Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Український тютюн для кальяну: гаражі, акциз та місце на ринку

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Кальян сьогодні є досить поширеним видом куріння у всьому світі, і в Україні не виняток. Попри те, що його куріння не є безпечним, поціновувачів димного сьогодні чимало. Зараз вже звично зібратися компанією друзів, розпалити вуглі, засипати в чашу ароматний тютюн та насолоджуватися моментом.

В Україні ринок тютюну для кальяну не так давно почав свій розвиток. Кілька десятків виробників сьогодні пропонують свою продукцію, хоча лише малий відсоток з них працюють законно. Ми розпитали про це у менеджера однієї з тютюнових крамниць, а також як влаштований цей ринок в Україні, наскільки якісний у нас тютюн та які його перспективи.

<img class="ugb-img wp-image-103791 ugb-img–shape" src="https://shotam.info/wp-content/uploads/2020/08/yrrv-e1597733838191.jpg" alt="<strong>Максим Столярчук,
Максим Столярчук,

менеджер компанії T-BAK, яка займається продажами кальянів, аксесуарів та тютюну до них

Турецький тютюн домінує

Станом на сьогодні в Україні найбільше представлено тютюну саме турецького виробника. На другому місці — російський, який і до нині поширений в Україні. А вже третю сходинку займає український тютюн. Ще, звичайно, є малайзійський, південноамериканський, домініканський та американський тютюни, але в нас їх дуже мало.

Якщо говорити про їхню якість, то російський тютюн сьогодні залишається найкращим. Свого часу росіяни зрозуміли, що не потрібно брати ринок масовістю, а краще зробити правильну рецептуру виготовлення якісного тютюну. 

Складається дуже важка ситуація, коли в нас непрості стосунки з Росією, але водночас ми закуповуємо у них тютюн для наших поціновувачів кальяну. І, звичайно, є проблеми із замовленням звідти тютюну, особливо це стало відчуватися в період карантину.

Попит на український тютюн почався не так давно

Водночас варто наголосити, що український тютюн — непоганий за своєю якістю. Якщо оцінити його за десятибальною шкалою, як зазвичай роблять кальянники, то це десь від трьох до п’яти (де один — це максимально легко, а десять — це найважче).

Виробники українського тютюну для кальяну

Навіть важка лінійка від українських Molfar, Honey Badger чи Deadhorse — це все ж 5-6 за важкістю. Річ у тім, що ринок у своїй масовості потребує легкого тютюну. Не так часто клієнти цікавляться важким, бо переважно купують люди, які палять роками, й то з них більшість — чоловіки.

Хороший попит на український тютюн почався може рік назад. Коли, наприклад, тютюн Basio заходив на ринок, його мало хто купував. Але в них змінилася вся система і тютюновий лист й вони почали просто «втулювати» свою продукцію в усі заклади. Тепер його купують частіше.

Я б розділив ринок українського тютюну для кальяну на тих, хто має акциз, тих, хто на стадії його отримання, і безакцизних. Перші станом на сьогодні — це Basio і Honey Badger. Вони отримали акцизну марку і продають свою продукцію в магазинах. Це досить непоганий тютюн, який добре куриться. Ведуть перемовини про акциз сьогодні такі тютюнові виробники як Molfar та Deadhorse. Безакцизних сьогодні чимало.

На експорт працюють лише кілька виробників

За прикладом масового виробництва в Україні працюють Basio, Molfar та Honey Badger. Хоча і їм ще потрібно вдосконалити свою технологію. А якщо говорити про експорт, то сьогодні намагаються продавати свій продукт за кордон не так багато виробників українського тютюну, серед них — Honey Badger та Smoky Bull.

Не рідко трапляються клієнти, які спеціально приходять за українським тютюном. Але все ж таких відсотків 20 або один з п’яти. Частково це пов’язано з тим, що наш тютюн не має преміум сегменту, хоча деякий з них має ціну вище ринкової.

Непогано клієнти відгукувалися про тютюн «Сам Сварил». Хоча його виробників нещодавно «накрили» на Дніпропетровщині, бо вони варили тютюн прямо у гаражі. На цьому прикладі можна порівняти рівень російського тютюну з українським. Хоч і є гараж, в якому можна щось зробити, але цим не переплюнеш технологію великого виробництва.

Серед непоганих за смаком та якістю українських тютюнів відзначимо і Pirate та Rave, хоча люди не сильно про них знають. Останньому рідко надають перевагу, бо його випускають у фасуванні 100 грамів, що не часто до вподоби людям. Більш популярно заходити на ринок з 50 г пачками. До слова, 100 грамів тютюну вистачає в середньому на 4 забивання кальяну. Хоча є люди, які забивають 15 грамів в чашу, а є ті, хто 22-25 чи навіть 30. Це вже залежить від смаків людини.

Карантин дозволив українському тютюну проявити себе

Попри те, що ринок розвивається, більшість клієнтів досі купують турецький Serbetli, який вже давно випускається низької якості. Цей тютюн ще 2-3 роки тому був найкращим, тож люди все одно приходять і купують його, знаючи, що він гірший, ніж раніше.

Зараз, в період карантину, коли виникли складнощі з ввезенням до нас імпортного тютюну, українці почали активніше куштувати продукцію українських виробників, навіть важких лінійок. Тобто, плюс українського тютюну в тому, що його роблять тут, і навіть в карантин немає проблем з постачанням. Це унікальна можливість для України показати себе.

Виробники українського тютюну для кальяну

Ми впродовж останніх двох років спілкуємося з українськими виробниками, щоб дізнатися в них, чому вони не можуть робити дійсно якісний тютюн. Зі свого боку вони скаржаться на те, що це дуже дорога технологія й бракує фахівців, які можуть це добре робити.

Українське законодавство ускладнює роботу виробникам

Ще однією проблемою є те, що українське законодавство дуже розмиває поняття саме тютюну для кальяну. У багатьох країнах, на відміну від України, виробники сплачують акциз за кількість тютюну в пачці. У нас це чомусь не так: потрібно платити акциз за всю пачку. Це не має так працювати.

Самого тютюну в пачці приблизно 30-40%, тому що при його виготовленні використовують і гліцерин, і мед, і ароматизатори — так звані «аромки». Виробники змушені сплачувати мито й за всі інші складові тютюну для кальяну, хоча вони вже це сплатили, коли завезли ці компоненти в Україну.

Читайте також: Як реформується українська спиртова галузь

Саме тому ми бачимо, що акцизного тютюну в Україні відсотків 50, якщо говорити про виробників. А загалом на українському ринку будь-якого тютюну, який зараз випускають, акцизного десь 10-20%. В Україні є офіційні магазини, де можна придбати тютюн з акцизною маркою, але якщо купити його на «сірому ринку», то заплатити потрібно буде чи не вдвічі менше. У цьому сьогодні є основна проблема.

Також варто врахувати, що отримання акцизу одразу ж підвищує ціну тютюну на ринку. Тобто якщо хтось, до прикладу, продає пачку Volcano за 40 гривень, а хтось має акцизний тютюн, то його ціна одразу ж 80 грн. А клієнт, скоріш за все, купить Volcano, тому що він дешевший.

Незабаром всі українські виробники перейдуть на акциз

Для того, щоб почати виготовляти свій тютюн в Україні, потрібно закупити тютюновий лист, бажано Virginia або Virginia gold. Або ж безтютюнові суміші, сьогодні їх намагаються створити декілька українських виробників. Також треба придбати «аромки», в ідеалі — з натуральних інгредієнтів, використовувати мед, правильно дотримуватися технології та додавати гліцерин.

І, звичайно, рекомендуємо йти й отримувати ліцензію для виготовлення та на продаж тютюнових виробів, щоб почати свою справу в законний спосіб. Але потрібно теж розуміти, що цим одразу закладається акциз у вартість товару. І, відповідно, він одразу буде коштувати дорожче, ніж безакцизний, який сьогодні у масовій кількості є на українському ринку.

Так чи інакше, ми переконані, що у майбутньому всі українські виробники перейдуть на акциз. Тому що ті, хто вже отримав акциз, будуть зацікавлені в тому, щоб і решта теж його отримали, для того, щоб підняти рівень ціни до своєї. Та й держава не буде довго терпіти порушення закону. Ми сьогодні бачимо, що спеціальні служби приїжджають до багатьох виробників і просто забирають всю продукцію.

Виробники тютюну повинні переходити на акциз, і це правильно. Але й сам акциз має бути нормальним чином наданий в Україні, тобто сплачувати мають так, як це відбувається в інших країнах.

Кількість поціновувачів кальяну зростатиме

Також у майбутньому, ми сподіваємося, українські виробники зможуть показати ще якісніший тютюн, щоб вийти на рівень найближчих сусідів — Туреччини та Росії. Думаю, що незабаром з’явиться інвестор і вкладе в це кошти.

Але і кількість людей, які курять кальян, теж буде збільшуватися. Переважно ті, хто палить цигарки, постійно змінюють свої смаки. Молодь зараз переходить на IQOS, glo чи Juul. А от тих, хто переходять на кальяни й залишається на них, — більшість. Звичайно, хтось пробує і далі не палить, але ті, хто вже почав палити кальяни, «присідають» на нього.

Кальяни у магазині T-BAK

Ще варто зазначити, що збільшиться кількість точок продажів. Сьогодні тютюн для кальяну продають переважно у великих містах: Києві, Дніпрі, Запоріжжі, Одесі, Вінниці. Далі ця продукція має дійти й до малих міст. Також розвинеться поширення продажів тютюну через соцмережі. Переважно сьогодні використовують канали у Telegram, Instagram та Viber, а деякі навіть просувають винятково через Google Maps.

У більшому плюсі буде той, в кого більше асортименту, і він цікавий. Сьогодні кожен виробник намагається робити в себе якусь родзинку. В одних у лінійці завжди є смаки лимону та апельсину, а в когось — екзотичні кактус з кокосом. І людина, яка палить кальян вже 3-5 років, не знаючи цього смаку, точно захоче спробувати. Але от чи залишиться ця людина згодом з українським виробником чи придбає звичні для себе імпортні, вже залежить від якості, яку заклав виробник. 

Підтримай ШоТам

Суспільство

На Тернопільщині проводять відеоконкурс рухової активності

Опубліковано

Підтримай ШоТам

На Тернопільщині розпочався обласний відеоконкурс «Рухова активність – здоровий спосіб життя – здорова нація» під час карантину.

Про це повідомили у пресслужбі обласного управління молоді, спорту та іміджевих проєктів.

Конкурс триватиме з 18 жовтня до 15 листопада. Відеоролики, надіслані на конкурс, мають відображати рухову активність на свіжому повітрі або в приміщенні. Допускається один відеоролик від одного автора.

Читайте також«Створюю автентичну геометрію». Як майстриня з Решетилівки захоплює своїми килимами ткаль з усього світу

Надсилати відео потрібно на електронну адресу: tr_sport@ukr.net або через месенджер на Фейсбук-сторінку Тернопільського обласного центру фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх».

Відеороботи авторів будуть опубліковані у соціальній мережі фейсбук на сторінці Тернопільського обласного центру фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх».

Переможцю та призерам обласного відеоконкурсу «Рухова активність – здоровий спосіб життя – здорова нація» будуть вручені медалі, відзнаки та сувенірна атрибутика з логотипом Центру, автори та учасники десяти найпопулярніших відео будуть нагороджені відзнаками та сувенірною атрибутикою з логотипом Тернопільського обласного центру фізичного здоров’я населення «Спорт для всіх».

Нагадаємо, у громаді на Полтавщині відкрили критий спортивний майданчик за 15 млн грн.

Головне фото: gazette.com.ua.

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

На Херсонщині відбулися навчання протитанкових резервів (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

На одному з полігонів Херсонщини, що розташовується неподалік адміністративної межі з тимчасово окупованих Кримом, відбулися навчання українських артилерійських протитанкових резервів із реагування на прорив живої сили і броньованої техніки умовного противника.

Про це повідомили у пресслужбу Командування об’єднаних сил Збройних сил України на фейсбук-сторінці.

Під час навчань українські військові демонстрували практичні навички розгортання розрахунків і стрільбу по цілях, а також швидку зміну позицій.

“За легендою, в ході оборони підрозділом морської піхоти своїх позицій, умовний противник, дочекавшись підкріплення бронетехніки, перейшов в атаку. Для стримування наступу морським піхотинцям було придано у розпорядження протитанковий підрозділ”, – ідеться в повідомленні.

Читайте також: «Створюю автентичну геометрію». Як майстриня з Решетилівки захоплює своїми килимами ткаль з усього світу

Бійці підрозділу здійснили вихід на рубіж відкриття вогню, облаштували позиції, зробили артилерійську розвідку та навели знаряддя по цілях, на які вказали корегувальники.

“Під час тренувань, протитанкісти показали, що у разі різкої зміни ситуації вони будуть готові якісно виконати поставлене завдання”, – зазначив командувач об’єднаних сил Збройних сил України генерал-лейтенант Сергій Наєв.

Він наголосив, під час маневрів враховували не лише злагодженість дій підрозділів, а й послідовність виконання нормативів.

“Подібні заходи відбуваються щотижня, відповідно до плану бойової підготовки підрозділу. Їхня головна мета – підтримання на високому рівні знань, навичок і бойового духу особового складу артилерійських розрахунків”, – резюмував командувач.

Нагадаємо, українська армія провела навчання екіпажів ракетних комплексів.

Також підрозділи ППО України відбили ракетні удари противника.

Як ми повідомляли раніше, винищувачі України відпрацювали пуски керованих ракет Р-73.

Головне фото: most.ks.ua.

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

«Створюю автентичну геометрію». Як майстриня з Решетилівки захоплює своїми килимами ткаль з усього світу

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Легендарні решетилівські килими на Полтавщині виготовляє кілька династій майстрів. Ірина Мосієнко не належить до жодної з них, утім зайнявшись килимарством, ненароком виявила, що має вроджений хист до цього ремесла. Та ще й знайшла на горищі в селі справжній скарб ­­­– домоткані полотна бабусі та створені дідом прядку й веретено. Спочатку поціновувачами килимів майстрині були її друзі. Але згодом надихатися творчістю Ірини почали ткалі з різних країн. Зараз для майстрині ця справа – хобі. Але вона вірить, що колись відкриє двері власної майстерні.

Ірина Мосієнко
Ірина Мосієнко

Майстриня килимів родом із Решетилівки (Полтавщина) – центру килимарства в Україні

У моїй уяві ткалі були чарівницями

Я родом із Решетилівки – центру килимарства в Україні. Ще з першого класу в школі розповідали, що саме наш регіон славиться найкращими килимами. Нас водили у Всеукраїнський центр вишивки та килимарства на екскурсію, проводили навіть маленькі майстер-класи. Але я ніколи не думала про це, як про роботу чи серйозне заняття. От є вчителі, лікарі, юристи… А де беруться ткалі, де вони навчаються, я взагалі не знала. Уявляла собі їх як окрему касту: таких собі чарівниць, які днями працюють у своїх майстернях. Коли вже подорослішала, зустрічала багато людей, які про килими взагалі нічого не знали, не кажучи вже про технологію виготовлення. Для мене ж це було чимось звичним.

Загалом я була посидючою дитиною, змалечку навчилася грати на фортепіано. Мені подобалося щось робити руками. Пам’ятаю, ще дитиною мене мама навчила в’язати спицями та гачком, тому на уроках трудового навчанні я легко з цим впоралася. Ткати я не вміла, але бачила, як це роблять місцеві. А ще бувала на виставках килимів і дивувалася, як руками можна робити таку красу. Колись на одному з фестивалів я побачила відому майстриню Ольгу Пілюгіну, яка серед іншого займається і килимарством. Підійшла до неї та запитала, чи можна якось прийти на годинку до її майстерні й подивитися, як вона працює. Я не очікувала, що вона погодиться. Ольга дала мені свої контакти, я прийшла до неї й навіть отримала невеличкий майстер-клас. Уявіть, просто з вулиці людина підійшла, напросилася, і вона з доброї душі дозволила долучитися до її робочого процесу.

Решетилівські килими як окремий вид мистецтва

Наше містечко Решетилівка споконвіку залишається справжньою скарбницею українського народного мистецтва. Створені тут килими відомі на всю Україну ще з кінця 19 століття. За традицією, в Решетилівці килими ткали переважно на вертикальних станках. Вони були такі барвисті, квіткові. Майстри малювали ескізи, підбирали відтінки, самостійно фарбували нитки, використовували різні техніки ткання. Важко описати, чим саме вони були унікальні. Але такі килими я зустрічала лише в Решетилівці, я їх легко впізнаю. Це як петриківський розпис – так, як у Петриківці, не малюють ніде.

Фото: Ткацька майстерня Ірини Мосієнко/Facebook

Кілька століть тому на Полтавщині килими одночасно виготовляли тисячі майстрів. У радянський час досить успішно працювала фабрика імені Клари Цеткін. Але після проголошення Незалежності України він розвалився і багато років стояв порожнім. Сьогодні тут залишилися лише декілька поодиноких майстринь, які ще з тих часів працюють і самостійно продовжують традиції. Наскільки я знаю, на себе працює тільки Ольга Пілюгіна. Також є майстерня, де тчуть килими на замовлення.

У нашому місті є художнє училище, де все ще викладають ткацтво і не дають зникнути технологіям автентичного килимарства. Але, зрозуміло, що студентів там небагато. Лише кілька років тому в Решетилівці відкрили Центр килимарства, де намагаються відбудувати фабрику імені Цеткін. Зараз там голі стіни, на підлозі – сіно, і лише нещодавно змінили вікна та покрівлю. Поки що фінансування, на жаль, припинили, але центр юридично працює. У них є невелика зала, де зберігаються килими, вишиванки та решетилівські ремесла. Місцеві сподіваються, що цей цех вдасться відновити й там зможуть працювати багато майстринь. Але поки ситуація не тішить.

Ткацький простір створила просто в квартирі

Я 20 років займалася музикою, тому вважала логічним здобувати вищу освіту саме в цій сфері. Так вступила до Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова в Києві на вчителя музики й історії мистецтв. І вже під час навчання зрозуміла, що навряд чи буду викладати. І тут зорі зійшлися: столична майстерня ткацтва OLK manufactory набирала людей без досвіду. Там казали: «Ми всього навчимо, потрібне лише ваше бажання». А бажання в мене дійсно було. Студентство я вдало поєднала з робою, адже в майстерні був вільний графік. Це просто доля мені усміхнулася, що вдалося туди потрапити. Власне, там я і навчилась ткати та набралася досвіду.

Потім майстерня тимчасово зачинилася. Це сталося кілька років тому. Було боляче усвідомлювати, що я більше не зможу ткати, адже я справді покохала цю справу. Я була в такому підвішеному стані. Не знала, що робити: чекати, коли майстерня знову відкриється, чи йти кудись далі. Потрібно було шукати іншу роботу, аби якось виживати. Тому влаштувалася менеджеркою до інтернет-магазину книгарні. Але так кортіло знову почати творити!

Облаштований ткацький куточок майстрині

Тому просто в квартирі облаштувала невеликий ткацький куточок. На пальцях показувала друзям, які займаються столярством, що мені потрібна ось така рамка, таких розмірів, щоб ось так прокручувалася. І вони мені допомогли – зробити дерев’яний верстат. І тепер у вільний час я продовжую ткати, адже мені цього бракує. Що вигадую, те й створюю. Якоїсь миті в мене вже було забагато килимів, купа ниток і вже нікуди було все складати. Тому я придбала стелажі. А потім знайшла собі ще кілька менших станків. Ось так і працюю.

Фабричні килими не похизуються такою енергетикою

Я кайфую від того, що роблю. Люди, які займаються в’язанням або вишивкою, мене зрозуміють. Потрібно мати певний тип характеру чи темпераменту, щоб довго виконувати одну й ту саму роботу. Коли я тчу, можу забути про їжу і сон, а встати лише після того, як почне бурчати живіт чи на годиннику проб’є дванадцяту ночі. Це своєрідна медитація, я в це повністю занурююся. Іноді в процесі ловлю себе на думці, що я така щаслива. Просто сиджу, вмикаю музику, роблю чай чи каву – і тчу. Минає година, а мені так добре і спокійно. Ця справа мене заспокоює і врівноважує. До того ж можу про щось своє подумати, розкласти в голові все по поличках.  

Звичайно, кожен може просто придбати дешевий фабричний килимок і повісити його на стіну. У цьому немає нічого поганого, він буде гарний і яскравий. Але це як картина, яку теж можна надрукувати на принтері. У моєї мами на стіні висить картина, не знаю, де вона її купила. Але це полотно не має ні для кого особливої цінності. Натомість можна придбати картину художника, який проявив свою творчість, витратив час. Звичайно, вона буде коштувати набагато дорожче. Але й цінність матиме значно вищу.

Фото: Ткацька майстерня Ірини Мосієнко/Facebook

Так само і килими – це передана любов від людини до людини. Мої килими завжди виткані в гарному настрої. Якщо я знервована – точно не сяду за роботу. А коли я щаслива, про щось мрію, тоді починаю ткати й вже уявляю, як цей килим висітиме в когось дома і буде когось тішити. Людина прокидатиметься зранку і буде ним милуватися. Я вірю, що такі речі зберігають енергетику. Мені хочеться, аби мої вироби приносили якщо не вдачу, то хоча б якусь теплу енергетику. Фабричні речі таким не можуть похвалитися.

Мої килими поєднують екологію, красу та ручну роботу 

Виготовлення одного килима площею в квадратний метр займає десь 2-3 тижні. Та перед цим ще необхідно натягнути нитки – це декілька годин. І коли вже знімаю готовий килим, на оброблення країв, обшиття, обрізання хвостиків потрібно ще пів дня або й день. Важко лише в сенсі витрати часу, фізично ж це просто – не мішки тягати. Якщо людина хоче вишити собі гарну сорочку, вона теж має витратити на це декілька місяців. Але після цього отримає річ, яка буде їй дуже цінною, і згодом її захочеться передати комусь у спадок.

У килимах переважно зображаю автентичні геометричні орнаменти: трикутники, квадрати, прямокутники. Мені подобається мінімалізм у кольорах, пастельні відтінки, прості лінії. Використовую винятково натуральні матеріали. Купую бавовняну основу і шерсть. Мені зручніше ткати шерстю, до того ж вона екологічніша. Але там не надто багато відтінків. Я все відкладаю момент, коли самостійно навчуся фарбувати нитки. Це не такий вже й складний процес, але потрібно мати спеціальну велику каструлю, фарбники, треба це десь сушити. Поки що у квартирі я не наважуюся це робити. Але осягнути мистецтво фарбування – це плани на майбутнє, які я колись здійсню.

Килими, створені майстринею Іриною Мосієнко

Знайшла на горищі справжній скарб

У дорослому віці я почала більше цікавитися українською старовиною, тим, що створювали наші пращури. Якось розпитувала про все у своєї бабусі. І вона мені сказала, що в неї десь є рушники, які вона ткала разом із сестрами. А створювали вони це на веретені, які зробив мій прадід. Я запитала: «А де ці пралі?». І бабця відповіла, що валяються десь на горищі. Кажу: «Як валяються? Давай знімемо і подивимося». І, дійсно, знайшли веретено, пралі та домоткані полотна. Не скажу, що моя родина займалася мистецтвом. Їм просто треба було щось носити та чимось вкриватися. От вони це й робили власноруч, як і в будь-якому селі. Рідні дивуються, нащо мені цей мотлох. Вони це так не цінують. Знаю, що часто скуповують такі речі за безцінь. Люди в селі не розуміють, наскільки велику цінність мають такі речі.

Читайте також: Бренд одягу Shkoura. Про верстат 18 століття, вивалювання у гірській річці та відмову від електрики

Для мене це все – скарби. Я вже всіх попередила, що знахідки нікому не віддаються, бо це мій спадок. Ще знайшла велику дерев’яну скриню ручної роботи, якій вже понад сто років. У ті часи її використовували замість шафи. Людям потрібно було десь складати свої речі. Якби я її не знайшла, бабуся могла просто порубати ту скриню та спалити. Я все порозшукувала, познімала з горища. І тепер воно стоїть і чекає свого часу. Колись я точно створю власний маленький музей. 

Мої килими припали до душі британській майстрині

Першими поціновувачами моїх килимів були найближчі друзі. Я викладала роботи у соціальних мережах. Згодом там стало так багато фото, що я подумала, можливо, не всім підписникам це цікаво. Особистий профіль в Instagram поступово перетворювався на ткацький. Тому я створила окремий, аби не спамити всіх своїми нитками. На мене підписуються люди з різних країн, і серед них чимало ткаль. Є митці з Данії, Норвегії, США. Я заходжу на їхні сторінки, роздивляюся. Вони роблять такі різні речі, але всіх нас об’єднує ткацтво. Особливо цікаві та своєрідні візерунки у митців із Перу. Моя сторінка створює певну ткацьку тусовку. Бачу, що люди зберігають мої дописи, аби потім передивитися. Приємно, що я когось надихаю своєю творчістю.

Фото: Ткацька майстерня Ірини Мосієнко/Facebook

У Лондоні є майстриня Крістабель Бальфур, на яку я рівняюся. У неї своя велика майстерня, часто її роботи друкуються в британських дизайнерських журналах. Цього літа вона підписалася на мою сторінку, написала, як їй подобаються мої роботи. Я була просто в дикому захваті. Деякі мої роботи вона навіть постила собі в stories, що було для мене великою подією. Не знаю, як вона мене знайшла. Я «лайкала» її публікації, але в неї дуже багато підписників, навряд чи серед них можна було мене помітити. Можливо, звернула увагу за гештегами.

Мрію про власну ткацьку майстерню

Вартість килиму залежить від розміру та малюнку. Якщо взяти 50 на 50 сантиметрів, то це приблизно 250-300 доларів. Було б добре продавати їх десь у Європі, але я поки що до цього не дійшла. Для мене це більше хобі. Частенько я можу і просто подарувати комусь килим, якщо знаю, що близька людина його дуже хоче. Декілька разів я також проводила платні майстер-класи. Приємно, що комусь цікаво переймати мій досвід. Для людей це може бути такий самий вид творчості як в’язання. Наприклад, на маленькому станочку можна зіткати собі підставку під горнятко.

У майбутньому я хочу мати свою невеличку студію, де змогла б розмістити всі свої речі. Тоді зможу придбати великий станок, де ткатиму килими вже 2 на 3 метри, як були у столичній майстерні, де я працювала. На цьому ж місці можна буде проводити регулярні майстер-класи. Тому що зараз, коли до мене звертаються, доводиться шукати місце для навчання. Одного разу в мене був майстер-клас онлайн – досить незвичний досвід. А колись і просто сідали в кав’ярні, брали невеличкі рамки, нитки та працювали. Майстерня буде ще й своєрідним музеєм моїх робіт, де можна буде влаштовувати виставки. Такий собі маленький простір саме для ткацтва. Ось такий «план-мрія».

Підтримай ШоТам

Читати далі