«Проти попси та банальщини». Як український захисник створив видавництво «Zалізний Тато» та воює на двох фронтах

Свої перші книги Дмитро Савченко друкував під прапорами інших видавництв. Та після третьої увірвався терпець – він вирішив відкрити власну справу. Так виник «Zалізний Тато», який спеціалізується на літературі інтелектуального дискомфорту та провокує палкі дискусії. Під час цієї розмови Дмитро перебував на фронті, захищаючи Україну в лавах ДУК «Правий сектор». Поспілкуватися вийшло не одразу, однак завдяки цьому розмова стає ще більш цінною. Адже видавець переконаний: поки він воює проти російських окупантів, його видавництво також не відсиджується в тилу.

Дмитро Савченко

Український військовий, письменник, засновник видавництва інтелектуального дискомфорту «Zалізний Тато».

Поки я на фронті – у видавництва триває своя війна

Вагома частка моєї уваги та життєвої енергії йде на захист нашої країни. Я від’їжджаю на ротацію на пів року і фактично зникаю з радарів видавництва. А на війні планування часу схоже на рівняння з п’ятьма невідомими – багато вхідних і неочікуваних даних. Часто не знаєш, що буде через кілька годин, я вже не кажу про тиждень чи місяць. 

Але поки я на фронті, там на видавництві триває інша запекла боротьба – боротьба проти постколоніальної ментальності, яка ще залишилась у головах українців. І цю другу війну ми ведемо літературою, яка збуджує нові дискусії з присмаком полум’яного перцю чилі.

Наша команда – це всього 5-6 людей, а ще для деяких робіт ми залучаємо фрілансерів. Наприклад, коли у нас з’являється конкретний задум чи проєкт для ілюстрації, то ми вже маємо напрацьовані базу професійних ілюстраторів. Я за те, щоб платити за конкретну виконану роботу, а не просиджені на робочому місці «жопогодини».  Прямо зараз залізнотатівські ельфи та феї запускають рекламні акції та активно працюють з нашою спільнотою читачів.

Початок видавничої справи – це увірванний терпець, момент обурення та протесту  

Перша моя книга – поетична збірка «Транскрипції вражень» – вийшла ще у 2008 році. Наступною була поетична збірка, поєднана пластом історичної панорами та присвячена італійському футуризму, вийшла у 2012 році. А от після третьої книги у мене увірвався терпець.

Читайте також: Гонзо-література, війна та книги для дітей. Історія письменника та ветерана Валерія Пузіка

Я був змушений видавати свої книги під прапорами інших видавництв. Це не просто друкування, я брав їхній бренд, купував у них ISBN (міжнародний номер паперової чи електронної книги), використовував їхній номер суб’єкта виробничої справи – вкладаючи у це свої кошти, я міг чекати відповіді по декілька тижнів. А коли власне отримував свій наклад, то мусив все продавати власноруч, аби отримати додану вартість і вкласти її у наступну книжку. 

Так тривало недовго. Під час підготовка моєї третьої книжки – збірки оповідань «Заколот» – я зрозумів, що не хочу більше оббивати пороги видавництв і нав’язуватись. Прийшло усвідомлення того, що час засновувати власну справу.  Я зібрав всі потрібні документи, і 22 грудня 2016 року отримав свідоцтво на книговидавничу діяльність. А вже менш ніж за пів року, а саме у червні 2017, видавництво «Zалізний тато» випустило мою першу книгу. І ми почали її реалізовувати.

«Кожна книга має свої залаштунки. Саме там точаться суперечки, які народжують її як продукт. Спершу автор поринає у дискусію з соціумом, потім — з редакторами та критиками. Почасти це увінчується жбурлянням кавових філіжанок та нервовим розбиттям порцелянових блюдець. Потому книготворці втягуються у суперечку з ілюстраторами та дизайнерами, а ті, у свою чергу, з видавцем. І от на фінішній прямій ми бачимо скромний томик, який нудьгує в очікуванні свого покупця на полиці книгарні».

Сильний лідер чи батьківство: який сенс приховує назва? 

«Zалізний тато» – це назва багатошарова та з різними натяками. Її краса полягає в тому, що кожен бачить ті акценти, які його найбільше турбують. Хтось, наприклад, відчуває натяк на такому собі сильному і харизматичному лідері, якого потребує українська нація. Як напівусвідомлена потреба нашого народу в часи війни. 

З більш індивідуалістичного боку, у назві можна відчути родинні зв’язки та культуру татусівства. Адже дітей та сім’ю асоціюють в першу чергу з матерями, де жінки стають невід’ємною частиною сімейності. А як же батько? Мені здається, що загальне, навіть певне стереотипне уявлення батька є більш схожим на автономну особу в родині. Тож для декого ця назва є певним вирівненням балансу між материнськими функціями та батьківськими. 

А може для якихось хлопців це стане закликом не боятись ставати татами? Щиро на це сподіваюсь. Одним словом, можна розглядати різні відтінки цієї назви: вона весела, широка і об’ємна – цим вона мені і подобається. І, напевно, подобається нашим симпатикам, які звертають увагу на наші книжки.

Для мене «наші» – це не лише українські автори

Усе починалося з видавництва моїх книжок, а сьогодні ми маємо вже понад 10 авторів. Це і Дмитро Корчинський з «Квадрологією», і збірка віршів Юрія Руфа, і Дмитро Шурхало, котрий більше 10 років вів історичну програму на Радіо Свобода, а його книгу «Скоропадський, Маннергейм, Врангель. Кавалеристи-державники» закуповувало у нас Міністерство оборони. 

Вважаємо нашими не лише національних авторів, а ще, до прикладу, Джохара Дудаєва. Ми розшифрували його інтерв’ю, переклали українською і вперше видали його книгу. Для нас це навіть символічно, що книжка великого борця за свободу проти російської імперії та її експансії вийшла саме в Україні. До того ж чеченська діаспора дуже це оцінила – на презентації вони аплодували стоячи.

Також ми видали автобіографічну книгу Звіада Ґамсахурдії – першого президента Грузії та найбільш безкомпромісного щодо московського експансіонізму державного керманича пострадянського простору.

І от зараз, поки я в ротації на фронті, наші залізнотатівські ельфи запускають акцію передзамовлень свіжини від Олександра Акуленка – книжка «Атентат». Можливо ви читали чи чули його попередній роман «Східна околиця». Нова книга про ті часи, коли молодіжне крило ОУН здійснило успішний замах на міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького. Цей роман – правда, переплетена з художнім домислом, що дозволяє зазирнути за лаштунки історії. 

На сайті зараз можна придбати 35 книжок: від дитячих етюдів від Олексія Надєїна та латинкової «Енеїди» Котляревського до книг з різноманітними історичними екскурсами та філософськими спостереженнями.

Вважаємо себе найбільш тактильним видавництвом в Україні

У нас як видавництва немає ані своїх верстатів, ані друкарських станків. Перш за все, ми робимо додрукарську роботу: знаходимо автора та/або книгу, перекладаємо її українською мовою, редагуємо, виправляємо різноманітні кострубаті формулювання, підбираємо ілюстрації – тобто формуємо інтелектуальний продукт. А далі етап його матеріалізації, яким займаються саме друкарні. Друкарні – це наші партнери й одночасно підрядники, де працюють технічні спеціалісти, які здебільшого мають справу з папером та фарбами. Ми даємо їм замовлення – вони віддруковують наш наклад. 

А далі знову відповідальність повертається до нас (та ще й автора), і починається найцікавіше – комерційна реалізація продукту. Звісно, ми продаємо нашу продукцію через сайт, і це першочергово. До того ж ми беремо участь у книжкових ярмарках: Книжковий арсенал у Києві, Львівський форум видавців, Черкаська книжкова ярмарка тощо.

Читайте також: Серед клієнтів – NASA та НАТО. Як український IT-вець продає сокири по всьому світу

Та найбільші продажі відбуваються на наших фірмових заходах – це лампові презентації книг разом із авторами. У багатьох містах є певний осередок наших читачів, які, коли дізнаються, що ми проїжджаємо через їхні міста, стабільно приходять на презентації. Ми також вдячні нашим прихильникам, які стали нам друзями та допомагають організувати такі заходи. Завдяки таким людям ми проводили читацькі зустрічі у школах та університетах, бібліотеках та на радіостанціями, у готелях та піцеріях. 

Тому ми вважаємо себе найбільш тактильним видавництвом в Україні. Ми реально народники: робимо книгу, віддруковуємо її та йдемо в народ, в андерграунд. Ми наче кочівники: зібрали валізи, застрибнули у поїзд – і поїхали презентувати книжки. Ми живі, ми проводимо відкриті презентації, де люди можуть прийти і послухати живого автора, отримати автограф, сфотографуватись, а також випити чаю та поспілкуватися.  І якщо ж ми тактильні, то можна навіть доторкнутися. Ми поруч із читачем, тому, напевно, цим ми завойовуємо серця прихильників.

Залізні прихильники «Zалізного тата»

На жаль, найбільш неочікуваним в роботі видавництва став кричуще низький поріг і кількість представників українського соціуму, у яких книжка є товаром першої необхідності, у яких книжка – в топ-пріоритеті системи цінностей. Я, напевно, драматизирую, але мені здається, що ми ще живемо в суспільстві, де цінності матеріальні витісняють цінності культурні. Цьому я бачу логічне пояснення: ми як нація ще не змогли оговтатись від 300-літнього панування імперії на наших теренах, від кріпацтва, поневолення, і власне колоніалізму. Шкода, що багатьом українцям келих пива чи навіть новий автомобіль важливіші за книжку про історичне минуле та становлення нашої державності.

Чи відбулись зміни за останні кілька років – не мені судити. Однак наша видавнича діяльність дає мені віру. Наша прекрасна аудиторія читачів – це джерело сили. Так, спільнота не надто чисельна, однак дуже організована та згуртована. Це люди, які, щойно побачивши, що у нас виходить якась новинка, не шкодують зайвої копійки і затарюються нашими книжками. А ще з усіх сил намагаються їх популяризувати через так зване сарафанне радіо.

А якщо говорити про вихід нашого товару, наших книжок на більш широкі горизонти порівняння, де споживач обирає, куди б витратити свій час і кошти для проведення дозвілля, то, звичайно, ми не в тій ваговій категорії, щоб конкурувати з шаурмою чи попсовими музикантами. На жаль, це реалії нашого суспільства. 

Та я радію, що ми знайшли коло наших прихильників – вони залізобетонно купують всі наші новинки і чекають ще. Я фанатію від нашої аудиторії і водночас це люди, перед якими я несу соціальну відповідальність. Я не можу уявити, щоб ми перестали розширяти видавництво – ми маємо працювати, бо нас чекають і у нас вірять.

Читайте також: «На передовій мріяли про нормальну їжу». Як бойові побратими відкрили власний бізнес

Ми стали спільнотою, що веде інтелектуально-партизанський спротив – ми контрсистемне видавництво, ми воюємо проти попси, банальщини, міщанського жлобства, що ще тримає позиції у нашому суспільстві. Та я вірю, що наша партизанщина з часом підточить фундамент негативних проявів постколоніального суспільства. І перемогу здобуде якісний контент, інтелектуальність та рафінований патріотизм, що проповідується нашими книжками.