Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Колонки

Місто, ти мене (не) любиш

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

У перші дні повномасштабного вторгнення абсолютно кожен зміг відчути на собі, як це – коли не можеш скористатися громадським транспортом, зорієнтуватись куди дзвонити, знайти працюючу аптеку чи супермаркет. Коли неочікуваний вибух може викликати панічну атаку чи сльози. Визнаємо ми це чи ні, але всі ми отримали травмуючий досвід.

Але люди з порушенням слуху спочатку не могли отримувати сповіщення про повітряну тривогу, крім телеграм-каналів чи текстового опису на екранах телевізору. Люди з інвалідністю, що не можуть пересуватися без супроводу, не мали організованої евакуації. Тимчасово організовані притулки для ВПО не були розраховані для родин з дітьми та людей з різними типами інвалідності. Я архітекторка, та у моїй роботі один з пріоритетних напрямків – дослідження людського різноманіття. І ось чому. 

В Україні раніше не було сучасних та зручних посібників для архітекторів з будь-якої теми: вони почали з’являтись лише нещодавно. Архітектору, для поглиблення у темі, треба копатися або у старих радянських книгах, або у міжнародних посібниках. Ті, які не мають необхідної «бази» для розуміння теми фізичної доступності, можуть натрапити на некоректні джерела, або на додумані рішення, які далекі від реальної ситуації. 

Колаж: Єлизавета Герцман.

Урбан-бюро Big City Lab займається розвитком міст та територій, і один з основних напрямків нашої роботи – безбар’єрність. Тому ми взялися за Альбом безбар’єрних рішень. Це – посібник із безбар’єрного проєктування, що задуманий бути підказкою для всіх, хто долучений до створення просторів. Цьогоріч ми завершили роботу над Альбомом і випустили в світ чотири розділи посібника: із рекомендаціями для ґанків та подвір’їв, вулиць, та громадських просторів і громадських будівель.

Зараз я розповім свій досвід – щоб пояснити, чому нам усім потрібна доступність. І я переконана, що реагування на сучасний воєнний час та відбудова мають враховувати не тільки турботу про маломобільні групи населення, але й уразливий ментальний стан людей, що пережили травмуючий досвід війни. Тобто нас усіх.

Зір

Як ніколи раніше, нам доведеться зіштовхнутися із реабілітацією людей, що мають порушення зору. Світлошумові гранати, уламки та інші можливі елементи ураження очей збільшують кількість людей із порушенням зору. Усі вони мають пройти якісну реабілітацію та мати змогу брати участь у публічному житті.

Мій перший справжній досвід взаємодії із незрячими трапився, коли я волонтерила асистенткою для учениці інтернату для незрячих. У нас було кілька маршрутів – перейти велике перехрестя, знайти супермаркет, пройти наскрізь двори та перехід із трамвайними шляхами. 

Мою ученицю звали Катя (ім’я змінено). Через те, що вона була впертою і квапливою, то часто ловила калюжі, від яких я не повинна була її застерігати – її завданням було вчасно їх зчитувати і не ввійти в них. Я повинна була вберегти від гілок у очі, машин та проїжджої частини – суттєвих травм. Спостерігаючи за нею, я побачила, наскільки заважає для орієнтації навколишній шум, нелогічні стежки, що ведуть у глухий кут, базар на тротуарі біля зупинки, покриття, які конфліктують між собою. Або навпаки – величезний простір тактильної тиші, в якому єдиний орієнтир – це шум дверей.

Важливий досвід здобула під час практики на «Інклюзивній лабораторії» – тепер вже я була з пов’язкою на очах та білою тростиною в руках. Сплутати високий поріжок зі стіною виявилося неймовірним відкриттям, а обмежувачі для відвідувачів – сліпою зоною для білої тростини.

Про орієнтацію незрячих у світі проєктування є багато домислів. Починаючи від того, що незрячий читає стопою тактильну плитку, і може відрізнити покриття зірочками від покриття кружечків. Реальність місцями простіша, а місцями неочевидна. Для розуміння потреб незрячих недостатньо лише спостереження. Тут потрібна робота з тими, хто вчить їхньому орієнтуванню. Навіть якщо працювати зі спостереженням, потрібно тестувати орієнтування у різних типах простору – стадіон, метро, ​​переходи, двори, паркування тощо. 

В Альбомі ми описуємо нюанси створення середовища з розумінням незрячих для того, щоб більше нових просторів ставали доступнішими для самореалізації людей, які орієнтуються білою тростиною. Втратити зір можна у будь-якому віці і за різних побутових ситуаціях у житті. Але це не має стати перепоною у тому, щоб жити власним життям та знаходити причини, щоб любити себе та своє життя.

доступне місто
Колаж: Тетяна Домненко.

Інтелектуальні порушення

Під час бойових дій значних пошкоджень зазнавали інтернати для людей з ментальними порушенням, яких не встигли евакуювати.

Знайомство з Танею (ім’я змінено) відбулось у будівельному коледжі, де я вчилася на архітекторку. Таня була відмінницею, заступницею старости, активісткою. Ми потоваришували. Я захоплювалася її інтелектом та відкритістю до світу. І я була впевнена, що вона змогла б досягти успіху не в одній країні, а стати міжнародним фахівцем, не відчуваючи кордонів. На другому курсі щось змінилося. Вона не повернулася додому після пар, бо забула дорогу додому. Потім вона не з’являлася в коледжі. Зустрілися ми десь через рік після мого випуску, випадково, на вечірній службі у Кирилівській церкві. 

Переді мною була ніби викривлена ​​копія тієї Тані, яку я знала. Наче її сутність хтось витяг і залишилася лише оболонка. Там я дізналася, що вона лежить у психіатричній лікарні. Я відвідувала її кілька разів у палаті, на прогулянці територією. Вона часто дзвонила мені, і я завжди намагалась відповідати. Але в якийсь момент я перестала знаходити ресурси на це, і зрозуміла що тими силами, які у мене є, я нічого не можу змінити. 

Але я досі запитую себе – що було б, якби простір був наповнений тим, про що вона просила, коли була на лікуванні? Територія психіатричної лікарні мало чим відрізняється від звичайної вулички – там є тротуар і трава. У деяких джерелах я знаходила приклади, коли на території психіатричної лікарні робили тренажери для фізичного розвитку. Таня просила мене принести їй якесь заняття, але я не розуміла тоді, чим саме вона може зайняти свій час. 

Зараз я розумію, що стенди на кшталт бізі бордів, з якими можна грати в логічні взаємодії (як лабіринт чи співставлення форм елементів до отворів) було саме тим, що було їй потрібно. Обладнання для розвитку когнітивних і сенсорних та фізичних відчуттів – саме те, чого так не вистачає в просторі, де справді нічим зайнятися. Вона забувала як користуватися навколишнім середовищем і їй потрібні були картки з нагадуванням про це, із простими інструкціями. Це повинен бути простір для розвитку і зцілення, а не ізоляція. Тому в Альбомі додали рекомендації щодо інформаційних покажчиків для людей з інтелектуальними порушеннями.

Фізичні порушення

Важливий досвід спостереження, як простір може бути небезпечним, я отримала під час волонтерства у загоні рятувальників Червоного Хреста. Я волонтерила на маршах, протестах і зборах, де бере участь значна кількість людей. Там буває важко витягти постраждалого в натовпі. На різних навчаннях я відчувала на собі, як важко транспортувати потерпілого сходами, у вузьких просторах і в місцях, де нерівний тротуар, так як під ногами можуть бачити тільки рятувальники, що стоять попереду, а ті, хто ззаду можуть спотикатися і провалюватися в нерівних місцях. 

Тепер з евакуацією ми зіштовхуємося дедалі частіше, і ці логістичні труднощі відчувають на собі ті, хто був далеким від натовпів та протестів – іноді просто щоб евакуюватися з власної квартири, потрібно долати труднощі некомфортного середовища, на додачу до ракет, що летять нам на голови.

Під час волонтерства я бачила, як люди падали в підземні переходи з висоти на мирних зібраннях, падали від судом на марафонах, непритомніли від сонячного удару. Надавати першу допомогу було і залишається дуже важливим фактором розвиненого суспільства, але якби наші простори були більш комфортними для різних людей – ми могли б вирішувати більш реальні проблеми. Підземні переходи без накриття не тільки небезпечні для тих, хто впаде з висоти парапету, але й під час атмосферних опадів – снігу, дощу чи граду – сходи стають небезпечними для будь-якого перехожого, який користується ними. 

Коли люди планують марші, вони повинні замислюватися про зупинки для відпочинку для людей із різною витривалістю, і вибирати маршрути, де буде достатньо тіні для натовпу, щоб ніхто не зомлів. Коли планують облаштування майданчику для тривалих промов для великого натовпу – необхідно створювати тіньові навіси та освіжаючий пар, якщо, наприклад, це відбувається влітку на відкритій площі, таких як Майдан Незалежності або Софіївська площа. Політика та активізм можуть мати як корисний, так і травмуючий слід – в організації подібних акцій необхідно думати про комфорт та безпеку тих, хто братиме в цьому участь. А тепер будь-який публічний простір має стати комфортним середовищем, щоб сховатися від загрози.

місто, доступне кожному

Слух

Повномасштабна війна додала іншого сенсу багатьом звичним звукам. Ми всі тепер не можемо спокійно реагувати на ті, що імітують вибух – феєрверки, вихлоп машини, відкорковування пляшки шампанського тощо. Неочікувана сирена швидкої також може викликати приступ паніки, як і неочікуваний звук мотору мотоциклу. Впевнена, тепер кожен може доповнити цей список.

Коли неможливо гуляти вздовж доріг з великим або швидким потоком машин, коли шум у підземному метро напружує і хочеться одягнути беруші чи навушники, коли наприкінці дня втома більше від ритму міста, ніж від особистого завантаження. Я легко відволікаюся на людей і шум на вулиці або в офісі, у моїй роботі та в житті для думок потрібна концентрація. Сидіти в тиші я не люблю, тому що тиша має власний шум. Тому вже багато років я витрачаю гроші на нові навушники, які часто ламаю. 

Навушники з гарнітурою стали моїм порятунком та безпечним острівцем. Коли мені страшно, я перебуваю в якомусь сильному переживанні і мені потрібно зібратися – я одягаю свою зону безпеки і приходжу до тями. У якомусь сенсі це залежність, але я не зможу від неї відмовитися, поки не зможу почуватися в місті безпечно – на вулиці, з людьми, у транспорті тощо.

На одній із лекцій на «Інклюзивній лабораторії» нам, слухачам, увімкнули пісню в озвучці через слухові апарати. Легка мелодія в оригіналі звучала через пристрої як важкий рок. Порушення слуху, як будь-яке порушення, може мати різну глибину. Комусь достатньо пристрою – хто недавно отримав порушення, а хтось народився з ним і навчився комунікувати жестовою мовою. Але у випадках, коли людина вибирає апарат – вона витрачає свої зусилля на розрізнення звуків та шуму. І такі люди також цінують тишу.

Люди, які повернулися з бойових дій, або були в травмуючих обставинах, можуть мати посттравматичний стресовий розлад, або ж просто різку реакцію на несподівані звуки. Різні люди з розладом аутистичного спектру, люди у стані стресу, люди у ситуаціях відсутності особистого простору – всі потребують безпечної тиші. І середовище повинне бути чутливим до наших потреб. 

Звичайно, ми повинні приймати реальність – несподіванка є частиною життя у великому місті. Але зважаючи на важливість тиші, потрібно включати її в політику прийняття рішень. Коли в офісах, музеях чи вокзалах роблять тихі кімнати для емоційного розвантаження. Коли проєктування метро включає технології та рішення приглушення шуму. Коли траси розбиваються зеленими смугами та мають кілька рівнів густого зеленого захисту шумопоглинання. Рішень для створення тиші в живому та пульсуючому місті – багато. Просто важливо зрозуміти та прийняти це за цінність для ментального здоров’я всіх громадян.

Мовлення і спілкування

На багатьох європейських вокзалах наших біженців зустрічали волонтери, що володіли жестовою мовою. Авжеж, не всюди є такі альтернативи вербальному спілкуванню, але в стані шоку, не всі можуть чітко формулювати свої думки у речення. Тому простір має бути максимально інтуїтивно зрозумілим, щоб люди в різних станах не потребували додаткового перекладу чи пояснень.

Я знаю людей, які заїкаються, і від цього вважають себе менш цінними у суспільстві, хоча вони можуть бути чудовими фахівцями у своїй справі.

Нестандартний голос, заїкуватість, зірваний голос чи види порушення мовлення, слуху – є багато причин, з яких не всі хочуть і не всім потрібні вербальні комунікації. Для комфортного перебування в просторі таким людям потрібна зрозуміла навігація, прості піктограми та інформація простою мовою, а головне – інтуїтивно зрозумілий простір. Коли відразу зрозуміло, де вхідні двері на скляному вітражі, коли сенсорний кран для вмивання легкий для використання, коли при вході в новий торговий центр у вас є зрозуміла карта, і ви можете одразу зрозуміти, куди вам необхідно йти. І це я ще не згадувала про комунальні заклади типу держполіклінік, де відвідувачі можуть цілу вічність блукати коридорами і кабінетами, перепитуючи у персоналу, куди їх відправили за довідкою. Простір має зводити до мінімум зайву комунікацію і бути зрозумілим інтуїтивно.

Розуміння стану людини, її біль, що викликає дискомфорт чи небезпеку у просторі – допомагає приймати рішення «турботи». Це стосується не лише Альбому безбар’єрних рішень, а й будь-якого суспільного процесу. Завдання, яке ми взяли для себе в Альбомі – це підготувати ґрунт для покоління, яке буде відкритим для того, щоб почути різні потреби, – і знаходити для них відповідні рішення.

На жаль, ми досі стикаємося з питаннями економіки – людям здається, що безпечні рішення дорожчі. Або клієнти/замовники не готові платити за доступність для маломобільних груп населення, вважаючи, що це їх не стосується. Безпечні рішення можна зробити естетичними, а доступність стосується кожного з нас – ми всі можемо бути втомленими, тимчасово пораненими, розсіяними, неуважними, чи мати при собі важку валізу.

Але ми лише на початку цього шляху, і вважаємо, що справжні глобальні результати – попереду. А поки що – радіємо прогресу через роботу локальних ініціатив, активістів, прогресивних держслужбовців, депутатів та інших змінотворців. Вірю, що Альбом безбар’єрних рішень стане в нагоді всім тим, хто опікується рівнем якості реалізації просторів. І буде тією інструкцією, яка підкаже, як створювати міста, дружні до людей. Завантажити його і поширювати серед тих, хто опікується рівнем реалізації якості просторів, можна ось тут.

Дякую ЗСУ за те, що ми живі, і можемо створювати основу для комфортного і безпечного простору. Як на мене, найкращою вдячністю буде приймати рішення, які найкращі для країни, за яку ми боремось, і для людей, які тут живуть, і які ще повернуться – ми чекаємо на них вдома.

Альбом безбар’єрних рішень створюється в межах ініціативи першої леді Олени Зеленської «Без бар’єрів». Проєкт реалізується громадською організацією «Безбар’єрність» спільно з Міністерством розвитку громад та територій України у рамках проєкту «Інтегрований розвиток міст в Україні ІІ», який виконує німецька урядова компанія «Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH» за фінансування Урядів Німеччини та Швейцарії. Розробником Альбому безбар’єрних рішень виступає урбан-бюро Big City Lab.

Колонки

Міфи про економіку. Чи дійсно підприємець живе за рахунок споживачів та працівників?

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Коли я запитую у підприємців, яка їхня роль в економіці, вони часто відповідають – створювати робочі місця та сплачувати податки. А у коментарях люди пишуть, що підприємці тільки й задирають ціни для споживачів та платять копійки найманим працівникам.

Виявляється, що роль підприємців не розуміє більшість людей, включно з самими підприємцями.

Отже, підприємець – це єдиний творець багатства, заможності та добробуту всіх без винятку людей.  Споживачів, працівників, чиновників та соціальних груп населення. І потрібно осягнути один простий факт – економіку рухають лише підприємці. Більше це немає кому робити.

Підприємець – це людина, яка комбінує фактори виробництва – капітал (засоби виробництва, сировину), природні ресурси та найману працю для створення потрібних людям продуктів. У свою чергу прибуток підприємця – це різниця між цінністю загальнодоступних ресурсів, які він використовує та цінністю продуктів для суспільства, які він створив.

Читайте також: Як хендмейд-виробникам почати свій шлях у міжнародному eCommerce? Покрокова інструкція

Тобто підприємництво – це створення додаткових цінностей у суспільстві. Чим більшим є прибуток підприємця, значить тим більше користі приніс він суспільству, яке її потребувало. 

Тому боротьба з надприбутками, контроль цін, регулювання діяльності та оподаткування підприємця гальмує створення цінностей та користі людям. 

Так, підприємець не свята людина і не має на меті збагачення людей, він мотивується лише власними інтересами. Але щоб отримати прибуток, він мусить створити робочі місця, перетворити менш цінні ресурси на більш цінні продукти. Результат його діяльності – не тільки власне збагачення, а й багатство всіх, хто контактує з ним – споживачів, працівників, інвесторів та контрагентів. 

Тож не потрібно боротися з підприємцями та заважати їм працювати, значно розумніше буде просто користуватися плодами їхньої праці.

Джерело.

Читати далі

Колонки

Як нам нав’язали чужу історію, або Чому одесити не знають своїх справжніх героїв

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Як часто вам розповідали про Пушкіна в школі? Погодьтеся, майже кожен знає, що поет-московит рік жив в Одесі. А чи відомо про Всеволода Змієнка або Ніну Строкату-Караванську? Можливо, звернули увагу, що на Таїрова є провулок Всеволода Змієнка. З’ясуймо, хто це, адже нам роками нав’язували чужу історію. Як наслідок, ми не знаємо про справжніх героїв та видатних одеситів, які боролися за волю України.

Всеволод Змієнко – військовий діяч Української революції, Ніна Строката-Караванська – дисидентка, фахівчиня з мікробіології та імунології. Попри часову асинхронність їх об’єднувала Одеса, любов до Батьківщини та боротьба за незалежність України.

Наші погляди та переконання починають формуватися ще в дитинстві. І хто би що не казав, але оточення та середовище відіграють в становленні особистості не останню роль. Всеволод Змієнко і Ніна Строката-Караванська народилися, навчалися та тривалий час жили в Одесі. Пані Ніна з дитинства виховувалася в патріотичному дусі. Вона чи не єдина свідомо послуговувалася українською мовою в побуті. Ніна Строката-Караванська закінчила Одеський медичний університет з відзнакою, опублікувала 23 наукові праці та підготувала кандидатську дисертацію. Проте з науковою роботою не склалося через активне просування української мови та культури, що тоді було невигідно владі.

Отже, зрозуміло, чому нашому поколінню постійно розповідали здебільшого про пушкіних, лєрмонтових та достоєвських. Принаймні у молодших класах. Се ж нав’язували нашим батькам, бабусям та дідусям. Час заповнювати лакуни історичної пам’яти. Ми маємо нарешті розплющити очі та усвідомити нав’язані факти, навчившись відрізняти кукіль від пшениці.

Всеволод Змієнко та Ніна Строката-Караванська: погляди та діяльність

Усе життя Всеволод Змієнко усвідомлював себе українцем і бачив у розпаді імперії справжню можливість для відродження незалежної Української Держави. Тому після початку революційних подій 1917 року він відразу повернувся до Одеси, доклавши чимало зусиль для формування українських національних військових сил. Завдяки йому була сформована одеська гайдамацька дивізія військ УЦР. Своєї активної праці він не полишав і в еміграції. Працюючи в уряді УНР в екзилі (уряд тієї чи иншої держави, що через унеможливлення його діяльністи у рідній країні, працює закордоном), обіймав посаду голови розвідувальної спецслужби. Завдяки діяльности генерала Змієнка та инших розвідників в уряді УНР знали про голод 1932-1933 років в Україні.

Ніна Строката-Караванська активно займалася дисидентською діяльністю. На жаль, тоді владі було достатньо лише одного безпідставного зізнання, щоб засудити жінку на 4 роки табору суворого режиму за антирадянську пропаганду. Навіть у таборі пані Ніна не зупинялася в прагненні утверджувати все українське, завдяки чому познайомилася з иншими дисидентками. А згодом уже в еміграції опублікувала збірку «Ukrainian Women in Soviet Union: documented persecution» («Українки в Радянському Союзі: документоване переслідування»), яка стала безцінним ресурсом для дослідників феміністичного руху та проблематики насильства над жінками, а також пам’яттю про жахи радянського ув’язнення.

Окрім цього, в еміграції пані Ніна ​​організовувала допомогу жінкам, чиї сім’ї переслідувалися радянською владою, надсилала допомогу політв’язням та збирала кошти на підтримку дисидентського руху.

У 1976 році, незавдовго до еміграції, Строката-Караванська разом із дисидентками, з якими познайомилася в таборі, а також Левком Лук’яненком, Василем Стусом, В’ячеславом Чорноволом заснувала Українську Гельсінську спілку (УГС), яка була покликана наглядати за виконанням владою Гельсінських угод. Олександр Птащенко писав про неї та її чоловіка: 

«Вигнання. Скитання в чужих світах…
Але – не страх.
Робота і боротьба – така їхня судьба…»

Для докорінної зміни поглядів неймовірно важливо мати однодумців. Спільноту, яка поділяє твої цінності та переконання, або близьких людей, які завжди поруч. Ніна Строката-Караванська та її чоловік Святослав Караванський – активний дисидент та учасник ОУН, були справжньою підтримкою один одному. Можливо, тому подружжя впевнено продовжувало свою діяльність, незважаючи на всі перешкоди влади.

Всеволод Змієнко йшов по життю разом зі своїм найкращим другом та військовим побратимом – Марком Безручком, з яким він познайомився ще в одеській юнкерській школі. Вони разом очолили легендарну українську 6 Січову стрілецьку дивізію, яка стала спадкоємицею корпусу Січових Стрільців. Саме під командуванням двох друзів вдалося відстояти польську фортецю Замостя, зупинивши наступ більшовиків на Варшаву. Командири компенсували нестачу людей грамотною тактичною побудовою оборони міста.

За цю перемогу обидва полковники здобули звання генерал-хорунжих Армії УНР. На жаль, про українців Безручка та Змієнка, які не пустили більшовиків в Європу, майже ніхто тоді не знав. Упевнена, не знають і досі.

Прикро, що ми не вивчаємо біографії таких людей.

Прикро, що ми не знаємо наших героїв. 

Прикро, що й досі називаємо вулиці на честь нав’язаних нам героїв. 

Всеволод Змієнко казав: «Своїми діями 6-а Січова стрілецька дивізія не поганьбила української армії і українського народу, а навпаки, своєю бойовою діяльністю високо піднесла прапор УНР в очах усього світу».

Мені, як і будь-кому зі справжніх українців, хотілося б асоціюватися з героїчними вчинками славних пращурів. Нещодавно на вулиці зі мною почав розмову старенький поляк. Дізнавшись, що я з України, він в усіх барвах та подробицях почав розповідати мені те, що він знає про Волинську трагедію. Я не відчула від нього негативу, напевно, він просто хотів розповісти молодшому поколінню, що знає, адже дуже цікавиться історією. Мені важко вербалізувати змішані почуття від того, що за кордоном люди иноді взагалі не знають нічого про героїчні вчинки українців або знають дуже мало.

Всеволод Змієнко та Ніна Строката-Караванська – взірці  видатних одеситів, про яких ми маємо знати.

Звичайно, ми не можемо викреслити певні події з історії, однак ми можемо посприяти тому, щоб такі факти, як зупинення наступу більшовиків на Варшаву завдяки грамотному командуванню Безручка та Змієнка або навіть дисидентська діяльність Ніни Строкатої-Караванської та її чоловіка, були більш відомими не лише серед нашого населення, але й серед населення инших країн. 

Тодішній режим не передбачав можливості чинити опір владі. Не можна було висловлювати відмінних від загальноприйнятих поглядів чи вести активну дисидентську діяльність, інакше – внесення в перелік політичних злочинців, які розшукувалися радянською розвідкою, як Всеволода Змієнка, або ув’язнення в таборі суворого режиму та переслідування, що переживала Ніна Строката-Караванська, а також инші члени УГС. Про дисидентську діяльність не модно, та й не можна було говорити. Усі свої справи дисиденти, певна річ, приховували. Пані Ніна збирала однодумців у приватній квартирі, адже радянська влада, як вже було зазначено, намагалася унеможливити всі спроби такої діяльности.

Всеволод Змієнко та Ніна Строката-Караванська – взірці  видатних одеситів, про яких ми маємо знати. Вони боролися за незалежність України не лише перебуваючи на її території, але й поза її межами. І я переконана, вони це робили не для того, щоб ми забували вшановувати власну історію… Тому коли матимете нагоду та бажання розповісти про історію Одеси, згадайте насамперед про цих людей, а не про Пушкіна, який тут жив і нічого для Одеси не зробив.

У мене немає жодних сумнівів, що це те, з чого почнуться зміни у нашій колективній свідомости, баченні нашої історії, усвідомленні себе, своєї сили та свого спадку. Це те, що послугує потужним фундаментом для нашого світлого, вільного майбутнього. Такого майбутнього, яким його бачили та заради якого боролися і Всеволод Змієнко, і Ніна Строката-Караванська.

Читати далі

Колонки

Як хендмейд-виробникам почати свій шлях у міжнародному eCommerce? Покрокова інструкція 

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Я знову про eCommerce і хендмейд. Нічого дивного, але інформація буде цікавою для початківців в цій справі та виробників, які вже «дозріли» для міжнародних майданчиків. І я вам скажу, що насправді все значно простіше, ніж може здаватися на перший погляд. Тож перейдемо до покрокових дій.

Що по товару?

Якщо у вас вже є свій продукт, в якому ви впевнені, – супер! Але якщо вагаєтесь із його варіаціями та категоріями, то рекомендую розпочати з аналітики.

Для того, щоб проаналізувати популярність товарів на міжнародному ринку, раджу скористатися спеціальними інструментами. До таких належать:

  • Google analytics;
  • Semrush;
  • Helum 10;
  • Similarweb;
  • Nielsen.

 Детально про функціонал кожного можна прочитати у цій статті

А як там з конкурентами?

Проаналізувавши показники в категорії вашого товару спробуйте зробити його ще кращим та унікальнішим, ніж у конкурентів! Адже унікальність та висока якість – це те, за що цінують хендмейд-вироби. А якщо ви додаєте до цього історію створення вашого бренду або конкретно кожного товару, то це вигідно вирізнятиме вас на фоні інших виробників. До речі, ось перелік ресурсів, де можна аналізувати конкурентів:

  • Similarweb
  • Serpstat
  • Ahrefs
  • Monitorbacklinks
  • Hootsuite
  • Looqme

Аби самотужки не перебирати кожен інструмент, можете ось тут подивитися їх переваги, недоліки і функції та почати роботу саме з тим, що найкраще для вас підійде.

Як не продешевити?

«Перебрали» товари, «перелопатили» конкурентів, тож маємо досить багато інформації для подальшої роботи. Але підходимо до одного з найважливіших моментів – встановлення вартості продукту. На основі чого її формувати – ціна конкурентів, сировина, час виготовлення? На що орієнтуватися? Можу запропонувати відразу 5 стратегій ціноутворення товару:

  1. Ціноутворення на базі витрат.
  2. Ціноутворення на основі подвоєння суми закупки.
  3. Клієнтоорієнтоване ціноутворення.
  4. Конкурентне ціноутворення.
  5. Динамічне ціноутворення.

Щоб не перетворювати цю колонку на реферат, пропоную про кожну із стратегій дізнатися тут. Крім того, розраховуючи вартість товару, не забувайте про витрати на доставку.

Як дізнатися вартість доставки?

Насправді – нічого складного. Усе, що вам потрібно для цього:

  • упакувати свій продукт;
  • зважити його;
  • виміряти довжину, висоту та ширину;
  • отримані дані внести в калькулятор посилок.

Так ви дізнаєтесь вартість доставки в різні країни. Раджу зосередитись на США, Європі та Австралії. І раджу не голослівно, бо за 2022 рік маємо такі показники:

Якщо ви досі не відмовилися від проходження цього квесту, то вітаю – ви на фінішній прямій.

Маркетплейс чи онлайн-магазин?

Маркетплейс – це сайт, на якому різні виробники та продавці можуть створити свій магазин. З українських ви точно знаєте Prom, Rozetka тощо. Але якщо говорити про міжнародний ринок та хендмейд зокрема, то найпопулярнішими є Etsy, Amazon Handmade та eBay. 

Звісно «зе бест» тут Etsy, але «Хюстон, в нас проблема» – Etsy в 2021 році заборонив реєстрацію нових магазинів з країн, де не працює платіжна система Etsy Payments. Як ви, мабуть, зрозуміли – Україна серед них. Та все ж ми винахідливі і знаємо, як обійти багато заборон. Детальніше про варіанти реєстрації на Etsy з України писав у цій колонці.

При виборі маркетплейсу врахуйте особливості свого товару. Щоб було зручніше – скористайтеся табличкою, яку підготував Handmade-Hub:

Тепер про онлайн-магазини. Особисто я раджу створювати магазин на основі конструкторів Shopify та WordPress (BigCommerce) – це найкращі варіанти, якщо ваша ціль – онлайн-торгівля. Крім вбудованого функціоналу цих платформ, ви можете підключити додатки (плагіни), які значно розширюють можливості онлайн-крамниці.

Яка вартість магазину?

Спершу коротко про маркетплейси. Тут вартість – це здебільшого комісії. Кожен маркетплейс має свої умови. Розповім про найпопулярніші.

Etsy не стягує щомісячну плату, чи плату за реєстрацію. Але має ряд таких комісій:

  • комісія за розміщення лістингу – 0.20$;
  • комісія за транзакцію – 5% від вартості товару;
  • комісія за виведення коштів Etsy Payments – 4% + 0.25$.

Amazon Handmade. Тут вам потрібно зареєструвати аккаунт продавця Amazon, а потім переключити його на Amazon Handmade. Як це зробити – можете прочитати тут. А щодо комісій, ви будете сплачувати 15% від вартості товару після кожного продажу + % за виведення коштів з платіжної системи. 

eBay. Цей маркетплейс стане в нагоді, якщо ви хочете продавати антиквар, вінтаж і подібні речі. Але для окремих хендмейд-товарів також підійде. Вартість за розміщення наступна:

  • комісія за 251-ий та наступні лістинги – 0.35$;
  • комісія за транзакцію – від 2% до 15% в залежності від категорії товару;
  • комісія за виведення коштів з платіжної системи.

А на Shopify діють такі тарифні плани:

  • Starter – 5$/міс;
  • Basic – 32$/міс. + 2.9% і 0.30$ за транзакцію;
  • Shopify – 92$/міс + 2.6% і 0.30$ за транзакцію;
  • Advanced – 399$/міс + 2.4% і 0.30$ за транзакцію;
  • Shopify Plus – від $2000 + 2.15%.

І тарифні плани BigCommerce:

  • Standard Plan: $39/міс;
  • Plus Plan: $105/міс;
  • Pro Plan: $399/міс;
  • Enterprise Plan: індивідуальна вартість.

Якщо ви розглядаєте створення сайту, то додайте у вартість ціну за створення індивідуального дизайну (якщо бажаєте) та домену. А якщо вас вже втомили всі ці цифри та підрахунки – просто напишіть в наш інстаграм, де моя команда зможе надати детальну консультацію, аналітику вашого товару, та навіть зробить всю роботу за вас.

А як виводити кошти?

Важливим етапом для міжнародної торгівлі є підключення платіжної системи. Наші Моно та Приват, звісно, найкращі в світі, але цього, на жаль, не розуміють пересічні американці та європейці. А оскільки ми хочемо продавати саме їм, то і платіжні системи потрібно вибрати ті, що для них зрозумілі. Розповім про три: Stripe, PayPal, Payoneer.

Stripe – американська компанія, що наразі обслуговує 47 країн з надання платіжних послуг. Що стосується онлайн-торгівлі, то Stripe можна підключити до магазинів на Sopify та Amazon. Але щодо послуги в Україні – зась. Наразі з вирішенням цієї проблеми працюють Мінцифри, Нацбанк та Visa – всі потребують можливості працювати зі Stripe в Україні. Але не все так безнадійно – як говорив вище – ми вміємо вирішувати труднощі. А якщо не вирішувати, то принаймні обходити. Так само із платіжними системами – ви можете підключити Stripe до свого онлайн-магазину та продавати товари. А з виведенням коштів вам допоможе компанія-посередник. Наприклад, Handmade-Hub UA.

PayPal – на початку повномасштабної війни PayPal став доступним в Україні. Але, на жаль, тільки для особистого користування. Тобто для бізнесу PayPal в Україні не працює. Що робити? Скористатися порадою вище – звернутися до посередника, який допоможе з виведенням коштів. Вартість за такі послуги можете подивитися тут. PayPal підключається до магазинів на Etsy, Amazon, eBay, Shopify, Alibaba та інших.

Payoneer дозволяє вам отримувати кошти у різних валютах. А також створювати банківську картку для використання коштів на вашому аккаунті. Щодо маркетплейсів, то цю платіжну систему можна підключати до Ebay та Amazon. І він доступний для українських користувачів. Вагомою перевагою є те, що платежі на Payoneer можна отримувати навіть від осіб, які не зареєстровані в цій платіжній системі. 

Загалом Payoneer має багато переваг. І оскільки це одна з небагатьох систем, що працює в Україні, я розповім про нього детальніше в наступній колонці. А якщо він вам потрібен вже зараз, то пропоную вам реферальне посилання. Після реєстрації за ним ви отримаєте $25 на рахунок.

Що в підсумку?

Ви маєте перелік семи необхідних кроків для виходу на міжнародний ринок зі своїм продуктом. Звісно, це не гарантує 100% успіху, адже після створення магазину вам доведеться зайнятися його наповненням, що має відповідати правилам та вимогам, роботою із маркетингом, клієнт-сервісом та іншими радощами успішної торгівлі. 

Але повірте – воно того варте. Адже наш товар дійсно високо цінується на хендмейд-ринку. Та навіть якщо у вас немає власного виробництва, все одно не відмовляйтесь від ідеї старту в міжнародному eCommerce, бо ви маєте альтернативу – дропшипінг. Як із цим працювати – розповім у наступних колонках.

Читати далі

Шопочитати

Суспільство1 годину тому

Укриття з «голими стінами»? Харківʼяни знайшли краще рішення. Це «Схов» – стартап із виробництва підземних бункерів

Якщо ви зустріли повномасштабну війну в Україні, напевно, точно бодай раз бували в укриттях із...

Суспільство4 дні тому

Вільний фермер? А як це? Пояснює закарпатець, який збудував екохатину в горах і посадив гектари екзотичних дерев

Чи може в Україні існувати куточок землі, де посеред саду з хурми, персиків та інших...

Суспільство1 тиждень тому

«Наші вчителі – ченці з усієї країни». На Чернігівщині пекарня відродила старовинні рецепти монахів. Як це вдалося

Про хліб, створений за старовинними рецептами монахів, у Мені знає чи не кожний місцевий житель....

Суспільство1 тиждень тому

«Чоловіча» справа? Верстатам байдуже на стать. Як я власноруч створила успішний бізнес із лазерної та фрезерної порізки

Наталка Макар у дитинстві мріяла присвятити себе серйозній справі – працювати в політиці. Тепер вона...