Дівчата, що кидають виклик упередженням. Як українські архітекторки змінюють міста

У 21 столітті жінки самі визначають, чим хочуть займатися та як реалізовувати свій потенціал. З кожним роком все більше доводять, що місце жінки всюди – і у так званих «чоловічих» сферах. Під час повномасштабної війни росії проти України ці межі руйнуються особливо активно: до Збройних сил України долучилися 62062 жінки (7,3% від загальної чисельності особового складу ЗСУ), близько 5 тис. виконують завдання в районі проведення бойових дій. А як жінки долучаються до відбудови пошкоджених міст? У статті ми простежили шлях дівчат від старту рішення йти у сферу архітектури, урбаністики, містопланування, будівництва до розвитку кар’єри та помітили, з якими бар’єрами на кожному кроці вони стикаються. 

Жіноче урбан-бюро. Дівчата на будівництві. Архітекторки та урбаністки. Чому це скоріше виняток з правил, аніж закономірність? Як створити умови для навчання і реалізації дівчат, які хочуть змінювати, розвивати, відбудовувати міста? 

Текст для ШоТам підготувала команда бюро Big City Lab.

Воркшоп з трансформації радянських шкіл від Big City Lab. Фото: Артем Галкін 

У Києві працює урбан-бюро із повністю жіночим колективом. Так склалося випадково, ніхто цього не планував. «Це наш Барбіленд» – сміються дівчата. Вони створюють всеукраїнські проєкти із розвитку і відбудови міст та громад, доступності реабілітаційних центрів, трансформації радянських шкіл, переосмислення радянського спадку, що дістався нам вимушено, створення людиноцентричних та безбар’єрних просторів, дружніх до людей. У Києві ви можете знати Big City Lab із урбан-парку на ВДНГ.  Звучить як приклад того, що жодних обмежень у реалізації жінок у стереотипно «чоловічих» професіях немає. Чи це так насправді?

Боротися зі стереотипами доводиться як у навчанні та волонтерстві, так і у «дорослому професійному світі». Дівчата, які готові власноруч відбудовувати країну, стикаються з упередженнями. Жінкам в архітектурі недостатньо якісно робити свою роботу – їм потрібно пробиватися крізь скляну стелю, й щодня доводити, що вони гідні займати свої посади та здатні брати відповідальність за великі проєкти. 

Освіта

Освіта – це перша точка входу для роботи у професії. І в Україні це вже стає великою передумовою, чому жінок так мало серед архітекторок та містопланувальниць. В середньому жінок щонайменше удвічі менше на спеціальностях, які стосуються будівництва та архітектури. Майже всемеро менше вивчає транспорт. 

Що чують дівчата в університеті від тих, хто мав би стати їм наставником?

Стажерки бюро, що навчаються в університеті, діляться історіями: коли вони вчилися робити перші проєкти конструктиву будинків, викладач уважно перевіряв креслення хлопців, ставив запитання, коментував помилки. Роботи дівчат особливо не дивився. Сказав: “ви ж жінки – точно цим займатися не будете, нічого страшного, якщо є якісь помилки. Бачу, роботу зробили й цього досить”.

Один з викладачів вирішив поділитися роздумами щодо містобудівного майбутнього Києва. Цитуємо: «Ось дівчата коли роблять містобудівні проєкти – виходить якась фігня. У них нема цього хисту, це жах. Жінка не може бути нормальним архітектором, тим більше архітектором міста, у вас мозок по іншому влаштований, це не для вас. Тому коли будемо робити проєкт цей, ви можете не старатись».

Важливо створювати додаткові можливості освіти: стажування, лекції, воркшопи, що допоможуть повірити у себе, отримати знання, яких не викладають в університеті (наприклад, критично важливе розуміння, як проєктувати безбар’єрно), і головне – створити умови без дискримінації, засудження та упереджень. Так, щоби розкрити кожен талант.

Лекція «Як відбудувати школи — досвід європейських архітекторів» від Rebuild the Wonderful та Big City Lab. Фото: Артем Галкін

Карʼєрний шлях

Проте освіта – не єдиний фактор. Лише половина студенток, що вивчають архітектуру в США, потім працюють за фахом. Дівчата на початку свого кар’єрного шляху, стикаються з упередженнями та бар’єрами, які можуть повністю відбити бажання займатися улюбленою справою. 

Софія не одразу стала архітекторкою. Спершу її взяли в будівельну фірму дизайнеркою інтер’єрів. «Спочатку всі мною були незадоволені: “ти не архітектор”, “ти не справжній дизайнер”. Саме там я стала сміливішою і навчилась боронити свої межі», – розповідає Софія Брем, архітекторка бюро.

Презентація Альбому безбар’єрних рішень за ініціативи першої леді «Дружні міста» в Освіторії. Фото: Єлизавета Сухар

«Один мітинг проти забудов змінив моє ставлення до професії. Одна річ, коли проєктуєш, сидячи в офісі, друга — коли бачиш обличчя людей, яким твоя будівля поперек горла».

Так Соня зрозуміла, що архітектура має бути для людей і у доречному місці. Ділилась, що спершу було важко, адже вона занадто молода, подекуди, за її словами, її руками створювали нісенітницю.

Тоді Соня вирішила попри все знайти роботу архітекторкою: «Чхати, що немає диплома. У мене з’явилася мета створювати правильні речі».

Спершу вона знайшла роботу, де була можливість вчитися на простих завданнях. Паралельно шукала освітні можливості та подавалася на воркшопи. А також закінчила Школу універсального дизайну. Там вона знайшла те, що шукала – філософію архітектури, яка формує світ, де зручно всім.

Попри скепсис до заочної освіти, коли з’явилась можливість там навчатися, Соня одразу подалась. І виявила, що більша частина її групи – жінки. Хтось вже працював за фахом, хтось після коледжу, а хтось кинув денну освіту, бо народилася дитина. Соня вважає, що дистанційна освіта може набагато полегшити життя жінкам: «Молода мама, дівчина, яка доглядає за кимось, жінка, яка мусить працювати для заробітку, так само людина з інвалідністю – вони не можуть потрапити на денне навчання, але можуть приділяти освіті інший час – ніч, ранок, вечір, обідню перерву». 

На питання, що їй допомагало весь цей час, Соня відповідає: друзі, які вірили в неї й казали, що архітектура – це її. «І ще мене мотивує міська несправедливість, яку хочеться виправити», – додає вона.

Програма стажування та навчання Big City Lab із проведенням аудитів реабілітаційних закладів у Чернігові за підтримки Світового Банку

Волонтерство

Дар’я з нашої команди у вільний час волонтерить у проєкті «Велике Дівництво» – це волонтерський навчально-будівельний табір для жінок. 

«Мені хотілося відчувати себе причетною, допомагати під час повномасштабної війни тими силами, якими я можу. Спочатку я планувала доєднатися до розгрібання завалів перед відбудовою, але під час реєстрації звернула увагу на проєкт “Велике Дівництво”. Мені здалося це цікавим кроком у феміністичній спільноті, тому я вирішила підтримати цю ініціативу».

Для неї це була можливість спробувати себе у чомусь новому без страху, бо, за її словами, досі багато дівчат відчувають тиск не тільки з боку чоловіків, але й інших жінок. Тож що чують на свою адресу дівчата, які у вільний час працюють на будівництві? 

«Будівництво завжди було чоловічою справою»

«Як дівчата, тендітні та ніжні можуть займатися такою тяжкою фізичною роботою. Ви ж слабка стать!»

«А як це тільки жіноче? Ви утискаєте чоловіків!»

«Будинок, побудований жінками, впаде на другий день». 

У «Велике Дівництво» приїжджають дівчата, які переважно не мають попереднього досвіду в будівництві, проте вони готові навчитися. Керує процесом виконроб з профільною освітою та багаторічним досвідом, який завжди на будівельному майданчику.

Мета таких проєктів – зміцнити позиції жінок у галузях, де історично їх було мало. А також там, де вони стикаються з бар’єрами на професійному шляху. Вони не покликані витіснити чоловіків – вони дають жінкам додаткові можливості для розвитку та навчання.

Жінки часто взаємодіють із містом через ряд бар’єрів, невидимих для чоловіків. Так склалося тому, що більшість рішень щодо організації міського простору: від стратегії міського економічного розвитку до розміщення місць в громадському транспорті, приймають саме чоловіки, відповідно до своїх інтересів, не задумуючись, який вплив ці рішення можуть мати на жінок. Але дівчата відкривають перспективи та можливості для інших, щоби змінювати це день за днем.

Текст для ШоТам писали усією командою бюро, та ділилися власними історіями: Анастасія Нагірняк, Анастасія Заяц, Вікторія Тітова, Олена Сучик, Уляна Максименко, Ольга Кавурко, Дар’я Крівонос, Настя Іщенко, Софія Брем, Мирослава Савісько,  Олександра Шелемех, Аліна Бойко, Дар’я Рощук, Марина Мельник, Ганна Главацька.