«Нас вважали диваками, а ми хотіли свободи». Історія родинної екоферми «Лиманська коза» на Херсонщині

Залишити місто та створити екоферму з виробництвом сиру – це не було планом, але стало реальністю у житті. Олена та Валентин Бєлозеренки – містяни, які хотіли жити вільно, серед природи. Сьогодні щасливе подружжя має з два десятки кіз та частує туристів 14 видами сирів на власній фермі «Лиманська коза» біля мальовничих Станіславських гір Херсонщини. 

Олена Бєлозеренко

Засновниця екоферми «Лиманська коза» в селі Станіслав Херсонської області

Усе почалося з переїзду: ми вирішили залишити Херсон 

Ми з Валентином одружились рано і живемо разом вже 35 років. Він займався виробництвом металопластикових вікон, а я працювала у Херсонському музично-драматичному театрі імені Миколи Куліша. Нам хотілося жити «на волі» – так ми це називаємо. Тобто у своєму домі, щоб бачити простори та наблизитись до витоків природи, а не тіснитись у гамірному місті. Наш вибір зупинився на селі Станіслав, що в 40 кілометрах від Херсона. 

Це місце неймовірної природи. Раніше я думала, що таке буває лише за кордоном, десь в Іспанії чи Греції, але точно не тут, поруч із містом. Високі глиняні береги наче порізані ярами та балками, а за ними – лише море і де-не-де чути звуки птахів.

Ще впродовж 5 років після переїзду я працювала в театрі і возила гастролі, та, на жаль, здоровʼя теж дало про себе знати. Тоді став вибір: або повернутись до міста і працювати в театрі, або остаточно залишитися в Станіславі. І ми з чоловіком обрали другий варіант.

Першими були кози Білка та Стрілка

На другий рік після переїзди ми вирішили, що маємо вживати лише здорову їжу, тому потрібне молоке. Як добре, що ми не ризикнули завести корів! Натомість взяли звичайних кіз на ринку. Назвали Білка та Стрілка. Добре памʼятаю, як куштували вперше видоїне молоко – сподобалось. А як почали читати про користь козячого молока, то абсолютно переконалися, що це правильний вибір. Адже молоко виявилося джерелом кальцію, цинку та пробіотиків, що укріплюють імунітет та відіграють важливу роль у роботі шлунково-кишкового тракту.

Доволі швидко молока для нас з чоловіком стало забагато – козочки добре «працювали». Тож ми почали робити бринзу для себе та пригощати друзів. Якоїсь миті нам почали пропонувати купувати нашу бринзу.  Коли я йшла з театру, ми вже мали породистого козла та дві кізоньки, теж породисті, які давали не 2 літри молока, а цілих 5. І понеслося!

Читайте також: Де відпочити на вихідних? Сім унікальних місць Херсонщини, які варто відвідати кожному

Усьому вчилися через інтернет

Це була зима, часу було предостатньо, молока – також. Якщо чоловік більше вивчав, як доглядати кіз, то я взялася за виробництво сиру. Натрапила в інтернеті на Козовод-форум, де збираються ветеринари, сировари та садівники. Це справжня спільнота козоводів, де більш досвідчені дають поради, відповідають на конкретні питання та діляться власним досвідом. Зайшла, зареєструвалась і певний час просто читала все, що було на форумі.

Вперше звернулась, коли породиста коза народила, але не годувала своїх козенят. Мені потрібно було їх рятувати. На форумі відгукнулися ветеринари і пояснили, що і як робити.

Робити сири я навчилася на тому ж форумі. Досвідчені сировари часом виставляють свої рецепти та фото, а інші діляться власним досвідом у коментарях: «Робили за вашим рецептом, вийшло чудово. Ми ще додали це і оце – подивіться». Тепер я і сама допомагаю новачкам: коли б не прийшов запит на допомогу, я завжди рада поділитись тим, через що ми з чоловіком пройшли та що вже знаємо. 

Усе з «нуля» та власними силами

Коли я залишила роботу у театрі, то пішла до центру зайнятості. Щойно там почули про наших кіз, як запропонували пройти програму для підприємців-початківців. Після цих курсів я отримала одноразову фінансову допомогу на відкриття бізнесу. Ця сума залежить від рівня попередньої зарплати, тож для кожного вона різна.

На ці кошти ми придбали спеціалізовану холодильну камеру для визрівання сирів. Вона облаштована деревʼяними поличками, має регулювання не лише температури, а ще й вологості та провітрюваності. Переважно ми виготовляємо сири сири, яким потрібно кілька днів на визрівання, та й виробництво у нас невелике – поки що цієї камери вистачає. Іншого фінансування ми не отримували. Хоча я брала участь у тренінгах від Херсонського обласного центру «Успішна жінка», що організовувала Олена Микитась. 

Читайте також: Врятувати 1909 пляшок. Як на Закарпатті артисти створили Lay Bottle – майстерню посуду з використаних пляшок

Якщо ви думаєте, що бізнес – це часто жорстка конкуренція, то це не про нас. На тих тренінгах я познайомилась з жінкою на ім’я Тетяна. Вона сама переселенка з Донбасу, яка почала розводити курей. Ми швидко порозумілися, адже я також із сфери тваринництва. Так Тетяна настільки надихнулася нашими козами, що також завела й зараз має ще більшу ферму. Знайомі дивуються, кажуть, що ми власноруч створили собі конкурента. А я радію, що ще одна людина знайшла джерело натхнення та розвитку.

Усім заправляє коза на ім’я Ласка

Зараз на фермі маємо 15 кіз, цьогоріч наше стадо збільшилось до 22 особин. Поки що ми обмежені кормами і житлом для кіз на зиму, тому продаємо козенят. Тим паче, вони у нас породисті.

У кіз – абсолютний матріархат. Нашу головну козу звати Ласка, а характер виявився у неї зовсім не ласкавий. Поки вона не поїсть – ніхто не може наблизитися до їжі. Та водночас саме Ласка всіх збирає до стада, всіма керує і, на диво, дає найбільше молока. 

Інша коза – іспанська Мілка. Ще одна – Фея, кольору кави з молоком та з довгими вушками. А ще Аза, Герміона, Герда, Марта, Софі… Крім того, ми називаємо і всіх козенят, ба навіть тих, яких продаємо чи віддаємо іншим козоводам для розведення. Ми близько спілкуємось з усіма господарями наших вже дорослих козенят, обмінюємося фотографіями. До речі, імена так приживаються, що нові господарі їх не змінюють. 

Приймати туристів запропонували діти

Я мала залишити театр, тому що поєднання господарства, роботи у місті та постійної дороги погано вплинуло на моє здоровʼя. Та все ж це стільки років мого життя, а колектив став наче частиною сімʼї. Хіба це може просто так закінчитись? Як бути далі?

Наші діти на той час вже були дорослі і самостійні: донька Владислава була режисеркою у нашому театрі, а тепер працює у Києві, син Володимир – хореограф та фотограф. 

Діти підтримали мій вибір піти з театру, а також допомогли нам придбати перших кіз, платити за газ взимку. Донька запропонувала приймати туристів на фермі й взялась за рекламу в Інтернеті. А син організував групу туристів з Одеси та ще й екскурсію Станіславськими скелями. Завдяки дітям ми відчували себе абсолютно спокійно.

Та й колеги з театру стали нашою підтримкою і часто гостювали на фермі. Кожен допоміг так, як міг. Наприклад, мій колишній керівник – директор театру Олександр Книга – віддав нам різний садовий інвентар: столи, лавки, гойдалки та інше. Він сам був у захваті від наших кіз та смаку сирів, а згодом став також привозити до нас туристів. 

Читайте також: Сушить шкіру та викликає алергію. Розвінчуємо міфи про екологічну косметику

Розквіт локального туризму під час пандемії

Під час пандемії такі сімейні вилазки та тури стали ще більш актуальними. Ми приймаємо і туристичні групи по 20-30 людей, що приїжджають до нас автобусами з різних міст, і сімейні пари з дітьми. 

Діти, щойно побачать кіз, біжать до них гратися та обійматися – такі у нас ніжні кози. А ось батьки іноді наче соромляться доторкнутись до тварин, тримають дистанцію, спостерігають та усміхаються. Однак після екскурсії від мого чоловік вже ніхто не може втриматися! По-перше, він дійсно дуже любить тварин, а по-друге, дуже багато читає і спостерігає, тому розказує цікаві історії. А це не може когось залишити байдужими. 

А кози наші – надзвичайно соціальні, тактильні та ласкаві. Вони наче іграшкові. А ще – нереально фотогенічні! Тож туристи часто фотографуються з ними для соціальних мереж. Був у нас для цього навіть маленький козлик: він навчився подавати «лапку» та став улюбленцем для фотографування. Тож ми його так і назвали – Селфі. Ми віддали його, як і всіх хлопчиків, на інші ферми. Та нові господарі так і залишили його імʼя.

Також туристи та гості полюбляють прогулянки околицями ферми. Місцеві пейзажі нікого не залишають байдужими. Найкраще тут, звичайно, у весняно-літній період, тому і гостей у ці місяці – найбільше. Після прогулянок фермою та околицями ми проводимо дегустацію сирів, а віднедавна – й вина.

Шукаємо оригінальні рецепти та незвичні поєднання

Ми з чоловіком поділили обов’язки: він більше дбає про кіз, а я – про сири. От сьогодні я готувала декілька видів сиру: качотту зі шпинатом, фету і дві бринзи, а просто зараз (під час нашої розмови, – авт.) варю адигейський. А ще качотта вистигає у холодильнику. Цікавий сир: веде себе абсолютно як твердий, однак визріває 5-7 днів. Тому вона – якраз для нашого малого виробництва.

Коли приїжджають туристи або просто гості, ми частуємо їх сирами. На дегустації я подаю до 14 видів та різновидів сирів. Бринза, фета, адигейський, рікота, Белпер Кнолль (маленькі кульки твердого сиру зі спеціями), халумі, качотта – всього 8 видів. А от різновидів маємо більше. Наприклад, качотта у нас є різна: зі шпинатом, сухофруктами, горіхами, гуньбою, паприкою, базиліком та навіть в’яленими томатами.

Думаю, сири з коров’ячого та козячого молока суттєво відрізняються. Наприклад, халумі та адигейський сири у нас значно смачніші. Халумі – це сир, який можна підсмажувати як на грилі, так і на сухій пательні. Ми знайшли оригінальний кіпрський рецепт – сир з козячого молока та мʼяти. Це неперевершений освіжаючий смак та аромат. 

Якщо ж ви колись куштували адигейський сир із коровʼячого молока, то, напевно, памʼятаєте його пружність. Натомість козячий – просто тане в роті! Це поєднання ніжності та насиченості в одному сирі.

Раніше ми також намагалися робити вино, але зараз просто купуємо у місцевого жителя. Валерій родом з Молдови і виробляє напій за родинним рецептом. Якщо у вас домашнє вино асоціюється з міцним та кріпленим, таким, що «по ногам дає», – то це точно не про вино Валерія! У нього тоді виноградний сік – мʼяке і ароматне вино.

Читайте також: Місце сили та свободи. Історія містянки, яка досліджує феномен українського села

Мріємо побудувати готель для туристів

Ми живемо у Станіславі вже дев’ять років. Якщо чесно, мені не віриться, що минуло вже стільки часу. Згадаю, день коли ми щойно переїхали. Тоді здавалося, що нас ніхто не бачить і ніхто не знає. З усіма віталися та усміхалися, у відповідь – також усмішки та привітання. А виявилося, що насправді в селі це значна подія – коли хтось приїжджає!

Напевно, нас вважали диваками, які кинули місто, приїхали в село, ще й розвели кіз. Але з часом ми з усіма познайомились та подружились: тут дійсно живуть відкриті та щирі люди.

Щаслива, що ми обрали саме це село: тут не лише мальовничі краєвиди, а й чуйні люди. Поки не переїхали, я і не здогадувалася, що Україна така прекрасна. Хоча разом з театром обʼїздила всю країну, однак зовсім не очікувала, що тут, на Херсощині, краще, ніж в за кордоном.

Єдина наша проблема – в Станіславі немає, де зупинитися туристам. До нас часто приїжджають і запитують, чи можна залишитись на ніч. Ми з чоловіком маємо велику мрію, і колись ми її здійснимо – побудуємо готель. Ми і місце маємо, та поки концентруємо наші зусилля та ресурси на сироварні та побудові житла для зимівлі кіз.

Мріємо, аби це був не просто готель, а цілий комплекс здорового життя, де люди відпочивають, спілкуються з козами, вживають здорову їжу, пʼють молоко, і, звичайно, – надихаються. 

Цей текст з’явився завдяки Добродіям та Добродійкам ШоТам – нашим читачам, які підтримують нас фінансово на щомісячній або одноразовій основі. Завдяки їхній підтримці ми можемо:
• безкоштовно рекламувати малий український бізнес;
• допомагати важливим громадським та волонтерським проєктам шукати однодумців;
• розповідати історії успіху простих українців.
Добродії мають можливість обирати теми матеріалів, які вони проспонсорували. А ми регулярно звітуємо перед ними про витрачені кошти. Хочеш більше позитивних змін в нашому суспільстві? Ставай добродієм ШоТам і допомагай нам підтримувати змінотворців!