Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами
>

Суспільство

Як виростити овочі та зелень без жодної хімії? Кейс фермера з Сумщини

РЕКЛАМНИЙ МАТЕРІАЛ

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Родину Андрія та Світлани Марченко знають не тільки у рідному селі Клишки, що на Сумщині, а й по всій Україні. Адже вони є засновниками першого в Сумській області фермерського органічного господарства “Світовоч”. Ще 20 років тому Марченки почали вирощувати овочі для себе, але традиційно з використанням хімічних препаратів та добрив. Через кілька років зрозуміли, що таким шляхом отримати здоровий урожай неможливо. Тому у 2004 році перейшли на органічне землеробство і повністю відмовились від хімії. Тепер на своїх 0,5 га землі фермер вирощує органічні овочі та зелень, які споживають не тільки на Сумщині, а й по всій Україні. 

Ми поспілкувались з Андрієм Марченком та дізнались у нього про всі секрети успішного вирощування культур, а також як отримати хороший органічний урожай без будь-яких хімікатів.

Андрій Марченко

Андрій Марченко

Родом з села Клишки, що на Сумщині. З 2004 року займається вирощуванням органічних овочів. Засновник першого органічного фермерського господарства в Сумській області “Світовоч”.

Вісім років навіть не отримував прибуток від фермерства

Я почав займатись овочівництвом ще у 1999 році. Спочатку я хотів стати спеціалістом комп’ютерної техніки чи будівельником, а також працював електромонтером. Але мій батько був агрономом і ще з дитинства навчав мене вирощувати рослини. Тому і я пішов у сільське господарство. 

Це був дуже важкий шлях. Моя дружина працювала вчителем англійської мови у місцевій школі, й ми всі свої дві зарплатні повністю віддавали на те, щоб розвивати бізнес. Але у нас зовсім нічого не виходило, ми не отримували врожаї і перші п’ять років взагалі працювали в мінус. Наші батьки нас постійно відмовляли, мовляв, нащо воно вам треба, тільки гроші викидати. Але я не хотів здаватись.

Перший прибуток ми отримали десь через 8 років і тоді побудували першу зимову теплицю. Далі поступово розвивались, але всі зароблені кошти інвестували у будівництво теплиці та обладнання.  Але, напевно, моя впертість і фанатизм призвели до того, що ми не покинули цю справу і вже більше 20-ти років вирощуємо овочі та зелень та відкрили своє фермерське господарство.

Від хімії до здорової органічної продукції

Спочатку вирощувати овочі для себе і як і всі використовували хімічні препарати та добрива. Але зрозуміли, що це хибний шлях, бо здорового врожаю таким способом отримати неможливо. До того ж у нас народились донечки, і ми дуже хотіли, щоб вони споживали здорову продукцію. 

“Відмовились від хімії, щоб діти споживали здорову продукцію”, – Андрій Марченко

У 2002 році я почав серйозно вивчати агрохімію. У теплицях почались постійні проблеми з хворобами, і всі шкідники, які існують, були у нас. Після хімічних препаратів рослини з часом хворіють та піддаються зараженням. У нас виходив такий дисбаланс, коли штучні рослини добре росли, але водночас були дуже смачними для шкідників і вразливими до хвороб. Я зрозумів, що це дорога в нікуди. Бо огірки росли, плодили 2-3 тижні, а потім просто гинули.

Якось я прочитав в журналі про американського фермера, який вирощує овочі без хімії та використовує біопрепарати, які оздоровлюють ґрунт. І я загорівся цією ідеєю. Інформації про органічне землеробство ніде не було, але я повірив в те, що можливо вирощувати здоровий урожай без хімікатів. І сьогодні я на 100% впевнений, що якщо є здорова земля, то буде здорова рослина. Так, у нас є шкідники, але вони не так активно проявляються. Це як у здорової людини віруси проходять майже непомітно, так і у нас в теплицях. Ми створили таку екосистему, де сформована мікрофлора і багато різноманітних бактерій, тому там важко процвітати патогенам. 

Вже 17 років ми не користуємось жодними штучними добривами, пестицидами та засобами захисту, тільки біопрепаратами для профілактичних цілей.

Якщо раптом розвивається якась хвороба, тоді користують біофунгіцидами. Так я вже більше 15-ти років вирощую овочі взагалі без використання хімікатів. В Україні вже є достатньо біопрепаратів, і їх ефективність не менша, ніж від хімічних засобів. Я користуюсь і довіряю компанії БТУ-ЦЕНТР та їх біопрепаратам ТМ Жива Земля. Вони виготовляють сертифіковані біопрепарати, які дозволені для використання в органічному овочівництві. Ці засоби дуже ефективні, коли з’являються проблеми у вирощуванні, наприклад шкідники чи хвороби.

Читайте також: “Наша мета – здорова земля”. Як працює найбільша в Україні компанія з виробництва біопрепаратів

На початку я взагалі постійно користувався їх МІКОХЕЛП та ФІТОЦИД, які вони ефективно працюють від фітофтори. А якщо нападають шкідники, то гарно працюють ЛЕПІДОЦИД-БТУ та БІТОКСИБАЦИЛІН-БТУ.

Жива Земля створює біопрепарати, що дозволені для використання в органічному землеробстві

Саме біопрепарати допомогли нам відродити екосистему. Зараз я можу з впевненістю сказати, що всі хімічні технології можна замінити на біологічні й цього буде достатньо, щоб впоратись з усіма проблемами рослин. Якщо порівняти з людиною, то хімічні препарати – це як антибіотики, які лікують швидко, але тоді ти ще кілька років після такого лікування відновлюєшся. А біопрепарати – лікують повільно, але надійно. Так, це не одразу помітно. Тому багато хто і боїться органічного рослинництва. Бо це не просто поприскати й забути, це цілий комплекс дій, який потребує праці.

В органічних овочах нітратів менше в рази

Зараз я вирощую понад 40 видів овочевих культур на 30 сотках. У мене є 400 квадратних метрів зимових опалювальних теплиць, а ще 1000 – неопалювальні. Крім того, маємо ще 20 соток відкритого ґрунту. Для органічного вирощування потрібна і зимова теплиця, і літня, і відкритий ґрунт. Адже навіть влітку не всі овочі можна вирощувати у теплицях. Наприклад, зелень та капуста потребують відкритого ґрунту. Ми вирощуємо всі традиційні овочеві культури – огірки, помідори, перець, редис, кабачки, капусту, кукурудзу та різні види зелені. Огірки та помідори в теплиці вирощуємо з касетної розсади.

Завдяки агротехніці нітратів у наших рослинах до 10 разів менше за норму. Наприклад, якщо для огірків допускається 400 мг на кілограм, то у нас інколи виходить 20-25.

У наших теплицях ми створили екосистему зі змішаних насаджень, тобто і огірки, і помідори ростуть на одній грядці з зеленню. Так і хвороб набагато менше. Щоб зменшити кількість шкідників, ми використовуємо земляних жаб. Вони дуже активно поїдають слимаків, білокрилок та попелиць, тобто тих шкідників, які дуже шкодять органічному виробництву. Овочам жаби не приносять ніякої шкоди. Тільки самому не дуже приємно, коли ти зриваєш салат, а жаба сидить під листком.

Читайте також: «Здорова їжа — здорові родини». Як біопрепарати від БТУ-ЦЕНТР безпечно позбавлять овочі від шкідників

Головна відмінність від традиційного овочівництва – живий ґрунт. Наша земля є дійсно живою з купою бактерій, жучків і комашок. Ми навіть спеціально розводимо черв’яків для кращої структури ґрунту.  У землю додаємо деревний попіл, який багатий на кальцій, калій та мікроелементи, компост, трав’яні настої, а також послід своїх курей, який до речі можна замінити й біопрепаратами.

Теплиця Андрія Марченка

Можливо, це і не зовсім правильно, але ми навіть не міряємо вологість ґрунту, як це роблять у звичайному овочівництві. Раніше, коли у нас була ще хімічна технологія, ми могли приїхати з ринку, а наші теплиці стоять вже з в’яленими рослинами. Бо там було все штучне і тому доводилось постійно поливати. Після переходу на органічне землеробство я вже дуже багато років не бачив в’ялих рослин, тому що там волога підтягується з нижнього шару і її достатньо для зволоження. 

Хороші урожаї та теплова система з пластикових пляшок

За сезон в зимових теплицях ми можемо отримати десь 45 кілограмів огірків з метра квадратного за два обороти, помідорів – 30-35 кілограмів. У літніх теплицях виходить десь втричі менше. Урожай ми збираємо всією родиною – я, дружина та троє дітей. Всі активно допомагають в міру можливостей. Також у нас є кілька найманих працівників.

Окрім органічного вирощування овочів я маю ще одне велике хобі – енергоощадження. Я по життю економіст і довго шукав, як же досить економно можна зберігати тепло.  У зимових теплицях це вдається завдяки полікарбонату, яким вони накриті, а влітку не перегріваються. Теплиці опалюються дровами. Мікроклімат та система підігріву ґрунту контролюються автоматично. Але через те, що у зимових теплицях менше світла, там рослини ростуть повільніше.

Я дізнався, що звичайна вода є найкращим у природі теплонакопичувачем. Тому я облаштував таку саморобну систему з пластикових пляшок. Їх я наповнив водою, додав ЕМ-кераміки та шунгіту проти зацвітання і розвісив по всіх теплицях.

Пляшка з водою може нагрітись до 30-35 градусів, а одна тонна віддає 15 кіловат-годин тепла, яке просто вдень зібралось з повітря, а вночі віддається.  Ці кіловати рятують при мінусовій температурі, коли теплиця за годину може втрачати до 30-ти кіловатів. Це дуже зручно та економно. Єдине, що трохи складно набирати стільки пляшок з водою та завісити ними всю стіну.

Нас називали сектантами й не вірили в органічність продукції”

Щоб знайти свого споживача, ми перепробували все. Починали працювати з гуртовиками, але їм все одно органічна продукція чи ні, безпечна чи ні. Головне – дешевше купити. Також ми продаємо овочі на ринку у місті Шостка, але там реалізуємо тільки залишки. Бо звичайний ринок не розуміє, чому потрібно платити за продукцію дорожче. Тому ми відкрили у себе в місті магазин органічних продуктів, де маємо своїх постійних покупців. Дуже багато продукції продаємо через інтернет. Десь шість років тому ми створили власний сайт, отримали органічний сертифікат відповідності, розмістили про це інформацію і відразу зріс потік клієнтів.

Знаєте, нас часто називають якимись сектантами. Бо така віра і фанатизм у власну справу дійсно схоже на якусь релігію. Я дійсно вірю в органічне землеробство і намагався всіх сюди затягнути. Але поки людина сама не захоче вирощувати нормальні овочі без хімікатів – ти її не змусиш. Всіх хто хоче освоїти органічні технології вирощування, я навчаю в Клубі органічного землеробства в місті Шостка. Так само їздив по Україні й ділився досвідом вирощування органічних овочів.

Читайте також: Мікрозелень у руках «сонячних діток»: історія соціального проєкту у Харкові

Я хочу продавати свою продукцію і ділитись досвідом з людьми, які це цінують. Колись агітував бабусь на ринку, але вони мені не вірили та вважали, що без хімії взагалі нічого виростити неможливо. Але я дуже вірю в органічне землеробство і тільки так виростити справді корисні та смачні овочі та фрукти.

Підтримай ШоТам

Суспільство

Український криголам «Ноосфера» вирушив в Антарктику (ФОТО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Український криголам «Ноосфера» вирушив у свій перший рейс до Антарктиди.

Востаннє корабель під українським прапором виходив до Південного океану понад 20 років тому. І сьогодні Україна повертається до кола морських держав світу.

«Ноосфера» стала першим українським судном, оснащеним суперсучасною системою динамічного позиціювання. Досі наші моряки, щоб опанувати управління такою системою, були змушені сплачувати значні кошти за навчання за кордоном, а тепер зможуть навчатися вдома.

Це по суті, унікальний інститут з лабораторіями для вивчення таємниць світового океану. Корабель входить до ТОП-20 світових лідерів океанографічних суден.

Читайте такожЗберегти символ Карпат. Чому бурий ведмідь опинився на межі зникнення, та хто рятує українського хижака

Перший рейс судна прокладено з порту приписки Одеси на науково-дослідну станцію ім. Академіка Вернацького, що дасть потужний поштовх для розвитку як вітчизняної, так і світової науки.

Судно символічно стартувало 28 січня – у День відкриття Антарктиди. Лише за 5 місяців від моменту купівлі криголама у Великобританії вдалося повністю пройти сертифікацію, сформувати експедиційні завдання і вже в грудні почалася доставка необхідних вантажів.

Читайте також: Солодка пам’ять. Історія кондитерки із Закарпаття, яка відроджує рецепти легендарного Йозефа Шнайдгена

Перед тим тривала 20-літня перерва, коли жодне океанографічне судно під українським прапором не виходило в плавання, а вантажі на нашу полярну станцію доставлялися завдяки фрахту іноземних криголамів.

Нагадаємо, криголам «Ноосфера» пройшов випробування перед виходом в Антарктичну експедицію.

Фото: facebook.com/AspikGroup.

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

Показали, як виглядатиме медичний хаб у Львові площею 16 тис. м²

Опубліковано

Підтримай ШоТам

У Львові на вул. Вернадського зведуть цілий медичний хаб. Йдеться про медичний центр, поліклініку та пологовий будинок.

Про це повідомили на фейсбук-сторінці Львів. Містобудування.

Хаб буде п’ятиповерховим загальною площею орієнтовно 16 тис. кв. м. У планах інвесторів – поліклініка, медичний центр з лікування суглобів, приватний пологовий будинок і готель для клієнтів.

Читайте також: «Вакцинація рятує не гірше за молитву». Історія лікаря з Сум, який став священником та руйнує стереотипи серед вірян

Ділянку площею 4,6 га на вулиці Вернадського у жовтні 2020 року Львівська міська рада віддала в оренду на 10 років ПП «Лев міста 2012».

Читайте також: Врятувати стародавню традицію. Як бренд Vereta перетворює ганчір’я на стильні килими та наповнює життям село на Вінниччині

Стартова вартість річної оренди на аукціоні становила понад 300 тис. грн, але через велику зацікавленість ділянкою – в аукціоні взяли участь п’ять учасників – зросла до двох мільйонів гривень. Саме така сума вже надійшла за останній рік до міського бюджету. І так буде і в наступні роки.

Нагадаємо, на Дніпропетровщині завершують капремонт амбулаторії сімейної медицини.

Як ми повідомляли раніше, у Вінниці дитяча лікарня отримала благодійну допомогу від Ізраїлю.

Фото: facebook.com/lvivmistobud.

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

Солодка пам’ять. Історія кондитерки із Закарпаття, яка відроджує рецепти легендарного Йозефа Шнайдгена

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Присвятити своє життя солодощам, аби зберегти пам’ять та емоції дитинства. Це історія кондитерки Галини Репарюк, яка між модним макароном та «бабусиним» тістечком радить обирати своє, рідне. А ще вона відроджує унікальні рецепти легендарного ужгородського кондитера Йозефа Шнайдгена. Про відкриття власної справи, щирі смаки та збереження традицій Галина розповіла ШоТам.

Галина Репарюк

Кондитерка, засновниця бренду Gallia sweet-shop, власниця двох кондитерських у Великому Березному та Перечині. Відроджує рецепти Йозефа Шнайдгена, відомого ужгородського кондитера

На Закарпатті все починається з кави

Я завжди любила готувати. Це – мій релакс. Із дитинства, коли мама розподіляла домашні справи між мною та сестрою, я воліла на кухню, а не прибирати. І в університеті, і вже в сімейному житті готувати щось смачне – це мій відпочинок. Прийду змучена, на кухні відновлюся. А до тістечок я прийшла через каву. На Закарпатті все починається з кави.

Я вийшла заміж і ми оселилися у Великому Березному (містечко на Закарпатті). Щоби випити доброї кави, їздили в Перечин чи Ужгород. Зрештою – вирішили відкрити власний заклад, аби в Березному була добра кава. Це все було непросто, ми довго шукали партнерів, нас відговорювали. Казали, що нічого не вийде, не вдасться тут зробити місце лише про каву. Скажу так: у день відкриття нашої кав’ярні, а це кінець 2008 року, я не була щаслива. Але потім справа пішла.

Кондитерка Галина Репарюк під час роботи

Я побачила, що люди до кави хочуть і тістечок. Спочатку для мене їх робила жіночка, яка, до речі, тепер працює в нашій кондитерській. Тоді це були звичайні тістечка, стандартні, як у всіх. Я сама, вдома, почала робити чизкейки, тірамісу, отакі «модні» солодощі. Просто за уроками з інтернету. Коли досягла певного рівня, зрозуміла, що мені бракує знань. Так почалася історія мого навчання.

Я почала їздити на майстер-класи з кондитерської справи у Львів, Київ, Харків… Сама експериментувала багато, а найкращі майстри дали мені певний поштовх. Що цікаво, мене навчили більше не як робити, а як не робити. А це дуже важливо. Побачила помилки, які мала сама й яких припускаються багато колег. Це, мабуть, і стало переломним моментом. Вирішила, що у мене буде власний шлях.

Фірмовий торт «виношувала» 9 місяців

«Ужанська долина» – авторський торт, за яким мене знають краяни. Коли я тільки-но оселилася на Березнянщині і почула цю назву – а це було 20 років тому – вже знала, що зроблю щось про Ужанську долину. Відчувала в цій назві якусь особливу енергію, може, й магію. Отже, назва була одразу. А вже коли була на першому майстер-класі, зрозуміла, що створю торт «Ужанська долина».

Торт Ужанська долина
Фірмовий торт кондитерки Галини Репарюк «Ужанська долина»

Відтоді минуло майже 5 років. Це не так просто, ти мусиш багато попрацювати, й не варто поспішати. Ти вигадуєш одне, пробуєш, воно не працює… Спочатку я хотіла «намудрити» – набралася багато знань, була спокуса показати все, що вмію. Але ж насправді це нікому не потрібно, та і буде схоже на те, що є в інших. Зайшла в глухий кут. І кажу собі: «Стоп, Галю, відпусти себе! Пофантазуй! От уяви: ти прийшла в гості в Ужок (село на Березнянщині, поблизу перевалу на межі з Львівщиною), і чим тебе там пригостять?». Й от таке «дзинь»: миска з домашнім сиром, сметана, горіхи і яфини (чорниці)! З цим багатством і почала далі працювати технічно – як це подати тортом, аби було добре.

Я «виношувала» цей торт 9 місяців – так щоб «твердо», щодня працювати. Не завжди сама власноруч, бо це ніби хірургу оперувати власну дитину. І нервувала тоді добряче з командою, давала орієнтири, вказівки… Дівчата робили варіанти, заготовки, і я куштувала з тверезим розумом. Звісно, й сама стояла і над тістом, і над начинками, і коло печі… Переробляли безліч разів. Довго шукали, який вигляд матиме торт.

Не хотіла дивувати людей чудернацькими рецептами

Коли ти хочеш красивий торт – ти даєш шоколад. А я принципово не хотіла там шоколаду: він там чужий. Моя ідея інша, і він зіпсував би і концепцію, і смак. Крім того, я не хотіла, щоби було схоже на інші торти Закарпаття. До речі, мені дуже прикро, що є випадки, коли крадуть ідеї у колег, і роблять копію, але не вкладають душу. Я ж за ці 9 місяців, як створювала «Ужанську долину», не спала спокійно. 

Нарешті стався момент, коли я знайшла те, чого прагнула. Торт ще не ідеальний, зараз я вже готова застосувати технологічний момент, що зробить його ще кращим. Довелося прийняти рішення не додавати в торт меду, який я там бачила – багато людей мають алергію. Обійтися без меду мені радили і майстри-кондитери, яких поважаю. І так, мені при створенні торту допомагали порадами, і я вдячна. Сьогодні вже можу сказати: горда представити «Ужанську долину» людям. 

Кондитерка Галина Репарюк, яка ка відроджує рецепти Йозефа Шнайдгена

Які емоції, за моєю ідеєю, відчує людина, яка куштує шматочок цього торту? Це про село, спокій, радість від природи. Уявляю ганок дерев’яної хати, і смак домашніх продуктів. Я просто переосмислила це в форматі торту. Не хотіла якоїсь гастрономічної «лавини», здивувати чимось чудернацьким. Ні, це про затишок недільного ранку. Вважаю, що щирі емоції – найсмачніші. 

Рецепти Шнайдгена: так смакує Європа

З історією Шнайдгена я познайомилася буденно. Вже бачила, що варто розширювати справу. Й одразу йшлося про Перечин – місто неподалік від Ужгорода, в напрямку від Великого Березного. Адже це поруч, і все контролюватиму сама. Почала шукати приміщення під кав’ярню-кондитерську. Голова громади Іван Погориляк сказав, що має ідею й бачить, що я зможу її реалізувати. Він дав мені контакти сина Йозефа Шнайдгена. Й так я дізналася про цю людину.

Він жив у 1912-1991 роках. Мав освіту, здобуту в різних містах Австро-Угорщини, та ніс традиції кондитерської школи цієї частини Європи. Його цукрарня (кондитерська) в Ужгороді була успішна в 1930-1940 роках. Посидіти там за кавою з тістечком входило до приємних традицій ужгородців, які любили це місце і за смак, і за атмосферу. З того, що я знаю про пана Йозефа, це був особливий, неймовірно інтелігентний, дещо суворий і безмежно відданий своїй справі чоловік. Коли наприкінці 1940-х цукрарню експропріювали совіти, господар і кондитер залишився без роботи. 

Він зміг знайти працю лише в Перечині, і не там, де міг проявити свої вміння і талант. Йому довелося робити промислові льодяники та пряники. У СРСР не було місця авторській кондитерській справі й традиціям смаколиків Австро-Угорщини. Були стандарти, що стосувалися й випічки та солодощів. Та, як розповів син пана Йозефа, кондитер не здавався і все ж знайшов спосіб затвердити свої рецепти. Так і Перечин відчув шарм авторської випічки. 

Зошит Шнайдгена – виклик для кондитера

Йозеф Шнайдген у Перечині розробив і вдосконалив рецепти, навчав молодь кондитерській справі. Згодом повернувся жити в Ужгород, але щоранку вдосвіта їздив у Перечин, аби до ночі готувати смаколики для людей, які його прийняли. Які саме – ми знаємо лише кілька назв, але кожна – легендарна. Торт «Добош», тістечко «Креймеш», трубочки з кремом «Гобоші» і «Рейтеші», як у нас кажуть, «закручування».

Зошит кондитера Йозефа Шнайдгена
Зошит кондитера Йозефа Шнайдгена.

Вони – із зошита, який віднайшли нащадки Шнайдгена. Цей історичний документ – важливий раритет. І виклик для кондитера. Адже Йозеф Шнайдген записував інгредієнти, але не технологію. Як я це зрозуміла: він писав про кратні порції, 8 або 12, і так рахував складники. 

Почала працювати з тортом «Добош», а там шоколад, і крем виходить інакший. Я розшукала жінку, яка з ним працювала. З’ясувала деякі деталі, хоча і не так про рецепти. Дізналася, що торт у той час – це була розкіш, яку могли собі дозволити лише деякі. Здебільшого «Добош» вони робили так, аби продавати невеликими шматочками в кафе, і це теж було свято для тих, хто куштує. 

Книга рецептів Йозефа Шнайдгена

Думаю, це про те, що емоції дитинства важко передати. Це був інший смак. Коли ти куштуєш дещо особливе, що ти запам’ятаєш. Зараз у нас надмір солодощів, і це інші відчуття. Ані цукерки, ані тістечка – вже не подія, це доступно. А тоді це було свято. Свято, яке створював майстер.

Солодощі Шнайдгена – з того, що під рукою

Це зараз ти можеш навчитися з уроків на Youtube, багато відкритої інформації, тоді ж такого не було. Йозеф Шнайдген дійсно був майстром і, маючи знання, ніс цю культуру людям. І вони цінували. Я зрозуміла це, працюючи над тістечками Шнайдгена. Там дуже прості складники. Те, що було: борошно, масло, яйця… Так, я переосмислюю їх. Я ж мушу зробити технологічно.

Наприклад, якщо ти поставиш «Добош» у холодильник, то глазур потече. А тоді ж холодильників не було! Карамель і холод – вороги. Цей торт так створили, щоб його можна було зберігати 10 днів. Є легенда, що цей торт (створений 1885 року Йозефом Добошем) везли імператриці Австро-Угорщини Єлизаветі Баварській, і вона його вподобала. Там шоколад. А яйця збивають з цукровим сиропом за спеціальним методом. Словом, купа нюансів.

Гобоші за рецептом Йозефа Шнайдгена
«Гобоші», створені за рецептом Йозефа Шнайдгена.

Думаю, що смак здатен передавати емоції та бути носієм пам’яті. Сьогодні на вітринах 50 видів тістечок і кав’ярня – на кожному кроці. Це різні часи, і різне відчуття смаку. Мрію, щоби на будинку, де була кав’ярня Йозефа Шнайдгена, була його меморіальна дошка. 

До традиційних рецептів додаю сучасний «тюнінг»

Усі питають: який мій улюблений десерт. А це просто чорний хліб з добрим шаром хорошого масла. Коли їду на рідну Рахівщину, в інші місця Закарпаття, на всіх гостинах щоразу шукаю тістечка. Чи мені бракує солодкого? Та в мене кондитерська! Я вивчаю. І страшенно сумую, коли бачу, що втрачаються рецепти. Що хазяйки не бережуть бабусині зошити, замовляють на стіл звичайні промислові тістечка з найближчої торгової мережі.

Коли лише починала, я робила «модні» десерти. Зараз розумію: цього не треба. Ми любимо свій рідний смак. Буде навколо багато макарон, мусових тістечок, всяких кольорових, а все одно тягнешся по «шетемені», як кажуть на Закарпатті, – по домашню випічку. Зараз я працюю над відновленням традиційних рецептів, але з сучасним «тюнінгом». 

Що таке традиційна закарпатська випічка? Це «кісто», прості тістечка із заварними, масляними кремами, з додаванням ягід, медовики і баники. Треба поєднувати з горіхом, маком, кокосом, і це дуже добре. А ще треба відновити «закручування», рулети. Там можна так експериментувати! От я любителька чорносливу… І грецький горіх для мене набагато кращий за мигдаль, а французьку випічку вважаю надто солодкою.

Мої улюблені тістечка – мамині з домашнім сиром або яблуками. Хочу відновити «горішки» (улюблена закарпатська сімейна випічка), але не банально зі згущеним молоком. Уже знаю, що зроблю з нашим цікавим закарпатським фруктом, і це буде те, що люблю я. І, певна, вподобають люди. Саме зараз уже складаю цей десерт, це дуже мій смак.

Солодощі від кондитерки Галини Репарюк

Смаки повертають тебе в дитинство

Моя радість – щоденна. Я не люблю гучні події. Щодня п’ю каву і люблю, щоби це було красиво і смачно. Вважаю, що смачні тістечка – це щастя щодня. Мої мрії? Я б хотіла втілити соціальний проєкт. Навчати дітей. Не всі й знають, як з’являється борошно, як печеться хліб. Для дитини тістечко – це втамувати потребу солодкого, це ціль. Для дорослих це й емоція. 

Бачу, що є потреба в справжньому, в автентичних смаках, у тому, що вертає тебе до дитинства. Ти вже скуштував різне. І розумієш, що хочеш рідного.  На Різдво я була в мами на Рахівщині. І привезла її колач з домашнім сиром. Щодня вранці п’ю каву з ним. Донька спитала: чого ти так ділиш, на малі шматки? І я зрозуміла: щораз, смакуючи, я наче там, вдома у мами.

Аби відновити унікальні рецепти, потрібно докласти чимало зусиль та часу. А щоб підтримати ШоТам – достатньо одного донату.

Фото: Сергій Гудак та з особистого архіву Галини Репарюк

Підтримай ШоТам

Читати далі