Суспільство
«Чорна п’ятниця» чи свідоме споживання? Три історії людей, які вас надихнуть
«Чорна п’ятниця». У календарі кожного любителя шопінгу цей день позначений як свято, яке об’єднає весь світ у божевільному хаосі знижок, покупок і витрачених коштів. У гонитві за розпродажами ми не завжди замислюємося, чи справді ця річ нам необхідна. Та й карантин відкрив нам істину: комфортне життя без такої кількості речей, які ми зазвичай споживаємо, можливе. І йдеться не тільки про одяг, а й про їжу, побутові предмети тощо.
Віднедавна свідоме споживання стало одним із найактуальніших макротрендів. Світ буквально кричить про те, що кожен із нас повинен навчитися раціонально ставитися до покупок, фільтрувати свій простір і не витрачати цінний час даремно. Не з перших вуст про це знають люди, про яких ми хочемо розповісти. Сподіваємося, їхні поради дадуть вам поштовх почати змінювати своє життя і ставати екосвідомими.
Діана Попфалучі,
Екоактивістка, проєктна менеджерка організації Zero Waste Lviv
Життя змінили сонячні панелі та веганка
Мій шлях до свідомого споживання почався приблизно 7 років тому, коли мені було 18 років. Я поїхала за програмою обміну в Німеччину, щоб підтягнути мову. Програма ґрунтувалася на екотематиці, якою я тоді не цікавилася абсолютно.
Ми поїхали в невеличке село під Ганновером, де жили в будинку, який повністю забезпечував себе електрикою з сонячних панелей. Це було для мене першим шоком. Другим — те, що ми вирощували дуже багато овочів і фруктів самостійно. Всі групи, які приїжджали, залучалися якимось чином до роботи на городі. Там же я вперше у своєму житті познайомилася з веганкою. Раніше про таких людей я лише чула і читала, а там мала змогу поспілкуватися особисто.
Після тієї поїздки в мене якось так перемкнуло в голові. Я десь пожила з цим рік і зрозуміла, що хочу активно включатися у сферу захисту довкілля. І у 2015 році я разом з друзями у Львові вже створила свою першу громадську організацію на цю тематику, а у 2017-му — доєдналася до ініціативи Zero Waste.
Речі вивалювалися з шафи
Найперша зміна, яку я побачила, — це перетворення шопоголічки Діани на свідому споживачку. У мене реально були з цим проблеми. Це якраз припало на університетські часи, і я жила в гуртожитку. Кожен тиждень я економила гроші, щоб піти з друзями в торговий центр і купити собі щось нове. Навіть якщо це шалик чи якась дрібничка, я мусила собі щось купити, щоб була постійна обновка. Не говорячи вже про якийсь привід, як от новорічні свята чи день народження.
Дійшло до того, що в мене вдома були дві шафи з одягом і взуттям, половину з яких я навіть не пам’ятала і третину — не носила зовсім. Коли я відкривала шафу, на мене одяг просто вивалювався. Я нещодавно підраховувала, що зараз на сезон «зима-осінь» у мене разом з верхнім одягом та взуттям — 75 речей. Це те, що я постійно ношу, для мене це комфортна кількість. На той час, я думаю, було понад 300 елементів. Зараз, коли я відкриваю шафу, бачу тільки рівненько складені кофтинки.
Я тоді переважно купувала речі в мас-маркеті, гналася за знижками, та ж «чорна п’ятниця», яку я чекала і витрачала багато грошей. І в основному речі були з синтетичних матеріалів, поліестеру та віскози. Через погану якість на тілі часто залишалися відбитки фарби, але я на це не звертала увагу. Відповідно, в мене час від часу виникали якісь подразнення.
Шопінг став рідкістю
Зараз у моєму гардеробі не так багато одягу з синтетичних матеріалів, а половина — з бавовни. І я вже починаю переходити на льон і коноплю, тому що це кращі матеріали. Останню свою покупку одягу я зробила три місяці тому, а до цього два роки не купувала нічого. Всі інші речі в мене або вживані, тобто секонд-хенд, або я обмінююся речами з подругами чи віддає мама.
«Чорна п’ятниця», хоч і навколо неї багато шуму, але це можливість купити дешевше речі, які мені потрібні. Наприклад, у моєму будинку триває ремонт, і на кухню потрібна нова техніка. І от вже десь півтора місяця я активно її підбираю. І зараз я можу її придбати за кращою ціною, тому я піду і куплю її. Тобто, це не є якісь спонтанні покупки. Якщо ви собі плануєте, що ці речі вам потрібні, тоді це абсолютно виправданий крок. Я беру участь у цьому розпродажі, тому що для мене це купівлі, які я і так би зробила в будь-який інший час. А не лише у день, коли «чорна п’ятниця».
Поради колишньої шопоголічки
Тим, хто хоче почати свідомо споживати, раджу прислухатися до себе, не намагатися з перших днів перестрибнути через голову. Розуміти, де ваші межі, і поважати себе. Навіть перейти на багаторазову чашку, але продовжувати використовувати пакети, — це теж нормально. Тобто, рухатися треба маленькими кроками, не змушувати себе відмовитися одразу від усього.
Окрім того, варто проаналізувати, що є у вас вдома, і подивитися, які відходи утворюються. Потім подумати, як і де можна зменшити цю кількість відходів, і зробити собі якийсь плакат чи замітки. Також якщо ви часто п’єте каву «з собою», обов’язково купіть багаторазове горнятко. Таке, яке буде приносити вам задоволення. Варто мати й багаторазову пляшку. Це може бути звичайна скляна пляшка з супермаркету, з якої ви вип’єте воду і будете далі використовувати. Такою було моє перше горнятко, яке я завжди носила з собою протягом півтора року, доки не загубила під час однієї подорожі.
Читайте також: Як долучитися до екоруху через гардероб: ідеї українських дизайнерів
Раджу ще знайти у соцмережах тих, ким ти можеш надихатися. Я так і починала: слідкувала за Беа Джонсон, яка поширює ідею «нуль відходів». Так я розуміла, що у цьому прагненні жити екожиттям я не одна. Таким чином навколо вас вже утворюється якась екоспільнота. Спочатку ви за кимось стежите, а потім вже й за вами почнуть. Ви будете об’єднуватися у велике коло, і стане набагато простіше жити.
Євген Заславський,
Виконавчий директор Media Development Foundation
Тридцять кілограмів котлет для безхатченків
Важко сказати, коли саме до мене прийшла ідея свідомого споживання. Все почалося з якогось побутового рівня, у деяких випадках якось несвідомо. Спочатку ти перестаєш викидати батарейки, починаєш збирати папір, а потім дивишся на свій гардероб і не купуєш зайвих речей. Я вже багато років живу за принципом придбання лише найнеобхіднішого. За останній рік я взагалі не купив нічого з одягу.
Загалом ось ця ідея надмірного споживання мені ніколи не була близька. Рік тому я за програмою IVLP їздив у США дивитися, як працюють їхні медійні редакції. І там, окрім самої програми, в нас був день, коли ми працювали на суспільній кухні й готували їжу для безхатченків. Мені дуже сподобалася система, за якою вони працюють. Місцеві супермаркети й магазини відправляють всю їжу, яка їм не потрібна, на величезні кухні, побудовані за гроші локальної громади. На цій кухні щодня працюють волонтери й двоє фахівців на оплачуваних громадою посадах: шеф-кухар й адміністратор.
І ми ось так день волонтерили, я готував 30 кг котлет для безхатченків. Вони були розміром більш як моя рука. І хоча це була дійсно пекельна кухня, сама ідея мені запала до душі. Фактично у громаді вибудували систему піклування про тих, кому потрібна допомога. І це не тільки про безхатченків. Наприклад, до кухні на іномарці приїхала жінка, просто поставила собі в кузов ящик макаронів та бананів і поїхала. Я запитав, чому таких людей теж годують. І мені відповіли, що не обов’язково у людини має бути ситуація, коли вона залишилася без дому. Це може бути розлучення з чоловіком, і гроші залишилися тільки на бензин, а дітей потрібно годувати. У таких ситуаціях люди можуть приїхати в такі місця й отримати допомогу від громади.
«Чорна п’ятниця» — просто день
Я дуже сподіваюся, що українське суспільство прийде до такого, і ми теж як громадами будемо піклуватися про тих, хто мешкає поруч з нами. І, звичайно, про те, що навколо нас. Зокрема, не викидати сміття посеред лісу, правильно сортувати техніку. От ми читаємо ярлики на одязі, щоб правильно його прати, але на техніку, якою ми користуємося щодня, дивимося рідко і можемо просто її викинути.
Проте я бачу, що наше суспільство дійсно змінив COVID-19. Люди відходять від споживацької жаги, оскільки багато хто з початку карантину працює з дому і не виходить на вулицю зайвий раз. Мені здається, що це гарна тенденція, бо збивається оця споживацька хить. Тобто, ми починаємо орієнтуватися більше на речі, які дійсно нас розвивають, дають якісь цікаві емоції. Ми не фокусуємося лише на тому, щоб купити якусь річ, бо, як кажуть, «дригнулася рука».
Я думаю, що і «чорна п’ятниця» і «кіберпонеділок» пройдуть для мене спокійно. У день розпродажу планую купити аж нічого, та й взагалі «чорна п’ятниця» ніколи не ставала днем, коли я щось купував і, думаю, що і не купуватиму.
Поради від шопінг-аскета Євгена
Почати свідомо споживати досить легко, є багато книг на цю тематику. Пам’ятаю, я читав «Викинь мотлох із життя» Марі Кондо. Там про те, чим ти користуєшся, що можна просто іншим людям роздати речі, які гниють у твоїй шафі.
Раджу також дивитися на своє життя не як на споживання, а на щось, що дійсно приносить задоволення. Можливо, знайти ті речі, в які треба вкладатися, а не просто задовольняти якусь потребу в зменшенні стресу чи купити щось, тому що це реклама, маркетинг. Як от зараз, коли «чорна п’ятниця», всі щось купують і постять це в Instagram.
Варто також дивитися на те, як ми використовуємо техніку. Це дуже просто. Те ж і про папір: ми як громадська організація просто зателефонували в іншу ГО, яка приїхала і забрала 25 кілограмів непотрібного нам офісного паперу. Такі можливості вже є Україні, і до цього легко мати доступ. Не обов’язково навіть кудись їхати, принаймні, якщо ви живете у великих містах. Це має бути на рівні суспільства: треба витрачати сили, сортувати й намагатися не смітити.
Надія Лінчук,
Менеджерка програми «Екологічне місто», що діє
на базі фонду громади «Подільська громада»
Сортування не врятує світ
Насправді важко відповісти, в який момент прийшло розуміння, що треба не боротися з наслідком, а змінювати звички. Чи тоді, коли вперше потрапила на полігон твердих побутових відходів і до мене дійшли масштаби, бо вони перестали бути цифрою, а стали візуалізованими. Чи тоді, коли розпочали роботу різні програми, але стало зрозуміло, що сортування не врятує світ, хоч би як того хотілось.
Активні кроки почала робити у 2017 році, хоч і до цього були певні звички. Наприклад, власні торби, вода у багаторазовій пляшці, кава не в одноразових горнятках. Тоді у нас в родині, окрім компосту, почали активно сортувати (відсортовуємо папір, пляшки, скло і металеві баночки), замінили більшість одноразових речей. Теж саме зробили й в офісі.
Трішки порад від Діани
Взагалі, радила б починати з оцінки щоденних звичок і побуту. Тобто, поглянути, скільки одноразових предметів ви використовуєте щодня і подумати над можливою заміною на багаторазову альтернативу. Наприклад, пластикові пакети можна замінити на торбинки з тканини чи сумку.
Якщо ви полюбляєте каву — існує широкий вибір багаторазових горнят. Є навіть такі, що складаються і за розміром стають трохи більші за пудреницю. Є чудові багаторазові металеві трубочки, які також складаються. Окрім того, аби не стикатись із проблемою «шуршиків» (пакування, які шурхотять від круп, заморожених овочів тощо), крупи можна купувати на вагу у власну тару, так само як і спеції, готову їжу тощо.
Готові до next level?
Якщо готові до більш радикальних змін у власному будинку, можна провести заміну ганчірок, які ви маєте зараз на люфу (тобто, мочалки). Також замінити шампуні, які йдуть у пластиковому пакуванні, на тверді шампуні (буде незвично спочатку, але вони за результатами часто кращі для волосся, ніж звичайні). Дезодоранти в балончиках можна замінювати на алуніт (це такий мінерал з групи сульфатів. Але слід зважати, що він крихкий, тому якщо впаде — буде біда.
Засоби гігієни теж мають власні альтернативи. Ті ж самі одноразові бритви можна замінити на ті, якими колись користувалися наші батьки — металеві багаторазового використання, які потребують лиш підточування час від часу. Засоби жіночої гігієни мають зараз цілий спектр екозамінників — менструальні чаші, багаторазові прокладки, спеціальна білизна. Дитячі підгузки теж мають багаторазові альтернативи.
З цієї теми радила б почитати книгу Беа Джонсон «Дім нуль відходів». Там дуже наочний приклад того, що можна зробити та з чого розпочати. А також, як не вдаватись у крайнощі. Розумно споживати спершу може видатися важко, але звичка випрацьовується швидко.
Вони втратили домівки, майстерні, магазини й офіси, але не опустили руки — маріупольські підприємці й активісти почали все з нуля в інших містах України: там вони відкривають кав’ярні, відновлюють бренди й допомагають іншим адаптуватися до нового життя.
Чим сьогодні живуть переселенці з Маріуполя та як вони змінюють свої нові міста, читайте в матеріалі ШоТам.
«Тепер в Івано-Франківську є море»: переселенка відкрила кав’ярню з душею свого міста
У Маріуполі Тетяна Васильєва працювала в банківській сфері, але через повномасштабну війну втратила все. Після евакуації до Дніпра, а потім і до Івано-Франківська, жінка нарешті змогла здійснити свою мрію — відкрила кав’ярню «Душа».
На це в неї майже не було грошей, але вона не здалась: отримала кілька грантів, відвідала курси бізнес-планування, знайшла підтримку серед місцевих і ВПО:
Тренери мене надихнули, казали: «У тебе дуже крута ідея — не бійся, дій! Головне розпочати, а далі в тебе все піде».
Кав’ярня швидко стала улюбленим місцем для людей, які потребували затишку й теплоти, а її приміщення відображає атмосферу морського Маріуполя в кольорах, деталях і фото.
Згодом Тетяна відкрила вже другу «Душу». Як їй вдалося знайти підтримку, створити бізнес та адаптуватися в новому місті, читайте за посиланням.
«У нас працюють переселенці, а земляків годуємо безкоштовно»: маріупольці відкрили в Києві «Шаурму на вугіллі»
До повномасштабного вторгнення Максим Пустаков разом з партнером розвивали в Маріуполі мережу «Шаурма на вугіллі». За трохи більше ніж рік вони відкрили п’ять закладів, створили 40 робочих місць і планували виходити на нові міста. 24 лютого 2022 року партнери мали запускати шостий заклад, але почалась повномасштабна війна.
Три тижні Максим із сім’єю провів у заблокованому Маріуполі, рятуючись від обстрілів та ночуючи в укриттях. Коли з’явився шанс виїхати, родина скористалася ним і через Кропивницький дісталася Києва. Усе обладнання, яке вдалося врятувати, допомогли перевезти небайдужі люди.
Уже в Києві Максим разом з колишніми працівниками вирішив дати своєму бізнесу другий шанс. Вони знайшли приміщення, отримали підтримку від орендодавців і швидко відкрили новий заклад. Головна особливість мережі — приготування м’яса на вугіллі, що є рідкістю для України.
Згодом мережа розширилася до шести точок у Києві та однієї в Бучі. Після ребрендингу вона отримала назву «Центр Шаурми».
Крім відновлення бізнесу, команда вирішила підтримати маріупольців, які теж були змушені залишити рідне місто. У співпраці з гуманітарним центром вони запустили програму безкоштовного харчування — людям, які евакуювалися з Маріуполя, роздали тисячі флаєрів на безкоштовну шаурму.
Детальніше про шлях від втрати всього до нового старту — у матеріалі ШоТам.
«Місто — це не будинки, а люди»: активістка об’єднала переселенців і місцевих на Закарпатті
До великої війни Дар’я Маркович працювала в громадському секторі Маріуполя — допомагала адаптуватися в місті молоді та переселенцям. Разом з командою вона відкривала Центри підтримки родини та Молодіжні центри, щоб створити комфортний простір для навчання, зустрічей і розвитку.
Після початку вторгнення дівчина залишалась у Маріуполі, аж поки місто не почали бомбардувати. Дарія згадує:
«Перед тим, як стався приліт у Драмтеатр, скинули авіабомбу на басейн “Нептун”, який розташований за 200 метрів від мого будинку. Моя мама якраз піднялась у квартиру з підвалу, і вибуховою хвилею їй пошкодило очі. Це стало останньою краплею, тому я сказала, що в неї є пів години, аби зібрати речі».
Вона змогла евакуюватися до Мукачівської громади на Закарпатті, а там, трохи оговтавшись, вирішила використати свій досвід, щоб знову допомагати людям. Разом з місцевою владою та міжнародними партнерами Дар’я запустила Інтеграційний хаб — простір, що об’єднує переселенців і місцевих. Зокрема, у хабі працюють студія звукозапису, коворкінг, зала для тренінгів та переговорні кімнати.
Приміщення повністю доступне: є підйомник, кольори інтер’єру підібрані для комфортного перебування людей з підвищеною чутливістю до світла, встановлені тактильні вказівники.
Цей хаб — не просто місце, а символ єдності. Дар’я змогла не лише налагодити співпрацю між переселенцями та місцевими жителями, а й побудувати платформу для спільних ініціатив. Зараз вона мріє масштабувати проєкт на інші міста та колись показати своєму синові відбудований Маріуполь.
Детальніше про історію дівчини та створення хабу — на сайті ШоТам.
Відкрив у Херсоні цех і безкоштовно ремонтує спорядження для військових
Артем Болдирєв виріс у Новоазовську, але після 2014 року мріяв вирватися з окупованого міста. Він зміг переїхати до Маріуполя, де працював коком у порту Азовсталі й допомагав військовим, але війна знову наздогнала його. Виживши в окупації, чоловік чотири дні йшов пішки до Бердянська.
«Я пішки вийшов з Маріуполя й дійшов до Бердянська за чотири доби. Чотири дні я нічого не їв — у мене навіть не було апетиту після того, що я побачив у Маріуполі» — розповів Артем.
Після складної дороги та пошуків безпечного місця Артем опинився в Херсоні, де почав допомагати переселенцям і волонтерити. Спочатку він працював кухарем у центрі для ВПО, готуючи по п’ять разів на день, а після деокупації міста хотів вступити до ЗСУ, але йому відмовили через проблеми зі здоров’ям.
Тоді він знайшов спосіб допомагати військовим по-іншому — разом зі знайомим відкрив магазин тактичного спорядження «Ефес». Згодом технології виробництва вдосконалили, і тепер тут:
- шиють тактичний одяг: штани, куртки, кітелі, рукавиці, бафи;
- виготовляють унікальні шеврони — зокрема ті, що носять військові, які переправляються човнами через Дніпро;
- безкоштовно ремонтують військове спорядження — інколи прямо в день звернення, якщо бійці терміново повертаються на фронт.
Зараз у команді працюють закрійниця, п’ять швачок, продавці та бариста. Сам Артем керує магазином, цехом і навіть кав’ярнею, яка стала частиною цього унікального простору.
Хоч у Херсоні війна зовсім поруч, Артем вирішив залишитися, бо саме тут відчуває свою максимальну користь.
Детальніше про його шлях, боротьбу та бізнес — у матеріалі.
«Переселенцям від переселенців»: ГО «Заходи» створює реабілітаційні простори
До повномасштабного вторгнення маріупольська організація «Заходи» займалася молодіжними ініціативами, розвивала громадський активізм та працювала над запуском першого молодіжного простору. Однак війна змусила команду переїхати: частина опинилася в Хмельницькому, а частина — в Мукачеві, де активісти адаптували роботу до нових реалій.
Там вони створили хаб Aware Zone — сучасний простір для відпочинку, роботи й навчання. У Хмельницькому ж відкрили коворкінг «Заходи хаб», що надає переселенцям 25 робочих місць, швидкісний інтернет, ноутбуки та доступ до участі в освітніх заходах. Також команда організовує школи активістів, тренінги з психології та події для інтеграції ВПО в місцеву громаду.
Наразі наймасштабніший проєкт ГО — реабілітаційний табір «Над Збручем»: активісти відновили покинутий табір на Хмельниччині, щоб переселенці могли там жити, допомагаючи табору по господарству, та отримувати психологічну підтримку (сьогодні всі місця в таборі розписані на кілька місяців вперед). Крім того, організація розвиває кампанію про психічне здоров’я, яка допомагає людям справлятися з пережитими травмами.
Детальніше про ініціативи ГО «Заходи» — за посиланням.
Ветеран відновив свій бізнес в Івано-Франківську та знову пішов захищати країну
Микола Воропай шість років служив у Маріуполі, одночасно займаючись виробництвом сувенірів. Коли почалося вторгнення, він збирав розвіддані про ворожі цілі та допомагав обороняти місто.
На початку березня чоловік відпросився додому, але побачив лише руїни: будинок, фотостудію та майстерню знищили:
«Коли ми під’їхали до мого будинку, я побачив, що мого будинку немає. Все згоріло. Я не очікував, що моя мати ще там. Я просто її погукав, і вона зі згорілої будівлі мені відповіла. І так я вивіз матір»
Сам чоловік вибрався з оточеного Маріуполя до Івано-Франківська лише наприкінці травня.
Туди Микола та його донька релокували майстерню «АRTнація.Відновлення». Усі їхні верстати були втрачені, але Український ветеранський фонд допоміг відновити бізнес. Зараз у майстерні виготовляють сувеніри, підставки для телефонів, будиночки для тварин, брендовий одяг, вишиванки та шеврони.
Головна ідея бренду — розповідати світу про Україну через унікальні вироби. А його засновник Микола знову тримає фронт.
Детальніше про історію відродження майстерні читайте на сайті ШоТам.
Відроджує мистецтво виготовлення ляльок-мотанок в Івано-Франківську
Колишня викладачка фізики Людмила Балашова після пережитих обстрілів та вимушеного переселення до Івано-Франківська створила в центрі «ЯМаріуполь» «Майстерню пані Людмили».
Тут вона навчає дітей і дорослих мистецтва виготовлення традиційних українських оберегів — ляльок-мотанок. Ці вироби, створені без використання голок чи ножиць, символізують добробут і захист родини, тому Людмила вірить, що через відродження ремесла можна не лише зберегти культурну спадщину, але й надати психологічну підтримку тим, хто постраждав від війни.
Центр «ЯМаріуполь» — це мережа підтримки переселенців, яка діє по всій Україні. Його мета — допомогти адаптуватися на новому місці та повернутися до повноцінного життя.
У кожному центрі «ЯМаріуполь» надають гуманітарну, юридичну, соціальну, психологічну та медичну допомогу. Тут працюють ігрові кімнати, де батьки можуть залишити своїх дітей з вихователями, щоб вирішити нагальні питання. Кожен центр співпрацює з місцевими громадами, громадськими організаціями та міжнародними партнерами, щоб забезпечити максимальну підтримку переселенцям.
Детальніше про «Майстерню пані Людмили» та її діяльність можна дізнатися в матеріалі.
15 березня медіа позитивних новин ШоТам випустило друге відео нового подкаст-шоу «ХУХ». Співзасновник ШоТам Артем Іпатов обговорює з гостями дійсно добрі новини, що сталися за тиждень в Україні.
Цього разу у нас в гостях стендап-комік «Підпільного», креативний продюсер і батько бігля Юра Коломієць. У випуску — філософські роздуми про вимушений оптимізм і водійок таксі, а також дуже багато добрих новин тижня про військо, культуру та український бізнес. Буде ще трошки реперського амплуа Юри та історій, як він був рятівником Малібу. Ну, а Артем нарешті зʼявиться в кадрі з собакою!
Дивіться, слухайте й донатьте — всі актуальні збори є в описі до відео та на QR-кодах у випуску.
Читайте також: «Підпільний Стендап» запустив нове шоу про книжки: першим гостем став Макс Кідрук
Фото: ШоТам
Ірландський актор Джек Глісон зачитав щоденник Єгора Кравцова з Маріуполя. Глісон зробив це на відкритті документального проєкту в Лондоні під назвою «Щоденники війни: непочуті голоси українських дітей».
Про це повідомили в UNITED24.
Проєкт розкриває історії дітей і підлітків, що пережили російські обстріли, окупацію чи були вимушені покинути власні домівки. Ініціаторкою стала Христина Храновська. Вона займається соціальними та культурними проєктами для дітей упродовж 15 років.
Джек Глісон зачитав уривок щоденника маріупольця Єгоpa Кравцова, який разом із мамою та сестрою пережив окупацію рідного міста.
Читайте також: Американська акторка Віра Ферміґа заспівала «Червону руту» на концерті в Нью-Йорку (ВІДЕО)
Зірка «Гри престолів», ірландський актор Джек Глісон, зачитав щоденник Єгора Кравцова з Маріуполя на відкритті документального проєкту «Щоденники війни: непочуті голоси українських дітей» у Лондоні. Виставка розповідає історії дітей, які стали свідками війни в Україні: пережили обстріли, окупацію чи змушені були покинути свої домівки. Ініціаторка проєкту ― Христина Храновська. _________ Game of Thrones star and Irish actor, Jack Gleeson, read out the diary of Yehor Kravtsov from Mariupol at the opening of the documentary project War Diaries: Unheard Voices of Ukrainian Children in London. The exhibition tells the stories of children and teenagers who witnessed the war in Ukraine, were forced to leave their homes, survived occupation, or endured shelling. The project's initiator and founder is Khrystyna Khranovska.
Опубліковано United24 Пʼятниця, 14 березня 2025 р.
«Щодня очі українських дітей бачать та проживають жахи війни, щось записують, щось проявляють на малюнках, а щось просто тримають в собі. На виставці представлені 14 історій, які дають можливість відвідувачам ознайомитися з досвідом війни в Україні очима дітей, без метафор»‚ — написали організатори проєкту.
Нагадаємо, що Starbucks випустив дизайнерські чашки від художника українського походження (ФОТО).
Фото обкладинки: Діана Андруник
