Суспільство
Зоо-поповнення: у Мелітопольському зоопарку народився кумедний баранчик
У мелітопольському зоопарку «Страус-Південь» народився маленький кумедний баранчик.
Про це пишуть Актуальні новини Запоріжжя у фейсбуці.
Читайте також: Місто без ветеринарів: як у Ржищеві волонтери взялися рятувати безпритульних тварин
Радістю поділилися співробітники зоопарку.
«Ранок почався з приємних сюрпризів. У чотирирогих овець Святого Якова народився малюк. Симпатичний, ще ледве-ледве стоїть на ніжках, кучерявий баранчик. Всі минулі приплоди завжди народжувалися дівчата, а в цей раз, нарешті хлопчик. Малюк і мама почувають себе добре, знаходяться вони ще в теплому приміщенні», – йдеться у повідомленні.
Хто такі вівці Святого Якова?
Відмінною рисою цієї породи є багаторогість. Одна пара ріг з невеликим вигином росте в боки, друга сильно загнута до морди. Хвіст довгий, покритий шерстю, зазвичай його коротко відрізають. Забарвлення від кремового до коричневого і чорного кольору, найчастіше зустрічається рябе забарвлення.
У інших порід можуть народжуватися плямисті ягнята, але тільки у вівці Святого Якова і дорослі особини зберігають таке забарвлення. Довжина тіла 80-100 см, висота в холці в середньому 85 см. Вівці середнього розміру, важать вони 36-82 кг. На даний час широко поширена в Англії як декоративна порода. Віддає перевагу сухій високій місцевості, найкраще почувається в гористих районах Шотландії. У овець Святого Якова може бути тільки 2 пари рогів; верхня пара може бути прямою, або ж закрученою, як нижня. Вівці святого Якова – древня і рідкісна порода. Вони були відомі ще 3000 років тому і жили на Близькому Сході в Месопотамії, в XVII столітті були привезені в Англію в якості декоративних тварин.
Нагадаємо, у Подільському зоопарку в Вінниці з’явилися патагонські мари.
Як ми повідомляли раніше, в одеському зоопарку обрали найромантичнішу пару тварин.
Головне фото: facebook.com/infoobjectZ.
Суспільство
- Києві,
- Харкові,
- Одесі,
- середмістях Львова та Дніпра.
Суспільство
Тридцятирічна мрія, яка нарешті здійснилася
«Коли нам погодилися допомогти, то я ніяк не могла в це повірити. Я була дуже рада, що на наш сільський заклад хтось звернув увагу», — каже Світлана Грош.
«Ми привозили всі необхідні матеріали та закликали людей з села допомагати відновлювати ліцей. Шукали все необхідне, якісну металочерепицю замовляли аж з Дніпра. Дуже вірили, що школу вдасться відновити, бо вона має велике значення для нашого села. Я сам навчався у цих стінах, тому це місце мені дуже дороге», — каже староста села Лихачів Олександр Семенець.
Поєднали минуле з сучасним
«Спершу ніхто не вірив, що можна відновити школу, яка створена за технологією мазанки. Вона була доволі міцна зсередини, хоча існувала з 1927 року. Проте наш проєктний менеджер наполіг, аби ми відновили її саме за старою технологією хати-мазанки. А ще ми спілкувалися з інженерами-будівельниками, які сказали, що глина рівноцінна сучасним утеплюючим матеріалам», — каже Сергій.
Набагато більше, ніж просто будівництво
«Він був щирою та відкритою людиною, кинув Канаду, всі свої гроші привіз сюди, аби допомогти українцям. На його честь на території ліцею тепер росте канадський клен», — розповідає Альона Крицук.
Передумала виходити на пенсію після відновлення ліцею
«За час відбудови ліцею я знайшла багато друзів. Це такі прекрасні люди, які підтримували одне одного в роботі. Молодь вразила мене своєю силою волі та ентузіазмом. Вони лишали свої справи, роботу і кілька місяців плідно працювали для нас», — згадує Світлана Грош.
«Я вже хотіла йти на пенсію цього року, але у вересні ми ще не завершили роботу, тому не могла залишити на когось те, що почала сама. А тепер вже і шкода покидати роботу, адже мені дуже подобається в такому красивому місці», — підсумовує директорка школи.