Суспільство
Як українці обстоюють права людини: три ініціативи з регіонів
В Україні повага до прав людини часто залишається нормою лише на папері. Однак дедалі більше українців розуміють, що це базова умова здорового та розвиненого суспільства. Разом із «Інтерньюз-Україна» та UkraineWorld розповідаємо три історії про ініціативи, які обстоюють права людини у різних сферах.
Навіщо у Чернігові Дім прав людини
У селі Количівка на Чернігівщині працює один із кількох в світі домів прав людини. Його заснували у 2014 році на базі 7 неурядових організацій як частину міжнародної Мережі домів. Тут проводять лекції, тренінги, міжнародні школи для правозахисників, активістів та освітян, а також освітні фестивалі з прав людини.
Назва говорить за себе: у Домі не лише створюють освітні програми із захисту прав людини, але й навчають це робити інших. Дім системно втілює план розвитку української школи, що базується на правах людини. Протягом року вони навчають вчителів, адміністрацію, батьків у 5-6 школах — переважно на сході України.
Утім Освітній дім прав людини у Чернігові є також шелтером для міжнародних правозахисників, журналістів та активістів, які через свою діяльність опинилися в небезпеці та потребують тимчасового прихистку. Наразі вони активно допомагають білоруським колегам та журналістам, які втекли від репресій режиму Лукашенка.
За словами директора закладу Сергія Бурова, для українців Освітній дім прав людини у Чернігові — це приклад децентралізованої консолідації громадян. Крім того, завдяки Дому до Чернігівщини приїжджають більше гостей, а отже — зростає туристичний потенціал регіону.
«Мені здається, що лідерські ініціативи, якісь громадські ініціативи, також мають мати децентралізацію і зберігатися у тому місці, де вони народилися. Так ми просто робимо Україну міцнішою».
Представники Дому намагаються об’єднати людей заради створення громадянського суспільства та покращити становище прав людини в Україні до європейських стандартів.
«Коли говорять про європейські прагнення України і про євроінтеграцію, то часто розуміють якісь економічні аспекти і щось подібне. Але насправді європейська інтеграція полягає насамперед у тому, що ми хочемо жити за тими цінностями, за якими вже живе європейське середовище. Тому європейська інтеграція просто неможлива без прав людини».
Читайте також: «Продовжуємо справу наших предків». Як на Закарпатті роми дають людям роботу та руйнують стереотипи
Як активісти Кривого Рогу борються за чисте повітря
Аби обстоювати свої права, зовсім не обов’язково бути правозахисником. Катерина Таран — одна з активісток коаліції громадських організацій «Досить труїти Кривий Ріг», які борються за чисте повітря і воду у місті.
Катерина перейнялася екологічним становищем міста після народження сина. Тоді ж почала писати скарги до органів місцевої влади з проханням перевірити, чи дотримуються відповідних норм промислові підприємства.
«Я почала помічати, що рано-вранці або ввечері з’являється специфічний заводський запах чогось горілого, хоча ніхто ніде нічого не палить, а все одно є такий запах. Потім побачила, що є дуже велика кількість пилу на підвіконні».
Катерина переїхала у Кривий Ріг з іншого міста, тому помітила проблему одразу. Жінка намагалася з’ясувати, чому графітовий пил буквально осідає на неї під час прогулянки на вулиці.
Не отримавши бажаної реакції від місцевої влади, Катерина Таран вирішила захищати екологічні права мешканців міста в межах організації «Досить труїти Кривий Ріг», що безпосередньо вирішує питання з органами державної влади. Діяльність громадськості в цьому напрямі — вирішальна, каже Катерина. Тепер активістка моніторить дотримання промисловими підприємствами санітарних норм та комунікує з органами місцевої влади у разі порушень.
Кривий Ріг страждає не лише від шкідливих викидів, але й від недостатнього пригнічення пилу на відвалах поблизу житлових зон. Насипи пилу падають й у ріку Інгулець та знищують зелені території.
«На жаль, не всі мешканці Кривого Рогу розуміють, наскільки важлива їхня активна позиція. Для багатьох заводи — це робочі місця, що “годують” місто. Але ж мета — не зупиняти заводи, мета — щоб вони дотримувалися норм. Від якості води та повітря залежить здоров’я населення».
Читайте також: Місто без ветеринарів: як у Ржищеві волонтери взялися рятувати безпритульних тварин
Як «Світло надії» допомагає вразливим групам у Полтаві
Деякі групи населення — особливо вразливі до порушення своїх прав, тож потребують сторонньої допомоги. Це і безпритульні, і люди, звільнені з місць позбавлення волі, і внутрішньо переміщені особи, і люди, які опинилися в складних життєвих обставинах та потерпають від насильства, постраждали від торгівлі людьми, мають наркотичну залежність тощо. У Полтаві їм допомагає благодійна організація «Світло надії».
Організація виникла у 1999 році як Благодійна Асоціація допомоги ВІЛ-інфікованим та хворим на СНІД, однак згодом розширила свою діяльність. Сьогодні тут діє і Центр адаптації, де вразливі групи населення можуть відновити документи, зробити тестування на ВІЛ, попрати речі, обігрітися взимку, отримати теплі речі, переночувати та скористатись іншими послугами.
Максим Жмудь, адміністратор Центру адаптації для бездомних осіб та звільнених із місць позбавлення волі, в минулому і сам був клієнтом цього центру, а потім став соціальним працівником. Це, за його словами, мотивує багатьох гостей організації змінювати своє життя на краще.
«Багато клієнтів, які навіть сьогодні проживають в цьому центрі, знають моє минуле — кримінальне і наркотичне. І, безумовно, вони бачать ті зміни, які у мене відбулись за цей час», — додає Максим.
Організація повсякчас переймала європейський досвід: «Все, що ми робимо в нашому місті, у нашій області — ми не придумали самі. Ми вивчали кращий досвід в європейських країнах — адаптували та імплементували це в нас», — розповідає директор центру Роман Дрозд.
«Світло надії» вже ділиться своїм досвідом з іншими й за межами країни, у Східній Європі та Центральній Азії. Щороку близько 160 громадських організацій проходить навчання на базі центру.
Читайте також: Волонтерський рух “ОЗОН”: як молодь та пенсіонери контролюють поліцію
«Ми хочемо, по-перше, аби принципи прав і демократії були міцніші і цінніші для нашої громади. Ми хочемо зупинити епідемію ВІЛ-СНІД у Полтавській області й в Україні. Хочемо, щоб наша молодь була міцна, проактивна і успішна, щоб наше місто і наша область була безпечна», — розповідає Роман Дрозд.
Щороку «Світло надії» надає допомогу майже 20 тисячам клієнтів. Організацію фінансово підтримує місцева влада та територіальні громади. На думку виконавчого директора організації, це свідчить про принцип сталості, адже місцева влада не лише визнає існування соціальних проблем, а й допомагає їх вирішити.
Авторки: Ірина Матвіїшин, Тетяна Дуднік
Серію репортажів зроблено в рамках національної кампанії EUkraine. Проєкт здійснює «Інтерньюз-Україна» та UkraineWorld за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» у співпраці з Офісом Віцепрем’єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції та проєктом Association4U.
У 2025 році на станції метро «Палац “Україна”» демонтують мозаїчне панно із солдатом-червоноармійцем та інші об’єкти з радянською символікою.
Про це повідомили в КП «Київський метрополітен» на запит видання «Віледж».
Роботи планують провести у першому кварталі 2025 року. Разом із панно приберуть надпис «РККК 1918» та два карбування радянської зірки з серпом та молотом.
Наразі мозаїку прикрили стінкою з гіпсокартону, а інсталяції з радянськими зірками — листами з оцинкованої сталі.
Також у Києві планують демонтувати радянські символи на станціях метро «Майдан Незалежності» та «Вокзальна».
Нагадаємо, що на будівництві метро у Києві закладають котлован станції «Мостицька» (ФОТО).
Раніше ми повідомляли, що в Києві відкриють новий артпростір з роботами сучасних українських митців.
Фото: Вікімедіа
Український бренд одягу FROLOV 14 лютого відкриє UFW денним рок-концертом. Квитки на покази можна отримати у благодійному розіграші для проєкту «Обличчя героїв».
Про це повідомили в інстаграмі FROLOV.
У сезоні FW25-26 Ukrainian Fashion Week запустила благодійну ініціативу «Обличчя героїв». Цей проєкт спрямований на підтримку, відновлення та реабілітацію поранених з мінно-вибуховими травмами обличчя.
Щоби отримати запрошення на один із показів, необхідно:
- зробити благодійний внесок від 2500 гривень на Монобанку;
- заповнити форму за посиланням;
- обрати бажаний для відвідування показ.
Організатори транслюватимуть подію онлайн, етер можна буде подивитися безплатно.
Нагадаємо, що Ukrainian Fashion Week створює адаптивну моду для ветеранів та людей із травмами.
Також ми писали, що український бренд FROLOV створив костюм для Бейонсе (ФОТО).
Фото обкладинки: фейсбук-сторінка UFW
Суспільство
У свої 73 Ярослав Мельничук не любить сидіти на місці: він опанував смартфон, допомагає онучці закривати благодійні збори для війська, співає та читає реп. А ще почав власну справу — виготовляє дерев’яні підставки під телефон. Каже, що робить ці речі з власної потреби, — щоб було зручніше дивитися улюблені відео про риболовлю:
«Це дуже кропітка праця: я завжди кажу, що легше хату збудувати, ніж робити ці підставки. Але саме вони дають мені силу та здоров’я — тепер я цим живу».
ШоТам розповідає історію дідуся, який завдяки онучці став зіркою інтернету та створив власну прибуткову справу на пенсії.
Ярослав Мельничук
пенсіонер, виготовляє дерев’яні підставки
Завдяки онучці про мене знає весь інтернет
Усе своє життя я працював будівельником, а коли вийшов на пенсію, то дуже полюбив ходити на риболовлю та просто гуляти біля річки в рідному селі. З часом почав збирати різні гілки на березі, щось із них виготовляти та лакувати.
А ще мені було шкода, коли щось красиве пропадає, тому вирішив створити вдома в альтанці музей, де збирав старовинні речі, які знайшов вдома чи принесли сусіди. В мене є старі годинники, машинки для стрижки, маслобійки, фото, касети та платівки. Діти часто приходять сюди й уважно все розглядають.
Ярослав Дмитрович показує дерев’яну підставку для пляшок у власному домашньому музеї. Фото надала Віталія Грицак
Кілька років тому мені подарували смартфон. Онуки навчили ним користуватися, тож часом я дивлюся якісь відео, і так натрапив на ролик з підставками під телефон. Я вирішив, що хочу робити таке ж, бо коли ми дивилися щось разом з онукою, то зазвичай спирали телефон на якусь банку. Тому для мене дерев’яна підставка — це дійсно корисна річ.
Спершу не вдавалося створити щось красиве, але я дуже старався. Першими моїми виробами були підставки з нотами — я зробив їх для учнів моєї дочки, яка викладає в музичній школі.
Підставка «Моя дочка музикантка» від Ярослава Дмитровича. Фото надала Віталія Грицак
Далі онучка Віта написала на своїй сторінці про мене, і музичне училище з Полтавщини замовило 30 таких підставок. Потім почали замовляти й інші підписники Віти. Я не ставив якоїсь ціни — казав, що дадуть, те й буде. Половину коштів витрачав на матеріали, а половину віддавав на армію.
Мої підставки вже бачили Америку й Австралію
Справа так захопила мене, що я почав створювати зайчиків, песиків та інших тваринок. Символом нашого села Коропець є риба короп, тому я створив і таку підставку — це улюблений мій виріб, бо риболовля є моїм захопленням. До речі, її замовляють наші односельці, які живуть за кордоном, тому мої підставки вже є у Франції, Таїланді й Америці. А один з найскладніших виробів — підставка з тризубом — полетів до Австралії. Звідти ж у мене замовили кенгуру.
Підставку з тризубом замовили односельці Ярослава Дмитровича, що живуть в Австралії. Фото надала Віталія Грицак
Я створюю кожен виріб досить довго: спершу його треба намалювати, потім вирізьбити, пошліфувати та полакувати, а далі він висихає понад добу. Це дуже кропітка праця, але саме підставки дають мені силу та здоров’я — тепер я цим живу.
У мене поки немає майстерні — я облаштував собі робоче місце в стодолі. Там поставив свій станок і зберігаю всі підставки, яких за день можу створити пʼять-шість.
Знайомі та друзі мене підтримують — кажуть, що вже чули про мене по радіо. А я собі жартую, що мене вже навіть в Америці показують. В юності я їздив по світу й зовсім не мав часу робити щось для себе, що приносить мені радість.
Мій молодший брат — різьбяр, племінник також виготовляв меблі, тому я вирішив продовжувати сімейну традицію. Рідні завжди підтримують і радіють за мене, та іноді дружина жартує, щоб я не задирав носа, бо ще хтось мене собі забере. Але то все жарти, і я дуже вдячний своїй онучці за підтримку, і що тепер про мене знає весь інтернет.
Ярослав Дмитрович залюбки робить підставки для військових та дає лоти на благодійні розіграші онучки. Фото надала Віталія Грицак
А ще мої підставки замовляють на фронт. Якось нам навіть надіслали фото, як використовують підставку для телефона в окопі. Звісно, з військових ми кошти не брали — це наша маленька подяка за захист. Щиро хотів би перемоги для України, а ще прожити ще хоча б 10 років, щоб міг зібрати своїх рідних і друзів за великим столом в нашому селі на березі Дністра.
Перша дідова підставка зібрала 150 тисяч для війська
Мої підписники дуже полюбили діда, бо він такий, який є, нікого з себе не вдає. Та йому й не треба це робити, адже дід завжди був дуже харизматичний. Коли він почав створювати підставки, я саме організовувала благодійний збір для нашого війська — тоді ми разом зняли відео, заспівали та зачитали реп і виставили його підставку як благодійний лот.
Він і раніше допомагав мені з лотами — то свій фірмовий маринований оселедець запропонує, то домашнє вино. А того разу підписники побачили підставку й почали запитувати, чи можна таке придбати окремо.
Віта написала про дідусеві підставки у своїх соцмережах, і так у нього з’явилися перші покупці. Фото надала Віталія Грицак
Так і стартувала рекламна кампанія з підтримки дідового бізнесу. До речі, тоді ми зібрали понад 150 тисяч гривень для бригади «Рубіж» — це був один з перших виробів, який називався просто «Під ваші тіліфони». Переможець так щиро дякував, що дідові це було набагато цінніше за гроші.
Тепер, коли я організовую благодійні збори й долучаю до цього діда, то завжди знаю, що зможу швиденько зібрати необхідну суму.
Він завжди долучається до усіх моїх зборів — чи дає підставку на розіграш, чи просто сам донатить. За минулий рік вдалося зібрати близько півтора мільйона гривень, зокрема й завдяки його допомозі.
Понад пів тисячі виробів з оригінальними назвами
Дід придумує дуже цікаві назви для своїх виробів. Наприклад, підставка з нотою називається «Моя дочка-музикантка», зайчик — «Той, хто поїв усю капусту на городі», а ще є «Гусі-гусі, га-га-га», «Пливе качка, пливе сороката, я ж тобі казала, що я не багата». Також у діда є «Білочка, що поїла всі горішки і нема, що продати» або «Зуб, дешевший, ніж у стоматолога».
Кожен виріб Ярослава Дмитровича має оригінальну назву. Фото надала Віталія Грицак
За понад рік у діда було більше 500 замовлень. Він створив певний асортимент, який він виготовляє наперед, але буває, що люди звертаються з проханнями створити щось особливе. Наприклад, одна жінка замовляла підставку у вигляді окулярів для своєї подруги, яка працює окулісткою, а ще одні покупці мали вдома кажана, тому попросили вирізьбити його.
Дід дуже любить дарувати свої вироби — якщо хтось із чимось йому допоможе, він залюбки дарує якусь підставку.
Люди завжди дуже вдячні й надсилають свої фото з виробами. Я відразу роблю скрин та пересилаю дідові у вайбер. Наша з ним переписка — це суцільні скриншоти відгуків його клієнтів. Я зовсім не очікувала, що так буде, але дуже рада, що дід знайшов свою справу, і вона приносить йому радість.
Мрію про таку ж старість, як у діда
Спершу дід казав, що не треба встановлювати якусь конкретну ціну — оплата буде, що дадуть. Десь рік ми так і працювали. Люди платили по-різному — від 200 до 500 гривень. Але потім я побачила, що він приділяє цьому дуже багато часу та сил, втомлюється від фізичної роботи, тому тепер кажу, що в середньому підставка коштує 400-500 гривень, щоб дідова робота окупилася.
Коли ми надсилаємо людям вироби, завжди додаємо лист із побажаннями від діда та ще якийсь подарунок — це можуть бути сушені яблука від бабусі, свіжі груші з нашого саду, горіхи чи цукерки. Я ж дуже люблю підставку, яка в діда не вийшла — це мав бути козеріг, але ми назвали його чупакаброю, і вона тепер у мене на поличці.
Віталія з дідусем Ярославом Дмитровичем. Фото надала героїня
Я дуже щаслива, що маю у своєму житті такого діда. Він завжди дає мені щось домашнє, коли я кудись їду, та завжди зустрічає, коли повертаюся додому. Дід дуже мене любить і завжди підтримував мою творчість, тому я тепер навзаєм підтримую його справу.
Дуже ним пишаюся, адже зазвичай літнім людям складно зробити якийсь новий крок. А дід не такий — він є мотивацією для нашої сім’ї: у нього зараз така старість, якої хотілося б і мені.
