Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами
>

Суспільство

Історія колишнього безхатченка, який створив відомий бренд рюкзаків

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Сьогодні бренд рюкзаків Сашка Горонді відомий не тільки в Україні, а й за кордоном. Його наплічники полюбили і в Америці, і в Бельгії, і в Німеччині, і в Чехії. Та за брендом Horondi стоїть не проста історія його засновника. Чоловік у підлітковому віці потрапив до поганої компанії, де молодший віддавав вкрадені гроші старшим. Сашко змушений був тікати в інше місто, де певний час жив на вулиці, шукав їжу у смітниках та навіть думав про самогубство. Та саме рюкзаки стали своєрідною терапією для Сашка. Пройшло чимало років перш ніж чоловік наважився розповісти свою історію.

Чому Сашко не вважає себе успішним, про філософію бренду Horondi та що допомогло повірити у себе – читайте у нашому матеріалі.

Сашко Горонді

Сашко Горонді

Засновник бренду Horondi

Родом з Мукачева. Переїхав у Львів, де опинився у соціальному гуртожитку “Оселя”. Саме тут почав створювати рюкзаки.

Horondi – бренд з історією

Бренд Horondi спеціалізується на виготовленні рюкзаків, сумок гаманців з різних матеріалів. Знаєте, я, як дизайнер, постійно в пошуку нових матеріалів і нових поєднань. Тому при виробництві використовую дермантин, екошкіру, поліестер, гобелени і багато іншого. Наша фішка в тому, що ми створюємо якісні та доступні рюкзаки. Намагаємось шити так, щоб вони слугували довго, а ще маємо довічну гарантію на обслуговування та ремонт. Тому навіть якщо людина носить нашу сумку 3-5 років, то спокійно може принести її до нас на ремонт.

Читайте також: Де купити український рюкзак? 7 наших крутих брендів

Наша унікальність в тому, що клієнт сам може обрати колір і додати щось своє. Людина сама дизайнер свого виробу. У нас немає фабричного шиття. На вибір є 18 кольорів і десь 15 орнаментів – можна вибрати все, що душа забажає.

Рюкзак від бренду Horondi

Перший свій рюкзак я створив, коли проживав у соціальному гуртожитку для безпритульних. Сюди часто приносили старий одяг, який волонтери сортували і продавали. Тканину для свого рюкзака я взяв у цьому магазині, це були якісь старі сорочки і куртки. Взагалі я випадково взявся за цю справу. Я ходив на роботу і особливо не замислювався над життям. А потім почав якось шукати себе у цьому світі, хотілось відкрити у собі таланти і робити те, що буде приносити задоволення. І тоді спробував пошити перший рюкзак. Мені сподобалось, бо це стало терапією і початком бренду Horondi.

Потрапив у компанію, де доводилось красти гроші для старших

Зараз я живу у Львові. Опинився тут 10 років тому, коли сів на поїзд у невідомому напрямку, який їхав з Мукачева. Десь у 7-8 класі я потрапив у погану компанію. Знаєте, цей вік коли обираєш собі оточення і не можеш відрізнити де добре, а де погано. Я потрапив у компанію, де була вертикальна структура — молодший носив гроші середньому, а той — старшому. Це була така велика банда, де всі одне одного захищали. Сюди зазвичай потрапляли діти з малозабезпечених сімей. У мене не було тата, а мама працювала на заводі і якось не приділяла мені часу.

У школі був дуже сильний булінг через те, що я з бідної сім’ї. І саме в цій компанії я знайшов захист від усіх. Мені було комфортно з ними, поки ми не почали займатись крадіжками. Це все продовжувалось – я вже був “середнім” і мені малі приносили гроші. Потім я отримав умовну судимість і зрозумів, що я раб цієї системи і нічого хорошого мене тут не чекає. Та просто так вийти з такої компанії неможливо — ці люди починали займатись і наркотиками, і зброєю. Я не мав жодного захисту і просто пішов на вокзал, сів в електричку, яка їхала в один кінець. Тоді я навіть не знав, що їду до Львова.

Тут я ночував на вокзалі, просто на вулиці, шукав їжу у смітниках, шукав якісь книги чи одяг, щоб віддати бабусям, які торгували біля вокзалу. На роботу я піти не міг, бо у мене була судимість і я вважав, що мене всі розшукують. До того ж навряд чи роботодавці були б мені раді.

Потім я дізнався, що є спільнота взаємної допомоги “Емаус-Оселя”, де можна переночувати безкоштовно. Я не вірив в те, що хтось може піклуватись про інших просто так. Тому боявся туди йти, бо думав що то якась релігійна секта. Але все виявилось зовсім не так.

Про Оселю

“Емаус-Оселя” допомагає безпритульним і тим, хто потрапив у складне становище, повернутись у соціум, дає роботу і забезпечує житлом. Це такий соціальний гуртожиток, де всі разом живуть. 

Коли я опинився в Оселі, то одразу почав чистити сніг на вулиці. Це вже було прогресом — я не бездомний. Згодом я працював на перевезеннях, ми їздили по місту, збирали непотрібний одяг та везли його на сортування. А далі я почав шити меблі. Але якщо робота адміністратором соціального гуртожитку мені подобалась, то реставрувати меблі — ні. Тому, вечорами після роботи я намагався шити рюкзаки. Це була якась така віддушина для мене, бо основне заняття не приносило ніякого задоволення. Знаєте, у мене був завжди потяг до гарних речей, можливо, саме тому я зайнявся рюкзаками. До меблів я нічого не вмів шити і навчався методом спроб і помилок.

Одні з перших виробів Сашка

Згодом “Оселя” направила мене на навчання, дя я освоїв “соціальне підприємництво”. Всі ці “крапельки” зародили в мені бажання до чогось нового.

“Чувак, роби свій бренд”

Перший рюкзак з обрізків тканин я пошив для себе, а згодом друзі попросили. Наступні кілька наплічників я зробив для гаражного розпродажу. І так потроху шив, але це було непомітно, поки я не познайомився з львівським блогером Володимиром Бєгловим. Він купив у мене рюкзак та виставив пост у Фейсбуці. Люди почали позитивно реагувати на мої вироби. А потім Богдан Логвиненко із “Ukraїner” вмовив мене дати інтерв’ю. І після цього почали звертатись люди з замовленнями. Тоді я подумав, що настав час кидати основну роботу і якось починати виживати на рюкзаках.

Читайте також: “Блогери принесли нам $40 тисяч за добу”. Історія українського стартапу наплічників Pix

На своїй сторінці у Фейсбук я виставляв фото рюкзаків і люди цікавились. Тоді мені писали, мовляв, чувак, давай створюй свій бренд і окрему сторінку. Спочатку я не сприйняв це серйозно, але згодом задумався, почав вигадувати назву. Люди проголосували за моє прізвище. Так і народилась назва бренду.

Скажу чесно, я мільйон разів думав про те, щоб закинути цю справу. Особливо спочатку: я не знав як шити рюкзаки, щось не виходило, десь помилявся.  Та я навіть зараз іноді хочу покинути цю справу! Чому? От власне, через те, що бренд став успішний і вимагає розширення. А я цього не хочу, бо мені подобається бути таким маленьким ком’юніті людей. Я не хочу заробляти більше грошей і бути більш успішними. Я хочу просто отримувати задоволення від життя і кайфувати від того, що шию рюкзаки. Я міг би давним-давно бути просто дизайнером, але я й досі сиджу у майстерні разом зі своїми швачками.

Чотири швейні машинки і одна – на зап’ясті

Спочатку я користувався швейними машинками, які мені давали волонтери. В Оселі вдень я шив меблі, а ввечері залишався на дві години і робив рюкзаки. А вже на власну швейну машинку я позичив кошти. Пізніше виграв грант від Британської ради на розвиток підприємства. Тому я і кажу, що це не я щось самостійно досягнув, а кожна людина з мого оточення внесла свою частку. Зараз у мене вже є власні чотири машинки і п’ята — на зап’ясті. Це тату особливе, бо відображає мою душу.

Все моє виробництво було зосереджено у підвалі соціального гуртожитку. Тільки два тижні тому ми переїхали в інше приміщення. Ми так довго тут були, бо для мене це не просто підвал, а знакове місце — тут народився мій бренд, я тут виріс і переродився.

У моїй команді зараз є п’ятеро людей — швачки і маркетолог. В майбутньому зможемо розширюватись, бо зараз замовлень є на 2-3 тижні вперед. Я хочу розвивати бренд у соціальному напрямку і тому найняв на роботу людей з Оселі. А згодом хочемо спробувати взяти людину з вулиці, щоб дати їй шанс. Як колись дали мені. Також планую віддавати частину зароблених коштів на соціальні проєкти. Щоб моя команда розуміла, що ми не просто працюємо і шиємо, а й робимо вклад у суспільство.

Рюкзаки Horondi купують в Америці та Європі

Раніше я шив свої рюкзаки зі старих речей, які купував на секонд-хендах. Зараз ми купуємо нову тканину і можемо використовувати орнаменти з клаптиків. Колись я навіть зробив бананку зі старого банеру, який висів на моєму вікні. Його було шкода викидати на смітник, тому я вирішив щось пошити. Людям сподобалось, вони хотіли більше таких виробів. Але тоді я подумав, що є бренди, які спеціалізуються саме на цьому. Мені не хотілось забирати чиюсь ідею, бо це їх заробіток. Тому я зробив тільки одну таку сумку.

Читайте також: Чим замінити пакет? 8 брендів, які роблять екологічні альтернативи

Рюкзаки Horondi купують не тільки в Україні, а й за кордоном. Ми не виходили на іноземний ринок ціленаправленно, бо я дуже самокритичний і думав, що вироби ще не настільки хороші. Але клієнти з’явились самі. Зараз стабільно 10 замовлень щомісяця є з Америки, Канади, Європи. Нам дуже приємно, що клієнти є нашою рекламою. Вони ходять по місту з рюкзаками, люди цікавляться де купити такі самі.  Так щомісяця є близько 100 замовлень.

Я не успішний, мені просто пощастило

Вперше я наважився розповісти про свою історію, коли мені було 21 чи 22 роки. Зараз мені 29 років. Приходили журналісти, які просили поділитись, щоб інші могли надихнутись і повірити в себе. Та насправді, багато людей, які жили в “Оселі”, набагато більше пережили і є успішнішими за мене. Бо вони змогли створити сім’ю. Але про це чомусь не пишуть.

А я…мені просто пощастило і я роблю те, що мені подобається. Моя голова постійно забита тільки рюкзаками.

А ще останні 3 роки я полюбляю подорожувати автостопом. Колись я жив звичайним життям і мріяв про те, щоб кудись поїхати саме автостопом. Перша моя поїздка була у Коломию, а далі вже подорожував Україною. А минулого року я дістався за полярне коло. З собою було 300 євро і кілограм 20 їжі в рюкзаку. Мандри дарують мені свободу, якої так колись не вистачало. І це круто.

Підтримай ШоТам

Суспільство

У Рівному запрацював симуляційний центр клінічних навичок (ФОТО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

У Рівненській медичній академії запустили симуляційний центр клінічних навичок за сприяння Українсько-швейцарського проєкту «Розвиток медичної освіти».

Про це повідомили у пресслужбі Рівненської обласної держадміністрації.

Проєкт реалізовується Швейцарським інститутом тропічної медицини і громадського здоров’я й фінансується Швейцарською агенцією розвитку та співробітництва.

Інвестиції у центр становлять майже 3 млн грн.

У закладі наявні 2 симуляційні кімнати, 7 кабінетів для практичного навчання.

Читайте також«Вакцинація рятує не гірше за молитву». Історія лікаря з Сум, який став священником та руйнує стереотипи серед вірян

У приміщенні є обладнання для лікарської, акушерської та гінекологічної допомоги (зокрема і манекен для пологів), а також для розширеної реанімації та проведення різних медичних маніпуляцій (інтубація, ін’єкції, катетеризація, догляд за лежачим пацієнтом).

Нововідкритий Центр дозволятиме студентам та інтернам академії відпрацьовувати навички на спеціальних манекенах в умовах, максимально наближених до роботи з реальними пацієнтами.

Читайте також«Нам просто хотілося жити». Як благодійна організація «100% життя» вже 20 років рятує ВІЛ-позитивних українців

Нагадаємо, лікарня на Чернігівщині отримала обладнання на понад 7 млн грн.

Як ми повідомляли раніше, на Полтавщині після капремонту відкрили амбулаторію.

Фото: facebook.com/RivneODA.

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

Стартував відбір до Школи енергетичної кооперації для лідерів громад і підприємців

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Українська мережа енергетичних інновацій Greencubator спільно з UCU Business School розпочинає відбір учасників до 2-ї Школи Енергетичної Кооперації.

Про це Greencubator повідомив на своїй фейсбук-сторінці.

Відбір відбувається на конкурсній основі та триватиме до 5 лютого 2022 року. Навчання стартує у лютому. Форма реєстрації за посиланням.

Про курс

Школа Енергетичної Кооперації – це двомісячний навчальний інтенсив, що поєднує онлайн та офлайн компоненти, надає українцям практичні знання та інструменти для створення енергетичних кооперативів. Це дозволить українським громадам, подібно до громад у ЄС та Північній Америці, використовувати механізм кооперації для збільшення власної енергетичної стійкості та створення нових точок економічного зростання.

Навчання на курсі містить фахову теорію, практичний розгляд «енерго-кейсів», бізнес моделювання кооперативних структур.

Читайте також: З війни – у бізнес. Історії українських ветеранів, які відкрили власну справу після повернення з фронту

Учасники Школи Енергетичної Кооперації, які презентують життєздатні бізнес-плани, матимуть можливість взяти участь у Енергетичному Акселераторі Громад. Ця чотиримісячна програма дозволяє командам енергетичних кооперативів пройти шлях від написання попереднього бізнес-плану до початку залучення інвестицій.

Для кого цей проєкт

Організатори прагнуть працювати з лідерами громад, підприємцями, представниками громадського сектору. Основним критерієм для співпраці є ваша зацікавленість у запуску проєктів з енергетичної кооперації в Україні.

Особлива увага приділяється залученню представників громад зі східного регіону України (Харківська, Дніпропетровська, Донецька, Луганська, Запорізька, Полтавська та Херсонська області), а також залученню до енергетичної кооперації жінок. Окремі компоненти ініціативи спрямовані на допомогу ветеранам АТО/ООС із запуском енергетичних кооперативів.

Більше про Школу, викладачів та проєкт загалом тут.

Нагадаємо, Українські підприємці можуть отримати грант до 50 тис. євро на розробку кліматичних інновацій.

Як ми повідомляли раніше, український стартап постачатиме світовому бренду L’Oréal пакувальний папір з опалого листя.

Фото: energycooperative.org.ua.

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

Сім родин переселенців отримали житло на Луганщині

Опубліковано

Підтримай ШоТам

У Щастинській громаді на Луганщині житло отримали сім родин переселенців, повідомили у пресслужбі Луганської обласної держадміністрації на фейсбук-сторінці.

Зазначається, що житло придбали у рамках проєкту «Придбання у комунальну власність житла для надання в тимчасове користування внутрішньо переміщеним особам».

Ключі від житла отримали чотири родини переселенців з Луганська та по одній сім’ї із сіл Трьохізбенка, Широкий та Зимогір’я.

Три однокімнатні, п’ять двокімнатних, три трикімнатних та одну чотирикімнатну переселенці отримали на умовах тимчасового користування.

Читайте такожЗігріти руки бійців. Як незряча волонтерка з Луцька вже 7 років в’яже теплі рукавички для наших захисників

Житло закуплено за рахунок cубвенції Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України – 3,2 млн грн та за кошти місцевого бюджету – 1,4 млн грн.

Нагадаємо, переселенець з Криму організував у Вінниці успішний сирний бізнес.

Як ми повідомляли раніше, для потреб переселенців на Донеччині реконструюють 12 гуртожитків.

Фото: facebook.com/odalug.

Підтримай ШоТам

Читати далі