Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Буковинський кооператив продає дикорослі гриби по всьому світу. Як їм це вдалось?

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Їх гриби та ягоди куштують в Америці та Ізраїлі, за сезон вони переробляють до 20 тонн продукції, а мешканці можуть заробляти 1000 гривень на день. Це все про підприємство “Дари Гуцульщини” , яке заснували 33 мешканці Путили та сусідніх буковинських сіл. Селяни об’єднались для створення кооперативу та мріють, щоб їхня продукція стала першою в Україні. Сергій Терен, керівник кооперативу, впевнений, що за такою формою бізнесу – майбутнє.

Сергій Терен

Закінчив Національну академію внутрішніх справ. Після закінчення навчання працював у правоохоронних органах. Згодом заснував приватне підприємство по створенню дерев’яних будиночків. Зараз Сергій очолює кооператив “Дари Гуцульщини”

Навіщо буковинцям кооператив

У нас така специфіка місцевості, що селяни переважно займаються збором дикорослів для власних потреб, а реалізовувати залишки десь на ринках чи в мережах магазинів не можуть.Самостійно це робити важко і великого прибутку не принесе. Знаю на власному досвіді, бо збирав гриби у лісі з батьком, здавав їх посередникам, але платили небагато.

“Дари Гуцульщини” – це кооператив жителів села Путили та сусідніх сіл. Вони займаються збором дикорослих грибів та ягід

Кооператив є чудовою альтернативою. Адже люди можуть організуватись і спільно займатись якимось видом діяльності, спільно переробляти і спільно реалізовувати продукцію і отримувати від цього кошти.

Україна із допомогою кооперації може гарно розвиватись. От, наприклад, були у мене вівці, які я не міг нікуди продати. Хотіли якось купити з-за кордону фуру м’яса у 20 тонн. Але, якщо я б їх всіх зарізав, то це було б всього 10 тонн. То що ж робити? А якби був кооператив, то разом з іншими виробниками ми б могли отримувати гарні прибутки. Бо кооперація – це інструмент розвитку сільської місцевості.

Як створити бізнес-план? – Провести анкетування селян

Ще однією передумовою створення нашого кооперативу став проект ПРООН “Місцевий розвиток, орієнтований на громаду”, який почав діяти у нашому районі. І я вирішив, що не можна втрачати такої можливості. Ми звернулись у координаційний центр у Чернівцях, де нам запропонували написати проект.

Ми провели загальні збори мешканців сіл, де розказали людям про всі переваги кооперативу і як спільними зусиллями можемо досягти успіху. Те, що за кордоном за допомогою кооперації розвиваються цілі регіони, запалило людей і їм було цікаво долучитись. Ми провели анкетування, яке визначило, що 70% підтримують проект щодо праці з дикоростами. Бо до цього ми думали над різними варіантами: і м’ясо, і молоко, і заготівля кормів.

Я на зборах підтримав ідею переробки грибів і був зацікавлений нею. Можливо, тому люди й обрали мене головою кооперативу. На реалізацію проекту пішло півроку. Отримали грант на 600 тисяч гривень і вже у 2015 році почали переробляти гриби, які приносили мешканці. 

Люди повертаються з Польщі, щоб заробити грошей у нас

Чим же займаються “Дари Гуцульщини”? Збором дикорослих грибів та ягід. Виготовляємо продукцію у різних варіаціях: морожена, сушена, маринована і солона.

У нашому кооперативі ми створили офіс, де постійно збираємо аналітику щодо того, яка продукція була б цікавою для споживача. Тут і збираємо інформацію про те, хто з членів кооперативу скільки може здати продукції. Зараз нас уже 30.  Коли починається сезон заготівлі, то організовуємо заготівельні пункти, надаємо транспорт і кожного вечора відвозимо продукцію на виробництво. Далі фіксуємо, скільки дикоростів надійшло від кожного члену кооперативу, скільки вийшло продукції , що пішло на заморозку, сушку чи маринування. А далі –  реалізуємо продукцію. 

“Кошти від реалізації повертаються члену кооперативу за принципом: хто скільки здав. Хто гарно працює, той і отримує гарну зарплату”

Від коштів, які отримують члени кооперативу, ми віднімаємо 30% на електроенергію, оплату праці офіційних представників і тд. Працювати в “Дарах Гуцульщини” вигідніше, ніж поза кооперативом. 

Будь-який житель села може скористатись діяльністю кооперативу. Я, як підприємець, маю можливість купувати гриби у людей, переробляти їх і реалізовувати, а вони можуть отримувати кошти, навіть якщо не є членами кооперативу.  Коли ми в перший рік отримали обладнання, то заробили 1,5 млн, які просто роздались людям. Це є чудовим результатом.

Людина може заробити одну-дві тисячі гривень вдень, або навіть 100 тисяч за сезон. Але ціни диктує ринок. От, наприклад, зараз ми приймали гриби по 100 грн за кілограм.

Багато хто з наших жителів чекають сезону і не хочуть їхати на заробітки за кордон. Або навіть спеціально повертаються, бо знають, що тут вони можуть бути поруч з родиною та ще й заробити непогані гроші.

Ізраїль і Америка полюбляють наші гриби

Зараз ми співпрацюємо з мережами супермаркетів Сільпо, Метро, Велмарт. Але ласий шматочок для нас – ресторани. У Миколаївській, Вінницькій, Київській областях є багато закладів, де страви готують з нашої продукції. 

Також ми представлені і за кордоном – Молдова, Польща, Америка, Ізраїль. У цих країнах працюємо з дистриб’юторами, які представляють наші інтереси. Ми їздили по різних країнах, щоб набратись досвіду і там шукали партнерів. Та й люди з-за кордону нас самі знаходили через інтернет.

Стосовно цін, то упаковка заморожених грибів коштує від 30 до 120 гривень, сушені – від 48 гривень. Наша продукція росте в екологічно чистому регіоні, тому є абсолютно безпечною та корисною.

Ми збираємо білі гриби. боровик, лисички, підберезник, підосичник, сироїжки, рижики. Члени кооперативу є навченими і розуміються на грибах. Тому у нас навіть немає проблем з тим, щоб хтось приніс якусь поганку. Навчили людей, щоб приносили гарно підчищений гриб, бо раніше носили все, що завгодно. 

Коли закінчується сезон, то також не сидимо на місці. Взимку займаємось заготівлею продукції, фасуємо і реалізуємо. Роботи вистачає завжди.

Доводилось і партії повертати, і великі гроші втрачати

У нашій роботі є великі ризики та великі темпи. Було таке, що нам приносили 2,5 тонн продукції, а ми цього зовсім не очікували. Проте спільними зусиллями впорались. 

Та й з поставками за кордон без факапів ніяк не обходиться. Якось відправляли продукцію в Польщу в дерев’яних скриньках. Завжди відправляли і все було добре. Але тут ввели нове правило, що скриня має бути з печаткою і сертифікована. У підсумку – повернувся товар в Україну, що потягнуло за собою купу штрафних санкцій та втрату великих грошей. Для кооперативу тоді це було трагедією.

Були випадки, коли відправляли гриби в Ізраїль і не вистачало 10 кг лисичок. Тому докупили її через інтернет з Житомира. А в Ізраїлі виявили підвищений рівень радіації саме у цих лисичках. Тому всю партію знищили. Це було неприємно і прикро, що ми не приділили значну увагу саме цим лисичкам. Наша ж продукція є повністю екологічною. Якщо нормальний рівень радіації 5 берекелів, то у нас – 0,05. Тобто у 100 разів менше норми. 

Трапляються різні ситуації, але ми працюємо далі. Сподіваємось, що скоро зможемо вийти на більші ринки як в Україні, так і за кордоном. 

Підтримай ШоТам

Суспільство

В Україні презентували технологічний університет, який інвестуватиме в стартапи студентів

Опубліковано

Підтримай ШоТам

У Києві представили SET University — новий технологічний університет, де викладатимуть ІТ-бізнесмени, повідомили у пресслужбі Мінцифри.

SET University спільно запускають Сергій Токарєв та Київська школа економіки. Університет діятиме на базі Київської школи економіки за підтримки ІТ-інвесторів та бізнесменів. Університет запустять у 2022 році. Його завдання — випускати не просто ІТ-фахівців, а ІТ-підприємців, які вміють пітчити ідеї, розробляти бізнес-плани та запускати свої проєкти.

У Мінцифри наголосили, що аби побудувати успішну IT-країну, потрібно навчати майбутніх ІТ-новаторів сучасних технологій і того, як втілити їх у бізнесі. Щорічно на ринок праці виходить близько 20 тисяч нових ІТ-фахівців, тоді як, за оцінками учасників ринку, реальна потреба становить понад 30 тисяч на рік.

Читайте також$2 млн за життя. Як порятунок малюка з Одеси перетворився на всеукраїнських рух допомоги дітям із рідкісною хворобою СМА

«Україна має потенціал стати найбільшим IT-хабом у Східній Європі. У нас має з’являтися ще більше «єдинорогів», таких як GitLab чи Grammarly. Одна з цілей Мінцифри — до 2024 року збільшити частку IT у ВВП країни до 10%. Щорічно на ринок праці виходить близько 20 тисяч нових ІТ-фахівців. Тому ініціативи щодо інноваційної та якісної підготовки ІТ-фахівців  є надзвичайно актуальними», — йдеться у повідомленні.

Як дипломну роботу випускники презентуватимуть ідею або проєкт власного стартапу. Найкращі проєкти отримають інвестування від венчурної студії, що діятиме на базі університету. 

Наразі університет аналізує потреби абітурієнтів та ІТ-ринку, щоб визначити фінальний список напрямів навчання, але вже відомо, що великий акцент робитиметься на новітніх технологіях.

Університет розглядає такі дисципліни: Artificial Intelligence, Machine Learning, Big Data та Internet of Things. Навчати студентів будуть професори з провідних українських та закордонних університетів і топменеджери українських і міжнародних ІТ-компаній. Зокрема, ті зможуть стати менторами студентів та презентувати реальні ІТ-кейси, щоб студенти долучалися до їх вирішення.

Нагадаємо, шкільну програму з інформатики допоможе оновити Мінцифра.

Фото: thedigital.gov.ua.

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

Зі сцени – на війну, з війни – на сцену. Актор Олег Шульга про театр, кіно та реабілітацію українських бійців через вистави

Опубліковано

Актор театру та кіно Олег Шульга

Підтримай ШоТам

З початком російсько-української війни актор театру «Віримо» в Дніпрі Олег Шульга пішов добровольцем на фронт. А після повернення почав зніматися в кіно. У його активі ролі в стрічках «Позивний Бандерас», «Мати Апостолів», та серіалі «Доброволець». На початку грудня в український прокат вийшла спортивна драма Тараса Дроня «Із зав’язаними очима», де Олег зіграв одну з ключових ролей. Про акторство, театр, війну і кіно Олег Шульга розповів ШоТам.

Актор театру та кіно Олег Шульга

Олег Шульга

Офіцер ЗСУ, ветеран російсько-української війни, актор театру та кіно. 

Фільми: «Позивний Бандерас», «Мати Апостолів», «Доброволець», «Із зав’язаними очима», «Довбуш».

Ми пройшли шлях від драмгуртка до повноцінного театру

Я прийшов у театр «Віримо» школярем — у віці 14 років. Коли школа закінчилася і виникло питання вищої освіти, то вступати до театрального училища не було особливого сенсу. Адже наш художній керівник Володимир Петренко був нашим вчителем, і кращої школи ми ніде не здобули б. Це з одного боку. Із іншого — батьки ще не були впевнені, що акторство може стати нашим майбутнім і, мабуть, як і всім казали: «Отримай нормальний фах». Потрібно було думати, куди «притулитися», аби й начебто вчишся, але й був час для гри в театрі. Водночас важливим питанням була наявність військової кафедри, аби в армію не забрали. Так я потрапив у фізико-технічний інститут. 

Театр «Віримо» довгий час мав статус драмгуртка, але ми бажали створювати найкращий театральний продукт. Тобто ставили спектаклі і працювали над собою так, щоб у глядача не залишилося вибору: якщо хтось бачив нашу виставу раз, він не міг не прийти на наступну. Так ми пройшли шлях від драмгуртка до повноцінного театру зі сталим репертуаром і регулярними виставами. 

Це довгий шлях від моменту, коли в залі було всього три глядачі, до повних аншлагів, а це 500 місць. І в 2003 році, коли Дніпровська міська рада прийняла рішення перетворити театр «Віримо» в комунальний заклад, у нас вже було ім’я, репертуар, хороші актори і режисер. Нас знали як в Україні, так і за її межами. 

Актор театру та кіно Олег Шульга
Олег Шульга на сцені театру.

Усе це було створено нашими кров’ю і потом

За всі ці роки, з 1993 до 2018, у мене були найрізноманітніші ролі. І мій театральний доробок мені дуже подобається. Це дуже широка палітра: від Івана-дурника в казочці до царя Креонта в античній трагедії. 

Ідеологія театру була така, що всі ми грали абсолютно різні ролі, і якщо в одній виставі мені випадала головна, то в іншій — зайчика у масовці. Я встиг спробувати в театрі все, і я дуже вдячний за цю можливість. 

У театрі є нагода «вирощувати» свою роль. Там завжди є час: від декількох місяців до кількох років. Також до ролі підходиш завжди як до чогось невідомого і не знаєш, що зліпиш і що з тебе «виросте». Звісно, аналізуєш матеріал п’єси й фактично з кожного слова намагаєшся зрозуміти, що ж то за персонаж. 

У театрі є час проаналізувати матеріал, історичний чи соціальний контексти, хто персонаж, в якому оточенні він живе, чого він прагне. Є час на фантазії та проби, аби народити роль і потім жити з нею. У театрі «Віримо», наприклад, спектаклі жили по десять років, деякі — п’ятнадцять.

У кіно ж є драматургічний матеріал, а часу немає, тому доводиться включатися активно. І добре, що на малий термін: від декількох секунд до кількох хвилин. 

Прочитавши матеріал, ти максимально швидко занурюєшся в нього, пропонуєш щось режисеру або режисер дає чітку настанову, що і як треба зіграти. І це більше схоже на проби чи етюди. І вже з них режисер монтажу складає повноцінну картинку. 

Актор театру та кіно Олег Шульга
Актор Олег Шульга під час зйомок серіалу «Доброволець»

 Чітко розумів, що це буде втеча

Коли відбувся Майдан і почалася російсько-українська війна, я працював у театрі «Віримо». І, зрозуміло, мене це хвилювало. Олександр Корніленко, мій товариш по театру, пішов на фронт першим, а я — на три дні пізніше. Це був 2014 рік. Коли я приїхав у відпустку, навесні 2015, ще відіграв одну чи дві вистави. Потім знову поїхав. Повноцінно до театру я повернувся вже восени, коли демобілізувався. І ми відкрили новий театральний сезон. 

Іноді виникала думка: а чи не піти знову в армію? Але я чітко розумів, що це буде втеча. Оскільки я фахівець на своєму місці, то це місце обов’язково має функціонувати. Треба бути тут, адже замість мене, умовно, прийде «Квартал 95». 

Чи важко було адаптуватись після війни? Якщо чесно, я особливо нічого і не відчув. Не було жодних важких наслідків чи психічних травм. І, думаю, мушу завдячувати театру. Інструмент і об’єкт, завдяки якому навчається актор, — це робота з власною свідомістю та підсвідомістю. Я більше двадцяти років грав у театрі та займався цим.

Після війни в мені залишилася дивна штука, яку я раніше в юності чи молодості охарактеризував як негативну, але зараз вже не впевнений, що це так. Війна зробила мене більш безпринципною людиною. Тобто на війні будь-які засоби годяться для того, аби досягти успіху в знищенні живої сили ворога і, відповідно, техніки. Особливо, якщо ти десь на вістрі, у місцях, де на кону стоїть життя. 

Актор театру та кіно Олег Шульга
Олег Шульга на сцені театру.

Митці не можуть бути поза конфліктами

Війна забрала в мені однозначність, адже вона може і є дуже різною. Одна справа, коли людина натискає кнопку, і техніка сама воює, інша — коли потрібно обніматися-цілуватися, а коли ворог відвернувся — завдавати удару. 

Війна дійсно забрала в мені однозначність, адже її напруження відчувається будь-де: від двомовності в побуті, в мистецтві, від ідейного навантаження фільму чи вистав. Дуже багато маркерів війни в нашому житті. І це, мабуть, головна зміна, що сталася зі мною. 

Безумовно, я оцінюю своє існування в культурному просторі, як конфліктне, але це всіх митців стосується. Митець не може бути поза конфліктом. Його твори в будь-якому разі мають прихильників та опонентів, і крутяться якісь жорна. Просто митець може про це не думати. Краще ж, коли він думає, на які жорна ллє воду. 

Особисто мені щастить. У моєму доробку всі фільми правильної направленості. «Червоний», «Бандерас», «Мати Апостолів», «Білий ворон», «Довбуш» — це наша героїка. Не в тому сенсі, що я хочу грати пам’ятник. Ні! Я і антагоніста хочу грати, і епізод. Але це вже акторські амбіції. Я до того, що чітко розумію, на які жорна ллю воду. 

І знову ж таки, коли «Позивний Бандерас» в Криму показали замість «Ополченки» — це теж форма війни, як і прапор України, запущений на повітряних кульках в небо. Прапор, який важко збити. 

Актор театру та кіно Олег Шульга під час зйомок фільму
Шульга під час зйомок стрічки «Позивний Бандерас»

У проєкті «Голоси» ми займалися реабілітацією бійців через театр

Проєкт «Голоси» вигадала Віталіна Маслова, керівниця «Творчої Криївки», що займається психологічною реабілітацією бійців з 2014 року. Я був художнім керівником проєкту, а режисером вистави став Євген Степаненко, також ветеран російсько-української війни. 

Ми зробили кастинг і відібрали дев’ять ветеранів, які стали учасниками і дали матеріал для вистави. Це не вистава спогадів, а допомога людям, бажання опрацювати деякі спірні питання та травми.  Проєкт реалізовувався у формі резиденції. За три тижні ми підготували виставу. Зіграли її в Івано-Франківську, Львові. Вже пізніше учасники згуртувалися й відіграли виставу ще Києві та Дніпрі. І наразі — все. 

«Голоси» – це спроба розібратися, що з нами сталося під час війни, спроба дослідити еволюцію людини на війні та поза нею, спроба донести до всіх просту істину: війна нікуди не зникла, вона серед нас. 

Фото з прем'єри вистави
Фото з прем’єри вистави «Голоси» на сцені Франківського драмтеатру. Джерело: golos.com.ua

Як показала практика — це дієвий спосіб, як мінімум, проговорити те, що болить, надати йому мистецьку форму, дати ветеранам голос. Голос, який слухають. Але такі проєкти не можуть тривати на постійній основі. Як мені здається, така подія повинна з’явитися, віджити і спокійно зникнути. Тому що це непрофесійні актори, у кожного є своя робота, сім’я, зобов’язання, життя врешті-решт. Людина не може постійно вивертати своє нутро. Це більше задача для акторів. Для нормальних людей: видав проблему, пропрацював її, і все — можеш повернутись до нормального життя. 

Проєкт «Голоси» на тому етапі показав себе дуже вдало. І резиденція, і вистава, і сама форма театрального пропрацювання травм — теж. 

«Із зав’язаними очима» — це історія про свободу

Останній фільм, над яким я працював, — спортивна драма «Із зав’язаними очима» Тараса Дроня. Це кіно здається мені дуже хорошим. Цілісно-логічна картина. Історія з сильною героїнею.

Мій персонаж в стрічці — більше про свободу. Людина, що пройшла усі випробування, але при цьому не скута якимись соціальними кліше чи рамками. Людина, яка робить те, що хоче, його свобода гармонійно вписується в життя оточуючих.

Трейлер фільму «Із зав’язаними очима».

І якби я був такий розумний, як зараз, то зіграв би свою роль ще краще. Адже коли ми починали, мою увагу займало багато речей, і я не міг так чітко сформулювати, що ця історія про свободу.

Ще одне кіно — «Довбуш» режисера Олеся Саніна. Це фільм, який може підняти планку українського кінематографу. Жанр, безумовно, складний і затратний. Саме тому зйомки «Довбуша» тривали три роки. Ми почали у 2018, закінчили — у 2021 році. Кіно знімалося в унікальних локаціях. 

До того ж, вражає підхід Саніна до матеріалу. Наприклад, до матеріальної культури тієї епохи. Усі костюми, прикраси, гудзики, взуття — все це чітко відповідає епосі і робилося вручну. Прем’єра фільму має відбутися навесні 2022 року. 

«Штормова школа» — стрічка про легендарного українського яхтсмена

Зараз триває робота над фільмом «Штормова школа». Його знімає режисер з Нової Зеландії Вінсент Ворд. Зйомки стартували в листопаді 2020-го. Власне, зафільмували українську частину. У лютому-березні наступного року ми продовжимо знімати закордонну частину стрічки.

Це історія про життя та професійний шлях українського яхтсмена та тренера Віктора Коваленка. Від самого початку життя до Лондонської олімпіади. Сюжет сам по собі дуже крутий, тому що це наш український тренер, який досяг найвищої професійної планки. Тобто він мріяв стати Олімпійським чемпіоном, і він досяг цього рівня. Але радянська система не пускала: то його бойкотували, то взяли асистентом й не дали «ходити» на яхтах. Він був змушений піти в тренерську роботу і там досяг неймовірного рівня. 

Актор театру та кіно Олег Шульга
Актор театру та кіно Олег Шульга. Джерело: франківське видання «Курс».

Після розвалу Союзу Коваленко створив олімпійські екіпажі, що завоювали золоті та бронзові медалі на першій для незалежної України літній Олімпіаді в Атланті. Не отримавши можливості для подальшої реалізації в Україні, Коваленко прийняв запрошення збірної Австралії, став там національним героєм. 

Він перетворив австралійських юнаків на непереможну команду, що здобула золото та інші медалі на Олімпіадах у Сіднеї, Пекіні та Лондоні, і донині перемагає на міжнародних регатах. Ця історія варта фільму. Шкода, що його ініціювала не Україна, а закордонні шанувальники Віктора Коваленка.

Автор — Валерій Пузік

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

Вантовий міст у Запоріжжі після ремонту прикрасять підсвіткою (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

На вантовому мосту в Запоріжжі, який з’єднує острів Хортиця з центром міста, встановлять сучасне динамічне LED-підсвічування, коли будівництво буде повністю завершено.

Проєкт-презентацію підсвічування вантового мосту представила Служба автомобільних доріг у Запорізькій області.

Зазначається, що міст відкриють незабаром. Після завершення всіх будівельних робіт, за проектом передбачена прикрашення сучасним та яскравим LED-підсвічуванням.

Читайте такожЗа плечима – Майдан та фронт. Історія волонтерки з Дніпра Аліни Михайлової

На вантовому мосту в Запоріжжі, який з’єднує острів Хортиця з центром міста, завершено монтаж усіх 48 груз. Спеціально для мосту у Запоріжжі ванти замовили на швейцарському виробництві. Загальна довжина всіх канатів становить 6406,6 м.

Завершення робіт на верхівці вантового мосту дозволить відкрити рух транспорту від Хортицького району через острів до Прибережної магістралі. Відкриття першого проїзду балочним мостом вже частково розвантажило трафік у місті. Проте повноцінний результат жителі міста відчують вже наприкінці грудня.

Вантовий міст входить до складу автотранспортної магістралі через річку Дніпро у Запоріжжі, що складається з 6 транспортних розв’язок та 27 штучних споруд. Протяжність ансамблю становитиме понад 9 км.

Нагадаємо, у Тернополі збудували найбільшу транспортну розв’язку на заході України.

Як ми повідомляли раніше, дорожники завершили ремонт траси Н-12 «Суми – Полтава».

Фото: Служба автомобільних доріг у Запорізькій області.

Підтримай ШоТам

Читати далі