Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Чорна п’ятниця» чи свідоме споживання? Три історії людей, які вас надихнуть

Опубліковано

Підтримай ШоТам

«Чорна п’ятниця». У календарі кожного любителя шопінгу цей день позначений як свято, яке об’єднає весь світ у божевільному хаосі знижок, покупок і витрачених коштів. У гонитві за розпродажами ми не завжди замислюємося, чи справді ця річ нам необхідна. Та й карантин відкрив нам істину: комфортне життя без такої кількості речей, які ми зазвичай споживаємо, можливе. І йдеться не тільки про одяг, а й про їжу, побутові предмети тощо.

Віднедавна свідоме споживання стало одним із найактуальніших макротрендів. Світ буквально кричить про те, що кожен із нас повинен навчитися раціонально ставитися до покупок, фільтрувати свій простір і не витрачати цінний час даремно. Не з перших вуст про це знають люди, про яких ми хочемо розповісти. Сподіваємося, їхні поради дадуть вам поштовх почати змінювати своє життя і ставати екосвідомими.

Діана Попфалучі,
Діана Попфалучі,

Екоактивістка, проєктна менеджерка організації Zero Waste Lviv

Життя змінили сонячні панелі та веганка

Мій шлях до свідомого споживання почався приблизно 7 років тому, коли мені було 18 років. Я поїхала за програмою обміну в Німеччину, щоб підтягнути мову. Програма ґрунтувалася на екотематиці, якою я тоді не цікавилася абсолютно.

Ми поїхали в невеличке село під Ганновером, де жили в будинку, який повністю забезпечував себе електрикою з сонячних панелей. Це було для мене першим шоком. Другим — те, що ми вирощували дуже багато овочів і фруктів самостійно. Всі групи, які приїжджали, залучалися якимось чином до роботи на городі. Там же я вперше у своєму житті познайомилася з веганкою. Раніше про таких людей я лише чула і читала, а там мала змогу поспілкуватися особисто.

Участь у програмі обміну в Німеччину

Після тієї поїздки в мене якось так перемкнуло в голові. Я десь пожила з цим рік і зрозуміла, що хочу активно включатися у сферу захисту довкілля. І у 2015 році я разом з друзями у Львові вже створила свою першу громадську організацію на цю тематику, а у 2017-му — доєдналася до ініціативи Zero Waste.

Речі вивалювалися з шафи

Найперша зміна, яку я побачила, — це перетворення шопоголічки Діани на свідому споживачку. У мене реально були з цим проблеми. Це якраз припало на університетські часи, і я жила в гуртожитку. Кожен тиждень я економила гроші, щоб піти з друзями в торговий центр і купити собі щось нове. Навіть якщо це шалик чи якась дрібничка, я мусила собі щось купити, щоб була постійна обновка. Не говорячи вже про якийсь привід, як от новорічні свята чи день народження.

Дійшло до того, що в мене вдома були дві шафи з одягом і взуттям, половину з яких я навіть не пам’ятала і третину — не носила зовсім. Коли я відкривала шафу, на мене одяг просто вивалювався. Я нещодавно підраховувала, що зараз на сезон «зима-осінь» у мене разом з верхнім одягом та взуттям — 75 речей. Це те, що я постійно ношу, для мене це комфортна кількість. На той час, я думаю, було понад 300 елементів. Зараз, коли я відкриваю шафу, бачу тільки рівненько складені кофтинки.

Я тоді переважно купувала речі в мас-маркеті, гналася за знижками, та ж «чорна п’ятниця», яку я чекала і витрачала багато грошей. І в основному речі були з синтетичних матеріалів, поліестеру та віскози. Через погану якість на тілі часто залишалися відбитки фарби, але я на це не звертала увагу. Відповідно, в мене час від часу виникали якісь подразнення.

Шопінг став рідкістю

Зараз у моєму гардеробі не так багато одягу з синтетичних матеріалів, а половина — з бавовни. І я вже починаю переходити на льон і коноплю, тому що це кращі матеріали. Останню свою покупку одягу я зробила три місяці тому, а до цього два роки не купувала нічого. Всі інші речі в мене або вживані, тобто секонд-хенд, або я обмінююся речами з подругами чи віддає мама.

«Чорна п’ятниця», хоч і навколо неї багато шуму, але це можливість купити дешевше речі, які мені потрібні. Наприклад, у моєму будинку триває ремонт, і на кухню потрібна нова техніка. І от вже десь півтора місяця я активно її підбираю. І зараз я можу її придбати за кращою ціною, тому я піду і куплю її. Тобто, це не є якісь спонтанні покупки. Якщо ви собі плануєте, що ці речі вам потрібні, тоді це абсолютно виправданий крок. Я беру участь у цьому розпродажі, тому що для мене це купівлі, які я і так би зробила в будь-який інший час. А не лише у день, коли «чорна п’ятниця».

Поради колишньої шопоголічки

Тим, хто хоче почати свідомо споживати, раджу прислухатися до себе, не намагатися з перших днів перестрибнути через голову. Розуміти, де ваші межі, і поважати себе. Навіть перейти на багаторазову чашку, але продовжувати використовувати пакети, — це теж нормально. Тобто, рухатися треба маленькими кроками, не змушувати себе відмовитися одразу від усього.

Окрім того, варто проаналізувати, що є у вас вдома, і подивитися, які відходи утворюються. Потім подумати, як і де можна зменшити цю кількість відходів, і зробити собі якийсь плакат чи замітки. Також якщо ви часто п’єте каву «з собою», обов’язково купіть багаторазове горнятко. Таке, яке буде приносити вам задоволення. Варто мати й багаторазову пляшку. Це може бути звичайна скляна пляшка з супермаркету, з якої ви вип’єте воду і будете далі використовувати. Такою було моє перше горнятко, яке я завжди носила з собою протягом півтора року, доки не загубила під час однієї подорожі.

Читайте також: Як долучитися до екоруху через гардероб: ідеї українських дизайнерів

Раджу ще знайти у соцмережах тих, ким ти можеш надихатися. Я так і починала: слідкувала за Беа Джонсон, яка поширює ідею «нуль відходів». Так я розуміла, що у цьому прагненні жити екожиттям я не одна. Таким чином навколо вас вже утворюється якась екоспільнота. Спочатку ви за кимось стежите, а потім вже й за вами почнуть. Ви будете об’єднуватися у велике коло, і стане набагато простіше жити.

Євген Заславський,
Євген Заславський,

Виконавчий директор Media Development Foundation

Тридцять кілограмів котлет для безхатченків

Важко сказати, коли саме до мене прийшла ідея свідомого споживання. Все почалося з якогось побутового рівня, у деяких випадках якось несвідомо. Спочатку ти перестаєш викидати батарейки, починаєш збирати папір, а потім дивишся на свій гардероб і не купуєш зайвих речей. Я вже багато років живу за принципом придбання лише найнеобхіднішого. За останній рік я взагалі не купив нічого з одягу.

Загалом ось ця ідея надмірного споживання мені ніколи не була близька. Рік тому я за програмою IVLP їздив у США дивитися, як працюють їхні медійні редакції. І там, окрім самої програми, в нас був день, коли ми працювали на суспільній кухні й готували їжу для безхатченків. Мені дуже сподобалася система, за якою вони працюють. Місцеві супермаркети й магазини відправляють всю їжу, яка їм не потрібна, на величезні кухні, побудовані за гроші локальної громади. На цій кухні щодня працюють волонтери й двоє фахівців на оплачуваних громадою посадах: шеф-кухар й адміністратор.

Участь у програмі IVLP у США

І ми ось так день волонтерили, я готував 30 кг котлет для безхатченків. Вони були розміром більш як моя рука. І хоча це була дійсно пекельна кухня, сама ідея мені запала до душі. Фактично у громаді вибудували систему піклування про тих, кому потрібна допомога. І це не тільки про безхатченків. Наприклад, до кухні на іномарці приїхала жінка, просто поставила собі в кузов ящик макаронів та бананів і поїхала. Я запитав, чому таких людей теж годують. І мені відповіли, що не обов’язково у людини має бути ситуація, коли вона залишилася без дому. Це може бути розлучення з чоловіком, і гроші залишилися тільки на бензин, а дітей потрібно годувати.  У таких ситуаціях люди можуть приїхати в такі місця й отримати допомогу від громади.

«Чорна п’ятниця» — просто день

Я дуже сподіваюся, що українське суспільство прийде до такого, і ми теж як громадами будемо піклуватися про тих, хто мешкає поруч з нами. І, звичайно, про те, що навколо нас. Зокрема, не викидати сміття посеред лісу, правильно сортувати техніку. От ми читаємо ярлики на одязі, щоб правильно його прати, але на техніку, якою ми користуємося щодня, дивимося рідко і можемо просто її викинути.

Проте я бачу, що наше суспільство дійсно змінив COVID-19. Люди відходять від споживацької жаги, оскільки багато хто з початку карантину працює з дому і не виходить на вулицю зайвий раз. Мені здається, що це гарна тенденція, бо збивається оця споживацька хить. Тобто, ми починаємо орієнтуватися більше на речі, які дійсно нас розвивають, дають якісь цікаві емоції. Ми не фокусуємося лише на тому, щоб купити якусь річ, бо, як кажуть, «дригнулася рука».

Я думаю, що і «чорна п’ятниця» і «кіберпонеділок» пройдуть для мене спокійно. У день розпродажу планую купити аж нічого, та й взагалі «чорна п’ятниця» ніколи не ставала днем, коли я щось купував і, думаю, що і не купуватиму.

Поради від шопінг-аскета Євгена

Почати свідомо споживати досить легко, є багато книг на цю тематику. Пам’ятаю, я читав «Викинь мотлох із життя» Марі Кондо. Там про те, чим ти користуєшся, що можна просто іншим людям роздати речі, які гниють у твоїй шафі.

Раджу також дивитися на своє життя не як на споживання, а на щось, що дійсно приносить задоволення. Можливо, знайти ті речі, в які треба вкладатися, а не просто задовольняти якусь потребу в зменшенні стресу чи купити щось, тому що це реклама, маркетинг. Як от зараз, коли «чорна п’ятниця», всі щось купують і постять це в Instagram.

Варто також дивитися на те, як ми використовуємо техніку. Це дуже просто. Те ж і про папір: ми як громадська організація просто зателефонували в іншу ГО, яка приїхала і забрала 25 кілограмів непотрібного нам офісного паперу. Такі можливості вже є Україні, і до цього легко мати доступ. Не обов’язково навіть кудись їхати, принаймні, якщо ви живете у великих містах. Це має бути на рівні суспільства: треба витрачати сили, сортувати й намагатися не смітити.

Надія Лінчук,
Надія Лінчук,

Менеджерка програми «Екологічне місто», що діє
на базі фонду громади «Подільська громада»

Сортування не врятує світ

Насправді важко відповісти, в який момент прийшло розуміння, що треба не боротися з наслідком, а змінювати звички. Чи тоді, коли вперше потрапила на полігон твердих побутових відходів і до мене дійшли масштаби, бо вони перестали бути цифрою, а стали візуалізованими. Чи тоді, коли розпочали роботу різні програми, але стало зрозуміло, що сортування не врятує світ, хоч би як того хотілось.

Активні кроки почала робити у 2017 році, хоч і до цього були певні звички. Наприклад, власні торби, вода у багаторазовій пляшці, кава не в одноразових горнятках. Тоді у нас в родині, окрім компосту, почали активно сортувати (відсортовуємо папір, пляшки, скло і металеві баночки), замінили більшість одноразових речей. Теж саме зробили й в офісі.

Трішки порад від Діани

Взагалі, радила б починати з оцінки щоденних звичок і побуту. Тобто, поглянути, скільки одноразових предметів ви використовуєте щодня і подумати над можливою заміною на багаторазову альтернативу. Наприклад, пластикові пакети можна замінити на торбинки з тканини чи сумку.

Якщо ви полюбляєте каву — існує широкий вибір багаторазових горнят. Є навіть такі, що складаються і за розміром стають трохи більші за пудреницю. Є чудові багаторазові металеві трубочки, які також складаються. Окрім того, аби не стикатись із проблемою «шуршиків» (пакування, які шурхотять від круп, заморожених овочів тощо), крупи можна купувати на вагу у власну тару, так само як і спеції, готову їжу тощо.

Готові до next level?

Якщо готові до більш радикальних змін у власному будинку, можна провести заміну ганчірок, які ви маєте зараз на люфу (тобто, мочалки). Також замінити шампуні, які йдуть у пластиковому пакуванні, на тверді шампуні (буде незвично спочатку, але вони за результатами часто кращі для волосся, ніж звичайні). Дезодоранти в балончиках можна замінювати на алуніт (це такий мінерал з групи сульфатів. Але слід зважати, що він крихкий, тому якщо впаде — буде біда.

Засоби гігієни теж мають власні альтернативи. Ті ж самі одноразові бритви можна замінити на ті, якими колись користувалися наші батьки — металеві багаторазового використання, які потребують лиш підточування час від часу. Засоби жіночої гігієни мають зараз цілий спектр екозамінників — менструальні чаші, багаторазові прокладки, спеціальна білизна. Дитячі підгузки теж мають багаторазові альтернативи.

З цієї теми радила б почитати книгу Беа Джонсон «Дім нуль відходів». Там дуже наочний приклад того, що можна зробити та з чого розпочати. А також, як не вдаватись у крайнощі. Розумно споживати спершу може видатися важко, але звичка випрацьовується швидко.

Підтримай ШоТам

Суспільство

На Херсонщині відбулися навчання протитанкових резервів (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

На одному з полігонів Херсонщини, що розташовується неподалік адміністративної межі з тимчасово окупованих Кримом, відбулися навчання українських артилерійських протитанкових резервів із реагування на прорив живої сили і броньованої техніки умовного противника.

Про це повідомили у пресслужбу Командування об’єднаних сил Збройних сил України на фейсбук-сторінці.

Під час навчань українські військові демонстрували практичні навички розгортання розрахунків і стрільбу по цілях, а також швидку зміну позицій.

“За легендою, в ході оборони підрозділом морської піхоти своїх позицій, умовний противник, дочекавшись підкріплення бронетехніки, перейшов в атаку. Для стримування наступу морським піхотинцям було придано у розпорядження протитанковий підрозділ”, – ідеться в повідомленні.

Читайте також: «Створюю автентичну геометрію». Як майстриня з Решетилівки захоплює своїми килимами ткаль з усього світу

Бійці підрозділу здійснили вихід на рубіж відкриття вогню, облаштували позиції, зробили артилерійську розвідку та навели знаряддя по цілях, на які вказали корегувальники.

“Під час тренувань, протитанкісти показали, що у разі різкої зміни ситуації вони будуть готові якісно виконати поставлене завдання”, – зазначив командувач об’єднаних сил Збройних сил України генерал-лейтенант Сергій Наєв.

Він наголосив, під час маневрів враховували не лише злагодженість дій підрозділів, а й послідовність виконання нормативів.

“Подібні заходи відбуваються щотижня, відповідно до плану бойової підготовки підрозділу. Їхня головна мета – підтримання на високому рівні знань, навичок і бойового духу особового складу артилерійських розрахунків”, – резюмував командувач.

Нагадаємо, українська армія провела навчання екіпажів ракетних комплексів.

Також підрозділи ППО України відбили ракетні удари противника.

Як ми повідомляли раніше, винищувачі України відпрацювали пуски керованих ракет Р-73.

Головне фото: most.ks.ua.

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

«Створюю автентичну геометрію». Як майстриня з Решетилівки захоплює своїми килимами ткаль з усього світу

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Легендарні решетилівські килими на Полтавщині виготовляє кілька династій майстрів. Ірина Мосієнко не належить до жодної з них, утім зайнявшись килимарством, ненароком виявила, що має вроджений хист до цього ремесла. Та ще й знайшла на горищі в селі справжній скарб ­­­– домоткані полотна бабусі та створені дідом прядку й веретено. Спочатку поціновувачами килимів майстрині були її друзі. Але згодом надихатися творчістю Ірини почали ткалі з різних країн. Зараз для майстрині ця справа – хобі. Але вона вірить, що колись відкриє двері власної майстерні.

Ірина Мосієнко
Ірина Мосієнко

Майстриня килимів родом із Решетилівки (Полтавщина) – центру килимарства в Україні

У моїй уяві ткалі були чарівницями

Я родом із Решетилівки – центру килимарства в Україні. Ще з першого класу в школі розповідали, що саме наш регіон славиться найкращими килимами. Нас водили у Всеукраїнський центр вишивки та килимарства на екскурсію, проводили навіть маленькі майстер-класи. Але я ніколи не думала про це, як про роботу чи серйозне заняття. От є вчителі, лікарі, юристи… А де беруться ткалі, де вони навчаються, я взагалі не знала. Уявляла собі їх як окрему касту: таких собі чарівниць, які днями працюють у своїх майстернях. Коли вже подорослішала, зустрічала багато людей, які про килими взагалі нічого не знали, не кажучи вже про технологію виготовлення. Для мене ж це було чимось звичним.

Загалом я була посидючою дитиною, змалечку навчилася грати на фортепіано. Мені подобалося щось робити руками. Пам’ятаю, ще дитиною мене мама навчила в’язати спицями та гачком, тому на уроках трудового навчанні я легко з цим впоралася. Ткати я не вміла, але бачила, як це роблять місцеві. А ще бувала на виставках килимів і дивувалася, як руками можна робити таку красу. Колись на одному з фестивалів я побачила відому майстриню Ольгу Пілюгіну, яка серед іншого займається і килимарством. Підійшла до неї та запитала, чи можна якось прийти на годинку до її майстерні й подивитися, як вона працює. Я не очікувала, що вона погодиться. Ольга дала мені свої контакти, я прийшла до неї й навіть отримала невеличкий майстер-клас. Уявіть, просто з вулиці людина підійшла, напросилася, і вона з доброї душі дозволила долучитися до її робочого процесу.

Решетилівські килими як окремий вид мистецтва

Наше містечко Решетилівка споконвіку залишається справжньою скарбницею українського народного мистецтва. Створені тут килими відомі на всю Україну ще з кінця 19 століття. За традицією, в Решетилівці килими ткали переважно на вертикальних станках. Вони були такі барвисті, квіткові. Майстри малювали ескізи, підбирали відтінки, самостійно фарбували нитки, використовували різні техніки ткання. Важко описати, чим саме вони були унікальні. Але такі килими я зустрічала лише в Решетилівці, я їх легко впізнаю. Це як петриківський розпис – так, як у Петриківці, не малюють ніде.

Фото: Ткацька майстерня Ірини Мосієнко/Facebook

Кілька століть тому на Полтавщині килими одночасно виготовляли тисячі майстрів. У радянський час досить успішно працювала фабрика імені Клари Цеткін. Але після проголошення Незалежності України він розвалився і багато років стояв порожнім. Сьогодні тут залишилися лише декілька поодиноких майстринь, які ще з тих часів працюють і самостійно продовжують традиції. Наскільки я знаю, на себе працює тільки Ольга Пілюгіна. Також є майстерня, де тчуть килими на замовлення.

У нашому місті є художнє училище, де все ще викладають ткацтво і не дають зникнути технологіям автентичного килимарства. Але, зрозуміло, що студентів там небагато. Лише кілька років тому в Решетилівці відкрили Центр килимарства, де намагаються відбудувати фабрику імені Цеткін. Зараз там голі стіни, на підлозі – сіно, і лише нещодавно змінили вікна та покрівлю. Поки що фінансування, на жаль, припинили, але центр юридично працює. У них є невелика зала, де зберігаються килими, вишиванки та решетилівські ремесла. Місцеві сподіваються, що цей цех вдасться відновити й там зможуть працювати багато майстринь. Але поки ситуація не тішить.

Ткацький простір створила просто в квартирі

Я 20 років займалася музикою, тому вважала логічним здобувати вищу освіту саме в цій сфері. Так вступила до Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова в Києві на вчителя музики й історії мистецтв. І вже під час навчання зрозуміла, що навряд чи буду викладати. І тут зорі зійшлися: столична майстерня ткацтва OLK manufactory набирала людей без досвіду. Там казали: «Ми всього навчимо, потрібне лише ваше бажання». А бажання в мене дійсно було. Студентство я вдало поєднала з робою, адже в майстерні був вільний графік. Це просто доля мені усміхнулася, що вдалося туди потрапити. Власне, там я і навчилась ткати та набралася досвіду.

Потім майстерня тимчасово зачинилася. Це сталося кілька років тому. Було боляче усвідомлювати, що я більше не зможу ткати, адже я справді покохала цю справу. Я була в такому підвішеному стані. Не знала, що робити: чекати, коли майстерня знову відкриється, чи йти кудись далі. Потрібно було шукати іншу роботу, аби якось виживати. Тому влаштувалася менеджеркою до інтернет-магазину книгарні. Але так кортіло знову почати творити!

Облаштований ткацький куточок майстрині

Тому просто в квартирі облаштувала невеликий ткацький куточок. На пальцях показувала друзям, які займаються столярством, що мені потрібна ось така рамка, таких розмірів, щоб ось так прокручувалася. І вони мені допомогли – зробити дерев’яний верстат. І тепер у вільний час я продовжую ткати, адже мені цього бракує. Що вигадую, те й створюю. Якоїсь миті в мене вже було забагато килимів, купа ниток і вже нікуди було все складати. Тому я придбала стелажі. А потім знайшла собі ще кілька менших станків. Ось так і працюю.

Фабричні килими не похизуються такою енергетикою

Я кайфую від того, що роблю. Люди, які займаються в’язанням або вишивкою, мене зрозуміють. Потрібно мати певний тип характеру чи темпераменту, щоб довго виконувати одну й ту саму роботу. Коли я тчу, можу забути про їжу і сон, а встати лише після того, як почне бурчати живіт чи на годиннику проб’є дванадцяту ночі. Це своєрідна медитація, я в це повністю занурююся. Іноді в процесі ловлю себе на думці, що я така щаслива. Просто сиджу, вмикаю музику, роблю чай чи каву – і тчу. Минає година, а мені так добре і спокійно. Ця справа мене заспокоює і врівноважує. До того ж можу про щось своє подумати, розкласти в голові все по поличках.  

Звичайно, кожен може просто придбати дешевий фабричний килимок і повісити його на стіну. У цьому немає нічого поганого, він буде гарний і яскравий. Але це як картина, яку теж можна надрукувати на принтері. У моєї мами на стіні висить картина, не знаю, де вона її купила. Але це полотно не має ні для кого особливої цінності. Натомість можна придбати картину художника, який проявив свою творчість, витратив час. Звичайно, вона буде коштувати набагато дорожче. Але й цінність матиме значно вищу.

Фото: Ткацька майстерня Ірини Мосієнко/Facebook

Так само і килими – це передана любов від людини до людини. Мої килими завжди виткані в гарному настрої. Якщо я знервована – точно не сяду за роботу. А коли я щаслива, про щось мрію, тоді починаю ткати й вже уявляю, як цей килим висітиме в когось дома і буде когось тішити. Людина прокидатиметься зранку і буде ним милуватися. Я вірю, що такі речі зберігають енергетику. Мені хочеться, аби мої вироби приносили якщо не вдачу, то хоча б якусь теплу енергетику. Фабричні речі таким не можуть похвалитися.

Мої килими поєднують екологію, красу та ручну роботу 

Виготовлення одного килима площею в квадратний метр займає десь 2-3 тижні. Та перед цим ще необхідно натягнути нитки – це декілька годин. І коли вже знімаю готовий килим, на оброблення країв, обшиття, обрізання хвостиків потрібно ще пів дня або й день. Важко лише в сенсі витрати часу, фізично ж це просто – не мішки тягати. Якщо людина хоче вишити собі гарну сорочку, вона теж має витратити на це декілька місяців. Але після цього отримає річ, яка буде їй дуже цінною, і згодом її захочеться передати комусь у спадок.

У килимах переважно зображаю автентичні геометричні орнаменти: трикутники, квадрати, прямокутники. Мені подобається мінімалізм у кольорах, пастельні відтінки, прості лінії. Використовую винятково натуральні матеріали. Купую бавовняну основу і шерсть. Мені зручніше ткати шерстю, до того ж вона екологічніша. Але там не надто багато відтінків. Я все відкладаю момент, коли самостійно навчуся фарбувати нитки. Це не такий вже й складний процес, але потрібно мати спеціальну велику каструлю, фарбники, треба це десь сушити. Поки що у квартирі я не наважуюся це робити. Але осягнути мистецтво фарбування – це плани на майбутнє, які я колись здійсню.

Килими, створені майстринею Іриною Мосієнко

Знайшла на горищі справжній скарб

У дорослому віці я почала більше цікавитися українською старовиною, тим, що створювали наші пращури. Якось розпитувала про все у своєї бабусі. І вона мені сказала, що в неї десь є рушники, які вона ткала разом із сестрами. А створювали вони це на веретені, які зробив мій прадід. Я запитала: «А де ці пралі?». І бабця відповіла, що валяються десь на горищі. Кажу: «Як валяються? Давай знімемо і подивимося». І, дійсно, знайшли веретено, пралі та домоткані полотна. Не скажу, що моя родина займалася мистецтвом. Їм просто треба було щось носити та чимось вкриватися. От вони це й робили власноруч, як і в будь-якому селі. Рідні дивуються, нащо мені цей мотлох. Вони це так не цінують. Знаю, що часто скуповують такі речі за безцінь. Люди в селі не розуміють, наскільки велику цінність мають такі речі.

Читайте також: Бренд одягу Shkoura. Про верстат 18 століття, вивалювання у гірській річці та відмову від електрики

Для мене це все – скарби. Я вже всіх попередила, що знахідки нікому не віддаються, бо це мій спадок. Ще знайшла велику дерев’яну скриню ручної роботи, якій вже понад сто років. У ті часи її використовували замість шафи. Людям потрібно було десь складати свої речі. Якби я її не знайшла, бабуся могла просто порубати ту скриню та спалити. Я все порозшукувала, познімала з горища. І тепер воно стоїть і чекає свого часу. Колись я точно створю власний маленький музей. 

Мої килими припали до душі британській майстрині

Першими поціновувачами моїх килимів були найближчі друзі. Я викладала роботи у соціальних мережах. Згодом там стало так багато фото, що я подумала, можливо, не всім підписникам це цікаво. Особистий профіль в Instagram поступово перетворювався на ткацький. Тому я створила окремий, аби не спамити всіх своїми нитками. На мене підписуються люди з різних країн, і серед них чимало ткаль. Є митці з Данії, Норвегії, США. Я заходжу на їхні сторінки, роздивляюся. Вони роблять такі різні речі, але всіх нас об’єднує ткацтво. Особливо цікаві та своєрідні візерунки у митців із Перу. Моя сторінка створює певну ткацьку тусовку. Бачу, що люди зберігають мої дописи, аби потім передивитися. Приємно, що я когось надихаю своєю творчістю.

Фото: Ткацька майстерня Ірини Мосієнко/Facebook

У Лондоні є майстриня Крістабель Бальфур, на яку я рівняюся. У неї своя велика майстерня, часто її роботи друкуються в британських дизайнерських журналах. Цього літа вона підписалася на мою сторінку, написала, як їй подобаються мої роботи. Я була просто в дикому захваті. Деякі мої роботи вона навіть постила собі в stories, що було для мене великою подією. Не знаю, як вона мене знайшла. Я «лайкала» її публікації, але в неї дуже багато підписників, навряд чи серед них можна було мене помітити. Можливо, звернула увагу за гештегами.

Мрію про власну ткацьку майстерню

Вартість килиму залежить від розміру та малюнку. Якщо взяти 50 на 50 сантиметрів, то це приблизно 250-300 доларів. Було б добре продавати їх десь у Європі, але я поки що до цього не дійшла. Для мене це більше хобі. Частенько я можу і просто подарувати комусь килим, якщо знаю, що близька людина його дуже хоче. Декілька разів я також проводила платні майстер-класи. Приємно, що комусь цікаво переймати мій досвід. Для людей це може бути такий самий вид творчості як в’язання. Наприклад, на маленькому станочку можна зіткати собі підставку під горнятко.

У майбутньому я хочу мати свою невеличку студію, де змогла б розмістити всі свої речі. Тоді зможу придбати великий станок, де ткатиму килими вже 2 на 3 метри, як були у столичній майстерні, де я працювала. На цьому ж місці можна буде проводити регулярні майстер-класи. Тому що зараз, коли до мене звертаються, доводиться шукати місце для навчання. Одного разу в мене був майстер-клас онлайн – досить незвичний досвід. А колись і просто сідали в кав’ярні, брали невеличкі рамки, нитки та працювали. Майстерня буде ще й своєрідним музеєм моїх робіт, де можна буде влаштовувати виставки. Такий собі маленький простір саме для ткацтва. Ось такий «план-мрія».

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

Оголосили конкурс грантів для жіночих організацій

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Український Жіночий Фонд оголошує конкурс грантів для жіночих/феміністичних організацій для розробки та впровадження адвокаційних кампаній і створення та посилення мереж і коаліцій.

Про це пише Гурт.

Конкурс проводиться в межах проєкту «Голос жінок і лідерство – Україна». Заявки приймаються до 7 листопада 2021 року включно.

«Голос жінок і лідерство – Україна» – це п’ятирічний проєкт у рамках програми Global Affairs Canada’s Women’s Voice and Leadership. Проєкт підтримує жіночі правозахисні організації, активісток та платформи взаємодії для досягнення їхніх інституційних, програмних та адвокаційних цілей задля забезпечення прав жінок та дівчат і просування гендерної рівності в Україні.

Читайте також: Одеська «Жіноча майстерня меблів»: про запуск бізнесу з боргами, сексизм і роботу «душевненько»

Проєкт реалізовується в усіх областях України і досягає визначеної мети через реалізацію трьох завдань:

Планується підтримати 4-5 адвокаційних кампаній, що будуть реалізовані на місцевому, регіональному, або національному рівнях. Тематика кампаній і формати адвокаційної роботи – не обмежуються.

Тривалість проєкту: від 12 до 18 місяців

Розмір гранту: 10 тисяч канадських доларів.

Участь у конкурсі можуть брати: жіночі/феміністичні правозахисні організації з усієї України, що мають досвід роботи не менше двох років та чітку спрямованість на захист прав жінок та просування гендерної рівності, а також не пов’язані з державними установами та політичними партіями.

Читайте такожКількість жінок в українському IT зросла в три рази: дослідження

Для участі у конкурсі зацікавленим організаціям необхідно до 18:00 7 листопада 2021 року:

  • Зареєструватись в онлайн системі подання проєктів Українського Жіночого Фонду за посиланням.
  • Заповнити онлайн-аплікаційну форму з додатком: тут.

Нагадаємо, ПРООН та МОП запускають проєкт для розширення економічних можливостей жінок.

Як ми повідомляли раніше, створили ролик про українок з нетиповими професіями.

Головне фото: pon.org.ua.

Підтримай ШоТам

Читати далі