Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Десантники виконали стрибки з парашутом (ФОТО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Десантники 81 окремої аеромобільної бригади вдосконалюють бойову майстерність. Вони здійснили стрибки з парашутом.

Про це повідомили у пресслужбі бригади.

Зазначається, що серед військовослужбовців, що здійснювали стрибки були й ті, хто робить це вперше.

Читайте такожЕкологічні подарунки на Новий рік: 10 крутих варіантів

Наголошується, що не зважаючи на зимову прохолоду, всі впоралися із цим завданням на відмінно.

Читайте такожЩо приготувати на новорічний стіл? 8 смачних рецептів від українських фудблогерів

Нагадаємо, у Кременчуці з`явиться тренувальний центр для підготовки на гелікоптери Airbus.

Також військові відпрацювали безпарашутне десантування.

Як ми повідомляли раніше, військові випробували «Джавеліни» на масштабних навчаннях.

Усі фото: facebook.com/81oaembr.

Підтримай ШоТам

Суспільство

Український мінісеріал Надії Парфан «Заново» про безпритульного вийшов онлайн

Опубліковано

Підтримай ШоТам

На платформі YouTube вийшов мінісеріал Надії Парфан «Заново». Його можна безкоштовно переглянути на всіх територіях світу.

Про це ШоТам повідомили автори проєкту.

«Заново» — це історія про втрачений і знову знайдений дім. Головним героєм документального серіалу є 57-річний Володимир, що довгий час був безпритульним і жив на вулицях Києва. «Заново» складається з п’яти коротких серій, кожна з яких відкриває окрему сторінку карколомного життя Володимира. 

Переглягути стрічку можна за посиланням.

Режисеркою і сценаристкою «Заново» стала Надія Парфан («Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго», «Жінки, що грають в ігри»). Над фільмом також працювали продюсер Ілля Гладштейн, оператор Дмитро Бурко, режисер монтажу Семен Мозговий («Історія зимового саду», «Час хризантем»). В якості саундтреку у фільмі використані композиції американського електронного музиканта Moby.

Читайте також: Подарунки, що прямують на Донбас. Як «Олені Святого Миколая» втілюють мрії дітей з прифронтових сіл та містечок

Зйомки серіалу відбувались у серпні та вересні 2021 року на вокзалі Київ-Пасажирський, у столичному мікрорайоні Дарниця, а також в містах Токмак та Ботієве Запорізької області. Серіал знятий компанією Phalanstery Films на замовлення громадської організації «Життя буремне» (aka «Сука життя») за фінансової підтримки Zagoriy Foundation. Інформаційний партнер проєкту — Zaborona.com. У зйомках фільму допомогав рух «Молодь за мир». 

«Якщо одного дня за нещасливим збігом обставин ти втратиш житло, документи чи здатність працювати, то просто-напросто перестаєш існувати для суспільства. По суті, всі ми стоїмо за крок до бездомності, хоч ніколи про це не задумуємось. У «Заново» ми спробували показати, як це — втратити дім. Це може статися з кожним і кожною з нас. Важливо, щоб дім можна було не лише втратити, а й віднайти», — розповідає про свій новий проєкт Надія Парфан.

«Досвід роботи над проєктом про бездомність дав розуміння, наскільки сильно ця тема витіснена навіть з нашої свідомості. Кожна людина, незалежно від майнового статусу, заслуговує на гідне ставлення та співчуття. На жаль, це правило фактично не розповсюджується на тих, хто втратив дім. Сподіваємося, документальна історія «Заново» зробить цю проблему трохи більш видимою, а шлях Володі з вулиці додому допоможе комусь розбачити у бездомних незворотньо пропащих людей», — коментує продюсер Ілля Гладштейн.

Про режисерку

Надія Парфан — українська кінорежисерка, продюсерка, кураторка культурних проєктів. Навчалася в Кіношколі Анджея Вайди у Варшаві. дебютний повнометражний фільм «Співає Івано-Франківськтеплокомунунерго» отримав премію «Золота дзиґа» Української Кіноакадемії за найкращий документальний фільм, а також премію «Кіноколо» Спілки кінокритиків України.   

Нагадаємо, експериментальний український фільм «Простір» здобув нагороду на Європейському фестивалі.

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

Подарунки, що прямують на Донбас. Як «Олені Святого Миколая» втілюють мрії дітей з прифронтових сіл та містечок

Опубліковано

Підтримай ШоТам

Вже шостий рік поспіль команда волонтерського проєкту «Олені Святого Миколая» втілює мрії дітей із найвіддаленіших населених пунктів Донбасу. Їхнє дитинство минає у прифронтовій зоні, за декілька кілометрів від війни. Ця малеча не мріє про коштовні чи  брендові подарунки. Серед «замовлень» – торт для всієї родини, нові олівці та улюблені цукерки. Мрії дітей втілюють волонтери, власноруч доставляючи подарунки. Інколи для цього доводиться їздити повз блокпости впродовж всієї зими.

Євгенія Левінштейн

волонтерка, координаторка проєкту «Олені Святого Миколая»

Звідки беруться листи?

Сьогодні (у день розмови, – авт.) довелося прокинутися о 5 ранку, адже ми в дорозі, їдемо в напрямку містечка Торецьк, а потім – до Авдіївки. Це наш останній заїзд за листами цього сезону. Ми їдемо до дітей, аби вони помріяли, подумали про власні бажання. І написали чи намалювали нам листи. Для цього ми веземо олівці, фломастери і все інше, що потрібно для малювання. А ще веземо з собою «майстер-клас» та шумовий оркестр. Настрій відмінний! 

Взагалі є два способи, як ми отримуємо листи. Перший варіант – ми їдемо і забираємо їх власноруч. Десь це відбувається у школі, десь – у місцевому клубі. Там збираються діти із кількох населених пунктів. Часом ми зустрічаємось з малечею у волонтерських центрах – це такий собі обладнаний будинок під різні формати зустрічей. Такі поїздки нам подобаються більше, адже тоді ми граємо з дітьми, допомагаємо їм розкритися.

Другий варіант – вчителі у школах самостійно збирають листи та надсилають нам поштою. Це також велика робота, і це можливо лише там, де є небайдужі та відповідальні люди. Усі листи вносимо до єдиної базу. Виходить приблизно порівну: половину збираємо власноруч, половину нам надсилають.

Діти просять показати їм європейську Україну

Найчастіше замовляють ляльку LOL та лего «Майнкрафт», а найменші – машинки на пультах. Зараз у нас новий тренд – акула для обіймів. А ще діти завжди просять домашніх тваринок – песиків, котиків, папуг, хомʼячків. Однак не всі бажання можна здійснити. Наприклад, на лінію розмежування не можна привозити квадрокоптери і собак. 

Є діти, які просять солодощі. Є дівчинка з багатодітної сімʼї, яка кілька років поспіль замовляла торт. Зараз вона у харківській лікарні з онкологією. Цього року ми плануємо поїхати привітати її до лікарні. 

Це все дітлахи до 12 років. Старшокласників ми зазвичай просимо написати колективне бажання. І ось підлітки з села Муратове, що на Луганщині, вразили нас у саме серце. У листі вони написали, що їм особисто нічого не потрібно, що вони все більш-менш мають. Та є одна бабуся у селі, яка невідомо, чи доживе до наступного року. Тому вони попросили подарувати їй апарат для вимірювання тиску. Ми коли прочитали – ледь стримали сльози. Діти справді дуже хороші.

А ще є старшокласники, які мріють про подорож. Діти з містечка Золоте написали у своєму листі: «Хочемо побачити Україну як європейську державу». Тоді ми влаштували їм десятиденний тур: Харків-Київ-Львів-Чернівці-Одеса-Запоріжжя. Звичайно, сьогодні з карантинними обмеженнями це складніше реалізувати, та немає нічого неможливого, все вдається. Торік ми їздили до Вінниці, Львова, возили дітей до Харкова. Цього року маємо вже дві такі заявки: одні замовили подорож до Одеси (і вже маємо людей, хто хоче це організувати). Думаю, влаштуємо це ближче до літа чи, може, посеред травня. Адже їхати до Одеси в холод – не так цікаво. 

Читайте також: Шукає добро на війні. Як радянський дисидент Анатолій Лютюк почав волонтерити на Донбасі, та до чого тут казки

Була б моя воля і були б мільйони – я б подарувала планшети чи смартфони всім дітям на лінії розмежування. Не обовʼязково нові. Адже інтернет – це звʼязок зі світом. Та це вибір тих, хто дарує. Ми навіть не записуємо такі подарунки у базу, бо це може бути занадто дорого та може «відлякати» благодійників. Хоча якось одна з ІТ-компаній відкрила базу і подивилась листи (база – це google-таблиця, де є інформація про те, хто і що бажає, а також посилання на відсканований лист дитини, – авт.). Вони були здивовані, що ми не показали ці бажанні. Сказали, що для них це не проблема, і подарували. І це справді диво!

Нас мало, та ми в тільниках

Наша команда Оленів – це 10-12 людей, зокрема й Олені, що залишаються в тилу: заповнюють базу, закуповують подарунки, яких бракує, ремонтують машини, сортують, складають подарунки. Тож нас дійсно небагато.

Команда Оленів Святого Миколая.

Кожен виїзд – це щонайменше шестеро людей. Якщо більше, десь 10-12, – це вже дві групи, які працюють з дітьми. Це задля того, аби була можливість чергуватись: одні втомилися і відпочивають, а інші можуть їх замінити.

Один виїзд – це 5-6 населених пунктів, тож рушаємо одразу кількома автівками, заповненими подарунками. Виходить наче оленяча упряжка! Як і у справжніх упряжках, кожне авто має власне імʼя: поки ми говоримо з вами телефоном – їдемо на «Течику», ще є «Френк», «Табуретка», «Дикобраз», «Птаха». Це все особисті автомобілі наших друзів, та інколи наші друзі-партнери з громадської організації «Харків з тобою» позичають нам транспортер – більш вантажне авто.

У перший рік роботи нам надіслали карнавальні костюми, і там був костюм Святого Миколая. Тому вирішили, що Святий Миколай також поїде із нами. Декілька років поспіль нашим Миколаєм був Антон Дудник – член організації, переселенець з Луганщини. Десь два роки тому він переїхав, тож тепер Святих Миколаїв у нас багато. 

«Ой, вибачте, зараз буде блокпост, передзвоніть через хвилин 10, будь ласка», – зв’язок з Євгенією зненацька обривається. За пів години повертаємось до розмови.

Це ті контрасти, у яких ми живемо

Ми проїжджаємо багато блокпостів, адже доїжджаємо до сіл біля самої лінії розмежування. Усі вони – на підконтрольній Україні території. Просто коротка зупинка, типова перевірка документів. Нас часто впізнають, адже ми, волонтери, постійні гості тут. Та й до поїздки ми подаємо заявку, попереджаємо про людей, маршрут, ціль – все, як і всі волонтери. 

Ми ж не перший день це робимо, а шостий рік. І почали ми їздити через те, що отримали запит від місцевих жителів та місцевих волонтерів. Спочатку ми збирали мобільні бригади для допомоги дітям. А от перша поїздка Оленів була ще в 2016-2017 роках.

Команда Оленів Святого Миколая.

Надриваємося, але без подарунків ніхто не залишається

Донеччина та Луганщина так урбаністично влаштовані, що населені пункти бувають настільки близько один до одного, що навіть місцеві жителі не знають, де закінчується одне селище і починається інше. Тож як люди називають, так ми і фіксуємо у базі.

Розвозити подарунки починаємо 18-19 грудня – на Святого Миколая. Потім матимемо декілька виїздів до Нового Року, а після цього – щодня, майже до Водохрещі. Узагалі сподіваємося до кінця січня розвести всі-всі подарунки, адже буває, що діти хворіють чи їх немає вдома. Тож ми повертаємось після свят знову, аби кожен отримав свій подарунок.

Читайте також: Десять українських фільмів про війну на Донбасі, які варто переглянути кожному

Торік ми розвезли 1200 адресних подарунків та організували 500 солодких пакунків без збору листів. Це був перший рік пандемії коронавірусу, ми хвилювалися, чи не стане вірус перешкодою для нас у зборі подарунків. Та ми все зібрали. І зараз нам вже нічого не страшно!

І так щороку: ми беремо від 1200 до 1500 побажань дітей. Один рік ми «розігналися» і взяли всі прифронтові села аж до Марʼянки. У нас було понад 40 населених пунктів та три з половиною тисячі дітей. Це для нашої невеликої команди було дійсно важко – ми катались ледь не до кінця лютого! Надірвалися, але все зібрали. Жодна дитина не залишилась без подарунка.

Ми не чарівники, хоча й може так здаватися

Ми були у відносно великих містах – Станиця Луганська, Марʼянка, Красногорівка, Щастя… Паралельно приїжджають інші благодійники (особливо в інтернати), і все перетворюється на міське свято. Тут багато людей, які допомагають. І це тішить.

Та ми відчули, що наш формат – інакший. Наші Олені доїжджають до села Водяне, де живе всього 10 дітей, а за останньою вулицею – вже фронт. І тут зрозуміліше, навіщо ми тут. 

У кожному селі, селищі та містечку, куди ми їздимо, є «ядро». Це або волонтери, або школа, або місцева влада, або всі разом. Це люди, яким не все одно. І ми можемо приїхати лише туди, де є зворотний звʼязок та підтримка місцевих жителів. Саме вони організовують залу, передають листи, збирають діток. Олені не їдуть туди, де нас не чекають. Ми не чарівники, хоча може й так здаватися.

Читайте також: «Військові теж бояться стоматологів». Як лікар з Одещини Анатолій Стодола рятує зуби українських бійців на передовій

Ми також намагаємось максимально підтримати такі «ядра» всім, чим можемо: книжками, гуманітаркою, інформацією про нові проєкти та можливості. Допомагаємо їм розвиватись. Бо вони тримають наші кордони. Не лише військові, які нас захищають. Кордони тримають ще й місцеві люди, які тримають українськість. Це важливо.

Тому ми більше орієнтуємось на маленькі села. Тут живуть люди, які працювали у Луганську, Горлівці, Первомайську, Стаханові, а жили у таких невеликих селах, часом навіть дачних поселеннях. Зараз все змінилося: немає ані інфраструктури, ані роботи. Якщо є шахта чи, як у Світловодську – електростанція, то це одразу помітно за дітьми. Банально за одягом і тим, що вони менш «загублені», ніж ті, чиї батьки у постійному пошуці, де і як жити. Як каже наш психолог, це вторинна травматизація – коли травмовані батьки травмують дітей. 

Першокласники не знають, що таке світ без війни

Ми з командою часто спілкуємось та їздимо на тренінги, що допомагають нам краще зрозуміти людей, з якими ми працюємо. Один із таких тренінгів був про соціальну та психосоціальну адаптацію дітей війни. Його проводили люди, які працюють з дітьми, котрі були солдатами в Африці. Це французькі, німецькі, швейцарські психологи та терапевти. І ми питали, що робити у нашій ситуації, коли дитина все ще перебуває в обставинах, що травмують. І це не посттравматичний досвід. Адже діти, які зараз у першому-другому класі, не знають світ без війни. Це постійний фон їхнього життя.

Для мене особисто залишається великим питанням, чому батьки, які не мають роботи, не виїжджають. Хоча б заради своїх дітей. У мене немає відповіді, принаймні я її не знаходжу. Хтось говорить, що це через страх; що Донецька та Луганська області були одними з найбільш традиційних областей, де жителі не виїжджали за межі регіону. 

Ми не можемо змінити цю обставини – забрати дітей чи зупинити війну, це не в наших волонтерських силах. Та ми можемо дати дітям опору, на яку вони можуть розраховувати та орієнтуватися. Вони критичного цього потребують.

Як і решта волонтерських та інших організацій, ми намагаємось показувати дітям світ, возити їх по країні. Щоб вони побачили інше життя, крім того, про яке вони чули вдома – школа, університет, шахта-завод. Ми говоримо, що світ набагато більший, що є багато різних людей, які роблять вам подарунки. Ось вони – в Дніпрі, Одесі, Івано-Франківську, Нью-Йорку, Тель-Авіві, Монако, Барселоні. Це одна з головних речей, що ми прагнемо донести до дітей.

Є, заради кого захищати нашу країну

Часом з нами їздять військові волонтери. У них багато своїх проєктів, та іноді вони приїжджають разом з Оленями. І от щоразу трапляється певне одкровення, коли вони бачать тих, кого захищають. Це діти, заради яких ми все це робимо. І це важливо. 

Інший важливий результат – це зміни ставлення з боку батьків. Вони помічають, що у подарунків є конкретні люди, хто їх подарував. Що це не якийсь фонд з неба, а реальні, живі люди. Батьки все частіше стали звертатись до нас і питати, як дізнатись, хто подарував? Щоб подякувати. Спосіб існує, і він простий: є онлайн-таблиця, де всі можуть подивитись імʼя дарувальника. 

Адже навіть коли долучаються цілі компанії, все одно дарують конкретні люди. Як це відбувається? До нас звертається або керівник, або людина, яка відповідає у фірмі за благодійність, або просто працівник. Дивиться нашу базу, обирає населений пункт та відправляє своїм колегам у компанії, які вже обирають дітей. Кожен співробітник особисто бере собі дитину, для якої створює щастя.


Як зробити подарунок?

Дитячі мрії все ще можна втілити в реальність, у Оленів їх ще багатенько! Найрізноманітніші бажання на будь-який смак: від білого пухнастого котика-іграшки до «маски раптора фурії чорно-білого кольору з м’якими вушками і лапками-перчатками». Як долучитися?

  1. Оберіть в цій таблиці дитину, для якої хочете придбати подарунок. Орієнтуйтеся лише на білі рядки – ці мрії ще не встигли втілити в реальність.
  2. Після цього напишіть Євгенії Левінштейн або Інні Ачкасовій та вкажіть, кого ви обрали. Організаторки позначать обраний вам рядок блакитним кольором.
  3. Придбайте подарунок. 
  4. Обов’язково підпишіть його, інакше Оленям доведеться витратити купу часу, аби зрозуміти, для кого ця посилка. 
  5. Принесіть чи відправте подарунок. Якщо мешкаєте у Харкові – можна прийти в гості до Оленів на вулицю Рижівська, 20. Утім попередньо краще зателефонувати за одним із номерів: +38 (063) 565-63-39 або +38 (066) 103-78-21. Якщо ви з іншого міста – записуйте адресу. Харків, відділення Нової пошти №2, на імʼя Ачкасова Інна Марківна, тел.+38 (066) 103-78-21.

Крім того, Оленям можна допомогти грошима, адже їм завжди потрібне пальне, гроші на ремонт автівок, а також – десь жити і щось їсти у відрядженнях.  Надіслати кошти можна через PayPal або на карту Monobank –5375 4141 2458 9465, Ачкасова Інна Марківна.

Підтримай ШоТам

Читати далі

Суспільство

В Україні вчетверте відбудеться День добрих справ #ЩедрийВівторок

Опубліковано

Підтримай ШоТам

В Україні вчетверте проведуть День добрих справ #ЩедрийВівторок. Цьогоріч він припадає на 30 листопада.

Це глобальний рух, що мотивує людей творити добро та допомагати тим, хто цього потребує. Долучатися до добрих справ українців закликає один з ініціаторів – благодійний фонд Zagoriy Foundation.

#ЩедрийВівторок – частина глобальної акції #GivingTuesday, що зародилася в США. Головна ідея – популяризувати благодійність, показати, що творити добро просто і приємно. #ЩедрийВівторок відкриває нові горизонти благодійності, а його проєкти мають довготривалий вплив на суспільство.

Читайте також: «Це не бомжі, а люди». Історія львівської «Оселі», яка допомагає безпритульним відчути себе потрібними та почати нове життя

Торік в Україні до акції приєдналися 126 тисяч учасників. Організатори сподіваються, що цього вівторка їх буде ще більше, адже долучитися до Дня добрих справ може кожен, а допомога не обмежується лише грошима. Можна поширити інформацію про ту чи іншу добру справу, вкласти свій час або талант, стати волонтером тощо. Можна віддати речі на благодійність, допомогти сусідам чи просто відповідально ставитися до навколишнього середовища.

До Дня добрих справ уже анонсували понад 350 акцій. Їх ініціюють громадські організації, бізнеси, школи, садочки, спеціалізовані навчальні заклади. Увесь перелік можна переглянути на Мапі добра та стати частиною тієї з них, яка сподобається за ідеєю чи підійде за географічним розташуванням.

Важливою частиною благодійної ініціативи є розголос у соціальних мережах. Вони пропонують не лише робити добрі справи, а й сміливо розповідати про них, своїм прикладом заохочуючи інших людей також долучатися до Щедрого Вівторка та благодійної діяльності загалом. Для цього навіть придумали спеціальну інформаційну кампанію «Добро має звучати голосно».

Про фонд

Благодійний фонд Zagoriy Foundation був створений у 2015 році родиною Загорій, бенефіціарами фармацевтичної компанії «Дарниця». Місією фонду є розвиток культури благодійності в Україні. В цьому напрямі фонд впроваджує сталі проєкти й окремі активності.

Читайте також: «Олені Святого Миколая» збирають подарунки для дітей з Донбасу (ВІДЕО)

Нагадаємо, оголосили національний конкурс «Благодійна Україна» на кращі волонтерські ініціативи.

Фото: facebook.com/GivingTuesdayUA.

Підтримай ШоТам

Читати далі

Шопочитати

Суспільство2 дні тому

«Ніхто не очікував, що монахині відкриють бізнес». Як черниці з Івано-Франківщини запустили успішну власну справу

Колись вона уявляла монастир місцем, де лише моляться. Тому довго не наважувалася прийти до нього....

Суспільство3 дні тому

Шукає добро на війні. Як радянський дисидент Анатолій Лютюк почав волонтерити на Донбасі, та до чого тут казки

Дисидент та художник Анатолій Лютюк переїхав до Естонії понад 40 років тому. Після боротьби з...

Суспільство5 днів тому

«Нас вважали диваками, а ми хотіли свободи». Історія родинної екоферми «Лиманська коза» на Херсонщині

Залишити місто та створити екоферму з виробництвом сиру – це не було планом, але стало...

Спорт6 днів тому

«Перш за все, я спортсмен». Як двірник із Херсона у 49 років став чемпіоном світу з джиу-джитсу

Двірник став чемпіоном світу. Або ж чемпіон світу працює двірником? Це історія про 49-річного херсонця,...

Суспільство1 тиждень тому

Врятувати 1909 пляшок. Як на Закарпатті артисти створили Lay Bottle – майстерню посуду з використаних пляшок

Закарпатські артисти Василь Полажинець та  Вероніка Вітерець створили власну майстерню посуду з використаних пляшок. Тепер...