Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Чоловіча» справа? Верстатам байдуже на стать. Як я власноруч створила успішний бізнес із лазерної та фрезерної порізки

Опубліковано

Наталка Макар у дитинстві мріяла присвятити себе серйозній справі – працювати в політиці. Тепер вона приборкує верстати, самотужки розвиває «недівчачу» справу та знімає несерйозні відео в TikTok про своє виробництво.

Сьогодні компанія Riznoriz пропонує послуги лазерної та фрезерної порізки як для приватних замовників, так і для великих компаній. А Наталя доводить, що не буває «чоловічих» або «жіночих» професій. Свою історію підприємиця розповіла команді ШоТам.

Наталя Макар

Власниця виробничого бізнесу з лазерної та фрезерної порізки Riznoriz (Київ)

Ніколи б думала, що виробництво стане справою життя

У дитинстві я мріяла про зовсім інший шлях. Тато був політиком, ще й опозиційним, в ті часи, коли це ще не було мейнстримом. І хоч жилось нам не просто, вдома бували обшуки… Але я мріяла саме про цей шлях. Вступила на філософський факультет (спеціальність «Політологія»), який закінчила з відзнакою і навіть вступила в аспірантуру. Після закінчення Вишу деякий час викладала. Але зрозуміла, що «не моє».

Застосування своїм навичкам я знайшла в PR та рекламі, яким присвятила чимало років. Згодом у мене трапилася особиста трагедія – я завагітніла, але втратила дитину. Порожнечу всередині потрібно було чимось заповнити. Подруга запропонувала записатися на курси декору. 

Якщо чесно, я не очікувала, що ця справа мене настільки захопить. Я закінчила курси декораторів, потім були різні майстер-класи в Італії та Франції. Почали з’являтись замовлення. Це все – паралельно з основною роботою. І в якийсь момент я відчула, що готова до чогось свого.

Перші замовлення я робила на балконі власної квартири в Києві. Потім наважилася винайняти майстерню площею 18 квадратних метрів. Та не довго я раділа, бо за 2 тижні почалася Революція гідності, і я опинилася без замовлень, зате з орендованим приміщенням. Потроху моя власна справа почала зростати аж через пів року. Завжди буду пам’ятати проєкт, який тоді мене врятував. Це були декорації для програми «Дача» з Кузьмою Скрябіним. Майстерня вижила.

«Дівчачий» бізнес переріс у «чоловічу» справу

Власну справу я починала самотужки, а згодом до мене приєдналася сестра. Ми працювали вдвох, займалися переважно декором, оформленнями свят, проводили майстер-класи, виготовляли трафарети для декору. Нам гарно працювалося вдвох. Але вона народила, і я знову лишилась сама.

Далі з бізнесом почав допомагати чоловік. Я завагітніла і більше не могла займатись оформленнями, як раніше. Попри романтичний імідж, це важка праця: ранні підйоми, важкі монтажі та постійний стрес. Було вирішено, що більш значущу роль повинен відігравати він, а я буду займатися макетами та легшою роботою, яку можна поєднувати з материнством. Але з декретами в мене не склалось – ноут був зі мною навіть у пологовому.

Наталя Макар, Riznoriz
Власниця виробничого бізнесу Riznoriz Наталя Макар та її донечки

Працювати з чоловіком було вкрай невдалим рішенням. Для мене це було дітище, яким я жила, заради якого викладалася на максимум. Для нього – заробіток і клопіт. З часом прірва в цінностях і баченні стала нездоланною. Коли меншій дочці було п’ять місяців, я пішла.

Бізнес, яким я жила, формально був спільним. А тому чи не найскладнішим етапом розлучення став саме його розподіл. Для мене це був крок назад. Я лишилася сама з двома дітьми, без авто та житла. А попереду нас ще чекали дві важкі операції у старшої донечки. У мене лишилося два верстати, і ті – з однаковим функціоналом. Вони не перекривали всі задачі, і я втратила багатьох клієнтів. І це все в часи пандемії та локдаунів.

Мені довелося починати все майже з самого початку. Та попри це я залишилася у виробничому бізнесі.

Яка війна? Я ж маю віддати всі замовлення

Я була з тих людей, які не вірили у повномасштабну війну. Напередодні вторгнення я жила з батьками, і мене щоразу тригерило, коли вони починали нагнітати ситуацію. Це все здавалося мені абсурдом. Крім того, у лютому моя справа нарешті почала зростати, подолавши застій після «ковідного» періоду. Я провела кілька успішних перемовин з корпоративними клієнтами, затвердила взірці, все було готово до масштабних замовлень. А сталося повномасштабне вторгнення. Я й досі памʼятаю, як тато розбудив мене зі словами: «Вставай, Наталюню, війна…».

І навіть тоді, я до кінця не вірила. Думала так: завезу дітей до сестри, а сама повернусь у майстерню, бо ж не можу підвести замовників. Та й в майстерні залишився наш кіт. Але замість звичної години у дорозі ми провели вісім. Стало зрозуміло, що в Київ я не повернуся. Як тільки ми з дітьми та моєю мамою добралися на дачу, я сіла писати клієнтам і переносити замовлення. І навіть тоді я думала, що це на кілька днів.

Підприємиця Наталя Макар та кіт Ума

Проте, коли на третій день у село зайшли окупанти, над хатою літали винищувачі, під вікном їздили БТРи, до мене почало доходити страшне усвідомлення.

Ми читали новини з Києва, я спостерігала за камерами в майстерні, чи не розбомбили її, чи не пограбували. І як там наш Ума, який лишився зачинений у майстерні. Пощастило, що за кілька днів власник сусідньої майстерні навідався, з мого дозволу виламав двері в мою майстерню і насипав коту весь корм, набрав воду в усі посудини. Так Ума вижив і став охоронцем майстерні.

На одинадцятий день ми дивом виїхали цілими та неушкодженими з окупованого села на Львівщину, в моє рідне місто Борислав. Там провели майже три довгих місяці, і куди на 48-й день повномасштабної війни завдяки неймовірним людям до нас приїхав і Ума.

Я вчетверте почала все з початку

Не було й дня, щоб я не думала про свою майстерню. Постійно перевіряла камери, дивилася, чи все там нормально. Були моменти, коли поруч щось бомбили, і я бачила, як сиплеться тиньк зі стелі. Але, на щастя, все вціліло.

Без своєї справи я відчула повний занепад сил, ніби від мене відірвали частину життя. Хотілося бути корисною тій громаді, що нас прийняла, і хоч щось робити. Ми з сестрою вирішили згадати старі добрі часи, коли працювали разом, і проводити майстер-класи з декору для діток ВПО і місцевих.

Наталя Макар з сестрою під час майстер-класу для діток

Ми пішли до міського голови й, уявіть, нам виділили місце у центральній бібліотеці, допомагали з анонсуванням і матеріалами. Ми провели серію великодніх майстер-класів. Але це не могло замінити мою справу. 

У майстерні і жила, і працювала

Рік тому, 23 травня 2022 року, я відчинила двері своєї майстерні – після трьох місяців простою. Все, що було – це приміщення і мої верстати – «Велетень» і «Малюк». Більше нічого. Ні клієнтів, ні сайту. Але і то було щастя, бо я відчувала, що нарешті на своєму місці. Ну то й що, що все знову з нуля? Як зараз пам’ятаю, як виставила сториз, що «Монстри порізки» знову працюють, і мої неймовірні друзі почали робити репости, розказувати про Riznoriz.

Тоді в Києві були перебої з пальним, перекриті мости. І я ухвалила досить екстремальне рішення: жити в майстерні, без відриву від виробництва, як то кажуть. Благо, у мене тут все гарно обладнано, і була тепла пора. 

Відтак я навела лад у майстерні, переробила сайт (бо старий був на російській «Тільді»), почала активно розвивати TikTok. І почало виходити. 

Наталя Макар, діти
Доньки підприємиці Наталі Макар

Тривалий час я працювала повністю сама: клієнти, реклама, зйомки, прорахунки, макети, управління верстатами, відправлення замовлень і навіть розвантаження матеріалів – все було на мені. Але я не скаржусь. Я навіть не можу сказати, що мені було важко. Так, я втомлювалася, бо ж, крім власниці Riznoriz, я ще мама двох дівчаток. Але було відчуття, що я все роблю правильно і я з усім впораюсь.

Мені дуже пощастило з людьми

Памʼятаю, я взяла замовлення, яке було, відверто кажучи, не дуже мені під силу. То були такі часи, що я була готова хапатись за будь-що. Навіть мої сусіди по майстерні відмовилися від цього замовлення, хоч у них і більший досвід у таких справах. То була велетенська скриня для садового інструменту, яка мала ще слугувати й лавою на терасі. Я сама навіть пересунути її не могла. Хто тільки мені не допомагав із тією скринею – навіть ці сусіди, які відмовилися від замовлення. І хоч терміни я затягнула, але скриня вийшла! І замовник залишився задоволений. 

В якийсь момент я наважилася на ще одне екстремальне для мене рішення – запропонувати партнерство моєму сусіду, в якого була майстерня з виготовлення декорацій для кіно. Маючи вже вкрай невдалий досвід партнерства, то було як стрибнути без парашута. Але все вийшло. Ми підсилили один одного, і справа почала рости. 

Потім Riznoriz виграв грант від «Дії», і наше «сімейство монстрів» поповнилося новим верстатом – фрезером із робочим полем 2 на 3 метрі. З ним у нас навіть виходить розвиватися. Хоча спочатку задача була просто не втратити те, що маємо.

Фрезер, куплений за кошти гранту

Ми пережили осінні обстріли Києва, зимові відключення електрики та, дякувати Богу і нашим захисникам і захисницям, працюємо.

До січня я взагалі не вела фінанси – не було що рахувати. Заробітку вистачало хіба що на їжу та базові потреби. Нині ж бізнес відроджується, клієнти повертаються. Зараз багато ріжемо тканин на плитоноски, аптечки, саперні сумки. Люди в Україні, попри все, хочуть щось робити. А тому я вірю, що все буде добре, і що мій вибір був правильний.

«Хіба ти сама заробила на верстати?»

Я ніколи не чула від клієнтів, які бачили мене за верстатом, що «це не жіноча справа». Швидше навпаки – певне захоплення. Зрештою, це моя фішка у TikTok: виробничий бізнес у жіночих руках, яка безвідмовно працює. Хоча коментарі, типу що це не жіноча справа або, що я не могла сама заробити на верстати, є, але вони мене не зачіпають.

Нині більшість наших клієнтів – чоловіки. Їм нормально зі мною, адже я сама не лише працювала на верстатах (нині маю помічників), а й на всіх процесах – від конструювання до постобробки. Навіть зараз без проблем можу стати на будь-який процес. За роки навчилася розбиратись у матеріалах, тому мені легко зрозуміти задачу та пропонувати рішення. 

Наталя Макар, Riznoriz
Власниця виробничого бізнесу Riznoriz Наталя Макар

Але і в роботі з жінками є свої фішки. Ну, давайте об’єктивно, ми трохи інакше мислимо. Іноді відчуваю себе перекладачем, коли треба запит замовниці передати на виробництво. Памʼятаю, треба було зробити підставки під іграшки, і зверху мав бути отвір. І я питаю клієнтку: «Який має бути діаметр?». І мені дівчинка пише: «Ну так, щоб палець вліз». Гаразд. У нас на виробництві оператор теж із почуттям гумору – присилає мені на затвердження фото цієї підставки з пальцем. Підняли настрій всім.

У нас є багато запитів, коли люди приходять з «сирою» ідеєю, і ми разом знаходимо круті рішення. І тут не важливо, хто замовник: чоловік чи жінка. Головне зрозуміти, що хоче замовник, і запропонувати рішення.

Беремо на себе частину роботи інших бізнесів 

Наш основний клієнт – це бізнес, і наші послуги потрібні багатьом. Ми виступаємо як підрядники. Наприклад, якщо люди щось створюють і не мають можливості купити обладнання, ми допомагаємо втілювати ідеї. Навіть власник «Нової пошти» нещодавно казав, що якщо є можливість взяти когось на аутсорсинг, то краще зробити саме так, ніж самому нарощувати потужності.

Riznoriz
Компанія Riznoriz

До повномасштабної війни нашим флагманом була корпоративна «сувенірка» та масштабні декорації для івентів. Зараз, звісно, все змінилося. Багато робимо для військових – кроїмо заготовки для плитоносок, аптечок, саперних сумок. Але тішить і те, що наші люди не перестають щось придумувати нове. Зараз дуже багато ріжемо для нових продуктів, наприклад, для дитячих іграшок. Люди щось вигадують, тестують, і це круто. Бо це віра в перемогу і в майбутнє.

Задача нині – перемкнутися на розвиток

Зараз мені 40. Свій бізнес я починала майже з нуля вже вчетверте.

Я щиро вірю, що Україну чекає розквіт. Я щодня спілкуюсь з замовниками і переважно, це такі ж власники малого і середнього бізнесу, як і я, які попри все щось роблять. Нещодавно до нас, наприклад, приходили хлопці з новою розробкою плитоноски. Один із них на милицях, інший – скоро на навчання. Але їх це ніяк не зупиняє, щоб діяти. Як це може не викликати щирий захват і віру в українців?

Ми теж не стоїмо на місці, постійно навчаємося, проводимо вдосконалення в майстерні. Хочемо купити цьогоріч ще один станок, який доповнить наш «парк». Я плавно переходжу з виробництва на керування операційними процесами. На сьогодні в Riznoriz ми маємо технічного директора та оператора. Наразі шукаю собі асистента, який згодом стане менеджером. А я зосереджуся на розвитку та просуванні.

Та головне – щоб Україна перемогла, а решту ми налагодимо! 

Фото надані героїнею

Суспільство

Відбудова України: в Ірпені триває реконструкція дитячого садка

Опубліковано

В Ірпені триває реконструкція дитячого садка «Веснянка». До війни заклад відвідували 160 дітей. Нова будівля розрахована на 300 дітей. Навесні 2022 року освітній заклад було значно пошкоджено. Руйнувань зазнали опорні конструкції будівлі, інженерні мережі, дитячий майданчик. Один з корпусів не підлягав відновленню.

Про це повідомляє Київська ОВА.

“Реконструкція «Веснянки» розпочалася восени 2023 року з демонтажу зруйнованих елементів. Підрядник звів стіни 3-ого поверху. Встановлені вікна та двері, відновлені міжкімнатні перегородки. Облаштовано зовнішні інженерні мережі. Фахівці працюють над прокладанням електричних мереж, систем водопостачання, каналізації та встановленням пожежної сигналізації. Виконуються роботи з утеплення та оздоблення фасаду одного з корпусів”, – розповіли у Київській ОВА.

Читайте також: В Україні вдалося відновити понад 500 лікарень

Реконструкція передбачає будівництво нового корпусу замість зруйнованого, зведення спортивного та ігрових майданчиків з тіньовими навісами. Також в садочку буде побудовано протирадіаційне укриття та 15-метровий закритий басейн.

Нагадаємо, заяву в міжнародний реєстр збитків тепер можна подати через Дію.

Фото: КОВА

Читати далі

Суспільство

У Дії з’явиться каталог про підприємства та бізнес: про що варто знати

Опубліковано

Відтепер на порталі Дія.Бізнес доступний Каталог інноваторів енергоефективності України. Каталог — це онлайн-інструмент, який містить інформацію про бізнеси та підприємства, які мають ідеї або готові рішення для свідомого й ефективного використання енергетичних запасів.

Про це повідомляє Урядовий портал.

Вони також спрямовані на зелену трансформацію та впровадження змін у сфері використання енергоресурсів.

Наразі до Каталогу долучилося понад 50 компаній із 15 регіонів країни.

Серед них — інноваційні підприємства та організації, які працюють в енергетичному секторі України, а також:

Читайте також: У застосунку “Резерв +” зʼявиться електронний військовий квиток

  • дотичні до виробництва сонячної чи вітрової енергії;
  • розробляють IT-рішення для енергоефективності;
  • працюють над технологіями, які допомагають користувачам виробляти власну електроенергію та/або подавати її в мережу;
  • мають рішення щодо збільшення ефективності видобутку, зберігання чи транспортування газу;
  • знають, як удосконалити вимірювання та розподіл газу на місцевому рівні;
  • мають бізнес-план, як залучити приватні інвестиції у сферу генерації та розподілу енергії;
  • розробляють рішення, що дають змогу індивідуальним користувачам контролювати, скільки тепла вони споживають;
  • займаються енергоаудитом;
  • виробляють теплоізоляційні матеріали чи вдосконалюють технології ізоляції;
  • навчають людей енергоефективності на рівні місцевих громад.

Нагадаємо, заяву в міжнародний реєстр збитків тепер можна подати через Дію.

Фото:

Читати далі

Суспільство

Безкоштовно допомагають ДСНС. Навіщо громаді добровільна пожежна команда — досвід волинян

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Чому ми його робимо?

Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

Навіть опівночі після сигнала в додатку вони виїжджають на місце, де трапилось якесь лихо. Адже в селах Рожищенської громади на Волині часто виникають пожежі через торфові родовища поряд, а також громадою проходить траса, і на ній часто стаються аварії. 

Аби надавати місцевим допомогу до приїзду спеціалістів, 12 чоловіків з різних сіл Рожищенської громади зібралися в добровільну пожежну команду. ШоТам розповідає, як та чому добровольці допомагають професійній ДСНС.

«Відчуваю відповідальність перед місцевими, тому з хлопцями ми взяли на себе таку роль»

Віктор Лук’янчук є старостою 14 сіл Рожищенської громади, що на Волині. Чоловік каже, що ідея створити пожежну команду з місцевих в нього виникла кілька років тому, коли він ще був сільським головою рідного села Переспа. 

Понад два роки Віктор разом з колегами бере участь у добровільній пожежній команді, адже хоче, щоб люди з його села та громади почували себе в безпеці і знали, що звернутися по допомогу можна відразу до своїх.

Віктор Лук’янчук понад два роки є частиною команди добровільної пожежної охорони Рожищенської громади. Фото надав Віктор Лук’янчук 

«Коли стається якесь лихо, то часто люди панікують і не роблять необхідного. Та якщо серед них буде кілька людей, які згуртуються та скажуть іншим, що робити, то буде менше біди від пожежі чи негоди. Як староста я відчуваю відповідальність перед місцевими, тому з хлопцями ми взяли на себе таку роль», — ділиться Віктор.

35-річний Олег Бикирук є начальником добровільної пожежної команди. Високий кремезний чоловік, фермер і батько 3 дітей добровільно їхав з працівниками ДСНС гасити пожежі на місцевому торфовищі, адже розумів, що це потрібно для самих місцевих. 

Начальник добровільної пожежної команди Олег Бикирук. Фото: ШоТам

«Працівникам ДСНС складно було б робити всю роботу, особливо довозити самостійно воду. А ми, місцеві фермери, маємо власну сільськогосподарську техніку, якою цю воду доправляти легше», — каже Олег про мотивацію долучитися до пожежної охорони.

У Польщі 16 тисяч команд добровольців, в Україні — тисяча

Спочатку виїжджали на виклики разом з місцевими пожежниками та самостійно вивчали інформацію про домедичну допомогу в інтернеті, а згодом почали відвідувати навчання від фахівців служб — вчились, як користуватися гідрантами, розмотувати пожежний кран і використовувати пожежну драбину.

Віктор Лук’янчук розповідає: великий внесок у навчання команди зробили польські партнери, які співпрацюють з обласною владою. Вони приїжджали до Луцька, де проводили для місцевої ДСНС навчання з домедичної допомоги та діях при хімічному ураженні. Також добровольці Рожищенської громади відвідали п’ятиденне навчання в Польщі. 

Рожищенські добровольці під час навчання. Фото надав Віктор Лук’янчук 

У цій країні добровільні пожежні команди були створені ще на початку минулого століття. Зараз у Польщі працюють понад 16 тисяч таких команд, а це понад 200 тисяч людей. В Україні ж наразі є понад тисяча добровільних підрозділів пожежної охорони.

Отримали форму та професійне обладнання безплатно

Завдяки співпраці з Проєктом USAID «ГОВЕРЛА» пожежники-добровольці тепер мають великий домкрат, яким можуть підняти авто до 40 тонн, та спеціальні ножиці, якими можна розрізати двері автівки та врятувати людей після аварії. З допомогою розтискача пожежна команда може відчинити залізні двері під час пожежі, а мотопомпа, яка плаває, допомагає перевезти воду чи викачати її з приміщення. 

Добровільна пожежна охорона отримує рації та інше обладнання від Проєкту USAID «ГОВЕРЛА». Фото надав Віктор Лук’янчук 

Навіть відсутність мобільного зв’язку чи інтернету не завадить команді працювати, адже тепер у них є 4 потужні рації вартістю по 1000 євро кожна, завдяки яким чоловіки завжди безперебійно можуть зв’язатися один з одним.

Деякі речі команда закупила власним коштом, наприклад, ще одну мотопомпу та 2 потужні генератори.

«Наша робота не оплачується, більше того — ми вкладаємо власні кошти»

Брат одного з працівників місцевої ДСНС розробив спеціальний застосунок, який повідомляє про надзвичайні ситуації — пожежі чи аварії — на території громади. Сповіщення з локацією приходить кожному з учасників команди, і хто має можливість, той повідомляє в застосунку, що виїжджає на допомогу.

«Кожен з нас має власну автівку, тому ми виїжджаємо на них. Наша робота не оплачується, більше того — ми вкладаємо власні кошти, адже заправляємо наші автівки. Проте люди оцінюють нашу роботу позитивно, адже ми можемо бути корисними та вберегти від небезпеки», — каже Віктор Лук’янчук. 

«Під час гасіння пожеж завжди треба робочі руки, які гаситимуть вогонь, розбиратимуть завали, подаватимуть приладдя. Час іде на секунди, тому оперативність місцевих пожежників-добровольців допомагає врятувати життя та речі людей», — каже очільник Луцького районного управління ГУ ДСНС України у Волинській області Руслан Базека.

За кілька років роботи не зневірилися

Крім гасіння пожежі, команда допомагає жителям громади вирішувати побутові проблеми — прибрати дерево, яке впало через грозу та ускладнило рух на дорозі, обрізати дріт після грози тощо. «Нещодавно хлопці виїжджали опівночі після грози, аби прибрати обірваний кабель до того, як приїдуть ДСНС», — пригадує Віктор Лук’янчук.

2 місяці тому добровільна пожежна команда створила власну громадську організацію та підписала меморандум з місцевою владою та ДСНС. Служба має надати їм автомобіль, а влада — забезпечити запчастинами та пальним до нього.

Добровільна пожежна охорона Рожищенської громади у повному складі. Фото надав Віктор Лук’янчук 

 Команда планує збудувати власне приміщення та проводити на власній території заняття з дітьми, аби ділитися з ними досвідом. Також Віктор планує оформити страхування для хлопців, аби у випадку поранення була гарантія від держави. А ще члени добровільної пожежної команди часто чергують біля важливих об’єктів, аби у випадку обстрілів вчасно зреагувати на ситуацію.

«Пишаюся, що за кілька років ми не зневірилися та продовжуємо свою роботу. Ми б дуже хотіли, аби до нас ще долучилися добровольці, і щоб цей напрямок далі розвивався в нашій громаді. Нам важливо зберегти цю ініціативу та підбадьорювати людей, адже робимо потрібну справу.

Ця робота не може буквально подобатися, бо ми працюємо з проблемами людей і намагаємося вирішити їх, але мені дуже до вподоби, що ця діяльність об’єднала небайдужих людей, які готові допомагати іншим», — підсумовує Віктор Лук’янчук. 

Читати далі