У 21 столітті жінки самі визначають, чим хочуть займатися та як реалізовувати свій потенціал. З кожним роком все більше доводять, що місце жінки всюди – і у так званих «чоловічих» сферах. Під час повномасштабної війни росії проти України ці межі руйнуються особливо активно: до Збройних сил України долучилися 62062 жінки (7,3% від загальної чисельності особового складу ЗСУ), близько 5 тис. виконують завдання в районі проведення бойових дій. А як жінки долучаються до відбудови пошкоджених міст? У статті ми простежили шлях дівчат від старту рішення йти у сферу архітектури, урбаністики, містопланування, будівництва до розвитку кар’єри та помітили, з якими бар’єрами на кожному кроці вони стикаються.
Жіноче урбан-бюро. Дівчата на будівництві. Архітекторки та урбаністки. Чому це скоріше виняток з правил, аніж закономірність? Як створити умови для навчання і реалізації дівчат, які хочуть змінювати, розвивати, відбудовувати міста?
Текст для ШоТам підготувала команда бюроBig City Lab.
Воркшоп з трансформації радянських шкіл від Big City Lab. Фото: Артем Галкін
У Києві працює урбан-бюро із повністю жіночим колективом. Так склалося випадково, ніхто цього не планував. «Це наш Барбіленд» – сміються дівчата. Вони створюють всеукраїнські проєкти із розвитку і відбудови міст та громад, доступності реабілітаційних центрів, трансформації радянських шкіл, переосмислення радянського спадку, що дістався нам вимушено, створення людиноцентричних та безбар’єрних просторів, дружніх до людей. У Києві ви можете знати Big City Lab із урбан-парку на ВДНГ. Звучить як приклад того, що жодних обмежень у реалізації жінок у стереотипно «чоловічих» професіях немає. Чи це так насправді?
Боротися зі стереотипами доводиться як у навчанні та волонтерстві, так і у «дорослому професійному світі». Дівчата, які готові власноруч відбудовувати країну, стикаються з упередженнями. Жінкам в архітектурі недостатньо якісно робити свою роботу – їм потрібно пробиватися крізь скляну стелю, й щодня доводити, що вони гідні займати свої посади та здатні брати відповідальність за великі проєкти.
Освіта
Освіта – це перша точка входу для роботи у професії. І в Україні це вже стає великою передумовою, чому жінок так мало серед архітекторок та містопланувальниць. В середньому жінок щонайменше удвічі менше на спеціальностях, які стосуються будівництва та архітектури. Майже всемеро менше вивчає транспорт.
Що чують дівчата в університеті від тих, хто мав би стати їм наставником?
Стажерки бюро, що навчаються в університеті, діляться історіями: коли вони вчилися робити перші проєкти конструктиву будинків, викладач уважно перевіряв креслення хлопців, ставив запитання, коментував помилки. Роботи дівчат особливо не дивився. Сказав: “ви ж жінки – точно цим займатися не будете, нічого страшного, якщо є якісь помилки. Бачу, роботу зробили й цього досить”.
Один з викладачів вирішив поділитися роздумами щодо містобудівного майбутнього Києва. Цитуємо:«Ось дівчата коли роблять містобудівні проєкти – виходить якась фігня. У них нема цього хисту, це жах. Жінка не може бути нормальним архітектором, тим більше архітектором міста, у вас мозок по іншому влаштований, це не для вас. Тому коли будемо робити проєкт цей, ви можете не старатись».
Важливо створювати додаткові можливості освіти: стажування, лекції, воркшопи, що допоможуть повірити у себе, отримати знання, яких не викладають в університеті (наприклад, критично важливе розуміння, як проєктувати безбар’єрно), і головне – створити умови без дискримінації, засудження та упереджень. Так, щоби розкрити кожен талант.
Лекція «Як відбудувати школи — досвід європейських архітекторів» від Rebuild the Wonderful та Big City Lab. Фото: Артем Галкін
Карʼєрний шлях
Проте освіта – не єдиний фактор. Лише половина студенток, що вивчають архітектуру в США, потім працюють за фахом. Дівчата на початку свого кар’єрного шляху, стикаються з упередженнями та бар’єрами, які можуть повністю відбити бажання займатися улюбленою справою.
Софія не одразу стала архітекторкою. Спершу її взяли в будівельну фірму дизайнеркою інтер’єрів. «Спочатку всі мною були незадоволені: “ти не архітектор”, “ти не справжній дизайнер”. Саме там я стала сміливішою і навчилась боронити свої межі», – розповідає Софія Брем, архітекторка бюро.
Презентація Альбому безбар’єрних рішень за ініціативи першої леді «Дружні міста» в Освіторії. Фото: Єлизавета Сухар
«Один мітинг проти забудов змінив моє ставлення до професії. Одна річ, коли проєктуєш, сидячи в офісі, друга — коли бачиш обличчя людей, яким твоя будівля поперек горла».
Так Соня зрозуміла, що архітектура має бути для людей і у доречному місці. Ділилась, що спершу було важко, адже вона занадто молода, подекуди, за її словами, її руками створювали нісенітницю.
Тоді Соня вирішила попри все знайти роботу архітекторкою: «Чхати, що немає диплома. У мене з’явилася мета створювати правильні речі».
Спершу вона знайшла роботу, де була можливість вчитися на простих завданнях. Паралельно шукала освітні можливості та подавалася на воркшопи. А також закінчила Школу універсального дизайну. Там вона знайшла те, що шукала – філософію архітектури, яка формує світ, де зручно всім.
Попри скепсис до заочної освіти, коли з’явилась можливість там навчатися, Соня одразу подалась. І виявила, що більша частина її групи – жінки. Хтось вже працював за фахом, хтось після коледжу, а хтось кинув денну освіту, бо народилася дитина. Соня вважає, що дистанційна освіта може набагато полегшити життя жінкам: «Молода мама, дівчина, яка доглядає за кимось, жінка, яка мусить працювати для заробітку, так само людина з інвалідністю – вони не можуть потрапити на денне навчання, але можуть приділяти освіті інший час – ніч, ранок, вечір, обідню перерву».
На питання, що їй допомагало весь цей час, Соня відповідає: друзі, які вірили в неї й казали, що архітектура – це її. «І ще мене мотивує міська несправедливість, яку хочеться виправити», – додає вона.
Програма стажування та навчання Big City Lab із проведенням аудитів реабілітаційних закладів у Чернігові за підтримки Світового Банку
Волонтерство
Дар’я з нашої команди у вільний час волонтерить у проєкті «Велике Дівництво» – це волонтерський навчально-будівельний табір для жінок.
«Мені хотілося відчувати себе причетною, допомагати під час повномасштабної війни тими силами, якими я можу. Спочатку я планувала доєднатися до розгрібання завалів перед відбудовою, але під час реєстрації звернула увагу на проєкт “Велике Дівництво”. Мені здалося це цікавим кроком у феміністичній спільноті, тому я вирішила підтримати цю ініціативу».
Для неї це була можливість спробувати себе у чомусь новому без страху, бо, за її словами, досі багато дівчат відчувають тиск не тільки з боку чоловіків, але й інших жінок. Тож що чують на свою адресу дівчата, які у вільний час працюють на будівництві?
«Будівництво завжди було чоловічою справою»
«Як дівчата, тендітні та ніжні можуть займатися такою тяжкою фізичною роботою. Ви ж слабка стать!»
«А як це тільки жіноче? Ви утискаєте чоловіків!»
«Будинок, побудований жінками, впаде на другий день».
У «Велике Дівництво» приїжджають дівчата, які переважно не мають попереднього досвіду в будівництві, проте вони готові навчитися. Керує процесом виконроб з профільною освітою та багаторічним досвідом, який завжди на будівельному майданчику.
Мета таких проєктів – зміцнити позиції жінок у галузях, де історично їх було мало. А також там, де вони стикаються з бар’єрами на професійному шляху. Вони не покликані витіснити чоловіків – вони дають жінкам додаткові можливості для розвитку та навчання.
Жінки часто взаємодіють із містом через ряд бар’єрів, невидимих для чоловіків. Так склалося тому, що більшість рішень щодо організації міського простору: від стратегії міського економічного розвитку до розміщення місць в громадському транспорті, приймають саме чоловіки, відповідно до своїх інтересів, не задумуючись, який вплив ці рішення можуть мати на жінок. Але дівчата відкривають перспективи та можливості для інших, щоби змінювати це день за днем.
Текст для ШоТам писали усією командою бюро, та ділилися власними історіями: Анастасія Нагірняк, Анастасія Заяц, Вікторія Тітова, Олена Сучик, Уляна Максименко, Ольга Кавурко, Дар’я Крівонос, Настя Іщенко, Софія Брем, Мирослава Савісько, Олександра Шелемех, Аліна Бойко, Дар’я Рощук, Марина Мельник, Ганна Главацька.
Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.
Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі.
ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.
Ольга Вовченко
очільниця ГО «Юстина».
Вирішили створювати свою громадську організацію
Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим.
Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.
Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.
Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.
Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня
«Юстина», бо справедливість
Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.
Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення.
Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.
Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.
Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство.
Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня
У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.
Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.
Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня
Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.
Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.
Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня
Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.
Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.
Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.
Зробили покриття та надихнули інших на зміни
Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.
Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня
Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття.
Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.
Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.
Укрзалізниця запускає другу пару поїздів на популярному маршруті Варшава – Рава-Руська – Львів. Відтепер із запровадженням нового графіка пасажири зможуть дістатися Чернівців, завдяки поїзду №865/866, що курсуватиме через Тернопіль, Чортків і Заліщики.
Додаткові місця на маршруті значно розширять можливості залізничного сполучення із західними областями України. Тепер із Варшави до Чернівців можна буде дістатися з пересадкою в Раві-Руській, а також зручно подорожувати до Львова, Тернополя чи Коломиї.
Маршрут Варшава – Рава-Руська – Львів – Коломия також залишається незмінним — на ньому продовжить курсувати поїзд №767/768 – 867/868.
15 листопада в Україні стартувала щорічна благодійна акція БФ «Твоя опора» «2 000 подарунків до Нового року», у межах якої кожен може здійснити мрію конкретної дитини, яка не може обійняти свого тата чи маму.
Про це повідомляють представники благодійного фонду.
Які діти отримають подарунки?
Це діти, які втратили батьків-Героїв, що захищали нашу країну, діти з родин військовослужбовців, діти з багатодітних сімей та родин опікунів, усиновлювачів, прийомних батьків, дитячих будинків сімейного типу. А ще — діти, які через складні життєві обставини були позбавлені батьківського піклування.
Благодійну акцію «2 000 подарунків до Нового року» започаткував благодійний фонд «Твоя опора». Постійний партнер акції — компанія «Нова Пошта».
«Акція «2000 подарунків до Нового року» має на меті не просто зробити подарунок, а втілити мрію кожної дитини. Тому ми завчасно зібрали дитячі листи з новорічними мріями. А втілити ці мрії — може кожен із вас», — говорить засновниця БФ «Твоя опора» Валерія Татарчук.
Цьогоріч свої листи із побажаннями до Святого Миколая та Санти надіслали 2000 дітей. Вони мріють про дуже прості речі: декоративну косметику; колонку, щоб слухати улюблену музику; кінетичний пісок; термос для чаю; розмальовку; теплий шарф.
Ознайомитися зі всіма мріями та здійснити одну із них — можна на сайті БФ «Твоя опора». Всі подарунки доставить за свій рахунок у будь-яку точку України «Нова Пошта».
З поваги до особистого життя та безпеки всіх дітей, які написали листи-побажання та чиї мрії опубліковані на сторінці акції, їх персональна інформація — прізвища, повна дата народження, місце перебування, фотографії чи будь-які діагнози — не висвітлюються у відкритому доступі.
Нагадаємо, що пошкоджений корпус «Охматдиту» підготували до зими: лікарня прийматиме на 15% більше пацієнтів (ФОТО).
Коментарі