Заснував «Пласт» і творив українську військову авіацію — але ввійшов в історію як син письменника

Петро Франко піднімався в небо тоді, коли літак вважали дивиною, а військову авіацію — експериментом. Він фотографував позиції ворога з повітря, здійснив понад 50 бойових вильотів і очолив авіацію Української Галицької армії практично з нуля.

Петро встиг заснувати «Пласт», повоювати в лавах Українських січових стрільців, запатентувати 36 винаходів і написати кілька книжок. Та попри всі свої досягнення, його досі згадують переважно як сина Івана Франка.  #ШОТАМ розповідає історію видатного українця.

Залишився на другий рік у школі — та згодом закінчив політехніку з відзнакою

Петро Франко народився 1890 року в Нагуєвичах у родині Івана Франка та Ольги Хоружинської. Він був наймолодшим із трьох синів письменника та одним із чотирьох дітей у родині.

Змалку хлопчик був надзвичайно допитливим, енергійним і непосидючим — його цікавило буквально все. Уже з 12 років Петро сам вирушав у мандрівки Карпатами, ходив у гори, захоплювався риболовлею та полюванням.

У родині Франків дітей змалку привчали до праці. Вони допомагали по господарству, косили сіно, возили снопи, їздили верхи тощо. Діти письменника мали доступ до великої батькової бібліотеки й читали не лише українську літературу, а й іноземні твори мовою оригіналу. 

Особливе місце в цьому домашньому літературному житті займали твори самого Івана Франка. Він приносив додому свої книжки та тексти щойно з друкарні, і першими їх читачами та поціновувачами часто ставали саме діти.

Петро спочатку навчався у народній школі, а потім — у Львівській цісарсько-королівській академічній гімназії. Змалку виявляв схильність до точних і природничих наук, а також захоплювався спортом. Щоправда, у підлітковому віці хлопець закинув навчання, через що залишився на другий рік у третьому класі. Та згодом взявся за науку, а потім з відзнакою закінчив відділ хімічної технології Львівської політехніки. 

Заснував «Пласт», а потім пішов на війну

У юному віці Петро Франко захопився скаутським рухом. Тому у 1911 році він разом з Іваном Чмолою заснував перший таємний гурток «Пласт», який поклав початок розвитку пластового руху в Україні, а у 1914-му з його ініціативи відбувся перший з’їзд пластунів Галичини та Буковини. 

Для Петра «Пласт» був не просто організацією для проведення вільного часу — для нього були важливі фізичний розвиток, патріотизм, дисципліна, витривалість і готовність діяти в складних умовах. Окрім того, він організував мандрівний табір на Чорногорі — саме там Петра застала Перша світова війна.

Петро Франко пішов добровольцем до Легіону Українських Січових Стрільців, був умілим розвідником, брав участь у багатьох боях. Особливо успішним був бій восени 1915-го за Семиківці на Тернопільщині — тоді Петро очолив контратаку стрільців, унаслідок якої українським військовим вдалося відтіснити противника. Його нагородили срібною медаллю за хоробрість.

У 1916 році Франка направили до летунської школи в Райльоваці поблизу Сараєва. На той час літак ще був новою, майже експериментальною технологією. Військові лише вчилися використовувати авіацію для розвідки та ведення бойових дій. Петро пройшов авіаційну підготовку й став одним із перших українців, які професійно опанували військову авіацію.

Франко використовував літак насамперед для розвідки. Під час польотів фотографував позиції противника з повітря, збираючи інформацію, яку можна було використати для планування військових операцій.

Викладав у гімназії — і був звільнений за спробу відродити «Пласт»

Після розпаду Австро-Угорської імперії та початку українсько-польської війни Петро Франко долучився до розбудови авіації Української Галицької армії (УГА). Він організував і очолив летунський відділ УГА, а в Красному на Львівщині створив авіаційний підрозділ. Це була спроба створити українську військову авіацію практично з нуля — в умовах війни, нестачі техніки та постійної зміни фронту.

Петро Франко не просто керував підрозділом — він сам літав, здійснив понад 50 бойових вильотів за лінію фронту. Так син письменника став одним із людей, які стояли біля витоків української військової авіації.

Після поразки визвольних змагань Петрот емігрував до Відня, там він займався видавничою справою та заснував видавництво «Франко син і Спілка». У 1922 році повернувся до Галичини й почав викладати в українській гімназії в Коломиї, паралельно працював в Українському таємному університеті у Львові. Зокрема, у гімназії Франко намагався відродити «Пласт», за що його потім звільнили.

Та педагогіка була лише однією частиною його життя — Петро писав оповідання, повісті, п’єси, мемуари, підручники та збирав фольклорно-етнографічні матеріали. Попри письменницьку родину й військовий досвід, Франко не залишив і науки.

Категорично відмовлявся від радянського громадянства

У 1931 році на прохання радянського уряду Петро разом із польськими інженерами поїхав до Харкова. Там він займався технологіями обробки та переробки молока. За цей період Петро Франко став автором 36 зареєстрованих винаходів. Частина з них стосувалася способів зберігання та переробки молочних продуктів.

Тоді йому неодноразово надходили пропозиції прийняти радянське громадянство, проте він відповідав на них категоричною відмовою. У той час Франко застав Голодомор та допомагав харчами людям, які втекли із сіл. Згодом Петро виїхав — його відпустили до Львова в обмін на підписку про нерозголошення побаченого у Харкові.

У 51-й день народження його забрали на потяг до Києва — і більше не бачили

У 1939 році Радянський союз окупував захід України. Для Петра Франка це означало новий етап життя — і нову небезпеку. 

Спочатку радянська влада намагалася використати його авторитет: Франко став депутатом Верховної Ради УРСР, а також очолив меморіальний музей Івана Франка у Львові та працював у Львівському торговельно-економічному інституті. Водночас радянські спецслужби стежили за ним, адже у його біографії було надто багато того, що не вкладалося в радянську картину світу: служба в УСС, участь у визвольних змаганнях, зв’язки з УНР і ЗУНР, громадська діяльність.

У 1941 році озброєні люди буквально оселилися у домі Петра Франка, а 28 червня, у день його народження, вони наказали зібрати найнеобхідніші речі. Під конвоєм Петра привезли на вокзал і посадили в потяг, який прямував у бік Києва. Більше живим його ніхто не бачив. Довгий час вважалося, що він загинув при спробі врятуватися, коли німці почали бомбардувати потяг.

Однак згодом дослідникам вдалося знайти документ, який, імовірно, проливає світло на його останні дні. Там зазначалося, що за вказівкою Микити Хрущова заарештували кількох людей, серед них — Петра Франка. Радянські силовики назвали їх «націоналістами» і просили дозволу на розстріл. Що саме сталося після цього і чи була вказівка про розстріл виконана, досі достеменно невідомо.