Суспільство
“Ми бачимо вас пальцями”: історія масажного салону, де працюють люди з вадами зору
Більшість незрячих людей майже весь час проводять вдома, а в країні погано розвинений безбар’єрний простір для них. Саме це намагається змінити Василь Закревський. Він – один із найтитулованіших спортсменів України, заслужений майстер спорту, який не перший рік гідно представляє Україну на чемпіонатах світу та Європи.
Василь ще в дитинстві втратив зір, і зараз намагається робити все для того, щоб залучити незрячих людей у соціум. Для цього він створив організацію, а також відкрив перший в Україні масажний салон “Health in touch”, де працевлаштовує людей з вадами зору.
Василь Закревський
Родом з Броварів. Спортсмен, займається тріатлоном. Також Василь є відомим масажистом-реабілітологом, який відкрив масажний салон, де працюють люди з вадами зору. Закінчив Університет “Україна”, де вивчав фізичну реабілітацію. А ще він волонтер і допомагає незрячим жити повноцінним життям
Вони “бачать” пальцями
Коли людина втрачає зір, то у неї покращується тактильність і активізуються інші органи відчуттів. Тому наш масажний салон і має таку назву – “Здоров’я на кінчиках пальців”. Взагалі, незрячі масажисти – не новація. Ще у стародавньому Китаї перевагу надавали саме таким масажистам. Та і у радянський час у різних санаторіях теж було так само.
У людини з вадами зору підвищена чутливість, вони можуть краще відчути усі м’язи, тканини, м’язові волокна. Масаж може допомогти вилікувати хвороби легень, бронхів, омолодитися, покращити поставу, рельєфи, позбутися целюліту. Вистачає кількох дотиків до тіла пацієнта, щоб визначити всі проблеми організму і спеціальним масажем усунути їх
Загалом орієнтуємось на дорослих, але є послуги і для дітей. Зокрема,
реабілітаційний масаж для дітей з ДЦП та дітей з розладами аутистичного спектру.
Я сам ще зі шкільних років почав ходити на курси масажу. Згодом закінчив Міжнародний медичний коледж, а також університет, де вивчав фізичну реабілітацію. До речі, зараз беру участь у змаганні масажистів. І там я є єдиним незрячим.
Про салон мріяв п’ять років, а відкрив за два тижні
Я знаю, як складно знайти роботу і своє місце у соціумі незрячим. Тому вирішив допомагати їм. Для цього заснував “Організацію Незрячих Людей Активних і Незалежних” (ОНЛАіН). Масажний салон, про який мріяв більше 5 років, також є частиною організації.
Така довга мрія реалізувалась за два тижні. Я розповів про свою ідею Зої Плотниковій, яка викладала у йога-клубі на Оболоні. Було одне вільне приміщення і саме там ми відкрили масажний салон. Я давно планував, як це все буде, тому відкриття не забарилось. Допомагали друзі. У салон вклав власні кошти, придбав обладнання та матеріали: столи, стільці, олії тощо. Загалом відкриття обійшлось у 30-50 тисяч гривень.
Перший такий в Україні масажний салон ми відкрили на Оболоні в Києві, а згодом переїхали на Чернігівську. Довгий час салон залишався без назви. Своєрідною “вивіскою” для нього служила слава про мій біговий клуб “Guide Runner”. До речі, саме звідси ми залучили п’ятьох масажистів. А назву Health in touch (hit-massage) вигадали згодом під час дружніх посиденьок.
Масажисти з вадами зору – новий тренд
Перші клієнти, які приходили до нас були мої знайомі і друзі. А так як ми були в одному приміщенні з йога-клубом, то і звідти було багато пацієнтів. Взагалі, спочатку ми позиціонували себе як масаж для бігунів і спортсменів від бігового клубу “Guide Runner”. Тому у нас було багато спортсменів, які приходили, переважно, з проблемами спини чи ніг.
Як реклама спрацювало і сарафанне радіо. Після відкриття про нас писало багато ЗМІ і тому клієнти приходили спеціального до незрячих спеціалістів. А ті, хто потрапляв до нас випадково – були задоволені від масажу.
Для мене було дивним, що деякі спеціально шукали масажистів, які були б незрячими. І це не може не радувати, бо люди стають більш освіченими. Звичайний масажист не викладається настільки, бо має собі за мету заробити кошти. А для незрячого – це справа життя. Хоч, звісно, є виключення.
Жити у темряві з дитинства
Я втратив зір ще у шостому класі. Якось грався з хлопцями і мені потрапила палка межи очі. Відтоді потроху почав падати зір. А потім було багато різних травм, в тому числі і голови.
У восьмому класі я перестав бачити, тому вчителі ходили до мене додому. Я замкнувся в собі, було настільки дискомфортно, що впав в депресію. Ми залишились з мамою удвох, мені не допомогли жодні операції і надії відновити зір не було. Тоді я пішов у спеціалізовану школу, а щоб не зациклюватись на хворобі – мама записала на плавання.
Так почав займатись плаванням з 2002 року. Спочатку це були заняття для себе, а потім брав участь у багатьох змаганнях різного рівня — тричі на чемпіонатах України завойовував “золоту” медаль.
“У нас навіть розробником сайту була людина з інвалідністю”
З плаванням на міжнародні змагання неможливо було потрапити, тому я перейшов у тріатлон, до якого, крім плавання, входять велогонка та біг. У 2015 році став чемпіоном Європи в Женеві, а також завоював срібну медаль на Чемпіонаті світу в Чикаго. У 2016-му посів другу сходинку п’єдесталу на чемпіонаті Європи в Португалії та чемпіонаті світу в Роттердамі.
У нашій країні незрячі люди нікому не потрібні. У деяких популярних мережах спортзалів, навіть у басейн забороняють ходити людям з інвалідністю різного характеру. Щоб змінити цю ситуацію, я займаюсь волонтерською діяльністю. Організував єдиний в Україні клуб для незрячих “Guide Runner”, члени якого навчаються правильному бігу з гайдами, скандинавській ходьбі та плаванню.
Також ми розробили соціальний проект для людей з вадами зору “Бачу надію” у 2016 році. Тут волонтери навчали незрячих АТОвців жити повноцінним життям. Згодом, проект переріс у “Організацію Незрячих Людей, Активних і Незалежних”. Тут ми намагаємось допомогти якомога більшій кількості людей.
У нас навіть розробник сайту був з інвалідністю – проблеми з опорно-руховим апаратом. А адміністратор у новому салоні у Броварах – жінка з проблемами з зором. Але ми намагаємось співпрацювати з усіма, щоб довести, що незрячі люди можуть легко пристосуватись у соціумі.
Мрію зробити мережу салонів по Україні
Наші масажисти працюють на відсоток. Вони зробили масаж і пішли. Я хочу, щоб це все було на потоці. Є такі, хто хоче більше заробити і його переманюють на домашні сеанси. Хочеться це все утримувати. Тому у планах – далі розкручувати та поширювати інформацію про наш салон.
Моя головна мета – працевлаштувати незрячих людей, дати їм можливість бути потрібними у соціумі. Зараз потроху розвиваємось і нещодавно відкрили ще один масажний салон у Броварах. Мрію, щоб такі салони були по всій Україні.
Суспільство
Про фільм
Премʼєра фільму
Суспільство
В рамках офіційної програми 60-ї Венеційської бієнале Фонд Віктора Пінчука та PinchukArtCentre представляють виставку творів 22 художників, художниць та мистецьких колективів під назвою “З України: Сміливі мріяти”.
Про це повідомляє Суспільне.Культура.
Про виставку
Організатори повідомляють, що ця виставка – не лише спільна платформа, яку Україна розділяє з митцями із різних континентів: Африки, Південної Америки та Азії. Команда також активно намагається уявити краще майбутнє, добре розуміючи та завжди усвідомлюючи жорстоку реальність, в якій ми проживаємо зараз.
Проєкти виставки
Катерина Алійник, “Коли сонце сідає на сході”.
Мисткиня працює із суперечністю, яку викликає зображення недоступного нині через російську окупацію пейзажу сходу України.
Аллора та Кальсаділья презентують серію інсталяцій під назвою “Прищепа”.
Вона відтворює цвітіння баобаба – святого дерева, що символізує “дерево життя” та асоціюється з безмежною міцністю та витривалістю предків. Ця серія натякає на глобальні екологічні зміни.
Алекс Бачинський-Дженкінс презентує хореографічну роботу під назвою “Федеріко”.
У цій виставі тривалістю 8 хвилин два виконавці доторкаються один до одного кінчиками пальців. Шляхом дослідження квір-ідентичності та політики чуттєвості, художник фокусується на емоційності, тілесності та колективній взаємодії.
Фатма Буджак представляє інсталяції “Дамаська троянда” і “Чорне чорнило”.
У першій роботі курдсько-турецької художниці проростають паростки дамаської троянди, яка колись символізувала місто Дамаск, але тепер знаходиться під загрозою зникнення через тривалу війну в Сирії. Ця робота розповідає про втрату рідної землі та важкий шлях міграції.
У другій інсталяції відтворено текст, який нагадує про спалене у липні 2016 року найбільше видавництво Туреччини, що випускало книги курдською мовою. Ця робота демонструє, як мистецтво може виступати як свідоцтво злочину та довготривалого політичного насильства проти піддаваного пригнічення народу.
Читати також: “Свято Музики”: в червні у Львові пройде вуличний музичний фестиваль
Вільфредо Прієто,”Без назви (Глобус світу)”.
Кубинський художник підкреслює важливість ресурсів, що дає нам Земля — вся планета насправді тримається на маленьких зернинах. Робота перегукується з інсталяцією Анни Звягінцевої, що також розкриває зв’язок людини із землею.
Шилпа Гупта представляє інсталяції “Слухаючи повітря” та “ІВсеЖВониНеЗнаютьПроЩоЯМрію”.
У першій роботі індійської художниці звучать пісні з різних країн, що переплітаються та створюють цілісний мистецький твір, який відзначає силу опору та міжнародного спілкування.
У другій інсталяції “ІВсеЖВониНеЗнаютьПроЩоЯМрію” використовуються два табло, які утворюють рухому поему про кохання, страх, зв’язок та його втрату. Ця робота відображає складність та вразливість людських зв’язків, що особливо актуально у місцях транзиту, де відбуваються прощання та зустрічі.
Олег Голосій, “Ті, що тікають від грози”.
Картина одного з ключових митців українського трансавангарду, створена у 1989 році, за два роки до розпаду СРСР. Вона передає тривогу, що накопичувалась у суспільстві напередодні докорінних історико-політичних змін.
Анна Звягінцева презентує інсталяцію “Посадити палицю” та “Недоречні доторки”.
Вона складається з фотографії вербової палиці на аналогову камеру та знайденої записки її дідуся, Ростислава Звягінцева, який також був художником.
У скульптурі “Недоречні доторки” представлені білосніжні гіпсові витвори, які втілюють спогади художниці про інтимне відчуття доторку між близькими людьми, а також тепло, що відчувається після такого контакту.
Нікіта Кадан представляє ряд робіт:
- “Силует”: на цій роботі зображено пошрамований обстрілами пам’ятник радянському солдату. Фотографія монумента була зроблена у Гостомелі (Київська область).
- “Селянка (за мотивами Жозефіни Діндо)”: ця робота написана за мотивами фотографії скульптури української художниці польсько-єврейського походження Жозефіни Діндо.
- “Прапор І”: основою цієї роботи є фотографія зруйнованого будинку, зроблена Каданом у Бородянці (Київська область) у 2023 році.
Жанна Кадирова, “Російське сучасне бароко”.
У роботі труби органу сполучені з відстріляними ракетами, якими Росія бомбить Україну. Художниця зібрала снаряди у Київській області та приєднала до музичного інструменту, на якому протягом виставки музиканти будуть грати імпровізовані композиції.
Дана Кавеліна, відео “Не може бути такого, щоб нічого не можна було повернути”.
Це науково-фантастичне відео, що візуалізує утопічний світ майбутнього, де історична справедливість відновлюється, а померлі у війнах повертаються до життя.
Ніколай Карабінович презентує два відео:
- “Якнайдалі”: у цій роботі митець досліджує історію своєї родини з грецьким та єврейським корінням.
- “Історія про місто, де зникли два кольори”: через це відео художник привертає увагу до постійного зменшення видимості України в європейському контексті.
Давід Клербоут представляє два відео:
- “Пташка, що дихає”: у цьому відео акцентується на мотиві вразливості життя. Розташовані впритул одна до одної канарки нагадують симетричне відображення.
- “Пташина клітка”: в зацикленому відео зображення залитого сонцем, квітучого саду переходить у довгу глуху сцену вибуху будинку, а потім знову повертається.
Яна Кононова, “Ізюмський ліс”.
Тут зафіксована процедура ексгумації в Ізюмі, показано скрупульозний та виснажливий процес, що передував розслідуванню.
Катерина Лисовенко, “Переписуючи Біблію” із серії “Пропаганда світу моєї мрії”.
У роботі мисткиня переосмислює Біблію та створює світ, заснований на ненасильстві й свободі.
Отобонг Нканга Інсталяція “Вистелене брижами, що проростають зі скелі”.
У роботі килими, які зображують пейзажі, своєю формою нагадують мінерали, зокрема кварц чи малахіт. Водночас килими відсилають до старої фламандської традиції ткацтва. Гобелен “Сонячне світло” із серії “Розкопане”. Тут митець простежує зв’язок між океаном та землею й акцентує на експлуатації природи людиною.
Олексій Сай, із серії “Розбомблені”.
Роботазображує уражений війною український ландшафт, що оприявнює насилля над країною та природою.
Антон Саєнко представляє різноманітні твори:
- Фотографії із серії “Грязне”: ці знімки зафіксовані у його рідному селі Грязне у 2020 році. Вони передають відчуття загрози, що проникає у здавалося б мирний пейзаж, який застиг у часі.
- Картина “За горизонтом”: ця робота є продовженням дослідження горизонту як лінії розчинення.
- Аудіо “Краєобраз”: у цій аудіороботі Саєнко виконує вірш репресованого поета Василя Стуса “Нехай горить трава по осені…”.
Федір Тетянич, із серії “Біотехносфери. Міста майбутнього” та “Дивна гра”.
Леся Хоменко, “Після кінця”.
Роман Хімей та Ярема Малащук презентують дві відеоінсталяції:
- “Ви не маєте цього бачити”: у цій роботі зафільмовані українські діти, які були депортовані в Росію, а потім повернулися в Україну. Це свідчення злочину, що відображає реальну подію і лише потенційно може вважатися мистецьким твором (який, фактично, ніколи не мав бути створений).
- “Додаткові сцени”: це відео привертає увагу до досвіду військового та розкриває конфлікт ідентичностей. Фільм актуалізує питання “Що таке нормальність сьогодні?” та “Як два різних світи можуть співіснувати?”.
Даніїл Ревковський і Андрій Рачинський, відео “Брязкання, стукіт, суперечка та булькання”.
У відеороботі митці грають двох чоловіків посеред антропогенних шлакових пейзажів, що спілкуються за допомогою дивних звуків та жестів. Відео є частиною робіт про “Музей людської цивілізації” та зняте на хвостосховищі в Кривому Розі.
Виставку можна відвідати у Palazzo Contarini Polignac у Венеції з 20 квітня до 1 серпня 2024 року.
Нагадаємо, що в Україні можна зробити безоплатну планову операцію.
Фото: надано кураторами Суспільному.Культура