Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

В Одесі ремонтують головний хірургічний корпус міської лікарні (ФОТО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

В Одесі триває реконструкція комплексу споруд міської клінічної лікарні №1 (Єврейської лікарні) – пам’ятки містобудування та архітектури місцевого значення. Ремонтні роботи проводяться за рахунок коштів міського бюджету Одеси, повідомляє пресслужба міськради.

Наразі триває ремонт головного хірургічного корпусу лікарні, де буде сконцентрована вся ургентна допомога і забезпечений широкий комплекс діагностичних досліджень. Завершується реставрація фасаду будівлі головного корпусу, відремонтували покрівлю, після ремонту відкрили сучасне відділення реанімації.

Також проводиться капітальний ремонт у відділенні нейрохірургії та приймально-діагностичному відділенні лікарні з повною заміною всіх інженерно-технічних комунікацій.

Читайте також: В Україні тестово запустили електронні лікарняні

Що вже зробили?

Практично завершені ремонтні роботи у відділенні гінекології МКЛ №1. Проведена заміна систем водопостачання, каналізації та електромереж, встановлена система пожежної сигналізації. В обробці стін використані сучасні матеріали високої якості, які дозволяють забезпечити дотримання європейських стандартів санітарії та гігієни для реанімаційних та хірургічних відділень. Наразі проводиться оснащення відділення сучасним медичним обладнанням та меблями.

“Створення у відремонтованій будівлі МКЛ №1 єдиного комплексу в складі приймального відділення та реанімаційного блоку забезпечить пацієнтів, які екстрено надходять до лікарні, всім комплексом ургентної допомоги в межах однієї будівлі. Робота приймально-діагностичного відділення з можливістю надання екстреної допомоги забезпечить відповідність Рамковим вимогам до лікарень інтенсивного лікування другого рівня”, – відзначили в міськраді.

Фото: omr.gov.ua

Підтримай ШоТам

Суспільство

«Смерть ворогам» і «Палаюча дупа». Українські соуси Hell Daddy, від яких пригорає у російських посадовців

Опубліковано

Підтримай ШоТам

«Смерть ворогам» та «Лови гранату» – такі й подібні написи можна зустріти на авторських крафтових соусах гастробренду Hell Daddy. Продукт не містить жодних барвників, згущувачів, підсилювачів смаку чи консервантів. Вінничанин Олександр Горчаков своїми соусами підкорив навіть суддів «МастерШефу», а провокаційні назви на пляшках стали приводом для обговорень на російському телебаченні. Та якщо ви не полюбляєте «вогняний» ефект, в асортименті можна знайти й кисло-солодкі смаки з пряною журавлиною та полуницею.

Олександр Горчаков

Засновник гастромайстерні соусів Hell Daddy. Підкорив своїм продуктом суддів телепрограми «МастерШеф» та «підпалив» російські медіа

З кулінарією мене пов’язувало лише харчування

У дитинстві, якщо мене кликали на кухню, я приходив і їв. Власне, це все, що я знав про приготування страв. Але одного разу, коли я навчався в 7 чи 8 класі, моя бабуся приготувала суп. Для нього вона назбирала овочів на городі. І вийшло так, що болгарський перець, який вона додала до страви, запилився з перцем чилі, який ріс поруч. У підсумку страва вийшла доволі гостра. Крім мене, ніхто з родини не міг її їсти. А мені тоді це так припало до смаку, і відтоді я почав шукати для себе ці гострі відчуття, додавав чорний перець практично до всіх страв.

Після дев’ятого класу батьки віддали мене в кулінарний ліцей у Вінниці. Сказали: «Для життя згодиться, заодно навчишся готувати». І там я відкрив для себе основи готування їжі, на кшталт «макарони треба кидати в киплячу воду, а не просто заливати холодною і варити». Там почався мій кулінарний розвиток. Я хотів виходити за межі тих знань, які отримував у ліцеї. Почав поєднувати різні смаки й готувати щось смачненьке для себе вдома.

Приготувати соус наштовхнуло Discovery

Після навчання я пішов працювати кухарем в індійський заклад. Потім працював у студентському кафе при університеті. Згодом був кухарем у першому на той час вінницькому інтернет-кафе. Далі пробував себе як бармен, але це здалося мені нецікавим. Якоїсь миті я захотів спробувати себе в чомусь іншому – влаштувався системним адміністратором у салон з обслуговування комп’ютерів. Не знаю, чому мене тоді так перемкнуло. Відтак довгий період займався продажем мобільних телефонів, потім взуття, а згодом створював інтернет-магазини.

Паралельно з цим я постійно щось готував вдома, експериментував з їжею і продовжував пошуки чогось гострого. Купувати соуси було не зовсім дешевим задоволенням. Наприклад, табаско, який свого часу припав мені до смаку, коштував як «крило літака» на початку 2000-х. Якось у 2010 році на каналі Discovery Science я побачив передачу, де показували фабрику табаско. У загальних рисах там описували технологію його приготування.

Фото: Олександр Горчаков / Facebook

Я вирішив спробувати зробити цей соус. Купив на базарі гострого перцю, перемолов його, змішав із сіллю, поставив у банку і закрив. А воно взяло – і вкрилося пліснявою. Довелося все викинути. Але зупинятися на цьому я не став і продовжив експерименти. Треба було віднайти потрібну пропорцію солі. Через кілька спроб я її вирахував – і зробив свій перший гострий соус.

Перший соус вдосконалював шість років

У нас в родині гостре не їв і не їсть ніхто. Тому свій перший соус я куштував сам і давав деяким друзям. Вони мене коригували, мовляв, тут хотілося б менше солі чи кислоти, а тут – іншу консистенцію: рідкіше чи, навпаки, густіше. Тому я довго його переробляв. І лише приблизно у 2016 році в мене вийшов перший соус, який хотілося показати не лише друзям. Останні мене вже давно вмовляли: «Давай, створи сторінку в Instagram». Тоді це було модно. Я прислухався, створив, посидів кілька ночей за комп’ютером і зробив етикетку, дизайн, логотип. Назвав бренд Hell Daddy, що в перекладі означає «Пекельний татко». Я ще поки не батько, але бородатий чувак, такий собі «татко», який робить пекельні соуси.

Фото: Hell Daddy / Facebook

Свої соуси спочатку робив на домашній кухні, у кращому випадку – приблизно 10 пляшечок на місяць. Якщо вдавалося продати більше, то це для мене було прям «вау, який успіх». Познайомити вінничан зі своїм продуктом я вперше спробував на Vin Art Fest, де збираються майстри ручної роботи. У мене з собою було десь 20 пляшечок, трохи більш як половину з яких тоді вдалося продати. За кожен соус мені платили по 40 гривень. Я був у шаленому захваті, що комусь цікавий мій продукт.

На назву соусу вплинула ситуація з Донбасом

На той момент, коли я запускався, на ринку був лише один український виробник подібних соусів. Та й той запустився не надто раніше за Hell Daddy. Я розумів, що конкуренти з часом будуть лише з’являтися. За кордоном соуси – це дуже популярна штука, і я знав, що й до нас ця тенденція колись дійде. І я хочу просувати цю тенденцію на українському ринку. Тому, аби якось виділятися серед інших, вирішив кожен свій соус назвати якось сміливо. Бачив у США є багато назв навіть із матюками. Тому в лінійці у мене з’явилися соуси: «Смерть ворогам», «Палаюча дупа», «Лови гранату» тощо.

Це запам’ятовується і викликає певні емоції: у когось хороші, а в когось – не дуже. Але така назва соусу точно запам’ятається. До речі, соус «Смерть ворогам» я назвав на емоціях від війни на сході України. Бої за Іловайськ так відклалися в моїй голові, що захотілося якось втілити свої думки в продукті.

Соуси Hell Daddy дратували російських посадовців

Назви моїх соусів навіть стали приводом для сюжетів на російському телебаченні. Їх там презентувати як «гострі соуси, що нагадують кров». У соцмережах російські топчиновники та різні блогери почали згадувати мене недобрим словом. Найбільше їх зачепив напис дрібним шрифтом, що соус «смакує до смажених москаликів». Казали, що ми – фашисти й дозволяємо собі зайве.

Наслідки від цієї історії мали для мене як плюси, так і мінуси. З хорошого – я отримав шквал замовлень у момент, коли це все відбувалося. Як кажуть, «чорний піар – це теж гарний піар». Натомість я поплатився рейтингом на сторінці у Facebook. Мені її навіть тимчасово заблокували через скарги. Купа людей і ботів, більшість яких – з Росії, погрожували мені. Але нічого, все гаразд. Сторінку відновили, друзі та знайомі підняли рейтинг. Але якщо пошукати, то можна знайти кілька «брудних» коментарів ще з того періоду.

Соуси Hell Daddy

Обираючи такі сміливі назви, я свідомо відмовився від продажу в Росію. Час від часу люди звідти пишуть у соцмережах, що хочуть щось замовити. Але я кажу, що цього не буде. Мої соуси не їздять до Росії та тимчасово окупованих територій Донбасу й Криму. Але продукція і там вже побувала: купували тут, на підконтрольній українському уряду території, і передавали на окуповані чи везли самі. А ось в інші країни світу – без проблем. В Європі моя продукція, мабуть, вже побувала всюди. Замовляли також із США та Австралії. Маю як адресні відправлення продукції за кордон, так і просто українці купують і везуть родичам і друзям як подарунки. Нещодавно моя знайома купила соуси для своїх близьких у Нідерландах. Вона взяла цілий набір, відвезла їм, а потім надсилала фотографії, як ті смакують.

Передача «МастерШеф» знайшла мене сама

Друзі вже давно підштовхували мене взяти участь у телепередачі «МастерШеф». Казали: «Йди, ти класно готуєш». Але я постійно відмовлявся і казав, що мені ще бракує знань, мене ніхто там не чекає. Але згодом закликати до цього мене почала моя дівчина. Я обіцяв їй подумати й колись, можливо, подати заявку. Але під час кастингів у неї з’явилися проблеми зі здоров’ям, потрібна була госпіталізація. Звичайно, всі думки про участь у передачі відійшли на другий план.

Та якось я отримав повідомлення: «Вітаю, я представниця телеканалу СТБ. Ми подивились ваш Instagram і хочемо запросити вас на кастинг «МастерШефу» у Вінниці». Заявку я не подавав – вони самі мене знайшли. 

Фото: Олександр Горчаков / Facebook

До речі, за кілька днів до кастингу я освідчився своїй дівчині. Ми вирішили одружитися в річницю нашого знайомства – 30 червня 2020 року. І саме на цю дату мене запросили на другий етап відбору – до Києва. На щастя, вдалося домовитися про перенесення зйомок на 1 липня. Напередодні весілля дружина знову лягла в лікарню під крапельниці, 30 червня я її забрав, ми одружилися, і я відвіз її назад, а сам поїхав на зйомки. Через кілька днів вона повернулася додому. Але побачити дружину вдалося лише через три місяці, адже я потрапив до двадцятки кращих кулінарів.

Соуси підкорили серця суддів

Я взяв із собою кілька соусів, аби дати пригостити учасників і почути їхню думку. Я взагалі не планував нести їх на кастинг до суддів. Мене прозвали «Саша соус» ще до двадцятки, адже у мене завжди він був із собою. Коли ми з учасниками їли, вони постійно казали «Саня, дай соус». І вже перед кастингом у мене залишилася одна пляшечка. Я подумав: можна ж дати Ектору скуштувати зі стравою, адже я готуватиму м’ясо, і з ним добре смакуватиме. І фуд-продюсер мені дозволив.

Я приготував стейк та овочі-гриль. І до них приніс свій соус. Я не очікував настільки бурхливої реакції. Ектор прямо дихав вогнем. Ользі Мартиновській і Володимиру Ярославському, звісно, було трохи загостро. Але на смак їм сподобалося. Ектор сказав, що цей соус схожий на ті, які роблять в нього на батьківщині. «Дивно, що людина, яка ніколи не бувала в Мексиці, змогла так точно відтворити цей смак», – сказав він. Це було приємно чути. До речі, після зйомок телепередачі я ще передавав суддям свої соуси.

З найгострішими соусами треба бути обережним

У моєму асортименті є сім різних соусів. Оптимально гострий у лінійці – «Смерть ворогам», я його називаю соусом на кожен день. Він максимально класно підходить до будь-якої їжі. Дещо гостріший – «Палаюча дупа», – це те, що куштувати судді «МастерШефу». Схожий по гостроті – «Роздери горлянку». Ці два соуси печуть по-різному: перший практично одразу, а другий ­– десь через 3-4 хвилини. Тому з соусом «Роздери горлянку» треба бути обережним. Бо можна подумати «Ой, негостро» і почати їсти його ще більше. А потім відчуття будуть дуже пекучі. Зі слабшої серії маю кисло-солодкий соус «Розкішниця» з пряної журавлини та полуничний «Точка G». З помірковано гострих ще є «Лови гранату» – на основі гранатового соку з перцем Хабанеро.

Фото: Hell Daddy / Facebook

Зараз я розробляю ще кілька смаків. Зокрема, барбекю. Те, що подобається на смак, дуже мало зберігається у холодильнику. А те, що довго живе, мені не до смаку. Поки що я не знайшов ту золоту середину. Коли є натхнення, я вдома на кухні продовжую над ним експериментувати. Хочеться, аби він відрізнявся від тих, що вже є на ринку. Загалом я не планую велику лінійку продукції, бо людям буде складніше обирати.

Найгостріші перці світу тепер знаходжу в українських фермерів

Спочатку перець перемелюєтеся та змішується з сіллю та культурами молочнокислих бактерій. Потім йде процес ферментації (подібний до заквашування. Перець для соусів щонайменше 40 діб ферментується у великих бочках – об’ємом від 50 до 100 літрів. А потім я відділяю кістки та шкірки й додаю оцет та решту спецій. Воду я не додаю. Уся рідина в соусі – це натуральний сік перців. Перемелюю перець, змішую з сіллю, додаю культури бактерії для того, щоб почати правильну ферментацію. Бактерії схожі на ті, які ми використовуємо, аби зробити домашній кефір або йогурт. Відтак я додаю оцет для того, щоб соус довше зберігався.

Читайте також: Мармуляда з файного міста: як тернопільське варення завойовує прихильників з усього світу

Для деяких соусів я використовую найгостріші перці у світі, як от Хабанеро та Carolina Reaper. Раніше я замовляв їх з США. Але в останні роки у Вінниці та й в Україні загалом фермери почали вирощувати дуже багато видів гострих перців. Тож тепер я купую продукт в Україні. Кілька моїх знайомих цим займаються. Вони вирощують для себе, скільки потрібно, а решту я в них викуповую.

У холодильнику соус може зберігатися від 60 до 90 днів. По факту він може і рік, і два простояти, але відбуваються зміни в смаку. Тобто, він не псується, пліснявою не вкривається, не прокисає. Але процес ферментації ніколи не зупиняється. Тому з часом соус просто втратить той смак, заради якого ви його купували.

Зроблений на кухні хумус перевершив ресторанний смак

Не так давно в асортименті Hell Daddy з’явився хумус. Ми зі знайомим одного разу скуштували цей продукт в одному закладі. І він мені каже: «Чуєш, а ти зможеш такі зробити?». Я вирішив що це взагалі не проблема. Спробував приготувати, всім сподобалося. Сказали, що я зробив навіть смачніше, ніж той, що був у ресторані. Щоправда, оскільки я готую винятково з натуральних продуктів, він довго не зберігається – лише до 5 днів. Тому придбати його можна лише у Вінниці й за кілька днів з’їсти. Я виготовляю чотири види хумусу: класичний, із в’яленими томатами, з карамелізованою цибулею та з авокадо.

Фото: Hell Daddy / Facebook

Все, що пов’язано з приготуванням соусів і хумусу, я роблю сам. З усім іншим мені допомагає дружина – моя головна натхненниця. А ще у мене є партнер, який іноді мене підстраховує. Наприклад, у деяких заготівельних моментах, коли 100 кілограмів перцю треба оперативно розкласти по бочках, перемолоти, перемішати з сіллю тощо. Готую соуси я вже не вдома ­– для цього маю окреме приміщення.

Зараз я готуюся до відкриття власного закладу у Вінниці. Ми вже практично на фінішній прямій. Сподіваюся, що під кінець жовтня відкриємося. У закладі буде точка видачі, де можна буде придбати соуси та хумус. Зараз переважно продажі відбуваються через сайт та соцмережі. Ціни – від 80 до 150 гривень за баночку об’ємом 100 мілілітрів. Також пошукати мої соуси можна в екокрамницях у Києві та Львові.

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

ВООЗ разом із Viber запустила чат-бот про здоров’я українок

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) запустила в Viber чат-бот Women’s Health Chatbot про жіноче здоров’я з нагоди місяця обізнаності про рак молочної залози. Бот допоможе дізнатися більше про профілактику та ранню діагностику захворювань.

Про це ШоТам повідомили у пресофісі Rakuten Viber в Україні.

Чат-бот, який стане корисним ресурсом із практичними порадами з питань жіночого здоров’я, стартував із теми діагностики та профілактики раку грудей. У боті можна:

  • дізнатися про поради з профілактики,
  • отримати інформацію про симптоми та види терапії,
  • ознайомитися з покроковою інструкцією для регулярного самообстеження.

Підписатися на чат-бот можна за посиланням: chats.viber.com/whowomen. Нині у боті понад 300 тис. підписників. Він доступний українською, а також англійською та російською мовами.

Читайте також«Це моя свобода». Історія Христини Стефінів, яка опанувала ДЦП та стала топ-тренеркою з комунікації

Окрім чат-бота, Viber спільно з ВООЗ створили новий набір стікерів зі слоганами, які підтримують жінок.

Наголошується, що інформування – один із ключових способів знизити показники з неінфекційних захворювань та покращити діагностику здоров’я, зокрема первинну діагностику раку молочної залози. Своєчасне знання рятує життя», – прокоментувала ініціативу доктор Бенте Міккельсон, директор із неінфекційних захворювань Всесвітньої організації охорони здоров’я.

Нагадаємо, український стартап Playseek оновив додаток для пошуку друзів для занять спортом.

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

В Україні з’явилась перша недоступна реклама

Опубліковано

Підтримай ШоТам

У туристичних локаціях найбільших міст України з’явилися тимчасові рекламні носії зі слоганом «Ця реклама недоступна для людини на візку». Кампанія порушує питання інклюзивності й має на меті привернути увагу широкого загалу до цієї проблеми.

Про це ШоТам повідомили у громадській організації Доступно.UA.

Недоступна реклама була створена pro bono комунікаційною агенцією Gres Todorchuk для Доступно.UA — ініціативи, що понад шість років розвінчує міфи про людей з інвалідністю та поширює тренд доступності.

Читайте також: Макіяж без рук і марафон на протезі. П’ять історій українців, які надихають боротися та перемагати

Недоступна реклама тимчасово розміщена у місцях, куди людям на візках важко дістатися через відсутність пандусів та інші особливості міської інфраструктури. Серед таких локацій:

  • Замкова гора у Львові,
  • дорога до Національного університету імені Каразіна в Харкові,
  • Арка дружби народів та Парк слави в Києві.

«Половина мешканців українських міст належить до маломобільних груп населення. Це люди з інвалідністю, батьки з дитячими візочками, літні люди, вагітні та люди з тимчасовими травмами. Однак, за нашим досвідом, лише 4% міської інфраструктури в країні є зручною та комфортною, — говорить Дмитро Щебетюк, засновник та ідейний натхненник Доступно.UA. — Утім, історії страждань і драми про людей з інвалідністю — не наш підхід. Ми беремо креативом. Тому й об’єднали зусилля з агенцією Gres Todorchuk, яка вміє привертати увагу до соціальних проблем через творчі рішення».

На кожному носієві з недоступною рекламою розміщений QR-код, що веде на сайт Доступно.UA. Кожен охочий може підтримати команду, яка розвиває тему інклюзивності в Україні, ставши волонтером чи зробивши благодійний внесок.

Нагадаємо, у Києві відкрили реабілітаційний центр для людей з інвалідністю – там можна опанувати нову професію.

Підтримай ШоТам

Читати далі