Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Що ти знаєш про День Соборності України та історію свята?

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

0%

Акт Злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки проголосили 22 січня 1919 року. А що було проголошено за рік до цього, 22 січня 1918 року?

Правильно! Неправильно!

7 січня 1918 року більшовики оголосили загальний наступ на Україну. 8 січня відбулося засідання українського уряду, під час якого Микита Шаповал заявив: «Раз армії нема, а треба боронити Україну, то єдиний вихід – проголошення незалежної України, що дасть можливість стати твердо на міжнародній арені і приступити до організації нової фізичної сили». 22 січня було проголошено незалежність УНР. Цю дату також називають Днем проголошення Першої Незалежності.

Незадовго до проголошення Соборності, 1 грудня 1918 року, був підписаний договір про майбутнє об’єднання УНР та ЗУНР. Де відбулося підписання?

Правильно! Неправильно!

Усе відбулося на вокзалі у Фастові. Тоді делегація Української народної Ради та четверо з п’яти членів Директорії підписали «Передвступний договір» про злуку двох частин України.

А де було проголошено Акт Злуки?

Правильно! Неправильно!

Церемонія розпочалася о 12:00 з промови голови делегації ЗУНР Льва Бачинського. Потім Лонгин Цегельський зачитав вірчу Грамоту УНРади і Ради державних секретарів ЗУНР до Директорії, в якій були подані акти, що вели до злуки, зокрема Ухвала УНРади від 3 січня 1919 року про об’єднання ЗУНР і УНР. Після того, як акт прочитали французькою мовою, грамоту вручили Голові Директорії Володимиру Винниченку.

Хто був «режисером» свята Соборності у 1919 році?

Правильно! Неправильно!

Софійська площа була наповнена декораціями, а людей, охочих подивитися на проголошення Акту Злуки, було стільки, що частині довелося забиратися на дерева. З-поміж усіх делегацій, що прибули на урочистості, першими з’явилися службовці залізниць із транспарантом «Слава українським Героям». Згодом прибули й інші делегації. А ось керував їхнім розміщенням та всім церемоніалом артист Микола Садовський, чиїм іменем названо театр у Вінниці.

Після проголошення Акту Злуки Національний хор виконав три пісні. Дві з них — «Ще не вмерла Україна» та «Вічний революціонер». Якою була третя композиція?

Правильно! Неправильно!

Третьою хор виконав пісню «Вкраїно мати, кат сконав». А після багаторазових «Слава!» єпископ провів заключну молитву.

Хто очолював військовий парад, який відбувся у день проголошення Акту Злуки?

Правильно! Неправильно!

Святкування Соборності завершилося військовим парадом, який очолив командант Січових Стрільців Іван Чмола. Площею пройшли кіннота, піхота та артилерія. Приймав парад полковник Євген Коновалець.

Наступного дня, 23 січня, в оперному театрі запрацював тимчасовий орган законодавчої влади соборної Української Народної Республіки. Як він називався?

Правильно! Неправильно!

Трудовий конгрес України вже в перший день своєї роботи ратифікував Акт Злуки. ЗУНР була перейменована на Західну область УНР (ЗО УНР), а єдиним державним гербом став тризуб.

Вперше від дня проголошення Акту Злуки офіційне святкування Дня Соборності відбулося через 20 років — 22 січня 1939-го. У якому місті це відбулося?

Правильно! Неправильно!

Перше офіційне святкування Соборності на державному рівні відбулося в столиці Карпатської України Хусті. Маніфестація 1939-го стала найбільшою демонстрацією українців за 20 років перебування краю у складі Чехословаччини. У ній взяли участь понад 30 тисяч людей.

«Віднині воєдино зливаються століттями … частини єдиної України — Галичина, Буковина, Закарпаття і Наддніпрянська Україна. Здійснилися віковічні мрії, для яких жили та за які вмирали найкращі сини України», — йшлося в Акті Злуки. Які слова пропущені на місці крапок?

Правильно! Неправильно!

Яка акція стала символом святкування Дня Соборності України?

Правильно! Неправильно!

Перший «Живий ланцюг» відбувся в Україні 21 січня 1990 року, напередодні 71-ї річниці проголошення Акту Злуки УНР і ЗУНР. Ця акція стала однією з найбільш масштабних в українській історії. Ланцюг починався в Івано-Франківську від Центрального народного дому (колишня резиденція парламенту ЗУНР і місця ухвалення Акту Злуки) та простягнувся до Києва. Того дня мільйони українців взялися за руки та утворили ланцюг, довжиною понад 700 кілометрів. Відтоді акція стала символом Дня Соборності й традиційно проводиться 22 січня в різних містах України.

У якому році День Соборності вперше вперше відзначили на офіційному рівні в сучасній Україні?

Правильно! Неправильно!

Офіційно в Україні День Соборності відзначають з 1999 року. Свято встановлено указом тодішнього президента Леоніда Кучми «…враховуючи велике політичне та історичне значення об'єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки для утворення єдиної (соборної) української держави…»

Що ти знаєш про День Соборності України та історію свята?
Йой, халепа. Схоже, хтось пропустив кілька лекцій з історії України. Сподіваємося, цей тест допоміг вам дізнатися щось нове про Акт Злуки й об’єднання УНР та ЗУНР. Поділіться посиланням із друзями, адже в такому форматі вивчати нашу історію ще легше!
Хм, непоганий результат. Ви точно щось читали про Акт Злуки та святкування Дня Соборності. На жаль, цих знань не вистачило, аби набрати максимальну кількість правильних відповідей. Та не варто засмучуватися! Надішліть посилання на цей тест друзям, адже у такому форматі вивчати історію ще легше!
Здається, ми знайшли людину, яка ніколи не прогулювала лекції з історії України. Вітаємо з крутим результатом! Поділіться цим тестом із друзями, адже в такому форматі вивчати нашу історію ще легше!

Поділіться своїми результатами:

Відео дня

Суспільство

На Запоріжжі тероборона пострілом із ПТРК знищила танк окупантів (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

На Запоріжжі тероборона влучним пострілом із ПТРК знищила ворожий танк.

Відео опублікували на фейсбук-сторінці Запорізької окремої бригади територіальної оборони.

«Влучним пострілом із ПТРК екіпаж танка відправлено на концерт до Кобзона, а броню перетворено на металобрухт», — написали наші захисники.

Читайте також: «Виконали замовлення для Nike попри обстріли». Створена українцем компанія перетворює пластикове сміття на інноваційний матеріал

Довідка

110-та окрема бригада територіальної оборони — кадроване формування Сил територіальної оборони ЗСУ у Запорізькій області. Бригада перебуває у складі Регіонального управління «Схід» Сил ТрО.

Наагдаємо, Запорізька тероборона з першого пострілу знищила ворожий танк.

Також ми повідомляли, як Князівська бригада знищила танк окупантів.

Фото: скриншот із відео.

Читати далі

Суспільство

Волонтери відремонтували обстріляний будинок бабусі із песиком у хустці (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Кадри з бабусею Марією, яка кутала песика Боню у хустку, щоб він не боявся обстрілів, навесні облетіли весь світ.

Як їхня історія отримала продовження, розповідає ШоТам.

Пенсіонерка Марія Юхимівна хусткою затуляла вушка Боні, бо тваринку дуже лякали вибухи. Вони разом пережили окупацію неподалік Бучі на Київщині.

«На тій картоплі в мішках лягали спати. З даху вода тече, глина тече, бомблять усюди. Боні платок одягаю, щоб у вушка не потрапили пісок та вода. Вона мене слухається», — згадує пенсіонерка Марія Юхимівна.

Три тижні окупанти лютували в їхньому селі. У будинок пані Марії влучив ворожий снаряд. Від пережитого жаху посивіла навіть Боня.

«Це у вікно влетіло, вдарило мене в голову вікном, у ногу. Це нещодавно знайшла за сервантом, коло газової труби лежав», — розповідає Марія Юхимівна.

Читайте також: «Виконали замовлення для Nike попри обстріли». Створена українцем компанія перетворює пластикове сміття на інноваційний матеріал

Три тижні пані Марія з Бонею ховалася у підвалі, доки село не визволили. На сьогодні волонтери відремонтували їхню хату після обстрілів.

І Боня теж зробила сюрприз своїй дбайливій господині. Народила їй на радість цуценяток.

«Що ти так оце до мами вже притулився? Такі хороші мої дітки. І це ж треба, що так Бог дав. Подивіться: права лапка біленька. Ну, треба ж так?», — милується Марія Юхимівна.

Нагадаємо, бабуся-захисниця з Маріуполя стала зіркою світових ЗМІ.

Також ШоТам розповідав, як волонтери подарували будинок для бабусі, яка втратила житло.

Читати далі

NewСхід

«Найскладніше – переконати людей виїхати». Як громада на Хмельниччині стала другою домівкою для переселенців зі сходу

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

У громаді на Хмельниччині мешкає ціле поселення переселенців зі сходу нашої країни. Більшість із них опинилися в безпеці завдяки волонтеру Антону Черьомушкину та його команді. З перших тижнів повномасштабної війни чоловік взявся за доставку гуманітарних вантажів та евакуацію людей з прифронтової території.

Сьогодні переселенці живуть у облаштованому волонтерами дитячому садку та приватних будинках, які безкоштовно надали місцеві мешканці. Крім того, сусідня громада виділила під гуртожиток триповерхову школу. Однак для її ремонту необхідно зібрати чималу суму – три мільйони гривень.

Про перші евакуаційні рейси до рідного Слов’янська, розширення команди, адаптацію дітей та підтримку родини Антон Черьомушкин розповів команді ШоТам.

Антон Черьомушкин

підприємець, волонтер благодійного фонду «Янголи Спасіння»

Ми навіть не припускали, що війна знову прийде до Слов’янська

До повномасштабної війни у мене було звичайне життя. Я займався власним бізнесом з лісопереробки, а 20 січня разом із родиною повернувся з відпустки в єгипетському Шарм-еш-Шейху. Ми відпочивали, жили, будували плани на майбутнє. Усе було добре.

Але Слов’янськ вже добре знав, що таке окупація та російська агресія. Через це ми з дружиною довго вагалися, чи варто купувати власний будинок. Ці сумніви тривали ще з 2014 року, але зрештою ми наважилися й придбали домівку. Протягом двох років робити ремонт, створювали все під себе. Але не склалося.

волонтер облаштував поселення переселенців на Хмельниччині

Напередодні великої війни якоїсь особливої напруги в місті не було, як і думок про ймовірне вторгнення російської армії. До лінії фронту – близько 100 кілометрів, і я, якщо чесно, не очікував, що станеться щось настільки масштабне. Думав, будуть якісь переговори або, скажімо, просто заморозять конфлікт, як це сталося в Молдові. Тому жодної підготовки чи якихось «тривожних» валіз у нашої родини не було. Ми навіть не припускали, що війна знову торкнеться нашого міста й нас особисто.

Дізналися про Лошківці – і без вагань поїхали

Перші три дні повномасштабного вторгнення стали суцільним шоком та нерозумінням, що робити далі. Ми ходили на роботу, намагалися продовжувати «нормальне» життя. Та водночас я попереджав своїх працівників, що статися може що завгодно, а тому треба до цього готуватися. 

Десь на четвертий чи п’ятий день війни, побачивши темпи просування російської армії, ми наважилися на виїзд зі Слов’янська. Було очевидним, що першочергова ціль окупантів – це Донеччина та Луганщина. 

волонтер Антон Черьомушкин

Хмельницька область стала для нас абсолютно спонтанним та практично випадковим вибором. Я просто зібрав всю родину, завантажив мікроавтобус речами першої необхідності, дізнався безпечні маршрути – і ми поїхали. Дісталися Умані, переночували в місцевому готелі «Турист», а зранку почали шукати, куди їхати далі.

Через знайомих дізналися, що в селі Лошківці Новодунаєвецької громади можуть виділити будинок для проживання. Насправді ми навіть не роздумували, просто поїхали. Альтернативи у нас не було: я готувався до робочого сезону, а тому всі кошти були вкладені в бізнес. 

«Патики» – що це таке?

У Лошківцях ми поступово почали облаштовувати виділений будинок. Щось купували за власні кошти, з чимось нам допомогли. Зробили невеликий ремонт, відремонтували сантехніку. Але це вже було після кількох тижнів проживання та знайомства з місцевими мешканцями. Коли ми зрозуміли, які тут люди та як до нас ставляться.

Спочатку я не знав, як реагуватимуть жителі села, адже наша родина російськомовна. Та вже через місяць я вільно говорив українською і побачив, що люди оцінили мої старання. Так, вони казали, що можна спілкуватися будь-якою мовою. Але я все одно намагався перейти на державну. 

Перші тижні це було доволі смішно, у мене виходив цікавий суржик. Але нічого, вивчив. А ще дізнався багато нових слів. Скажімо, хтось каже: «Їдемо збирати патики». А я думаю, що таке «патики», куди вони їдуть? Згодом зрозумів, що це звичайні дрова.

Поїхав до Слов’янська, аби забрати речі, а повернувся з людьми

Згодом ми зібралися поїхати до Слов’янська, аби забрати з будинку інші речі. Оскільки я їхав мікроавтобусом, вирішив прихопити з собою гуманітарну допомогу, тож звернувся з цією ідеєю до голови Новодунаєвецької сільради Антона Камінського. Ми разом проїхалися селами громади, зібрали цілу автівку різної консервації, картоплі, цибулі, моркви. І все це я повіз до Слов’янська.

машина з гуманітарною допомогою

У той самий час моя дружина разом із сестрою знайшли в Лошківцях кілька вільних будинків, які власники погодилися безкоштовно надати для проживання переселенців. Лише з однією умовою – сплачувати комунальні послуги. А тому на зворотному шляху, крім особистих речей, я взяв кількох людей, які також хотіли евакуюватися зі Слов’янська. Власне, це і стало початком повноцінної волонтерської діяльності. Так ми зрозуміли, чим маємо займатися.

Найскладніше – переконати людей покинути домівки

Насправді найскладніше в цій роботі – переконати людей, що там, на Хмельниччині, справді безпечно, і ніяких проблем не виникне. Звісно, чимало людей відмовлялися від переїзду. Тому доводилося показувати, де ми живемо, яке житло надаємо, які там умови. Також обіцяли підтримувати гуманітарною допомогою. І тих, хто погоджувався, ми забирали до Лошківців.

автомобілі волонтерів

Загалом привезли до села приблизно 120 людей. Також були переселенці, які приїхали сюди самостійно, або вирушили з нами у спільній колоні на своїх автівках. Бувало й таке, що вже евакуйовані люди просили забрати їхні машини. Тоді ми шукали водія, а сам автомобіль також використовували для евакуації. Жодна наша машина не їхала порожньою: ані з Хмельниччини, ані зі сходу. 

Поступово наша команда розширилася

Трохи легше стало, коли ми офіційно зареєструвалися як волонтери через фонд «Янголи Спасіння». Я став представником організації на Хмельниччині, і шукати гуманітарну допомогу було вже простіше. Адже зайти в якийсь кабінет і сказати: «Вітаю, мене звати Антон, дайте мені щось» було складно. В умовному селі це ще могло спрацювати, але за його межами – ні.

Коли я вкотре поїхав до Слов’янська, то зустрівся з давнім другом, який вагався, чим займатися. У нього був власний мікроавтобус, тож товариш приєднався до нашої команди. Пізніше Дмитро Мішенін допоміг нам отримати ще одну автівку, й ми взяли водієм друга, який виїхав до Лошківців ще в перші дні повномасштабної війни. Так нас стало троє.

команда благодійного фонду Янголи Спасіння

Загалом ми проїхали вже близько 50 тисяч кілометрів, тобто виконали приблизно 25 рейсів. Але щоразу ми повертаємося до Лошківців із різною кількістю людей. Адже хтось прагне просто покинути небезпечну територію, комусь необхідно дістатися вокзалу чи певного населеного пункту на нашому маршруті. Тому буває, що зі Слов’янська з нами їдуть п’ятеро людей, а до Хмельниччини доїжджають двоє. Трапляється й навпаки: ми можемо повернутися з десятьма переселенцями. 

Перетворили дитячий садок на тимчасове житло для переселенців

Складно сказати, що Лошківці готувалися до прийому переселенців. Під розміщення людей підходив хіба що дитячий садок, але й ця будівлі потребувала додаткової роботи. Завдяки допомозі фонду та небайдужих людей ми встановили там душ, поставили бойлер. А благодійна організація «Голоси дітей» придбала велику пральну машину. Сільрада підтримала нас із закупівлею дров для опалення дитсадка.

пральна машина для дитсадка на Хмельниччині

Частину гуманітарної допомоги ми виділяли на Лошківці. Домовилися із сільським головою та облаштували приміщення в будівлі місцевого старостату. Решта продуктів та засобів гігієни вирушала нашими автівками на Краматорський та Слов’янський напрямки.

Влаштували свято для дітей з родин переселенців

Паралельно моя дружина разом із сестрою та близькою подругою почали займатися адаптацією дітей з родин переселенців. Вони влаштовували різноманітні заходи, проводили конкурси, а ще підготували свято до Дня захисту дітей.

Тоді фонд «Голоси дітей» допоміг нам придбати подарунки для малечі: фарби, фломастери, альбоми для малювання та фрукти. А місцевий костел приготував десять великих піц. Також ми придбали фарби холі жовтого й блакитного кольорів – усі були в захваті. На свято запросили місцевих дітей, і приблизно 30 із них були переселенцями. Це все було нашими спробами якось відволікти людей, повернути їх бодай на кілька годин до колишнього життя.

діти-переселенці на Хмельниччині

Бувають і смішні моменти. Скажімо, ми організували концерт на свято Івана Купала, а костел сприйняв це практично як обряд проти церкви. Навіть закликав місцевих мешканців прийти на сповідь та причастя. Тож такі цікаві моменти в нашій роботі також трапляються.

Сусідня громада виділила школу під гуртожиток для переселенців

Під час роботи я познайомився із головою сусідньої Солобковецької громади Сергієм Когутом. Це людина, яка надала нам найбільше підтримки. Від нього постійно надходять якісь ідеї, пропозиції. А ще громада погодилася виділити закинути школу під облаштування гуртожитку для переселенців. А це цілих три поверхи, величезні приміщення, простора кухня, спортзал.

Там можна було б зробити справді класний гуртожиток. Крім того, неподалік від школи нам запропонували дві земельні ділянки, що ідеально підходять під овочеві теплиці та сади. Тим паче поруч із громадою розташований завод із переробки фруктів. Але через брак коштів на ремонт ідею зі школою довелося відкласти. На облаштування будівлі потрібно приблизно три мільйони гривень. Насправді це не такі вже й великі гроші, але сьогодні пріоритет – це підтримка ЗСУ.

Антон Черьомушкин на Хмельниччині

Солобковецької громада також виділила під житло для переселенців перший поверх місцевої лікарні. Там вже зробили якісний ремонт, облаштували туалети, душові кімнати та кухню з побутовою технікою. І все це – силами й коштами громади. Утім грошей вистачило лише на половину поверху. Це дозволило поселити 12 людей, але друге крило лікарні поки чекає свого часу. Ми намагалися залучити фінансування від європейських благодійників, але, на жаль, нашу заявку не підтримали. Можливо, в майбутньому ми спробуємо податися на грант знову.

Війна зблизила нашу родину

Ця війна перевернула все наше життя з ніг на голову. Я зрозумів, що існує не лише робота, почав більше спілкуватися з дітьми, розуміти їх. Нещодавно я перевіз родину до Європи. У мене доволі велика сім’я, дев’ятеро людей, з яких половина – це діти. Я в ній – єдиний чоловік, а тому вся відповідальність лежить саме на мені. Було вкрай важливо відчути підтримку родини під час ухвалення цього рішення. І я її відчув. Рідні розуміють, наскільки мені складно. 

Тут, у Франції, моїй сім’ї виділили велику квартиру й забезпечують всім необхідним. Я приїхав разом із ними, аби налагодити контакти з європейськими благодійниками. Однак волонтерська робота нашої команди не зупиняється ні на мить: поки я за кордоном, то керую всім дистанційно. Найближчим часом планую повертатися до України й надалі допомагати людям з прифронтових територій.

Читати далі

Шопочитати

NewСхід12 години тому

«Найскладніше – переконати людей виїхати». Як громада на Хмельниччині стала другою домівкою для переселенців зі сходу

У громаді на Хмельниччині мешкає ціле поселення переселенців зі сходу нашої країни. Більшість із них...

Суспільство2 дні тому

Заряджає 25 телефонів та Starlink. 15-річний винахідник зі Львова створює унікальні повербанки для ЗСУ

15-річний Захар зі Львова збирав гроші на ноутбук та велосипед. Однак на тлі вторгнення вирішив,...

Суспільство2 дні тому

«Пасіка – це постійна робота та інвестиції». Як бджоляр з Миколаївщини популяризує медовий бізнес в Україні

Олег Калінін – пасічник з Миколаївщини, якому вдалося розвинути медову справу в регіоні та підштовхнути...

Суспільство2 дні тому

«Працюємо на перемогу». Як громада на Львівщині прийняла тисячі переселенців та допомагає воїнам ЗСУ

З перших днів повномасштабного вторгнення Новояричівська громада, що на Львівщині, перетворилася на осередок волонтерської діяльності,...