Суспільство
Українські іграшки ручної роботи підкорюють Європу
Українка Наталія Король прославилася на європейському просторі іграшками ручної роботи. Її вироби на престижній виставці «Teddybär Total» та конкурсі «Golden George» у німецькому місті Мюнстер здобули найвищу нагороду, пише umannews.in.ua.
Заразилася “тедді вірусом”
Виготовленням іграшок Наталія Король зайнялася з дитинства. Жінка пригадує: «Чим я тільки не займалася: перешивала одяг, вишивала, малювала простим олівцем… При цьому я самоучка і ніколи не мала спеціальної освіти».
Наталя у Швейцарія проживає вже 14 років. Майстриня пригадує, що заразилася «тедді вірусом», коли побачила ведмеді авторки Катерини Беспалової, і, отримавши в неї «майстер-клас», почала шити своїх:
“Техніку тедді я опанувала одразу, відтоді заняття стало улюбленим. Я працюю здебільшого зі штучними матеріалами, але дуже високоякісними”, – розповіла в інтерв’ю Наталія і додала, що не зупиняється на досягнутому, бо є куди вдосконалюватися та розвиватися. У майбутньому планує навчати та ділитися майстерністю з іншими, хто хоче опанувати цікаву іграшкову техніку.
Збирають колекціонери різних країн
Наталя має власну марку своїх виробів, її знають у європейському світі творчості як Наталі Лахнітт, а її бренд носить назву NatalKa Creations.
Викрійки авторських іграшок майстрині купує відома фабрика «Clemens Spieltiere», адже звірята в Наталі, мов живі.
Уманчанка ділиться емоціями при створенні тедді: “Це ніби народжується нове життя, інколи намалюю ескіз, хочу створити щось одне, а в процесі народжується зовсім інше, звірятко саме диктує, ким хоче стати. Мої тедді в основному коти і котячі, – вони найбільше мені до душі. Я намагаюся створювати такого тедді, щоб він викликав у людини усмішку та позитивний настрій, – і це мені вдається”.
Читайте також: Українські іграшки на Kickstarter зібрали 6 тисяч доларів за день
Спробувала себе у найпрестижнішому конкурсі «Golden George», але до перемоги дійшла не одразу: вперше зі своїми роботами не потрапила навіть у номінацію, тож спробувала ще раз – виграла медаль Золотого Джорджа, втретє іграшка Фелічіта (Щастя) виграла статуетку в категорії «Натхнення». Мій тедді попав у номінацію серед десятків інших, напевно, членів журі емоційно вразила моя Фелічіта.
Найкраща нагорода для теддиста – коли іграшку купує колекціонер, адже ніщо не заставить людину купити в тебе тедді, якщо він не лежить до душі. Тому найголовніше для творця іграшок – позитивні емоції, які викликають тедді.
Наталія створює свої іграшки з любов’ю та натхненням, вкладаючи в них частинку української душі та енергетику серця. Вони роз’їхалися до колекціонерів Європи, Японії, Америки, Австралії та Сингапуру.
Суспільство
Суспільство
- Києві,
- Харкові,
- Одесі,
- середмістях Львова та Дніпра.
Суспільство
Тридцятирічна мрія, яка нарешті здійснилася
«Коли нам погодилися допомогти, то я ніяк не могла в це повірити. Я була дуже рада, що на наш сільський заклад хтось звернув увагу», — каже Світлана Грош.
«Ми привозили всі необхідні матеріали та закликали людей з села допомагати відновлювати ліцей. Шукали все необхідне, якісну металочерепицю замовляли аж з Дніпра. Дуже вірили, що школу вдасться відновити, бо вона має велике значення для нашого села. Я сам навчався у цих стінах, тому це місце мені дуже дороге», — каже староста села Лихачів Олександр Семенець.
Поєднали минуле з сучасним
«Спершу ніхто не вірив, що можна відновити школу, яка створена за технологією мазанки. Вона була доволі міцна зсередини, хоча існувала з 1927 року. Проте наш проєктний менеджер наполіг, аби ми відновили її саме за старою технологією хати-мазанки. А ще ми спілкувалися з інженерами-будівельниками, які сказали, що глина рівноцінна сучасним утеплюючим матеріалам», — каже Сергій.
Набагато більше, ніж просто будівництво
«Він був щирою та відкритою людиною, кинув Канаду, всі свої гроші привіз сюди, аби допомогти українцям. На його честь на території ліцею тепер росте канадський клен», — розповідає Альона Крицук.
Передумала виходити на пенсію після відновлення ліцею
«За час відбудови ліцею я знайшла багато друзів. Це такі прекрасні люди, які підтримували одне одного в роботі. Молодь вразила мене своєю силою волі та ентузіазмом. Вони лишали свої справи, роботу і кілька місяців плідно працювали для нас», — згадує Світлана Грош.
«Я вже хотіла йти на пенсію цього року, але у вересні ми ще не завершили роботу, тому не могла залишити на когось те, що почала сама. А тепер вже і шкода покидати роботу, адже мені дуже подобається в такому красивому місці», — підсумовує директорка школи.