Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Спорт

Втілив мрію: херсонський двірник став чемпіоном світу з джиу-джитсу

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

На чемпіонаті світу з джиу-джитсу в Абу-Дабі 49-річний шкільний двірник із Херсона Ігор Євтушенко втілив мрію і став переможцем.

Про це чемпіон сам повідомив на своїй сторінці у фейсбуці.

«Я – чемпіон світу!!! Подробиці й все інше пізніше, слів немає. Переповнюють емоції», – написав Євтушенко.

Ігор став переможцем у ваговій категорії до 69 кілограмів. У фіналі він переміг представника Азербайджану Азада Джафарзаде.

Читайте також: Тріумф 19-річного боксера та дебют Зозулі. Головні спортивні перемоги України цього тижня

Щоб поїхати на чемпіонат світу в Абу-Дабі Ігорю 700 доларів на квиток збирали всім Херсоном, долучилися також всі недайдужі у соціальних мережах.

Про чемпіона

Ігор Євтушенко почав займатися джиу-джитсу у 42 роки. Відтоді встиг стати чемпіоном Європи та України. Спортсмен вдень працює шкільним двірником, а ввечері тренується сам і тренує інших.

Нагадаємо, 70-річний футболіст відіграв матч і побив рекорд України.

Як ми повідомляли раніше, українець став віце-чемпіоном світу з бодібілдингу.

Спорт

Український боксер Денис Берінчик виборов титул чемпіона Європи

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Український боксер Денис Берінчик переміг француза Івана Менді та виборов титул чемпіона Європи за версією EBU та International WBO у легкій вазі.

Про це повідомили на офіційній фейсбук-сторінці Федерації боксу України.

Зазначається, що Берінчик виграв одноголосним рішенням суддів, провівши 12 раундів із рахунком – 117:112, 116:112, 116:112.

Відзначимо, що українець вийшов на ринг у військовій формі ЗСУ. Він у такий спосіб вшанував українських військових, які беруть участь у війні проти Росії.

Під час бою обоє спортсменів вивчали тактику одне одного. У другому раунді Берінчик був активнішим, але Менді спробував зупиняти активність українця клінчем.

У 10-му раунді Менді після підсічки побував на настилі рингу. Француз підійнявся на ноги. Суддя дозволив продовжити двобій.

Дивіться відео: Тренер з боксу переїхав до Рівного і готує вихованців до міжнародних змагань

Чемпіонські раунди були дуже рівними від обох боксерів. Попри все українець переміг.

Це був перший бій для Дениса Берінчика від грудня 2021 року. Після 24 лютого він вступив у тероборону Києва та відвідував зруйновану Харківщину та Сумщину.

Довідка

Денис Берінчик — український професійний боксер, виступає у першій напівсередній вазі (до 63,5 кг) та легкій вазі (до 61,2 кг). Срібний призер Олімпійських ігор (2012). Заслужений майстер спорту України з боксу.

Нагадаємо, українець виграв чемпіонат світу зі стрибків у воду серед юніорів.

Раніше ми повідомляли, що патрульний із Рівного став чемпіоном світу на World Peace Indoor Soccer Tournament 2022.

Фото: twitter.com/FrankWarren.

Читати далі

Спорт

Олімпійський чемпіон з Одеси виставив свої медалі на благодійний аукціон

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Дворазовий олімпійський чемпіон з веслування Юрій Чебан виставив всі свої три олімпійські медалі на благодійний аукціон.

Про це повідомили на сайті

Зазначається, що спортсмен виставив «золото» Лондона-2012 (тут) і Ріо-2016 (за посиланням), а також «бронзу» Пекіну-2008 (тут).

Кошти від продажу спортсмен направить на допомогу тим людям, які постраждали під час війни, яка триває зараз в Україні.

Аукціон стартував 23 листопада і завершиться 10 грудня

Стартова ціна: золотих медалей – 10000 доларів, бронзи – 5000.

Аукціон проходить на платформі «SCP Auctions», яка є має більш ніж 40-річний досвід в проведенні саме спортивних аукціонів і вважається світовим лідером в цій сфері.

Читайте також: Як ми відкрили свій «Пункт незламності»: з генератором, Starlink і настолками. Кейс «Солом’янських котиків»

Довідка

Юрій Чебан — український веслувальник-каноїст, дворазовий олімпійський чемпіон (2012 та 2016), бронзовий призер Олімпійських ігор (2008), призер чемпіонатів світу і Європи. Заслужений майстер спорту.

Нагадаємо, на благодійному аукціоні в Чикаго виставлять картину з мармуру «русский воєнний корабель…».

Також сумчанин виставив на аукціон для підтримки ЗСУ автограф американського боксера Флойда Майвезера.

Фото: noc-odessa.org.ua.

Читати далі

Спорт

Двічі підкорила Босфор. Як зіркова плавчиня з Харкова стала тренеркою для немовлят та дорослих у Коломиї

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Із плаванням Оксана Кошевська познайомилася ще школяркою, однак повністю присвятити себе спорту наважилася лише в 26. Тоді вона покинула офісну роботу та почала тренувати харків’ян. А паралельно – втілювати свої мрії.

На рахунку Оксани – «срібло» та «золото» Босфорської протоки. Та якщо з першою нагородою вона поверталася до Харкова, то другу медаль спортсменка привезла вже до Коломиї. Сюди родина тренерки евакуювалася з початком повномасштабного вторгнення. І саме тут Оксана Кошевська продовжує займатися улюбленою справою, тренуючи дітей та дорослих.

Оксана Кошевська 

плавчиня, тренерка

Звичайний похід до басейну перетворився на справу всього життя

Моє знайомство зі спортом почалося ще в дитинстві. Коли мені було сім, мама влаштувалася медсестрою до місцевого басейну й відправила мене на плавання. Проте ці заняття стали для мене чимось більшим, ніж очікувалось. З’явилася перша спортивна група, перші досягнення, а згодом – і розряд кандидатки в майстри спорту. Я не просто навчилася плавати, а справді захопилася й знайшла свій спорт. 

Паралельно навчалася у звичайній школі з математичним нахилом. Жоден заклад не забезпечував постійних тренувань чи серйозної підготовки, та попри це я виступала за команду Запорізької області. Після школи переїхала з Енергодара до Харкова та вступила до авіаційного інституту. Там у мене нарешті з’явилася умови для повноцінних тренувань, тож після пар я часто залишалася в басейні. А інколи – і замість навчання.

Оксана Кошевська дитяче фото

Звісно, мені хотілося стати тренеркою, але батьки переконували, що ця професія нікому не потрібна. А тому моя освіта ніяк не пов’язана зі спортом. Після закінчення вишу я пʼять років працювала бухгалтеркою, і лише в 26 зрозуміла, що хочу повернутись у плавання. Я відчувала, що офісна робота – це зовсім не моє, і навіть популярне в той час ІТ мене зовсім не цікавило. 

Вирішилося все доволі швидко: за кілька тижнів я вже подавала документи у Харківську академію фізичної культури і спорту. Паралельно влаштувалася на посаду рятувальниці, а буквально через півтора року почала тренувати. Напевно, це правда: коли знаходиш своє місце, то процес йде швидко і легко. І я вдячна своєму чоловіку, який підтримав мене та допоміг наважитися на ці зміни.

Мій 14-річний учень обігнав мене на короткій дистанції

Мій особистий досвід неабияк допоміг із пошуком правильного підходу до дітей. Раніше підхід був «радянським», доволі жорстким. І я розуміла, що від цього варто відходити. У мене була основна ціль: аби діти хотіли правати й отримували від цього задоволення. Я не хотіла, аби тренування були жорсткими, адже не всі діти – спортсмени. Багато хто хоче просто навчитися плавати, впевнено почуватися у воді або покращити свою фізичну форму. Тож я намагалася створити умови, у яких малечі буде комфортно.

Якось до мене звернувся 10-річний хлопчик, який хотів трошки схуднути та покращити форму. Ми займалися разом протягом чотирьох років, і якось він сказав: «Оксано, дуже хочу вас обігнати». Я відповіла, що все в його силах. І уявіть, на короткій дистанції він мене обігнав! Так, я довгий плавець, короткі відстані в мене далекі від ідеалу. Але його результат у 30 секунд за 50 метрів – це дуже круто.

Власне, моє завдання – зробити так, аби попри холод, дискомфорт чи лінь дітям було цікаво виконувати завдання. Давити морально, кричати, тиснути – це радянські й цілком неефективні підходи. Адже якщо дітям сумно чи нудно, потрібно не кричати, а вигадувати якісь естафети, мінімальні тренувальні змагання. Тобто завдання, які зацікавлюють та розвивають водночас.

плавчиня тренується

25 лютого ми мали приземлитися в Гданську, натомість опинилися в Коломиї

Напередодні вторгнення в Харкові відчувалася сильна напруга. Багато моїх клієнтів вже на початку лютого сказали, що їхатимуть за кордон чи на захід країни. Серед друзів також відчувалася легка паніка. Натомість я до останнього в це все не вірила.

23 лютого чоловік сказав, що нам точно варто готуватися, і часу – приблизно 48 годин. Він почав розповідати дитині, що таке війна, а я просто сиділа поруч і плакала. 25 лютого ми мали летіти на відпочинок до Польщі, тож була надія докупити квиток для дитини та разом полетіти до Гданська. Але все склалося інакше. 24 лютого ми прокинулися від гучних вибухів. У нас була всього година на збори: о шостій ранку за нами мали заїхати друзі. Інших варіантів не було, тож ми зібрали наплічники, закинули в машину й поїхали.

Попри все я зважено вирішила залишатися в Україні. Без чоловіка дуже складно наважитися на переїзд будь-куди. Водночас я розуміла, що безпека – понад усе, томи ми вирішили розглядати для себе західні регіони. 

Читайте також: Перетворила закинуту школу на прихисток. Як волонтерка створила рух допомоги переселенцям на Закарпатті

На третю добу дороги ми опинилися в Коломиї й вирішили там заночувати. Жінка, яка приймала нас, поцікавилася, куди ми прямуємо далі. А жодних планів у нас не було. Тоді вона розповіла про місто, місцевий басейн та переконала залишитися ще на три дні – перепочити та подумати. Ми вирішили, що це хороший варіант, а якщо буде гірше – будемо їхати далі. Зрештою ми прожили у Оксани Михайлівни майже три місяці, абсолютно безкоштовно! Це неймовірна людина, якій ми дуже вдячні.

Наш процес адаптації минув абсолютно нормально, жодної «катастрофи», про яку часом розповідають люди зі східних регіонів, не було. Ми вільно володіємо українською, а тому вирішили, що вона буде нашою основною мовою спілкування. Єдиний мінус – спортивна термінологія перший час давалася доволі складно. Тож клієнтам доводилося слухати мої пояснення російською або чекати, поки я згадаю переклад.

Відкрила в Коломиї нову нішу – плавання для немовлят

Після переїзду я дуже чекала відкриття басейну. Мені хотілося працювати, підтримувати родину. І щойно його запустили – я прийшла й розповіла про свій досвід роботи з дорослими та дітьми. А ще мені пощастило: у них якраз не було тренера з плавання для немовлят. Тож адміністрація погодилася підвищити температуру в басейні, аби привабити зовсім нову аудиторію – немовлят. 

Так ми відкрили нову нішу в місцевому басейні. Дуже швидко спрацювало «сарафанне радіо» – по малечі не було вільних місць. Крім того, до мене на заняття почали приїжджати клієнти з Харкова, які евакуювалися до сусідніх населених пунктів. Перші наші зустрічі проходили зі сльозами на очах: ми були наче рідне одне для одного, адже працювали разом роками. Я дуже вдячна власникам басейну за можливість й надалі займатися улюбленою справою. А ще за те, що вони завжди прислуховуються і підтримують.

плавчиня, яка підкорила Босфор

Загалом мені не принципово, кого тренувати: немовля, підлітка чи дорослого. Головне – зробити все, аби людина була зацікавленою у цих заняттях. На жаль, у Коломиї багато дорослих, які не вміють плавати і бояться води. І коли вони приходять в басейн і розуміють, що можуть подолати і 50, і 100 метрів – для них це велика радість і гордість, як і для мене. Я рада, коли можу навчити людину, яка до цього боялася плавати. 

З третьої спроби потрапила на Босфор та виборола «срібло»

Перші чотири роки тренерства я навіть не думала повертатись в спорт, уся моя увага і всі мої сили були направлені на клієнтів. А після народження дитини зрозуміла, що хочу знову брати участь в змаганнях. Перший турнір відбувся у Харкові, я пливла на відкритій водоймі, і саме з цього почався мій шлях на відкритій воді.

Якийсь час Босфор був для мене чимось омріяним і недосяжним. Але 2019 року я вирішила, що хочу взяти участь у запливі. Реєстрація і купівля слоту для участі відбувається щороку в ніч з 2 на 3 січня. Але тоді був настільки шалений ажіотаж серед українців, що я просто не встигла. Наступного року спробувала вдруге: ніч, я у повній готовності чекаю на старт реєстрації, якомога швидше все заповнюю і… знову не встигаю. Усі слоти для України розкупили за сім хвилин. Чоловік у шоці, я плачу, Босфору знову немає.

Та ці змагання все одно залишалися моєю мрією. І коли країни трохи адаптувалися до ковіду, Турецький олімпійський комітет виділив додаткові слоти для українців. І я нарешті це зробила. Тоді мені вдалося вибороти друге місце в своїй вікові категорії й 19 у загальному заліку з-поміж 500 суперниць.

Босфор 2020 рік
Оксана Кошевська з босфорським сріблом. 2020 рік.

Повернулася до Коломиї з омріяним босфорським «золотом»

Але це було «срібло», а мене не полишали думки про перше місце. Я хотіла привезти додому «золото». До того ж у своїй віковій категорії я була серед наймолодших, тож мала хороші шанси. Не без труднощів, але я знову придбала слот на участь і разом із колегами автобусом дісталася Туреччини.

Ми приїхали приблизно за тиждень, аби був час відпочити, привести себе до ладу та налаштуватися на заплив. Цього разу конкуренції не відчувалося, ми представляли одну країну й підтримували одна одну. 

Читайте також: Будуємо з нічого. На Хмельниччині переселенці зводять «дім зі сміття» зі знахідок на звалищі

Зрештою серед 600 жінок я посіла омріяне перше місце у своїй віковій категорії, в абсолюті – 14-те. Тієї миті я вперше пишалася собою, адже зазвичай лише критикую. Мені вдалося потрапити у правильну траєкторію, мене ніде не занесло течією, я впоралася швидко. Складність запливу через Босфор – у відсутності орієнтирів. Гідрокостюми заборонені, годинники брати з собою не можна. Ти пливеш і втрачаєш відлік часу, не розумієш, як довго це все триває. А ще змінюються течії, від чого вода стає прохолоднішою.

Босфор 2022: українська команда
Українська команда, що подолала Босфор у 2022 році.

І хоча я виборола «золото» у віковій категорії, а не в загальному заліку, для Коломиї це дуже почесно. Приїжджали журналісти, знімали про мене сюжети. І завдяки цьому ще більше людей захотіли займатися плаванням. Зараз, коли згадую свій заплив, думаю, що можна було впоратися краще, потрапити в десятку. Але чоловік завжди нагадує про важливість моїх досягнень, і я йому дуже вдячна за це.

Спорт під час війни – це складно, але можливо

Ми вже звикли до Коломиї. Звісно, досі незвично жити в маленькому містечку, тож намагаємося кудись їздити, аби розвіятись. Нам подобається місто, та цей переїзд все одно сприймається як вимушений. Знаю, що багато хто вже повертається до Харкова. Проте нам здається, що ще зарано, адже кордон з окупантами надто близько.

Війна мене як спортсменку, хай навіть і не професійну, вибиває з колії. У такій ситуації, навіть перебуваючи в безпеці, ти хвилюєшся за батьків чи знайомих. Або за країну загалом. Також немає можливості планувати нові досягнення, адже все «зависає» через об’єктивні причини. Інколи складно концентруватися на спорті.

Але я радію, що у нас сформувалася певна спільнота, і ми намагаємося підтримувати форму. Навіть ті, хто виїхав за кордон, продовжують звертатися до мене. Ми дистанційно складаємо плани тренування, вони ставлять перед собою нові цілі та шукають, як їх досягти. І це круто – знаходити час для улюбленої справи навіть під час війни.

Родина Оксани Кошевської

Читати далі

Шопочитати

Суспільство4 дні тому

«Нас називали божевільними». Як відкрити бізнес під час війни і не прогоріти? Історії підприємців, яким вдалося

Їх називали божевільними, відмовляли від цієї ідеї та радили зайнятися чимось іншим. Натомість вони ризикнули...

Суспільство6 днів тому

Як ми відкрили свій «Пункт незламності»: з генератором, Starlink і настолками. Кейс «Солом’янських котиків»

«Пункт незламності» – місце, де можна зігрітися, випити чаю та підзарядити телефон у разі блекауту....

Суспільство1 тиждень тому

Ваші конкуренти вже роблять це. 10 важливих порад для бізнесу від топ-підприємця

Український бізнес зіштовхнувся з черговою кризою на тлі повномасштабної війни. Але наших підприємців не зламати:...

Суспільство2 тижні тому

Кризовий центр став бойовим. Як ветеранська ГО «Бандерівський Схрон» перейшла на військові рейки

«Бандерівський Схрон» – саме під такою назвою існував перший і єдиний в Україні кризовий центр...