Хрещатика тривала з 1944 по 1955 роки, а перлину українського бароко – Успенський собор у Києві – вдалося відновити лише 2000 року, в добу незалежності.
Тож повоєнна відбудова – це справа не одного десятка років, а отже, й потреба у фахівцях будівельно-реставраційної галузі буде постійною.
Швидкість та ефективність відновлення культурної спадщини значною мірою залежатиме від взаємодії професіоналів-практиків відбудови та реставрації – вітчизняних та закордонних експертів та місцевих фахівців. Будівельно-реставраційні професії, що першочергово потребують забезпечення кадрами, вже нині можуть опанувати не лише випускники шкіл, а й дорослі, що мають освіту. Вступити до профтеху та здобути актуальну робітничу спеціальність за скороченим циклом навчання можна в сучасних навчально-практичних центрах, що з’явилися завдяки реформі профтехосвіти.
Наталка Шаманова
Ця публікація підготовлена за підтримки Європейського Союзу та його держав-членів Німеччини, Фінляндії, Польщі та Естонії у межах програми «EU4Skills: Кращі навички для сучасної України». Програма має на меті надати підтримку у впровадженні реформи профосвіти та модернізації інфраструктури обраних навчальних закладів. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю її авторів та не може жодним чином сприйматися як такий, що відображає погляди Європейського Союзу, його держав-членів та Програми.
Фото: Микола Тимченко, day.kyiv.ua.
Підтримай ШоТам
ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.
У Рівному будинок, який є однією з найстаріших споруд міста, офіційно став пам’яткою архітектури місцевого значення.
Про це повідомив начальник Рівненської ОВА Віталій Коваль.
Зазначається, що збудований князями Любомирськими будинок занесений до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.
«Тепер це офіційно пам’ятка архітектури місцевого значення. Відповідний Наказ видало Міністерство культури та інформаційної політики України за поданням нашого обласного управління культури і туризму», – написав Коваль.
Що передувало
У березні 2020 року товариство «Русана Плюс» звернулась до суду з позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати розпорядження Рівненської ОДА від 11.12.2019 «Про взяття на облік об`єкта культурної спадщини».
Читайте також: Я фіксую історію на фото. Це Анна Сенік – українська етнофотографка, яка відроджує забуті українські традиції
Орендар наполягав, що будівля не є об`єктом культурної спадщини, а історичну довідку помилково взяли до уваги, оскільки вона не містила інформації про автентичність об`єкта, його цінність з архітектурного погляду, а також інформації про історико-архівні дослідження та архітектурні вишукування.
Проте 2 травня 2023 року касаційний адміністративний суд Верховного Суду України підтвердив, що будівля на розі вулиць 16-го Липня і Драгоманова у Рівному має історичне значення.
Про будинок
Будівля є однією з найстаріших житлових мурованих будинків Рівного і збудована понад 200 років тому. За припущенням краєзнавців, в приміщенні у ХVІІІ столітті жила охорона палацу князів Любомирських.
Нагадаємо, петиція з вимогою повернути у державну власність та відновити унікальну дачу-пам’ятку архітектора Брадтмана у Пущі-Водиці набрала понад 6 000 підписів.
До того ж у Львові завершили реставрацію 200-річної ротонди у парку імені Івана Франка.
Фото: facebook.com/RivneODA
