Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Буковинський кооператив продає дикорослі гриби по всьому світу. Як їм це вдалось?

Опубліковано

Їх гриби та ягоди куштують в Америці та Ізраїлі, за сезон вони переробляють до 20 тонн продукції, а мешканці можуть заробляти 1000 гривень на день. Це все про підприємство “Дари Гуцульщини” , яке заснували 33 мешканці Путили та сусідніх буковинських сіл. Селяни об’єднались для створення кооперативу та мріють, щоб їхня продукція стала першою в Україні. Сергій Терен, керівник кооперативу, впевнений, що за такою формою бізнесу – майбутнє.

Сергій Терен

Закінчив Національну академію внутрішніх справ. Після закінчення навчання працював у правоохоронних органах. Згодом заснував приватне підприємство по створенню дерев’яних будиночків. Зараз Сергій очолює кооператив “Дари Гуцульщини”

Навіщо буковинцям кооператив

У нас така специфіка місцевості, що селяни переважно займаються збором дикорослів для власних потреб, а реалізовувати залишки десь на ринках чи в мережах магазинів не можуть.Самостійно це робити важко і великого прибутку не принесе. Знаю на власному досвіді, бо збирав гриби у лісі з батьком, здавав їх посередникам, але платили небагато.

“Дари Гуцульщини” – це кооператив жителів села Путили та сусідніх сіл. Вони займаються збором дикорослих грибів та ягід

Кооператив є чудовою альтернативою. Адже люди можуть організуватись і спільно займатись якимось видом діяльності, спільно переробляти і спільно реалізовувати продукцію і отримувати від цього кошти.

 

Україна із допомогою кооперації може гарно розвиватись. От, наприклад, були у мене вівці, які я не міг нікуди продати. Хотіли якось купити з-за кордону фуру м’яса у 20 тонн. Але, якщо я б їх всіх зарізав, то це було б всього 10 тонн. То що ж робити? А якби був кооператив, то разом з іншими виробниками ми б могли отримувати гарні прибутки. Бо кооперація – це інструмент розвитку сільської місцевості.

Як створити бізнес-план? – Провести анкетування селян

Ще однією передумовою створення нашого кооперативу став проект ПРООН “Місцевий розвиток, орієнтований на громаду”, який почав діяти у нашому районі. І я вирішив, що не можна втрачати такої можливості. Ми звернулись у координаційний центр у Чернівцях, де нам запропонували написати проект.

Ми провели загальні збори мешканців сіл, де розказали людям про всі переваги кооперативу і як спільними зусиллями можемо досягти успіху. Те, що за кордоном за допомогою кооперації розвиваються цілі регіони, запалило людей і їм було цікаво долучитись. Ми провели анкетування, яке визначило, що 70% підтримують проект щодо праці з дикоростами. Бо до цього ми думали над різними варіантами: і м’ясо, і молоко, і заготівля кормів.

Я на зборах підтримав ідею переробки грибів і був зацікавлений нею. Можливо, тому люди й обрали мене головою кооперативу. На реалізацію проекту пішло півроку. Отримали грант на 600 тисяч гривень і вже у 2015 році почали переробляти гриби, які приносили мешканці. 

Люди повертаються з Польщі, щоб заробити грошей у нас

Чим же займаються “Дари Гуцульщини”? Збором дикорослих грибів та ягід. Виготовляємо продукцію у різних варіаціях: морожена, сушена, маринована і солона.

У нашому кооперативі ми створили офіс, де постійно збираємо аналітику щодо того, яка продукція була б цікавою для споживача. Тут і збираємо інформацію про те, хто з членів кооперативу скільки може здати продукції. Зараз нас уже 30.  Коли починається сезон заготівлі, то організовуємо заготівельні пункти, надаємо транспорт і кожного вечора відвозимо продукцію на виробництво. Далі фіксуємо, скільки дикоростів надійшло від кожного члену кооперативу, скільки вийшло продукції , що пішло на заморозку, сушку чи маринування. А далі –  реалізуємо продукцію. 

“Кошти від реалізації повертаються члену кооперативу за принципом: хто скільки здав. Хто гарно працює, той і отримує гарну зарплату”

Від коштів, які отримують члени кооперативу, ми віднімаємо 30% на електроенергію, оплату праці офіційних представників і тд. Працювати в “Дарах Гуцульщини” вигідніше, ніж поза кооперативом. 

Будь-який житель села може скористатись діяльністю кооперативу. Я, як підприємець, маю можливість купувати гриби у людей, переробляти їх і реалізовувати, а вони можуть отримувати кошти, навіть якщо не є членами кооперативу.  Коли ми в перший рік отримали обладнання, то заробили 1,5 млн, які просто роздались людям. Це є чудовим результатом.

Людина може заробити одну-дві тисячі гривень вдень, або навіть 100 тисяч за сезон. Але ціни диктує ринок. От, наприклад, зараз ми приймали гриби по 100 грн за кілограм.

Багато хто з наших жителів чекають сезону і не хочуть їхати на заробітки за кордон. Або навіть спеціально повертаються, бо знають, що тут вони можуть бути поруч з родиною та ще й заробити непогані гроші.

Ізраїль і Америка полюбляють наші гриби

Зараз ми співпрацюємо з мережами супермаркетів Сільпо, Метро, Велмарт. Але ласий шматочок для нас – ресторани. У Миколаївській, Вінницькій, Київській областях є багато закладів, де страви готують з нашої продукції. 

Також ми представлені і за кордоном – Молдова, Польща, Америка, Ізраїль. У цих країнах працюємо з дистриб’юторами, які представляють наші інтереси. Ми їздили по різних країнах, щоб набратись досвіду і там шукали партнерів. Та й люди з-за кордону нас самі знаходили через інтернет.

Стосовно цін, то упаковка заморожених грибів коштує від 30 до 120 гривень, сушені – від 48 гривень. Наша продукція росте в екологічно чистому регіоні, тому є абсолютно безпечною та корисною.

Ми збираємо білі гриби. боровик, лисички, підберезник, підосичник, сироїжки, рижики. Члени кооперативу є навченими і розуміються на грибах. Тому у нас навіть немає проблем з тим, щоб хтось приніс якусь поганку. Навчили людей, щоб приносили гарно підчищений гриб, бо раніше носили все, що завгодно. 

Коли закінчується сезон, то також не сидимо на місці. Взимку займаємось заготівлею продукції, фасуємо і реалізуємо. Роботи вистачає завжди.

Доводилось і партії повертати, і великі гроші втрачати

У нашій роботі є великі ризики та великі темпи. Було таке, що нам приносили 2,5 тонн продукції, а ми цього зовсім не очікували. Проте спільними зусиллями впорались. 

Та й з поставками за кордон без факапів ніяк не обходиться. Якось відправляли продукцію в Польщу в дерев’яних скриньках. Завжди відправляли і все було добре. Але тут ввели нове правило, що скриня має бути з печаткою і сертифікована. У підсумку – повернувся товар в Україну, що потягнуло за собою купу штрафних санкцій та втрату великих грошей. Для кооперативу тоді це було трагедією.

Були випадки, коли відправляли гриби в Ізраїль і не вистачало 10 кг лисичок. Тому докупили її через інтернет з Житомира. А в Ізраїлі виявили підвищений рівень радіації саме у цих лисичках. Тому всю партію знищили. Це було неприємно і прикро, що ми не приділили значну увагу саме цим лисичкам. Наша ж продукція є повністю екологічною. Якщо нормальний рівень радіації 5 берекелів, то у нас – 0,05. Тобто у 100 разів менше норми. 

Трапляються різні ситуації, але ми працюємо далі. Сподіваємось, що скоро зможемо вийти на більші ринки як в Україні, так і за кордоном. 

Суспільство

Український пластиліновий мультик переміг на міжнародному фестивалі (ВІДЕО)

Опубліковано

Пластиліновий мультфільм-анімація українських майстрів виграв на VI Міжнародному фестивалі образотворчого мистецтва «International Competition for Artists» SOLOVIOV ART (Краків-Київ) в номінації «мультиплікація».

Про це повідомили у пресслужбі міської ради Броварів, що на Київщині.

За їхньою інформацією, до 150-річчя Лесі Українки культурно-просвітницький центр «СвітЛиця» презентував пластиліновий мультфільм-анімацію на вірш поетеси «Тішся, дитино, поки ще маленька». Автор анімації – Юлія Кругляк.

Читайте такожVR з шоломами чи повна темрява: сім незвичних квест-кімнат в Україні

 

Нагадаємо, вийшов офіційний трейлер українського мультфільму «Віктор_Робот».

Як ми повідомляли раніше, вийшов другий ролик анімаційного серіалу «Історії небайдужих».

Читати далі

Суспільство

На Житомирщині стартують веломандрівки «Край покинутих криниць»

Опубліковано

У Радомишлі Житомирської області починають проводити велоподорожі «Край покинутих криниць».

Про це у фейсбуці повідомили у пресслужбі краєзнавчого музею.

Цікавинкою веломаршруту стане те, що учасники виявлятимуть хати-пустки.

«Ми пропонуємо новий етап веломандрівок під назвою «Край покинутих криниць». Окрім оздоровчо-краєзнавчого, наші мандрівки матимуть ще й дослідницький характер. Починаючи з 6 березня, щосуботи ми відвідаємо всі села нашої громади, де виявлятимемо хати-пустки», – йдеться у повідомленні.

 

Читайте такожЗамість пластику – гриби та коноплі: як стартап S.Lab робить речі з екоматеріалу

Підсумком веломандрівок стане фотовиставка, під час якої учасники поділяться своїми враженнями.

Крім того, місцевій владі запропонують провести заходи з ревіталізації хат-пусток.

Нагадаємо, «Дорога смаку і вина» об’єднає крафтових виробників Чернігівщини.

Як ми повідомляли раніше під Києвом знайшли екопарк, де можна перезавантажитися.

Головне фото: Радомишльський народний краєзнавчий музей.

Читати далі

Суспільство

Від прокурорки до майстрині. Історія засновниці бренду La Chica, яка навчає українок вишивки прикрас

Опубліковано

Працювати у військовій прокуратурі — досить престижно. Однак не тоді, коли все життя мариш творчістю. Принаймні так подумала лейтенантка в запасі Ірина Шевченко, котра залишила таку роботу заради вишивки прикрас. Попри тиск з боку рідних, котрі все життя працюють у прокуратурі, дівчина зайнялася улюбленою справою, заснувала у Запоріжжі свій бренд La Chica та продає авторські прикраси вартістю до $1500.

Окрім іншого, Ірина відкрила свої безкоштовні курси вишивки виробів, які пройшли вже тисячі дівчат. Там їх навчають не лише тримати в руках голку, а й правильно фотографувати прикраси, продавати їх та психологічно налаштовуватися на роботу.

Стати прокуроркою чи на базарі торгувати

Чи не вся моя родина так чи інакше пов’язана з військовою частиною. Мама майже все життя пропрацювала там бухгалтером, а зараз працює в військкоматі. Дядько — військовий прокурор в минулому, зараз на пенсії. Два мої двоюрідні брати теж працюють у військовій прокуратурі. І, зрозуміло, рідні хотіли, щоб я стала на їх шлях. Мені ще з дев’ятого класу казали, що я буду прокуроркою. Родина запевняла, що або я вступаю, або йду на базар продавати насіння.

Взагалі після школи я хотіла вступати на художника-мультиплікатора, адже дуже любила малювати. Я своїй знайомій намалювала портфоліо, і вона з ним вступала на художника. У мене ж вибору особливого не було — довелося у 2007 році йти на військово-юридичний факультет Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого.

 

Першу прикрасу продала за 20 грн

Після закінчення вишу я почала працювати в військовій прокуратурі. Перший рік роботи виявився дуже складним, тому що там ненормований графік важкий як для жінки, так і чоловіка. Через рік я завагітніла і пішла в декрет. Взагалі я завжди була творчою людиною, з дитинства відвідувала якісь гуртки, тож у декреті вирішила спробувала себе у вишивці. До того я мала досвід вишивання картин хрестиком.

Прикраси бренду La Chica

Я подумала: що якщо об’єднати бісер і вишивку і спробувати зробити якусь прикрасу. Я виготовила своє перше кольє, і воно було таке незграбне, мені було соромно комусь його показувати. Однак якось до мене зайшла знайома, подивилася і сказала, що вона їй ідеально пасує до костюма. «Продай, я якраз таке шукала», сказала вона тоді. Віддала я їй ту річ за гривень 20-30 і одразу відчула себе великою «бізнесвумен».

Насправді я подумала, що якщо людям це потрібно, то, можливо, варто звернути увагу і розвиватися в тому напрямку. Й от під час першої декретної відпустки я почала виставляти свої вироби в соцмережах, а мої знайомі купували їх за якісь символічні гроші.

Прокуратура — не моє

Коли я після відпустки знову вийшла на роботу в прокуратуру, то пропрацювала приблизно пів року і зрозуміла, що це взагалі не моє. Мене тягнуло до вишивки. І тоді я вирішила, що якщо зароблю на своїй творчості більше, ніж маю зарплату в військовій прокуратурі, то звільнюся. Підтримки від мами я не мала, адже вона завжди мріяла, щоб я йшла слідами родини. Вона постійно на мене тиснула, говорила про зарплату і статус. У нашій країні батьки завжди бажають дітям, щоб ті мали стабільну роботу.

З другої декретної відпустки у 2017 році я вже не повернулася на роботу, адже за пів року вийшла на дохід, який перевищив мою зарплату в прокуратурі. Чоловік у творчості мене не обмежував, допомагав мені розвивати своє хобі, рухатися далі. Поставив мені великий стіл для рукоділля, і я почала займатись цим більш серйозно. Я вже не слухала порад рідних і вирішила зайнятися тим, чого душа бажає. Почала більше опановувати цю сферу, вивчати, як потрібно вести бізнес, як продавати вироби через соцмережі.

Засновниця бренду La Chica з родиною

Над прикрасою можу працювати місяцями

З того часу я, як приватна підприємиця, заробляю на вишивці, заснувала свій бренд La Chica, перемогла низку українських та міжнародних конкурсів дизайнерів. Серед відомих людей мої прикраси є в акторки серіалу «Київ вдень і вночі» Марусі Якименко, бізнес-тренерки Людмили Калабухи, блогерки Тетяни Пренткович.

Мої вироби наразі коштують від 50 до 1500. Ціна залежить від розміру, наповнення та часу, необхідного для виготовлення прикраси. Адже можна зробити брошку розміром п’ять на п’ять сантиметрів, а можна і кольє на всі груди, і ще шапочку на голову в комплекті. Щоб вишити один виріб, може знадобитися від двох днів до трьох місяців, залежно від обсягу роботи. Я створюю авторські дизайни, тобто я їх малюю, перетворюю в технічні малюнки для вишивки, а потім вже відшиваю.

Заснувала безкоштовні курси вишивки

Коли я лише починала займатися вишивкою, в Україні було дуже мало майстринь з цієї сфери. Та й ті все ж робили звичайні прикраси без авторських ескізів: умовно, виготовляли якісь метелики з бісеру. Я подумала, що було б непогано популяризувати цю справу в Україні, заснувавши свої курси у 2018 році. Одразу ж вирішила, що вони будуть безкоштовні, адже головною метою було привертати увагу жінок до цієї техніки. Для жінки вишивка — це взагалі мастхев, всі хоча б раз тримали в руках голку, ми всі на тому ростемо.

Напрямок вишивки з бісеру до нас прийшов з Франції та Індії. І хоча техніка запозичена, однак це не скасовує той факт, що більшість жінок полюбляють вишивати. Коли жінка бере до руки голку, вона медитує, розслабляється, стає більш гармонійною, тому що вишивка — це заспокійлива справа. А техніка, якою я займаюся, дозволяє прикрашати все, що завгодно: сумку, куртку, кольє, браслет, сережки тощо. Вважаю, що українці можуть створити власну індустрію та ще й мати ще один варіант для саморозвитку і заробітку грошей.

Оздоблення взуття від бренду La Chica

Тому я створила проєкт «7 стібків», суть якого полягає у залученні до онлайн-курсів дизайну в соцмережах максимальної кількості людей і популяризації такого напрямку у творчості. Паралельно я показувала цю сферу як бізнес, тобто розповідала, як ту брошку сфотографувати й продати. Ще у нас були теми про те, як знайти час для себе, що робити, якщо чоловік не підтримує. Були завдання з розминки спини та очей. Ми завжди знаходили для лекцій цікавих спікерів, експертів, психологів — вони допомагали жінкам вірити у власні сили.

Не шкодую, що змінила професію

На першому етапі проєкту ми зібрали 2,5 тисячі дівчат, хоча розраховували не більш як на 600. Після того ми вже п’ять сезонів проводимо такі безкоштовні проєкти. Цього року було більш як 5 600 учасників. Уявіть, п’ять з половиною тисяч дівчат одночасно шиють одні й ті ж брошки разом з La Chica. Також у нас був дитячий сезон, де ми наголошували на можливості творчості мами разом з дитиною. Моя філософія полягає у тому, що члени родини мають робити усе разом і підтримувати один одного.

Читайте також: Вишивають спогади вручну — засновниця бренду White and Stripe Тоня Булгакова про «смугастий» бізнес

Я жодного разу не пожалкувала, що пішла з прокуратури. Хіба що трішки, коли відчула, що таке конкуренція. Деякі майстрині не люблять, коли конкуренти стають кращими за них. Й от коли я вперше виграла конкурс дизайнерів, на мене посипалася гора хейту. Я ж то собі думала, що всі дівчата у цій сфері дуже добрі, і я всім буду допомагати, і житимемо ми дружно. А виявилося, що є й інша категорія людей. Але головне, що коли я перестала боятись негативу, поринула всіма думками у творчість, то хейт припинився. Зараз його немає.

Досвід навчив поєднувати материнство і творчість

Часто мене запитують, як вдається поєднувати домашні справами, час із родиною та роботу. Так от, в мене є золоте правило «30, 30 на 30», тобто третину часу я витрачаю на себе, стільки ж на сім’ю, ще 30% на роботу, а решту часу відпочиваю. Вважаю, що не можна бути успішною в одні сфері й забувати про інші, адже можна вигоріти. На початках у мене таке було. Я працювала майже цілодобово і прожила у такому ритмі рік і тоді так втомилася від роботи, що голку не могла взяти в руки два чи три місяці. Згодом переглянула свій спосіб життя і все стабілізувалося.

Прикраси бренду La Chica

Тепер я постійно все планую. Зранку прокидаюся, пишу розпорядок дня. Обов’язково має бути баланс: не можна цілий день прибирати або працювати — краще зробити трішечки, але все, що потрібно. Варто пам’ятати, що якщо ми хочемо досягти якоїсь цілі, ми маємо лише 10 тисяч хвилин, щоб опанувати нову справу. Щоб добитись успіху в будь-якій справі, спершу потрібно приділити їй час. Якщо не можеш іти в бік цілі, то ляж в її напрямку. Я не спілкуюся з жінками, у яких крім дітей немає більше жодних цілей. Дівчина має бути повноцінною, розвиватися і кожній сфері життя приділяти однакову кількість часу.

Нічого не бійтеся, не відкладайте своє життя на потім і свої справи на завтра. У нас є лише сьогодні, і кращого дня вже не буде ніколи. Ми не ставатимемо ніколи молодші, не матимемо більше сил, можливостей ніколи не з’явиться більше. Тому якщо є якась мрія, треба стати прямо зараз і почати рухатися до неї. Просто так нічого не відбувається — лише завдяки нашим зусиллям. 

Читати далі