Як родина фермерів на Вінниччині вирощує 150 елітних сортів винограду

Через руки цієї жінки пройшли тисячі кілометрів витканих рушників. Людмила Минтус — ткаля з містечка Кролевець, що на Сумщині, яка вже сорок п’ять років зберігає унікальне місцеве переборне ткацтво.

Жінка майже пів століття передає свої знання молоді як викладачка-майстриня місцевого училища. Ткацтво, як каже пані Людмила, є брендом Кролевеччини, тому варто його зберегти для нащадків. 

Для ШоТам Людмила Минтус розповідає про те, як потрапила на Кролевеччину після школи завдяки оголошенню в газеті, про панно, яке прикрашає штаб-квартиру ООН, та про давні узори на народних байрактарах.

Людмила Минтус

ткаля з містечка Кролевець.

З ткацтвом мене познайомила бабуся

Я родом з мальовничого села Слобідка, що на Чернігівщині. Після школи разом з найкращою подругою Любою ми поїхали вступати на навчання до Києва, але не пройшли за конкурсом, тому повернулися в село. Того ж літа Люба прибігла до мене з газетою «Сільські вісті», в якому побачила оголошення про набір до Кролевецького училища художнього ткацтва. Містечко Кролевець, що на Сумщині, славиться своїм давнім ручним переборним ткацтвом — коли майстрині вручну перебирали кожну ниточку. З дитинства мене вабило малювання, а моя бабуся Катря часто розповідала про ткацьке ремесло, яким здавна займалися жінки в моєму рідному селі.

Ми з подругою вирішили разом вступати до Кролевця, тому поїхали туди. Оскільки мали гарні оцінки в атестаті, нам запропонували обирати для себе будь-який фах поза конкурсом. Тоді в Кролевці працювала фабрика художнього ткацтва, тому був великий попит на фахівців цієї спеціальності. Ми з подругою відразу захотіли піти вчитися на два роки. Заняття в нас були дуже цікаві, як і викладачі, що їх проводили. Серед іншого ми вивчали основи рисунка, живопис, композицію. Особливо ми з подругою любили малювати на природі. 

Коли я приїжджала додому, то розповідала рідним про технології, типи тканин, а бабуся знала це все напам’ять навіть без спеціальної освіти. Навчання ми завершили на «відмінно», а потім вирішили здобути не лише середню, але й вищу освіту, тому заочно навчалися в Конотопській філії Харківського політехнічного інституту. Так я стала інженером-технологом у сфері ткацтва. 

Незабаром після випуску мене запросили викладати в рідному училищі

Після навчання я поїхала в Кролевець, працювала на фабриці в переборному цеху. Якось у гуртожиток прийшла майстриня з мого рідного училища та сказала, що мене беруть на роботу відразу на посаду майстрині працювати з дітьми. Згодом я вийшла заміж, народила двох доньок і вже майже сорок п’ять років працюю в Кролевецькому училищі. 

Я взагалі не уявляю себе на якійсь іншій роботі. Мені дуже подобається створювати нові технічні малюнки, зберігати культурні надбання нашої Кролевеччини, адже тут ткацтво розвивається ще з 18 століття. Для ткацтва Кролевеччини характерні узори червоними нитками на білому полотні. А ще особливість наших кролевецьких рушників у тому, що узори на них виткані, а не вишиті.

Я завжди беру участь у змаганнях з ткацтва, маю багато нагород. Щороку на Міжнародний день ткачів у липні ми робили рушники для музею в Пирогово. А ще вже майже двадцять років я є майстринею Національної спілки народних майстрів України. Це визнання дуже важливе для мене, але ще важливішою є подяка та добрі слова від учнів. За ці роки їх було стільки, що вже й не злічити. П’ятеро з них стали президентськими стипендіатами, чим я дуже пишаюся. 

Зберігаємо наше культурне надбання для нащадків

Уже під час повномасштабної війни поза училищем я взяла дванадцять дорослих учениць, які хочуть зберегти нашу культурну спадщину — переборне ткацтво. Раніше в нас була фабрика, і там працювали багато наших випускників. Зараз на місці фабрики стоїть комунальний заклад «Кролевецькі рушники», яким опікується місцева влада, і де також працюють наші найкращі випускники. Молодь виїжджає, не так багато ткаль зараз працюють над збереженням кролевецького ткацтва, тому я завжди охоче ділюся з молоддю знаннями та передаю свій досвід. 

Наші кролевецькі рушники є виробами під захистом Європейського Союзу — ми є носіями культурної спадщини ЮНЕСКО. А ще цього року я отримала відзнаку «Світовий майстер 2023» від міжнародної культурної організації World Masters Committee. Взяти участь мені порадила директорка училища, яка дуже хотіла, аби мої старання гідно оцінили. А з усіма організаційними моментами допомогла старша донька Інна, яка теж має творчу освіту.

Якось вона мені зателефонувала й радісно повідомила, що я отримала світове визнання. Це було дуже приємно, але ще приємніше отримувати відгуки від учнів, які мені говорили чи писали про те, що я гідна цього титулу. Це розчулювало мене аж до сліз.

Кролевецькими узорами вкриті народні байрактари

Разом з ученицями ми наткали вже тисячі кілометрів рушників. Нашим постійним замовником є Конотопська гімназія, яка щороку замовляє в нас сувенірні рушнички для учнів. Наші вироби яскраві, їх замовляють на весілля чи різні заходи. Іноді є замовлення приватні. Колись жінка, яка живе в Німеччині, їхала в Індію до родичів і замовила для них рушник на подарунок. А ще якось музей у Швейцарії допомагав нашому місцевому музею в якомусь проєкті, і на знак подяки ми надіслали їм такий подарунок. Більше того, наше панно «Я і мої права» вже більше п’ятнадцяти років тому обрали як прикрасу для штаб-квартири ООН. 

У часи повномасштабної війни наші кролевецькі орнаменти прикрашали народні байрактари, на які збирали всі українці. А зараз я планую почати ткати велике панно про нашу Україну. Я ще роздумую над тим, як воно виглядатиме, тому поки не розкриватиму секретів, але це має бути дуже красиво та символічно. 

Велика війна вплинула на кожного з нас — ми щодня хвилюємося за нашу державу та людей. Якби можна було, я б виткала величезний рушник, щоб огорнути всю нашу Україну та зберегти її. Дай Боже, ми витримаємо це все, переможемо, і для нашої України нарешті настане це бажане світле майбутнє.

Сполучені Штати оголосили про новий пакет військової допомоги для України на загальну суму 175 мільйонів доларів. Він містить зокрема боєприпаси для ППО та артилерійські снаряди.

Про це повідомили на сайті Міноборони США.

Пакет військової допомоги містить:

• ракети ППО AIM-9M і AIM-7;
• додаткові боєприпаси для ракетно-артилерійських систем високої мобільності (HIMARS);
• артилерійські снаряди калібру 155-мм і 105-мм;
• високошвидкісні протирадіаційні ракети (HARMs);
• ракети трубного пуску з оптичним відстеженням і дротовим наведенням (TOW);
• протитанкові системи Javelin і AT-4;
• понад 4 мільйони набоїв до стрілецької зброї;
• транспортні засоби для буксирування та транспортування обладнання;
• підривні боєприпаси для прибирання перешкод;
• обладнання для захисту критичної національної інфраструктури;
• запчастини, технічне обслуговування та інше допоміжне обладнання.

Читайте також: Озброюємо, навчаємо та одягаємо. Як фонд Markus Foundation забезпечує необхідним тисячі бійців 47-го штурмового полку

Нагадаємо, Фінляндія розпочне виробництво снарядів для України.

Також ми повідомляли, що одна з країн НАТО замовила для України партію снарядів на 140 млн євро.

Фото: atlanticcouncil.org.

Завдяки спільній роботі з Катаром вдалося повернути на Батьківщину ще вісьмох українських дітей.

Про це повідомив Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець.

«Команда нашого Офісу зустрічає чотирьох дівчаток та чотирьох хлопців на рідній українській землі», — написав Лубінець.

Вік дітей, яких повернули, — від 8 до 18 років.

«Це вдалося зробити завдяки спільній роботі із Державою Катар, який вже вдруге долучається до процесу повернення депортованих дітей і тих, які опинилися на ТОТ. Для нашої держави важлива кожна наша дитина, тож і повернення відбуваються як із РФ, так і з ТОТ», — написав омбудсман.

Лубінець висловив вдячність ЮНІСЕФ, Посольству України в Білорусі, БФ Orphans Feeding Foundation, зокрема співзасновниці Маріам Ламберт та адміністрації ДПСУ.

Читайте також: З міста — в село, з російської — на українську. Історія дитбудинку сімейного типу з Донеччини та досвід адаптації на Заході

Нагадаємо, в Україні запустили платформу руху Bring Back Kids UA за повернення депортованих дітей.

15 листопада з окупованих територій вдалося повернули чотирьох українських дітей з сім’ями.

Фото: t.me/dmytro_lubinetzs.