Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами
maxresdefault 1 maxresdefault 1

Суспільство

Український гурт зіграв хіти Rammstein на бандурі й акордеоні

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Український гурт B&B Project зіграв попурі з хітів гурту Rammstein на бандурі та кнопковому акордеоні. Про це повідомляє Еспресо.

Нове відео музиканти розмістили на своєму YouTube-каналі.

Нещодавно Rammstein голосно повернулися на велику сцену, представивши новий відеокліп після довгої перерви. Гурт B&B Project з цього приводу створив кавер-попурі з уривків найвідоміших пісень Rammstein: Du Hast, Мein Herz Brennt, Sonne, а також нової Deutschland. B&B Project – квартет, до складу якого входять Тетяна Мазур (бандура), Сергій Шамрай (кнопковий акордеон), Костянтин Марко (ударні) та Денис Стефанко (бас).

Відео українських музикантів набирає популярність. Його вже подивилися понад 50 тисяч користувачів YouTube.

Читайте також: Гурт Rammstein показав Херсон у тизері нового альбому

B&B Project (Bandura & Button Accordion) — український колектив, основною метою якого є популяризація українських народних інструментів, бандуру та баян (кнопковий акордеон) шляхом пошуку та виконання нового, сучасного репертуару.

Нагадаємо, у березні Rammstein випустили кліп «Deutschland», в якому відображено епізоди історії Німеччини з Середніх віків. Зазначається, що очікуваний альбом Rammstein з 11 треків стане першим за останні 10 років студійним записом групи.

Відео дня
Реклама

Суспільство

Воїни ССО України спалили 6 ворожих РСЗВ «Ураган» (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Бійці Сил спеціальних операцій України на Донеччині виявили і знищили колону ворога, що налічувала:

  • 6 реактивних систем залпового вогню «Ураган»,
  • транспортно-заряджаючі машини,
  • бензовози,
  • вантажівки,
  • машини управління вогнем,
  • БТР та БМП.

Відео опублікували на фейсбук-сторінці ССО України.

«Вдало навівши артилерію, воїни ССО корегували вогонь українських гармат, поки ті розносили ворожу техніку на шмаття», — йдеться у повідомленні.

Читайте такожМільйон на ровері. Як львів’янин проїхав 1500 км прифронтовими містами, аби зібрати кошти на ЗСУ

Про ССО України

Сили спеціальних операцій Збройних сил України — окремий рід сил Збройних сил України, у складі якого частини спеціального призначення і підрозділи інформаційно-психологічних спеціальних операцій.

Підрозділи комплектуються фахівцями, які мають спеціальні можливості у сферах розвідки, прямих акцій та військової підтримки для виконання складних, небезпечних, інколи політично чутливих операцій, що проводить командування ССО України.

Нагадаємо, воїни ССО України знищили боєприпаси і артилерію противника.

Як ми повідомляли раніше, ССО України опублікували ексклюзивні кадри про боротьбу за Сєвєродонецьк.

Фото: скриншот із відео.

Відео дня
Читати далі

Суспільство

Розвідники бойової групи К-2 знищили позиції ворога у Мар’їнці (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Розвідники бойової групи К-2 з 54-ї окремої механізованої бригади накрили позиції росіян у Мар’їнці на Донеччині.

Про це повідомили на сторінці бойової групи К2 з 54 ОМБр у тулеграмі.

«Хлопці з розвідувальної групи К2 за допомогою не менш відомої бригади екскурсоводів вирішили допомогти “туристам” обрати маршрут руху, але не вийшло. І попали “туристи” на веселий концерт)», — написали жартома наші військові.

Читайте також: Мільйон на ровері. Як львів’янин проїхав 1500 км прифронтовими містами, аби зібрати кошти на ЗСУ

Про 54 ОМБр бригаду

54-та окрема механізована бригада імені гетьмана Івана Мазепи — з’єднання механізованих військ України. Підпорядкована Оперативному командуванню «Схід». Базується у місті Бахмут Донецької області. З 6 травня 2020 року бригада має почесну назву на честь Івана Мазепи — українського військового, політичного і державного діяча.

Нагадаємо, бойова група К2 видовищно знищила ворожий танк на Донеччині.

Також бійці 30 ОМБр обстріляли ворожу піхоту на Донбасі.

Фото: facebook.com/K2.54OMBr.

Відео дня
Читати далі

Суспільство

Мільйон на ровері. Як львів’янин проїхав 1500 км прифронтовими містами, аби зібрати кошти на ЗСУ

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

За чотири місяці українці знайшли сотні способів, як поєднати свої улюблені заняття та підтримку української армії. Продавали картини, влаштовували благодійні фестивалі, виготовляли сувеніри з уламків ворожого літака. А львів’янин Богдан Прокопович вирішив на ровері подолати 1500 км прифронтовими зонами, щоб зібрати мільйон гривень для Збройних сил України. 

Свою ідею Богдан назвав чимось «на межі геніальності й тупості». Він проїжджає 1 км за кожні 700 грн, а після фінішу розділить отриману суму між Благодійним фондом Сергія Притули та «Повернись живим». Велосипедист розповів ШоТам, як зважився на веломарафон, з якими перешкодами стикнувся під час поїздки та що його вразило найбільше.

Від поїздок рідним містом до марафону у Франції

Моє захоплення велосипедом почалося 10 років тому. Спочатку я використовував його для поїздок по місту замість громадського транспорту. Потім поступово почав долати довші відстані: 30, 50, 100, 200 км. Мені це сподобалося, і я захопився тривалими поїздками. Насамперед це цікаве випробування, оскільки долати такі відстані фізично важко. Крім того, я отримую велике задоволення, оскільки постійно насолоджуюся красивими краєвидами, зустрічаю людей, перебуваю в постійному русі. Це зовсім інші відчуття, ніж, скажімо, від поїздки на автомобілі. Я рухаюся крізь простір і відчуваю все навколо себе: природу, запахи та звуки. 

Здебільшого я брав участь в українських марафонах. За кордоном їздив тільки один раз. Це був легендарний велосипедний марафон «Париж – Брест – Париж» у 2019 році. Ми вирушали з Парижа до Бреста, що на заході Франції, на узбережжі Атлантичного океану, і назад до Парижа. Загальна відстань – 1200 км. Участь у цьому заході вважається вінцем у веломарафонській кар’єрі. Там досить складна процедура реєстрації, і я прагнув туди потрапити. Коли мені це вдалося, я був дуже щасливий.

На межі між геніальністю і тупістю 

Коли я задумався про те, щоб проїхати на велосипеді 1500 км прифронтовими зонами й зібрати 1 млн грн на підтримку Збройних сил України, то написав у своєму Твіттері, що маю ідею на межі між неймовірною геніальністю і тотальною тупістю. Неймовірна геніальність, тому що мені це здалося прикольним: роблячи те, що дуже люблю, я зможу зібрати досить велику суму на потреби війська. Тотальна тупість виявлялася в безлічі нюансів: спочатку не було зрозуміло, наскільки моя ідея безпечна, як під час поїздки знімати якісь речі так, щоб людям було цікаво дивитися, і водночас не зняти нічого зайвого, аби не зашкодити нашим військовим. Однак я подумав, що коли ти робиш щось настільки тотально тупе, воно стає геніальним. І я почав планувати маршрут.

Спершу я про це нікому не говорив. Коли вималювалася чіткіша концепція, розповів кільком найближчим людям, тим, чия думка для мене була важлива та хто розумів, куди я їду і що там відбувається. На жаль, мало хто мене підтримав. Напевно, це було й розумно, тому що дійсно їхати на велосипеді по прифронтовій зоні – доволі небезпечна затія та об’єктивний ризик. Багато людей казали мені, що ідея нехороша. Звісно, вони так говорили, тому що переживали за мене. Однак мене це демотивувало. Якщо на початку я дуже радів своєму задуму й він здавався мені ближчим до геніальності, ніж до тупості, то згодом я замислився, що, можливо, цього робити не варто.

Ще почав сумніватися, чи в принципі зможу зібрати гроші. Мільйон – це велика сума, а я маленька людина. Я не був впевнений, чи з мого задуму виникне іскра, яка або розгориться, або ні. Була ймовірність, що ця ідея просто не зайде людям, що вони не почнуть поширювати, відповідно, не буде належної активності. Я за це переживав. Але навіть якби так сталося, то все одно вирушив би в дорогу. Була така думка: коли я доїду до місць, де відбуваються бойові дії, і почну це висвітлювати, то люди зацікавляться й почнуть надсилати гроші. Я дуже довго обдумував маршрут, говорив з людьми, які перебували в різних його точках, оцінив ризики. Звісно, неможливо на 100% передбачити, що може відбутися в дорозі, однак, зваживши все, я вирішив, що готовий до свого веломарафону.

Богдан Прокопович та бійці ЗСУ

Небезпечний маршрут і повернення до старого життя

Чому для маршруту я обрав прифронтові зони? По-перше, якби я їхав, наприклад, по Заходу України, це б гарантовано не привернуло достатньої уваги й не зібрало стільки грошей. Особливість мого пробігу не тільки в тому, що це довга відстань, а й у тому, що є певна небезпека. Це зацікавило більшу кількість людей, і, відповідно, я підвищив шанси на закриття збору потрібної суми. 

По-друге, мені хотілося трішки, наскільки я вмію, задокументувати, що відбувається в різних місцях, як війна впливає на людей, як поводяться військові та місцеві мешканці. Я мав на меті, щоб інші люди це побачили, зокрема й іноземці. Звісно, у мене досить маленький проєкт з невеликою аудиторією, але все одно якась кількість людей стежать за моєю поїздкою і кажуть, що їм дуже важливо бачити, що відбувається.

Я й раніше їздив по фронтах, щоправда, на автомобілях. Досить багато бував на півночі Харківщини, де нині служить мій брат. Я привозив у його відділення різну допомогу. Крім того, у перші дні війни, коли в Києві була велика загроза, переганяв туди машини. Тож я займався волонтерством на автомобілях і абсолютно не їздив на ровері. Для мене велосипед – це значна частина життя. Зазвичай навесні я багато їздив на ньому, а цього року – ні. Я сумував із цього приводу, тому що це велика зміна в моєму житті, хоча для когось це й може виглядати смішно. Тож завдяки веломарафону я, зокрема, хотів трішечки повернутися до свого старого життя.

Ровер на фоні зруйнованої будівлі

У перший день зібрав пів мільйона гривень

Уже за перший день поїздки люди надіслали пів мільйона гривень, а зараз уже є і мільйон. Хоча спочатку я і мав певні сумніви щодо того, чи зможу зібрати заплановану суму, однак вірив, що це можливо. Я бачив, як у Твіттері проходили інші збори коштів і наскільки активно люди беруть у них участь. 

Пам’ятаєте, який був ажіотаж з марками Укрпошти з російським військовим кораблем? Люди їх купували й перераховували кошти на ЗСУ. У Твіттері є глибокоповажний пан Друже Пеньок. У нього не було цих марок, але він зробив скріншот із сайту Укрпошти та продав його приблизно за 300 тис. грн. Це стало поштовхом для мене. Я зрозумів, що людям просто потрібна цікава ідея – і вони залюбки надсилатимуть гроші. 

Незважаючи на те, що мільйон уже є, мій збір продовжується. Я його не закриватиму, поки не повернуся до Києва, адже грошей для ЗСУ забагато не буває.

Богдан Прокопович біля напису про окупантів

Більшість обмежень – у голові

Окрім того, що я проклав маршрут, більше я ніяк не готувався до марафону. Нині фізично я в найгіршій своїй формі за останні сім років. Я знав, що мені буде важко, тому що цього року перед марафоном я проїхав приблизно 800 км, що насправді смішна цифра перед дистанцією 1500 км. Потрібно проїхати 5000 км, щоб почуватися в тонусі для такої довгої поїздки. Однак більшість обмежень – у голові. Виявилося, що ти їдеш і можеш себе пересилити, навіть коли не готувався до цього.

Я запланував, що мій марафон триватиме від семи днів (в ідеальному випадку) до дев’яти (в гіршому). Сьогодні (під час розмови, – ред.) я в дорозі шостий день, за два дні буду в Миколаєві, де й закінчиться марафон (Богдан фінішував 24 червня, – ред.). Я їду повільніше, ніж очікував, але то нічого страшного.

Найскладніше в моїй поїздці – це шукати їжу, як це смішно не звучить. У мирний час, коли довго їдеш на велосипеді, постійно натрапляєш на цілодобові заправки або магазини. У будь-який момент можна зупинитися й поїсти, щоб мати сили їхати далі. Нині ввечері, ближче до комендантської години, дуже складно знайти будь-де будь-яку їжу. Виходить, що підкріпитися можливо тільки в певні години дня. Я доволі сильно недоїдаю в цій поїздці, а також недосипаю. Це сильно впливає на втому, яка накопичується з кожним днем.

Люди в соцмережах пропонують заночувати в них

З ночівлею дещо простіше, ніж з їжею. Кілька разів я заздалегідь домовлявся з людьми, що можу зупинитися у них. У більшості випадків я ночував спонтанно. У мене із собою є набір для спання на вулиці, тож навіть якщо мені ніде заночувати, я можу поспати в більш-менш комфортних умовах. Часто по дорозі мені пишуть люди в Інстаграмі або Твіттері та пропонують прийняти у себе. Наприклад, так було у Краматорську. Я приїхав туди й не знав нікого, хто міг би мене захостити. Робочих готелів там не знайшов. Почалася комендантська година, і я вирішив, що найкращий варіант – поспати у відчиненому підвалі. І коли я вже постелився там і збирався лягати, мені написала людина та сказала, що може мене прийняти. Тож зрештою я заночував дуже комфортно та смачно поїв.

У цій поїздці я щонайменше тричі порушував комендантську годину. Двічі мене ловив патруль. Але я люблю говорити, що коли в тебе чисте серце та добрі наміри, то тобі нічого не страшно. Пояснюю людям, в якій я ситуації, що в мене довга дорога, я затримався через це – і всі все розуміють. До того ж я маю посвідчення преси, що теж допомагає в таких ситуаціях.

Богдан Прокопович та бійці ЗСУ на блокпосту

Вперше в житті побачив терикон

Завдяки своєму марафону я вперше побував у Запорізькій і Донецькій областях. Донбас – це для мене регіон, куди я давно хотів потрапити. Коли нарешті сюди приїхав, то з’явилося якесь переломне відчуття. Я вперше в житті побачив терикон, про що мріяв уже багато років.

Найбільше мене вразила Північна Салтівка в Харкові. Такого масштабу руйнувань я до цього ніколи не бачив, це важке видовище. І досі є люди, які там живуть. Я зустрів одну жінку, яка прибирала під’їзд. Вона була єдиною мешканкою того під’їзду. В її квартирі висадило вікна, під час обстрілу загинуло кілька її котів. Однак, незважаючи ні на що, вона була абсолютно життєрадісна та позитивно налаштована на майбутнє.

Під час марафону я планував навідати більше своїх друзів-військових, але частину з них перемістили, поки я їхав. Тож коли я був на місці, деякі були на завданнях, і ми не змогли побачитися. Один з друзів, якого я хотів навідати, загинув, ще один – поранений. 

Богдан Прокопович у воронці від снаряду

Влаштував у соцмережах аукціон з воєнними «сувенірами»

Щоб якомога більше людей дізналися про мій благодійний марафон, я зареєструвався в Інстаграмі. Висвітлювати свою поїздку – щось зовсім нове для мене. Я не звик знімати відео, давати інтерв’ю, щодня писати пости та робити сторіз. Я рухаюся повільніше, ніж планував, частково через те, що багато часу витрачаю на всю цю соціальну активність. Вона важко мені дається, але я розумію, що мушу це робити, тому що за це, власне, кошти і надсилають. Якщо я просто буду тихенько їхати й публікувати одне фото на день, людям буде нецікаво. 

трофейний сухпай російської армії

Ще в соцмережах я провів аукціон, в якому розіграв сухпайок російської армії, відпрацьований касетний снаряд від РСЗВ «Ураган» і уламок від ракети РСЗВ «Ураган». Ці речі підігнав мій брат-командир, а кошти підуть на потреби його відділення. Їм якраз потрібні декілька коптерів. 

Ви можете підтримати ініціативу Богдана Прокоповича й допомогти ЗСУ тут.

Відео дня
Читати далі

Шопочитати

Суспільство11 години тому

Мільйон на ровері. Як львів’янин проїхав 1500 км прифронтовими містами, аби зібрати кошти на ЗСУ

За чотири місяці українці знайшли сотні способів, як поєднати свої улюблені заняття та підтримку української...

Суспільство2 дні тому

У пам’ять про маму. Історія лікарки з Бучі, яка рятує літніх та маломобільних людей із прифронтових територій

Родину лікарки Оксани Мироненко війна застала вже двічі: вперше у Луганську, а цьогоріч – у...

Суспільство4 дні тому

«Нехай гине залізо, а не наші люди». Як українська Аеророзвідка перемагає окупантів у «війні дронів»

Учасники ГО «Аеророзвідка» кажуть, що багато хто з них має «два капелюхи». Вони одночасно є...

Суспільство5 днів тому

Равликовий бізнес в умовах війни. Кейс фермерів із Запоріжжя, які відновили роботу в рідному місті

Вікторія та Олексій Сорокіни почали розвивати родинну равликову ферму три роки тому. А за день...