Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Якщо на фронт – то разом. Батько з двома синами воюють пліч-о-пліч у складі 68 бригади

Опубліковано

Сергій Пʼярин лише чотири роки тому дізнався, що має зведеного брата. Та виявилося, що в них чимало спільного: однакові хобі та склад родин. А тепер – ще й спільні бойові завдання на фронті, адже брати служать в одній бригаді.

Не зміг всидіти вдома й батько «В’юна» та «Чечена» – 58-річний чоловік мобілізувався до лав ЗСУ, аби звільняти країну пліч-о-пліч із синами. Тепер вони воюють втрьох та всіма силами наближать нашу перемогу. Історію своєї родини ШоТам розповів один з братів на псевдо «В’юн».

Сергій Пʼярин

Військовослужбовець 68 окремої єгерської бригади ім. Олекси Довбуша на псевдо «В’юн»

Любов до країни успадкував від дідуся-пілота

Я родом із Хмельниччини, але до повномасштабного вторгнення жив у Сєвєродонецьку. Був будівельником. Мій дід – підполковник авіації. Я його не застав, але, можливо, ця відданість країні якось генами передалася мені, адже я – патріот. 

Коли почалася Революція Гідності, я одразу пішов туди. У 2017 році був учасником самооборони, а згодом мене мобілізували, і я пішов в армію. Спершу був в Авдіївці, потім – у Зайцевому. Пізніше повернуся додому, але затримався там ненадовго – підписав контракт зі Збройними силами України. Так і продовжував службу.

Дізнався, що маю брата

Коли мені було 15 років, я дізнався, що маю зведеного брата. Однак познайомилися ми лише чотири роки тому – через соціальні мережі. Мій брат Анатолій П’ярин знайшов мене за прізвищем у фейсбуці, відтоді ми почали листуватися. Коли мій контракт закінчився, я одразу сів у авто й поїхав у Полтаву – до брата. Власне, так ми вперше зустрілися в реальному житті. Поступово у нас зав’язалися дуже теплі відносини.

Сергій Пʼярин (праворуч), його брат Анатолій Пʼярин (ліворуч) і батько Євген П’ярин. Фото: Міністерство оборони України

Виявилося, що ми маємо дуже схожі історії. Обидва, як і наш батько, займалися зварювальними роботами, одружені та маємо по дві дитини.

Планував залишити військову справу – завадила Росія 

У січні цього року в мене закінчився черговий контракт із ЗСУ, а напередодні – народилася донька. Тому я хотів перервати кар’єру військовослужбовця, аби займатися вихованням дитини. Але почалася повномасштабна війна, а отже, усі мої плани змінилися.

Скажу чесно, я не вірив у велику війну. Буквально за місяць до цього я служив у 128-й штурмовій бригаді, ми були в Широкиному, що під Маріуполем. Нічого не вказувало на можливі повномасштабні бої. Тобто бої були, але не схожі на окопну війну. Відповідно, я не готувався до вторгнення. І все ж, оскільки я військовий, у мене завжди напоготові зібраний рюкзак і тактичний одяг.

24 лютого о пʼятій ранку мені зателефонував добрий друг і сказав, що почалася велика війна. Я був шокованим, не міг у це повірити. Але потім мені почали дзвонити побратими з різних частин, адже я багато де служив за контрактом.

Найперше, що зробив, – заправив автівку та вивіз родину з Сєвєродонецька. А після цього одразу пішов до військкомату, а далі – вирушив захищати нашу країну.

Батько дізнався, що всі сини на фронті

Мій брат з початку вторгнення займався евакуацією сімей військовослужбовців із Запоріжжя та Харкова у складі добробату «Доброволець». Там же пройшов курси первинної медичної допомоги.

Коли роботи поменшало, він зателефонував і сказав: «Я в резерві, давай краще до тебе поїду». Я оформив на нього офіційний запит, і ось Толік («Чечен») опинився тут, зі мною, у складі 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша.

Євген П’ярин (праворуч). Фото: Сергій Пʼярин 

Десь через місяць наш батько від Толіка дізнався, що ми воюємо разом. Батько, Євген П’ярин, свого часу брав участь в Афганській війні, тож мав досвід бойових дій. Він сказав: «Сини воюють, а я що, буду вдома відлежуватись? Батькові без синів не можна. Україна – моя Батьківщина. Жодній «мавпі» не дозволено сюди заходити». Тож тепер наш 58-річний батько служить пліч-о-пліч із нами.

Опинилися на передовій усією родиною 

Наразі ми родиною служимо в одному підрозділі, в одному взводі. На передовій перебуваємо вже сьомий місяць. Ми дуже хвилюємося один за одного. Коли їдемо з братом на завдання, батько лається: «Чому мене не взяли з собою?». Ми намагаємося зайвий раз не піддавати ризику його життя, особливо, зважаючи на вік. А він натомість ображається.

Анатолій Пʼярин. Фото: Сергій Пʼярин 

Загалом намагаємося не акцентувати увагу на тому, що ми – сім’я. Насамперед – бойові завдання. Родиною ми будемо вдома виховувати дітей та онуків, а тут ми – побратими, які боронять країну.

У нашій роті люди були готовими воювати без зарплати

Для мене найскладніше у цій війні – зробити так, аби мої побратими вижили. У нашому взводі переважно служать люди без бойового досвіду. Вони прийшли на фронт одними з перших, бо є патріотами, готовими йти та захищати свою країну. Деякі з них на початку навіть не розуміли, що таке «вихід» і «прихід» артснаряду. Але всі дуже вмотивовані, а це – головне.

До того ж половина нашого взводу навіть не знала, що їм платитимуть заробітну плату. Уявіть, вони збиралися телефонувати додому й позичати гроші, аби купити сигарети. Тобто мотивація у них була зовсім інша, і це точно не гроші.

Читайте також: «Роблю все, аби хлопці повернулися живими». Історія командира на псевдо «Шериф»

Часто їжу нам підвозять волонтери. Але ми намагаємося нікого не просити. Самі скидаємося, записуємо, хто що хоче, і їздимо до найближчих магазинів. Волонтери також втомлюються, вони не можуть постійно нас забезпечувати.

За сім місяців служби ми вже мали ротацію. Дружина брата нині у Польщі, але коли Толік під час відпустки поїхав до Львова, їм вдалося зустрітися. Батько також нещодавно трішки відпочивав.

Нас обстрілює і артилерія, і авіація

Наша бригада вже сьомий місяць має безпосереднє зіткнення з ворогом. По наших позиціях працюють ракетами П-300, танками, літаками, гелікоптерами. Були і «Гради», і «Смерчі», і «Урагани». Не працював поки хіба що «Сонцепьок». Бої дуже жорстокі.

68 окрема єгерська бригада. Фото: Сергій Пʼярин 

Наші бійці вже втомилися. Ми чекаємо ротації, аби трохи відпочити. Для військових, які вперше беруть участь у бойових діях, дуже складно бути на війні. Те, що я бачив в АТО й ООС, не зрівняється з тим, що відбувається зараз.

Але мені здається, що перемога не за горами. Думаю, залишилося приблизно пів року до повної деокупації українських територій. Не знаю, чи відвоюємо Крим за цей час, але Луганськ і Донецьк – точно.

Спершу – захист країни, потім – пенсія

Після перемоги я хочу продовжити службу, але вже ближче до сім’ї, до дітей. Моїй дочці – 2,5 роки, а я бачив її сумарно тільки місяць. Натомість Толік мріє повернуся до улюбленої справи – кувати, зварювати.

А батька ми перетягнемо до Хмельницької області, буде собі бавитися з онуками на березі Дністра. Щоправда, він поки з цим не погоджується та постійно каже: «Перед тим, як внуків бавити, потрібно ще порядок у країні навести. На пенсію ще зарано».

Суспільство

Як переселенці опікуються одне одним у Мамаївській громаді (ВІДЕО)

Опубліковано

Від керованих авіабомб і постійних обстрілів Харкова Олена вивезла стареньку маму і малолітнього сина до Мамаївської громади. Там жінці не лише запропонували житло, але й нову цікаву роботу. Мотиваційну історію про те, як переселенці дбають одне про одного у Мамаївській громаді, дивіться у новому ролику ШоТам.

Олена Пухіна понад 20 років працювала вихователькою у Харкові. З початком вторгнення окупанти щодоби обстрілювали її місто. Із маленькою дитиною та старенькою мамою жінка місяць трималася без світла, газу та води. А коли на Харків почали кидати авіабомби, сім’я вимушена була евакуюватися.

“Спочатку, десь зо два дні ми ще чогось очікували, але потім стало наскільки страшно, що дитина почала кричати по ночах. Я зрозуміла, що маю рятувати ментальне та фізичне здоров’я свого сина”, – розповідає вимушена переселенка Олена.

Читайте також: Вільне для вільних: зооволонтерка з Бахмута евакуювала понад 150 собак (ВІДЕО)

Родина переїхала до Мамаївської громади. Спочатку поселилися у місцевій школі, а згодом їм надали кімнату в шелтері.

“Ми очікували, що ми скоро повернемося додому. Але звичайно, того не сталося, війна затягнулася, назад повертатися під обстріли ми не можемо, – ділиться жінка.

Тому Олена почала шукати роботу на новому місці.

“Я шукала у Чернівцях, об’їхала дуже багато всього, стала у центр зайнятості, але там нічого конкретного пропонувати не могли, щоби могло мене влаштувати”, – згадує Олена.

Майже втративши будь-яку надію, Олена отримала пропозицію роботи у шелтері.

“Була така потреба у соціальних працівниках і була потреба у наданні таких послуг з комунікацією”, – каже голова Мамаївської ТГ Наталія Катрюк.

Тож місцева влада почала консультуватися з Оленою, аби дізнатися про потреби ВПО.

“Комунікація соціального працівника, який уповноважений на роботу з ВПО – це перше завдання, знайти контакти з усіма людьми, які не забажали зареєструватися, але мешкають у громаді”, – каже Н. Катрюк.

Тож нині Олена проводить заняття для дітей з арттерапії й емоційної грамотності. А з дорослими працює на тренінгах і в групах емоційної підтримки. Жінка опікується переселенцями не лише у своєму селі, а й у сусідніх. Тому три рази на місяць їде Мамаївською громадою, щоби дізнатися проблеми переселенців.

Відтак, допомагаючи іншим переселенцям, Олена підтримує і себе.

“Спочатку було дуже важко, але зараз легше, тому що ми трішки адаптувалися, знайшли своє місце у суспільстві допомагаючи таким самим ВПО, як і ми. Тому ми бачимо у цьому розразу, допомагаючи людям”, – підсумовує Олена.

Нагадаємо, рух «Єдині» запускає новий курс з переходу на українську мову.

Фото: ШоТАМ!

Читати далі

Суспільство

Рух «Єдині» запускає новий курс з переходу на українську мову

Опубліковано

Для усіх охочих відкрита реєстрація на 25-й курс із вивчення української мови від руху «Єдині».

Про це повідомляє  Київська міська державна адміністрація.

«Сьогодні, 6 травня, стартують базовий курс підтримки для новачків у переході на українську та складніший, поглиблений граматичний курс від всеукраїнського руху «Єдині». Амбасадором 25-го курсу став Євген Кот, зірковий хореограф і режисер-постановник», – йдеться в повідомленні.

Тривалість кожного курсу – 28 днів. Долучитися можна з будь-якої точки світу.

Навчання повністю безоплатне. Реєстрація – на сайті.

Як зазначають у КМДА, 20 квітня «Єдині» відсвяткували другу річницю з дня заснування. За цей час відбулось понад 7 800 зустрічей розмовних клубів української мови, до проєкту долучились 500 волонтерів.

Читайте також: Укрзалізниця приготувала Великодні обіди для Харківщини – фото

Наразі в межах проєкту щотижня відбувається 55 розмовних клубів на тиждень.

Наступна мета «Єдиних» – допомогти 1 000 000 земляків опанувати мову.

Нагадаємо, у Києві відбудеться виставка, присвячена культурній спадщині європейських країн на сході України.

Фото: Укрінформ

Читати далі

Суспільство

Стало відомо, скільки сімей отримали кредити на житло за програмою “єОселя”

Опубліковано

9 757 родин отримали кредити на суму понад 15,2 млрд грн у рамках урядової програми єОселя з моменту її старту. За минулий тиждень видано 264 кредити на загальну суму 467 млн грн.

Про це повідомляє Урядовий портал.

Серед отримувачів:

● 124 військовослужбовці та силовики;
● 23 педагоги;
● 17 медиків;
● 1 науковець;
● 81 родина без власного житла;
● 9 ВПО;
● 9 ветеранів.

Читайте також: Google запускає додаткову програму грантів для українських стартапів на 10 мільйонів гривень

Про проєкт

єОселя – нова програма доступного кредитування житла, ініційована Президентом України.

Кредитування

  • Пільгова  ставка на весь термін  кредиту —  3%
  • максимальний строк кредиту — 20 років
  • мінімальний початковий внесок — 20%
  • кредитують банки-учасники програми: Ощадбанк, ПриватБанк, Глобус Банк, Укргазбанк, Sky Bank

Нагадаємо, британець українського походження проїде на велосипеді 7 тис. км для допомоги дітям в Україні.

Фото: єОселя

Читати далі