У 21 столітті жінки самі визначають, чим хочуть займатися та як реалізовувати свій потенціал. З кожним роком все більше доводять, що місце жінки всюди – і у так званих «чоловічих» сферах. Під час повномасштабної війни росії проти України ці межі руйнуються особливо активно: до Збройних сил України долучилися 62062 жінки (7,3% від загальної чисельності особового складу ЗСУ), близько 5 тис. виконують завдання в районі проведення бойових дій. А як жінки долучаються до відбудови пошкоджених міст? У статті ми простежили шлях дівчат від старту рішення йти у сферу архітектури, урбаністики, містопланування, будівництва до розвитку кар’єри та помітили, з якими бар’єрами на кожному кроці вони стикаються.
Жіноче урбан-бюро. Дівчата на будівництві. Архітекторки та урбаністки. Чому це скоріше виняток з правил, аніж закономірність? Як створити умови для навчання і реалізації дівчат, які хочуть змінювати, розвивати, відбудовувати міста?
Текст для ШоТам підготувала команда бюроBig City Lab.
Воркшоп з трансформації радянських шкіл від Big City Lab. Фото: Артем Галкін
У Києві працює урбан-бюро із повністю жіночим колективом. Так склалося випадково, ніхто цього не планував. «Це наш Барбіленд» – сміються дівчата. Вони створюють всеукраїнські проєкти із розвитку і відбудови міст та громад, доступності реабілітаційних центрів, трансформації радянських шкіл, переосмислення радянського спадку, що дістався нам вимушено, створення людиноцентричних та безбар’єрних просторів, дружніх до людей. У Києві ви можете знати Big City Lab із урбан-парку на ВДНГ. Звучить як приклад того, що жодних обмежень у реалізації жінок у стереотипно «чоловічих» професіях немає. Чи це так насправді?
Боротися зі стереотипами доводиться як у навчанні та волонтерстві, так і у «дорослому професійному світі». Дівчата, які готові власноруч відбудовувати країну, стикаються з упередженнями. Жінкам в архітектурі недостатньо якісно робити свою роботу – їм потрібно пробиватися крізь скляну стелю, й щодня доводити, що вони гідні займати свої посади та здатні брати відповідальність за великі проєкти.
Освіта
Освіта – це перша точка входу для роботи у професії. І в Україні це вже стає великою передумовою, чому жінок так мало серед архітекторок та містопланувальниць. В середньому жінок щонайменше удвічі менше на спеціальностях, які стосуються будівництва та архітектури. Майже всемеро менше вивчає транспорт.
Що чують дівчата в університеті від тих, хто мав би стати їм наставником?
Стажерки бюро, що навчаються в університеті, діляться історіями: коли вони вчилися робити перші проєкти конструктиву будинків, викладач уважно перевіряв креслення хлопців, ставив запитання, коментував помилки. Роботи дівчат особливо не дивився. Сказав: “ви ж жінки – точно цим займатися не будете, нічого страшного, якщо є якісь помилки. Бачу, роботу зробили й цього досить”.
Один з викладачів вирішив поділитися роздумами щодо містобудівного майбутнього Києва. Цитуємо:«Ось дівчата коли роблять містобудівні проєкти – виходить якась фігня. У них нема цього хисту, це жах. Жінка не може бути нормальним архітектором, тим більше архітектором міста, у вас мозок по іншому влаштований, це не для вас. Тому коли будемо робити проєкт цей, ви можете не старатись».
Важливо створювати додаткові можливості освіти: стажування, лекції, воркшопи, що допоможуть повірити у себе, отримати знання, яких не викладають в університеті (наприклад, критично важливе розуміння, як проєктувати безбар’єрно), і головне – створити умови без дискримінації, засудження та упереджень. Так, щоби розкрити кожен талант.
Лекція «Як відбудувати школи — досвід європейських архітекторів» від Rebuild the Wonderful та Big City Lab. Фото: Артем Галкін
Карʼєрний шлях
Проте освіта – не єдиний фактор. Лише половина студенток, що вивчають архітектуру в США, потім працюють за фахом. Дівчата на початку свого кар’єрного шляху, стикаються з упередженнями та бар’єрами, які можуть повністю відбити бажання займатися улюбленою справою.
Софія не одразу стала архітекторкою. Спершу її взяли в будівельну фірму дизайнеркою інтер’єрів. «Спочатку всі мною були незадоволені: “ти не архітектор”, “ти не справжній дизайнер”. Саме там я стала сміливішою і навчилась боронити свої межі», – розповідає Софія Брем, архітекторка бюро.
Презентація Альбому безбар’єрних рішень за ініціативи першої леді «Дружні міста» в Освіторії. Фото: Єлизавета Сухар
«Один мітинг проти забудов змінив моє ставлення до професії. Одна річ, коли проєктуєш, сидячи в офісі, друга — коли бачиш обличчя людей, яким твоя будівля поперек горла».
Так Соня зрозуміла, що архітектура має бути для людей і у доречному місці. Ділилась, що спершу було важко, адже вона занадто молода, подекуди, за її словами, її руками створювали нісенітницю.
Тоді Соня вирішила попри все знайти роботу архітекторкою: «Чхати, що немає диплома. У мене з’явилася мета створювати правильні речі».
Спершу вона знайшла роботу, де була можливість вчитися на простих завданнях. Паралельно шукала освітні можливості та подавалася на воркшопи. А також закінчила Школу універсального дизайну. Там вона знайшла те, що шукала – філософію архітектури, яка формує світ, де зручно всім.
Попри скепсис до заочної освіти, коли з’явилась можливість там навчатися, Соня одразу подалась. І виявила, що більша частина її групи – жінки. Хтось вже працював за фахом, хтось після коледжу, а хтось кинув денну освіту, бо народилася дитина. Соня вважає, що дистанційна освіта може набагато полегшити життя жінкам: «Молода мама, дівчина, яка доглядає за кимось, жінка, яка мусить працювати для заробітку, так само людина з інвалідністю – вони не можуть потрапити на денне навчання, але можуть приділяти освіті інший час – ніч, ранок, вечір, обідню перерву».
На питання, що їй допомагало весь цей час, Соня відповідає: друзі, які вірили в неї й казали, що архітектура – це її. «І ще мене мотивує міська несправедливість, яку хочеться виправити», – додає вона.
Програма стажування та навчання Big City Lab із проведенням аудитів реабілітаційних закладів у Чернігові за підтримки Світового Банку
Волонтерство
Дар’я з нашої команди у вільний час волонтерить у проєкті «Велике Дівництво» – це волонтерський навчально-будівельний табір для жінок.
«Мені хотілося відчувати себе причетною, допомагати під час повномасштабної війни тими силами, якими я можу. Спочатку я планувала доєднатися до розгрібання завалів перед відбудовою, але під час реєстрації звернула увагу на проєкт “Велике Дівництво”. Мені здалося це цікавим кроком у феміністичній спільноті, тому я вирішила підтримати цю ініціативу».
Для неї це була можливість спробувати себе у чомусь новому без страху, бо, за її словами, досі багато дівчат відчувають тиск не тільки з боку чоловіків, але й інших жінок. Тож що чують на свою адресу дівчата, які у вільний час працюють на будівництві?
«Будівництво завжди було чоловічою справою»
«Як дівчата, тендітні та ніжні можуть займатися такою тяжкою фізичною роботою. Ви ж слабка стать!»
«А як це тільки жіноче? Ви утискаєте чоловіків!»
«Будинок, побудований жінками, впаде на другий день».
У «Велике Дівництво» приїжджають дівчата, які переважно не мають попереднього досвіду в будівництві, проте вони готові навчитися. Керує процесом виконроб з профільною освітою та багаторічним досвідом, який завжди на будівельному майданчику.
Мета таких проєктів – зміцнити позиції жінок у галузях, де історично їх було мало. А також там, де вони стикаються з бар’єрами на професійному шляху. Вони не покликані витіснити чоловіків – вони дають жінкам додаткові можливості для розвитку та навчання.
Жінки часто взаємодіють із містом через ряд бар’єрів, невидимих для чоловіків. Так склалося тому, що більшість рішень щодо організації міського простору: від стратегії міського економічного розвитку до розміщення місць в громадському транспорті, приймають саме чоловіки, відповідно до своїх інтересів, не задумуючись, який вплив ці рішення можуть мати на жінок. Але дівчата відкривають перспективи та можливості для інших, щоби змінювати це день за днем.
Текст для ШоТам писали усією командою бюро, та ділилися власними історіями: Анастасія Нагірняк, Анастасія Заяц, Вікторія Тітова, Олена Сучик, Уляна Максименко, Ольга Кавурко, Дар’я Крівонос, Настя Іщенко, Софія Брем, Мирослава Савісько, Олександра Шелемех, Аліна Бойко, Дар’я Рощук, Марина Мельник, Ганна Главацька.
Українська кухня – невичерпне джерело кулінарних шедеврів та культурної спадщини. Її страви втілюють в собі багатовікову історію, національну самобутність і глибокі традиції.
Однак, під час тотальної русифікації та політичних турбулентностей, частина цінних страв була забута, а інші недоліком російської агітації надані чужеземними етикетками. Спроби прикріпити наші кулінарні шедеври до інших культур – це навіть не лише зазіхання на смакові перлини, але й спроба замарнути нашу ідентичність. Втрачені страви – це не просто рецепти, це кусочки нашої історії та культурного надбання, які ми повинні відновити та передати майбутнім поколінням.
Редакція ШоТам розповідає про пʼять цікавих страв української кухні.
Душенина
Душенину традиційно готували зі свинини, обвалюючи її в борошні й поєднуючи з овочами та прянощами в горщику. Потім горщик ставили в піч, де м’ясо з овочами повільно тушкувалося кілька годин, або, як казали раніше, “душилося”. Цю страву подавали з вареною картоплею або кашею, щедро поливаючи підливою.
Зараз приготувати душенину в печі може бути складно, але духовка є чудовою альтернативою, а замість глиняного горщика можна використовувати будь-яку жаростійку форму. На Заході схожу страву називають касероль, що походить від посуду, в якому готують м’ясо з овочами. Особливість цієї страви в тому, що для неї можна використовувати будь-яке м’ясо — свинину, яловичину, баранину або курятину.
Репепт:
м’ясо – 500 г;
велика морква – 1 шт;
картопля – 4–5 шт;
борошно – 2 ст. л;
сіль, перець – до смаку;
вода або томатний сік.
М’ясо промиваємо, підсушуємо паперовими рушниками та нарізаємо великими кубиками. Обвалюємо у борошні з усіх боків.
Моркву та картоплю миємо, чистимо та нарізаємо довільними шматками. Складаємо овочі разом із м’ясом у змащену олією жаростійку форму. Додаємо сіль і перець, заливаємо водою або томатним соком так, щоб рідина покривала інгредієнти на один палець.
Накриваємо кришкою або фольгою і ставимо в розігріту до 200 градусів духовку. Одразу знижуємо температуру до 100 градусів і залишаємо тушкуватися на дві-три години. М’ясо має стати м’яким і легко розпадатися на волокна.
Гляґи
Хляки, ґляґи, флячки або ж рубці — традиційна страва, що готується з частини коров’ячого шлунка. Хляками називають найбільшу частину шлунку жуйних тварин. Після ретельного миття та очищення, хляки дрібно нарізають і довго варять зі спеціями. Готову страву щедро приправляють перцем і часником, а також заправляють відвареним пшоном або підбивають борошном. На Полтавщині до флячок зазвичай додають галушки. Крім того, хляки часто подають як рідку страву разом із бульйоном, у якому вони варилися.
Рецепт:
Рубець — 1 кг;
Молоко — 500 мл;
М’ясний бульйон — 3 л;
Селера — 100 г;
Ріпчаста цибуля — 2 шт.;
Морква — 1–2 шт.;
Томати у власному соку — 1 склянка;
Макарони — 3 жмені;
Часник — на смак;
Сіль, перець — на смак;
Сметана — 2 ст. л.;
Олія — для смаження;
Лавровий лист — 1 шт.;
Підготовка рубця:
Наріжте рубець смужками і складіть у контейнер, заливши молоком. Залиште в холодильнику на ніч (12 годин).
Відцідіть рубець і добре промийте холодною водою, змиваючи молоко.
Відварювання рубця:
У великій каструлі доведіть до кипіння підсолену воду. Опустіть нарізаний рубець і варіть 5 хвилин. Злийте воду, промийте рубець і каструлю.
Знову наповніть каструлю водою, доведіть до кипіння і трохи підсоліть. Опустіть рубець і знову варіть 5 хвилин. Злийте воду і промийте рубець.
Приготування бульйону:
У іншій каструлі доведіть до кипіння бульйон. Додайте рубець, зменшіть вогонь до мінімуму і варіть 2–3 години, доки він не стане м’яким і легко проколюватиметься виделкою.
Приготування овочів:
Почистіть і дрібно наріжте моркву, цибулю та селеру. Смажте овочі в невеликій кількості олії до м’якості.
Додайте томати у власному соку, сіль і перець. Перемішайте, накрийте кришкою і тушкуйте на середньому вогні 5–7 хвилин.
Завершення страви:
Додайте тушковані овочі до відварених рубців.
Всипте макарони, додайте лавровий лист і варіть разом стільки часу, скільки вказано на упаковці макаронів.
Подавайте страву гарячою, за бажанням додайте сметану перед подачею.
Фальшивий заєць
“Фальшивий заєць” отримав свою назву, тому що готують його з будь-якого м’яса, крім зайця. Історія цієї страви залишається загадкою, але вважається, що колись полювання було привілеєм небагатьох, і дичина на столі була рідкістю. Тож люди вигадали спосіб приготувати “зайця” з іншого м’яса. На Західній Україні ця страва досі залишається традиційною на великі свята в деяких родинах.
Цікаво, що “фальшивий заєць” популярний не лише в Україні, а й у Європі та Америці. У Франції та інших європейських країнах аналогічну страву називають террін. Це своєрідний паштет, коли м’ясо, рибу, овочі або печінку подрібнюють і запікають у формі хлібця, а потім нарізають скибочками для подачі. В Америці цей м’ясний хлібець відомий як meatloaf, і його готують з будь-якого м’ясного фаршу.
Рецепт:
Свинина: 1 кг;
Яловичина: 0,5 кг;
Ріпчаста цибуля: 2 шт. (не обовʼязково);
Панірувальні сухарі: 100 г;
Сіль, перець: до смаку;
Духмяні трави: до смаку;
Олія: для смаження Кетчуп: для декору
М’ясо подрібнюємо на м’ясорубці. Дрібно нарізану цибулю пасімо в олії до м’якості.
Панірувальні сухарі розводимо молоком або водою – додаємо рідини так, щоб отримати консистенцію каші. Додаємо отриману суміш до фаршу.
Додавайте смажену цибулю, сіль, перець і улюблені духмяні трави. Ретельно перемішайте та викладіть у змащену олією прямокутну форму для кексу. Якщо немає підходящої форми, можна сформувати хлібець руками та розмістити на змащеному олією противні.
Вставте у попередньо розігріту до 200 градусів духовку та запікайте протягом 60 хвилин. У разі, якщо верхня частина підгоріла, накрийте хлібець фольгою. Через годину вийміть хлібець, зверху намажте кетчупом та поверніть у розігріту духовку на 10 хвилин, щоб кетчуп зверху став рум’яною.
Огірочник
Огірочник – це традиційна українська страва, юшка, приготована на основі солоних огірків. Вона вважається однією зі старовинних рідкісних страв України та може бути розглянута як попередниця сучасної солянки. Назва походить від основного інгредієнту – солоних огірків.
Огірочник можна приготувати як на м’ясному бульйоні, так і на воді або овочевому бульйоні, що робить його доступним як для м’ясоїдів, так і для вегетаріанців.
Рецепт:
Солоні огірки — 5 шт.;
Овочевий або м’ясний бульйон — 3 л;
Ріпчаста цибуля — 1 шт.;
Картопля — 5 шт. (середні);
Олія — для смаження;
Сіль, перець — до смаку;
Сметана — 5 ст. л.;
Свіжий кріп — для подачі.
Щоб приготувати огірочник, спочатку розігрійте бульйон. Поки він нагрівається, наріжте картоплю на кубики та додайте її до киплячого бульйону.
Солоні огірки натремо на дрібну терку і віджмемо сік. Цибулю дрібно наріжемо та обсмажимо на олії до м’якості, а потім додамо натерті огірки і смажимо разом.
Додайте цю суміш до каструлі з бульйоном та додайте огірковий сік, який віджали раніше. Варіть ще 2-3 хвилини.
У чашці змішайте сметану з кількома ложками бульйону та додайте у каструлю, ретельно змішуючи. Після цього приправте за смаком сіллю та перцем.
Подаємо гарячим, прикрашаючи свіжим нарізаним кропом та солоними огірками. Огірочник – чудовий варіант для обіду або вечері, особливо у спекотний день.
Горохляники
Горохляники, фактично, представляють собою прості оладки, зроблені з гороху. Колись ця страва була дуже популярною, оскільки вважалася дешевою і ситною. Для її приготування варили горох до м’якості, розтирали його до стану пюре, додавали борошно, добре змішували і смажили на розігрітій сковорідці зі смальцем або олією. Подаючи горохляники, їх часто приправляли шкварками, товченим часником та сметаною. У період пісту їли з олією та смаженою цибулею.
Горохляники можна готувати як із свіжого чи замороженого молодого горошку, так і із старого сушеного гороху. Тому ця страва чудово підійде для будь-якого сезону.
Зелений горошок (свіжий або морожений) — 2 склянки;
Яйце — 1 шт.;
Борошно або панірувальні сухарі — 2 ст. л.;
Листочки м’яти — жменя;
Сіль, перець — до смаку;
Олія — для смаження;
Сметана або йогурт — для подачі.
Горошок відварюємо хвилин п’ять у киплячій підсоленій воді. Коли горошок буде готовий, подрібнюємо його блендером або перекручуємо м’ясорубкою.
Додаємо яйце, дрібно посічену м’яту, борошно або панірувальні сухарі. Солимо, перчимо, добре вимішуємо.
Формуємо невеличкі котлетки та смажимо їх на добре розігрітій і змащеній олією пательні.
Подаємо горохляники зі сметаною або натуральним йогуртом.
Внаслідок ворожих обстрілів енергетична інфраструктура України зазнала значних пошкоджень. Кожен українець може внести свій вклад у подолання цієї кризи та підтримати енергосистему.
Збільшення споживання електроенергії у вашій оселі може призвести до відключень світла. Щоб уникнути цього, варто економити електрику, особливо вранці та ввечері з 7:00 до 11:00 і з 18:00 до 23:00.
У Києві стартує дитячий гурток “Юний кінолог”, який функціонуватиме на базі Кінологічного центру Головного управління Національної поліції міста Києва. Це унікальна можливість для дітей познайомитися зі світом кінології, навчитись догляду за собаками та здобути навички роботи з чотирилапими помічниками поліції.
Про це повідомили у відділі комунікації столичної поліції.
Про ініціативу
У Києві з 25 травня 2024 року стартує дитячий гурток “Юний кінолог”. Заняття проходитимуть на базі Кінологічного центру Головного управління Національної поліції щосуботи з 10:00 до 12:00 за адресою: вул. Вознесенський узвіз, 27.
Поліцейські-кінологи поділяться своїм досвідом, навчать дітей базовим командам для собак і основним правилам поведінки з чотирилапими друзями. Участь у гуртку допоможе дітям здобути цінні знання про виховання домашніх улюбленців та розвинути повагу до тварин.
Заняття у гуртку також сприятимуть засвоєнню знань про виховання домашніх улюбленців та розвитку в дітей почуття поваги до тварин.
Заняття розраховані на дітей віком від 6 років. Участь в програмі безоплатна.
Нагадаємо, що стартує показ художнього серіалу про залізничників під час війни.
Також ми повідомляли, що в Мінцифрі спростили оновлення даних військовозобов’язаних українців у ЦНАП: інструкція.
